Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №199/10405/14-ц — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/60/26 Справа № 199/10405/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Дорошенко Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №199/10405/14 за скаргою адвоката Дроздової Олени Ярославівни в інтересах ОСОБА_1 на дії державного виконавця Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кисельова Ігоря Володимировича, заінтересовані особи: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Моторне (транспортне) страхове бюро України, за апеляційною скаргою представника представника ОСОБА_1 – адвоката Дроздової Олени Ярославівни на ухвалу Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 листопада 2024 року, ухвалену у складі судді Дорошенко Г.В., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року адвокат Дроздова О.Я. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська зі скаргою на дії державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кисельова І.В., заінтересовані особи: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Моторно (транспортне) страхове бюро України.

В обґрунтування скарги зазначила, що 13 вересня 2019 року державним виконавцем Новокодацького ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Лисаком П.О., на виконання виконавчого листа №2/205/1887/15, виданого 27 листопада 2015 року Ленінським районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь МТСБУ суми боргу 50 000 грн, було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60061178.

Вказує, що 15 жовтня 2020 року державним виконавцем Новокодацького ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Лисаком П.О. в рамках даного виконавчого провадження була винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу. Після повернення виконавчого листа стягувачу МТСБУ повторно не подавало виконавчий лист до виконання.

Зауважує, що 14 жовтня 2024 року всупереч приписам Закону України «Про виконавче провадження», не зважаючи на відсутність відкритого виконавчого провадження, державним виконавцем Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кисельовим І.В., була винесена постанова про арешт коштів боржника.

У зв`язку з чим просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення арешту на кошти боржника винесену державним виконавцем Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кисельовим І.В. в рамках виконавчого провадження №60061178 на виконання виконавчого листа № 2/205/1887/15 виданого 27 листопада 2015 року Ленінським районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь МТСБУ суми боргу 50 000,00 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 листопада 2024 року у задоволенні скарги адвоката Дроздової О.Я. в інтересах ОСОБА_1 на дії державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кисельова І.В., заінтересовані особи: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Моторне (транспортне) страхове бюро України - відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій вважає вищезазначену ухвалу такою, що винесена з порушенням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінки підстав винесення постанови від 14 жовтня 2024 року про арешт коштів боржника у ВП №60061178.

Вказує, що винесення постанови було обґрунтовано тим, що боржником вимоги виконавчого документу не виконуються. В той же час у постанові відсутні посилання, як на підставу винесення постанови, на лист Управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, яким зобов`язано керівників відділів ДВС Дніпропетровської області розглянути вищевказаний лист АТ «Універсал Банк» та привести матеріали виконавчих проваджень за переліком у відповідність до Закону України «Про виконавче провадження».

Звертає увагу суду, що скасування постанови про накладення арешту на кошти боржника від 15 жовтня 2020 року та винесення постанови про арешт коштів боржника від 14 жовтня 2024 року свідчить про винесення саме нової постанови.

Також суд не надав належної оцінки тому факту, що виконавче провадження знищено, а од же відсутні самі матеріали виконавчих проваджень приведення у відповідність до Закону України «Про виконавче провадження» якого вимагало Управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України за переліком у відповідність.

Посилання суду на те, що 14 жовтня 2024 року державним виконавцем Кисельовим І.В. не вчинялось дій, які б могли бути розцінені як накладення додаткового або нового арешту спростовується діями державного виконавця, який постановою від 14 жовтня 2024 року наклав арешт на картковий рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 відкритий у АТ «АКЦЕНТ-БАНК».

У зв`язку з чим просила апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 листопада 2024 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправною та скасувати постанову про накладення арешту на кошти боржника винесену державним виконавцем Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кисельовим І.В. в рамках виконавчого провадження №60061178 у виконання виконавчого листа №2/205/1887/15 виданого 27 листопада 2015 року Ленінським районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь МТСБУ суми боргу 50 000 грн.

Представник Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Астапенкова К. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає скаргу незаконною і необґрунтованою, а ухвалу суду такою, що постановлена з дотриманням норм процесуального і матеріального права.

Зазначає, що доводи приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм надана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права не встановлено.

Вважає, що оскаржувана ухвала суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, а тому підлягає залишенню без змін.

У зв`язку з чим просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін. Просила справу розглянути за відсутності представника Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення підлягає залишенню без змін з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Ухвала суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що 13 вересня 2019 року постановою державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Саламахи Д.І. на підставі заяви стягувача відкрито виконавче провадження № 60061178 з виконання виконавчого листа № 2/205/1887/15, виданого 27 листопада 2015 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь МТСБУ заборгованості в розмірі 50 000 грн.

Постановою державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Саламахи Д.І. від 15 жовтня 2020 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_1 .

Постановою державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Саламахи Д.І. від 15 жовтня 2020 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п.5 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки заходами, вжитими державним виконавцем неможливо встановити місцезнаходження боржника.

У відзиві Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на скаргу ОСОБА_3 повідомила, що матеріали виконавчого провадження № 60061178 знищені за закінченням строку зберігання.

Відповідно до листа Департаменту державної виконавчої служби від 08 жовтня 2024 року зобов`язано керівників управлінь забезпечення примусового виконання рішень розглянути лист АТ «Універсал Банк» від 17 вересня 2024 року №2386 та вжити невідкладних заходів щодо усунення виявлених порушень та привести матеріали виконавчих проваджень у відповідність до вимог ст.56 Закону України «Про виконавче провадження».

На підставі вказаного листа відділом ДВС було проведено моніторинг АСВП в ході якого встановлено, що вищевказаною постановою в рамках виконавчого провадження №60061178, було накладено арешт на всі грошові кошти боржника без зазначення суми стягнення, що не відповідає положенням ч.3 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження».

14 жовтня 2024 року державним виконавцем Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кисельовим І.В. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження №60061178 на підставі ст.41 Закону України «Про виконавче провадження». Зобов`язано стягувача у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Постановою державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кисельова І.В. від 14 жовтня 2024 року знято арешт з усіх рахунків, що належать боржнику ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що арешт накладено на грошові кошти боржника без зазначення суми стягнення, що не відповідає положенню ч.3 ст.56 ЗУ «Про виконавче провадження».

Постановою державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кисельова І.В. від 14 жовтня 2024 року накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з тих підстав, що повернення виконавчого документа стягувачу, якщо вжитими державним виконавцем заходами не можливо встановити місцезнаходження боржника, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У зв`язку з неможливістю встановити місцезнаходження боржника державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, але законодавством не передбачено право державного або приватного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу з цих підстав, який має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке боржником не виконано.

Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження (пункти 6, 7 частини першої статті 2 цього Закону).

Згідно з частиною першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За змістом частини 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика палата Верховного суду у постанові від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11, провадження № 14-137цс24 зазначає наступне.

Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.

У Законі № 1404-VIII повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) не пред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).

Підстави для закінчення виконавчого провадження визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.

Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (див. подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22).

Щодо правових наслідків завершення виконавчого провадження Велика Палата Верховного Суду зазначає, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII, свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).

Водночас частиною п`ятою статті 37 Закону № 1404-VIII визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Отже, законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Водночас законодавець у Законі №1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав ЦПК України передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України визначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах. (постанова Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 207/3019/17 (провадження № 61-4142св24), від 10 грудня 2024 року в справі № 755/7196/22 (провадження № 61-12242св23) та ін.).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначено, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Статтею 449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У статті 451 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справі, що переглядається судом встановлено, що звернувшись до суду заявник просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення арешту на кошти боржника винесену державним виконавцем Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кисельовим І.В. в рамках виконавчого провадження №60061178 на виконання виконавчого листа № 2/205/1887/15 виданого 27 листопада 2015 року Ленінським районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь МТСБУ суми боргу 50 000,00 грн.

Постановою державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Саламахи Д.І. від 15 жовтня 2020 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п.5 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки заходами, вжитими державним виконавцем неможливо встановити місцезнаходження боржника.

14 жовтня 2024 року державним виконавцем Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кисельовим І.В. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження №60061178 на підставі ст.41 Закону України «Про виконавче провадження». Зобов`язано стягувача у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Постановою державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кисельова І.В. від 14 жовтня 2024 року накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 .

Встановивши, що матеріали справи не містять доказів виникнення підстав щодо зняття арешту після повернення виконавчого документа стягувачу, водночас 14 жовтня 2024 року державним виконавцем Кисельовим І.В. не вчинялось дій, які б могли бути розцінені як накладення додаткового або нового арешту. За змістом наданих матеріалів вбачається здійснення послідовних дій державним виконавцем Кисельовим І.В. щодо виправлення порушення ч.3 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження», допущених у постанові від 15 жовтня 2020 року, шляхом винесення постанови про зняття арешту з усіх коштів боржника та накладення арешту саме в межах суми звернення стягнення. Дотримання вимог ч.3 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» відповідає інтересам боржника, має легітимну мету, а також забезпечує виконання статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідає меті виконавчого провадження й забезпечує дотримання основоположної засади судочинства - обов`язковості судового рішення, що гарантована п.9 ч.1 ст.129 Конституції України.

Судом першої інстанції не встановлено неправомірності дій державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кисельова І.В. при винесенні оскаржуваної постанови про арешт коштів боржника, з чим і погоджується колегія суддів.

Отже за встановлених судом першої інстанції у цій справі обставин державний виконавець не порушив вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та права ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні. Висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, що свідчить про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги не містить посилань на неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права та фактично зводиться до незгоди з правовими висновками суду першої інстанції, що відповідно до статті 376 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена судом першої інстанції, то суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування ухвали Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 листопада 2024 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

З огляду на прийняте рішення підстав для розподілу судових витрат не має.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Дроздової Олени Ярославівни - залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 листопада 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 17.06.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв