Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №204/6276/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6113/26 Справа № 204/6276/25 Суддя у 1-й інстанції - Федотової В.М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026року та на додаткове рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 27 березня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Федотова В.М.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У вересні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» (далі – ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу», Товариство) звернулося в суд з позовом проти ОСОБА_1 про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором у розмірі 15060,00грн, з яких кредитні кошти 3000,00грн та відсотки 12060,00грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 11 червня 2021року між ТОВ «Займер» та відповідачем ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено кредитний договір №196544, відповідно до умов якого сторони погодили суму кредиту – 3 000грн, строк кредиту 21 день та стандартну процентну ставку у розмірі 2% в день або 730 % річних. Відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 16 квітня 2025року утворилась заборгованість у загальному розмірі 15 060,00грн, яку позивач просив стягнути на свою користь, так як за Договором факторингу № 01-17/02/2022 від 17 лютого 2022року право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026року позовні вимоги Товариства задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованість за кредитним договором в розмірі 4 260,00грн, з яких: 3 000грн – заборгованість за сумою кредиту, 1 260грн – заборгованість за відсотками. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Водночас суд вважав, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 12 060,00грн не є повністю обґрунтованою та дійшов висновку про необхідність часткового стягнення відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 1 260,00грн.

Додатковим рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 27 березня 2026року стягнуто із Товариства на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у вигляді витрат на правову допомогу, пропорційно розміру позовних вимог у частині яких було відмовлено, у розмірі 6 095,62грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

01 квітня 2026року Товариство подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції через систему “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026року та на додаткове рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 27 березня 2026року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за відсотками та висловив вимогу про скасування рішення в цій частині і задоволення позову в повному обсязі, а також про скасування додаткового рішення суду.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом повністю відповідає умовам кредитного договору.

Скаржник наголошував, що відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

02 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу №204/6276/25 було витребувано із суду першої інстанції; та 16 квітня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

07 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

11 червня 2021року між ТОВ «Займер» та відповідачем ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено кредитний договір № 196544, відповідно до умов якого сторони погодили суму кредиту – 3 000грн, строк кредиту 21 день та стандартну процентну ставку у розмірі 2% в день або 730 % річних.

Матеріали справи містять також підтвердження про здійснення платежу, відповідно до якого 11 червня 2021року на картковий рахунок Відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 3000,00грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .

17 лютого 2022року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» було укладено Договір факторингу № 01-17/02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» передає ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» приймає належні ТОВ «Займер» права вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 згідно реєстру боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу № 01-17/02/2022 від 17 лютого 2022року від ТОВ «Займер» до ТОВ ФК «Кеш Ту Гоу» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 . Матеріали справи містять також докази оплати за вказаним договором факторингу.

Заборгованість відповідача за кредитним договором № 196544 від 11 червня 2021року станом на 16 квітня 2025року складає 15 060грн, з яких: 3 000грн – заборгованість за сумою кредиту та 12 060грн – заборгованість за відсотками.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судових рішень, які оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішень, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

У даній справі скаржник в апеляційному порядку заперечує висновки суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення всієї заборгованості за відсотками – тож з огляду на те, що не були оскаржені висновки суду щодо решти вимог позову, які були задоволені, такі висновки суду не можуть бути предметом перевірки суду в апеляційному порядку.

При частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що за кредитним договором проценти за користування грошовими коштами можуть бути нараховані лише протягом 21 дня, тобто на термін, на який були надані кредитні кошти.

Тому вважав, що розмір заборгованості за відсотками за користування позикою, з урахуванням умов договору щодо розміру денного відсотку за користування коштами, складає 1 260,00грн за період з 11 червня 2021року по 01 липня 2021року включно.

У додатковому рішенні суд також виснував, що судові витрати ОСОБА_1 у справі у вигляді витрат на правову допомогу підлягають стягненню з Товариства на його користь пропорційно розміру позовних вимог у частині яких було відмовлено.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішень додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Отже, договір про надання фінансового кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину.

Та відповідач у відзиві на позов не заперечував факту укладення вказаного договору та отримання грошових коштів у розмірі 3 000грн.

Як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо сплати процентів /пункт 1.3. кредитного договору/.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме ТОВ «Займер», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Тож, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено, 11 червня 2021року ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит за умовами якого позичальнику було надано кредит у розмірі 3 000гривень строком на 21 день.

Проте заборгованість за відсотками нараховувалась відповідачу протягом строку, на який надавалась позика - протягом 21 дня, а також після закінчення цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018року в справі №310/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення частини заборгованості за відсотками з причин їх безпідставності та з мотивів нарахування решти заборгованості за відсотками поза межами строку дії кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги Товариства про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження узгодження умов щодо продовження строку дії договору та розміру відсотків за кредитом, не приймаються апеляційним судом до уваги, з огляду на таке.

Дійсно, відповідно п. 2.3. за цим Договором, обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.

Водночас, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

ТОВ “Займер”, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Тож, умови договору про те, що проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту до дня повного погашення заборгованості за кредитом, є несправедливими, не є сумісними із принципом верховенства права і не можуть вважатися такими, що позбавлені свавілля.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі Товариство також просило скасувати додаткове рішення суду щодо стягнення з нього витрат відповідача на професійну правничу допомогу, проте не навело жодних мотивів в чому полягає незаконність або необґрунтованість цього рішення.

Враховуючи предмет позову, обсяг роботи та кількості годин, необхідних, з точки зору суду, для її виконання фахівцем у галузі права, з урахуванням зібраних та наданих суду доказів, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, враховуючи співмірність складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій у справі, суд першої інстанції підставно вважав, що заявлена сума у розмірі 8500грн є справедливою, розумною та співмірною, водночас дійшов висновку про стягнення із позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу, пропорційно розміру позовних вимог у частині яких було відмовлено, у розмірі 6 095,62грн.

Тож додаткове рішення суду є цілком законним та не підлягає скасуванню.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішень суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу».

Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026року та додаткове рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 27 березня 2026року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 18 червня 2026року.

Судді: