Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №447/818/25 — Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/67/26

Справа №447/818/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

18.06.2026 Миколаївський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бачуна О.І.

за участю секретаря судового засідання Данилів О.І.

позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Сідловської І.Ю..

відповідача ОСОБА_2 представника відповідача Яцук Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєвів порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служби у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із позовом, в якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Позов мотивований тим, що вони з відповідачем з 02.08.2016 перебували у шлюбі, від спільного проживання у якому у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім цього, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 сторони по справі записані батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням суду від 12.06.2019 шлюб між ними було розірвано, визначено місце проживання дітей разом із матір`ю. На підставі судового наказу від 15.04.2021 відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дітей. Позивачка із дітьми фактично проживає в АДРЕСА_1 . Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не спілкується з дітьми. Після декількох прохань позивачки спілкуватися з дітьми, відповідач змінив відомий позивачці контактний номер і зовсім не виходить на зв`язок. Відповідач не цікавиться життям дітей, не відвідує їх вдома, не відвідує батьківські збори, не цікавиться успішністю дітей у школі. Також він не цікавиться станом здоров я дітей. Відповідач фактично з 2019року за власною ініціативою самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, тому просить позбавити його батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Ухвалою від 20.03.2025 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження, та призначено справу до підготовчого судового засідання, а також відповідачу встановлено строк на подачу відзиву на позов.

08.05.2025 представником відповідача - адвокатом Яцук Г.М. подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що не містять жодних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав. Стверджує, що після розірвання шлюбу відповідач брав участь у вихованні дітей. Призначений судом розмір аліментів відповідач своєчасно сплачує, заборгованість відсутня. У відповідача відсутня змога у повній мірі спілкуватися із дітьми, оскільки позивачка забирає у дітей телефон. З метою усунення перешкод в участі відповідача у вихованні та спілкуванні з дітьми відповідач звернувся з позовом до суду. Зазначає, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно дітей є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Також позивачкою не надано, а матеріали справи не містять свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських прав , його винної поведінки, оскільки від бажає спілкуватися із дітьми та брати участь у їх вихованні, проте через неприязні відносини з рідними та перешкоди із сторони позивачки не може налагодити спілкування із дітьми у позасудовому порядку.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 21.07.2025 витребувано у Відділу органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації висновок про доцільність чи недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_4

10.10.2025року на адресу суду надійшов висновок Франківської районної адміністрації про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

18.12.2025 представник позивача подала до суду клопотання про доручення до матеріалів справи : витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження ОСОБА_6 ; висновки експертів №10673, №10674 за результатами проведення судово психіатричної експертизи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ; договори, рахунки та акти надання послуг.

27.01.2026 представником відповідача подано до суду письмові заперечення щодо наданих позивачем доказів.

16.03.2026 представник позивача -адвокат Сідловська І.Ю. подала до суду додаткові письмові пояснення. Вказала, що ОСОБА_4 не є біологічним батьком ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сторони зареєстрували шлюб 02.08.2016року. Їх спільний син ОСОБА_7 . Зазначила, що відповідач нічого не цікався життям дітей, починаючи з перебування позивачки в пологовому будинку. Останній раз діти бачили батька ІНФОРМАЦІЯ_3 , коли він наробив із ними спільних фотографій які зараз використовує. Діти завжди жили з позивачкою, а відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Окрім сплати аліментів відповідач не виконує більше жодного обов`язку відносно дітей. Відповідач з 2019року перебуває за межами України. Позивачка з дітьми у зв`язку із введенням на території України воєнного стану з 28.02.2022року по 31.07.2022 перебувала в м.Гданськ, однак відповідач очевидно знаючи про це, не телефонував і не намагався зустрітися із дітьми, перебуваючи в Польщі в цей час.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 16.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка та її представник - наполягала на задоволенні позовних вимог, вважають, що відповідач свідомо ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню синів. Додатково пояснили, що відповідач з листопада 2019року не цікавиться життям дітей, не приймає участі в їх вихованні та розвитку. Не заперечили, що відповідач сплачує аліменти в розмірі 4000 грн. щомісячно. Вказали, що відповідач не надав дозвіл позивачці на вивіз дитини за кордон. У матеріалах справи наявний висновок експерта що ОСОБА_2 втратив емоційний зв`язок із синами. Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Вказали, що діти батька не знають, а ОСОБА_2 , не є біологічним батьком старшого сина, молодшого він бачив три рази. Дитина не знає свого біологічного батька, натомість теперішнього чоловіка позивачки займається забезпеченням та виховання дітей.

Представник відповідача Яцук Г.М. в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, з мотивів викладених у відзиві. Додатково пояснила, що відповідач сплачує аліменти, заборгованість відсутня. На даний час у суді слухається справа за позовом відповідача до ОСОБА_1 про встановлення порядку побачень. Відповідач з 2019року проживає за кордоном. З дітьми на даний час не спілкується, оскільки йому чиняться перешкоди зі сторони позивачки, однак він намагається змінити ситуацію.

Відповідач ОСОБА_8 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив. Вказав, що сплачує аліменти та піклується про фізичний та духовний розвиток дітей. Він не може спілкуватися із дітьми, оскільки йому чинять перешкоди. З 2019року він проживає за межами України. Ствердив, що переказував кошти і здійснював передачі на утримання дітей. Дітей бачив у 2021році. Про перебування дітей у 2022році в Польщі йому нічого не відомо. Після 2019року приїжджав в Україну на декілька днів, однак з дітьми не бачився , щоб не травмувати дітей через позивачку. Позивачка не надавала можливості сестрі відповідача бачитися із сином ОСОБА_9 , коли вони приїжджала із закордону. Ствердив, що готовий проводити відпочином із дітьми і такий оплачувати, має намір спілкуватись із дітьми та проводити з ними час. При цьому зазначив, що не спілкувався із дитиною та не приділяв йому своєї належної уваги та батьківської любові саме з вини позивачки, яка чинила перешкоди у спілкуванні.

Представник третьої особи - Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради в судове засідання не з`явився, попередньо подав заяву, в якій просить справу слухати без їхньої участі, підтримав висновок про не недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 , яка являється матір`ю позивачки, показала, що 29.11.2019року відповідач ОСОБА_8 востаннє був у їхньому домі. Внуків вона бачить кожен тиждень з понеділка по п`ятницю. Відповідач ніколи не проявляв бажання спілкуватися із дітьми, тільки цього року почав робити спроби. Під час війни ОСОБА_2 виїхав у Польщу, жодного бажання та спроб побачитися із дітьми не робив. Син ОСОБА_9 взагалі не знає батька, а старший син ОСОБА_11 не його рідний. Говорив до ОСОБА_12 «ти до мене більше не дзвони.» Відповідач дітьми не цікавився. З теперішнім вітчимом у неї відносини хороші.

Допитана в якості свідка ОСОБА_13 показала, що вона з 2020року являється невісткою в сім`ї ОСОБА_14 . Ствердила, що бачила відповідача ОСОБА_2 1-2 рази в м.Новий Розділ. З 2020року по сьогоднішній день не бачила відповідача. Діти не згадують за батька. На даний час у позивачка є дитина від нового шлюбу. Відповідач не є біологічним батьком старшого сина. Лікування, виховання, забезпеченням та утриманням дітей займається їхня мама ОСОБА_15 .

Допитана в судовому засідання в якості свідка ОСОБА_16 показала,що вона працює в ЗДО «Берізка». Більше 7 років не бачила відповідача, оскільки він перебуває за кордоном. Зі слів бабусі ОСОБА_17 знає, що він не спілкується із дітьми. У ОСОБА_15 є троє дітей. У квартирі позивачки вона була в 2023році. ОСОБА_8 виїхав за межі України перед війною. Їй особисто не відомо чи цікавиться він дітьми.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка - мати ОСОБА_2 - ОСОБА_18 показала, що сторони по справі одружилися 06.08.2019року. Спочатку проживали в м.Новий Розділ. Син періодично їздив на заробітки. З 2019року постійно проживає в Польщі. Востаннє приїжджав в Україну в січні 2022року. Вони розлучилися в 2019р. Їй відомо що відповідач сплачує аліменти, не спілкується із дітьми бо позивачка не надає йому такої можливості. Інших дітей та сім`ї у нього немає. Востаннє ОСОБА_8 бачився із дітьми у 2020-2021рр., він хоче з ними бачитися, але не має такої можливості.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази у справі, прийшов до наступного висновку.

Як вбачається із копії паспорта серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 02.08.2016року.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області №447/642/19 від 12.06.2019року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Визначено місце проживання дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого повторно, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 . Його батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 . Його батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

27.04.2022року Миколаївським районним судом Львівської області видано виконавчий лист, з якого вбачається, що рішення суду від 25.03.2022 змінено спосіб стягнення аліментів визначений судовим наказом Миколаївського районного суду Львівської області від 15.04.2021року та вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 аліменти в розмірі 4000 гривень щомісячно на двох дітей.

Із копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 вбачається, що 24 лютого 2024 року ОСОБА_19 та ОСОБА_1 уклали шлюб, зареєструвавши його у виконавчому комітеті Новороздільської міської ради, за актовим записом № 08, після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_20 ».

Як вбачається із акту №205 ЛКП «Південне» від 21.05.2025року, в АДРЕСА_1 проживають без реєстрації: ОСОБА_19 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_21 .

Відповідно до характеристики від 20.02.2025року №15 виданого директором ліцею імені Василя Симоненка, паламар ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається в 1-б класі з 1 вересня 2024року. Вихованням учня займається мама і вітчим ОСОБА_23 . Мама та вітчим постійно цікавляться успіхами дитини в школі, відвідують батьківські збори, беруть активну участь у житті класу.

Згідно з характеристики від 25.02.2025 №58 наданої Ліцеєм №46 ім.В`ячеслава Чорновола Львівської міської ради , ОСОБА_4 навчається у ліцеї з 7 класу (2023р.) До 2023року ОСОБА_11 навчався у Новороздільському НВК імені Івана Труша. Вихованням ОСОБА_12 займається мама та вітчим ОСОБА_23 . Рідний батько жодного разу не з`являвся до ліцею і не цікавиться успіхами сина. Мати та вітчим приділяють належну увагу вихованню.

Як вбачається із шкільного атестату №8384, ОСОБА_24 ІНФОРМАЦІЯ_2 у 2021/2022навчальному році ходив до п`ятого класу Початкової школи №49 ім.Ксьондза Броніслава Коморовського у м.Гданськ Поморське воєводство.

Із висновку Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02.10.2025, вбачається, що заслухавши думку неповнолітнього ОСОБА_12 ,беручи до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини при Франківській районній адміністрації Львівської міської ради від 02.10.2025року протокол №22, Франківська районна адміністрація, як орган опіки та піклування, вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до висновку експерта №10673 від 10.12.2025року складеного ТОВ « Незалежний інститут судових експертиз» дитина ОСОБА_4 не виявляє ознак прив`язаності до батька ОСОБА_2 . Дитина втратила емоційний зв`язок із батьком внаслідок відсутності з 2019року виховної поведінки батька відносно сина.

Відповідно до висновку експерта №10674 від 10.12.2025року складеного ТОВ « Незалежний інститут судових експертиз» дитина ОСОБА_5 не виявляє ознак прив`язаності до батька ОСОБА_2 . Дитина втратила емоційний зв`язок із батьком внаслідок відсутності з 2019року виховної поведінки батька відносно сина.

Як вбачається із відповіді Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 26.02.2026 , ОСОБА_2 не звертався до них як органу опіки та піклування щодо чинення йому перешкод та визначення способу участі у спілкуванні із дітьми

Вирішуючи спір,суд виходить з такого.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 7 статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами 1-4 статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина 1 статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини 1статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).

Відповідно до статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав») (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 року, справа № 227/2272/18).

Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 (справа №753/2025/19) дійшов наступного висновку: «Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц (провадження № 61-170св17) зроблено висновок, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько чи мати ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує невиконувати свої батьківські обов`язки, і такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року в справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22 та інші).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує невиконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Суду не надано доказів, що до відповідача були застосовані будь-які засоби попередження та впливу. Так, немає жодних документально підтверджених відомостей, що з відповідачем уповноважені служби або представник навчального закладу проводили роз`яснюючі бесіди про необхідність змінити свою поведінку, або йому направлялись відповідні листи тощо. Натомість в судовому засіданні відповідач заперечував щодо позбавлення його батьківських прав стосовно дітей, та виявляє бажання спілкуватись із ним підтримувати їх, зазначаючи причину по якій він не спілкувався із синами - це те, що він з 2019року перебуває за межами України, а позивач всіляко чинила перешкоди у його спілкуванні із синами . Про наміри його спілкування із сином підтверджується висновком органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації, з якого вбачається що недоцільно позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 відносно синів ОСОБА_12 та ОСОБА_9 .

У справі відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, докази, що відповідачу раніше виносились попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і його поведінка була предметом розгляду компетентних органів.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини(постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).

Зазначений висновок Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02.10.2025 про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, а тому обґрунтовано має бути врахований судом. Висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності в такий спосіб захисту її прав.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що поведінка відповідача ОСОБА_2 загалом свідчить про його бажання як батька брати участь у вихованні та спілкуванні з синами, його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов`язки. Заборгованість зі сплати аліментів відсутня.

Висновки експертів за результатами проведення судово-психологічних експертиз №10673 та №10674 не можна розцінювати як беззаперечний доказ свідомого ухилення відповідача від виконання ним своїх батьківських обов`язків, оскільки оцінка психологічного обстеження дитини може бути суб`єктивною та залежати від того, як дитина сприймає ситуацію в сім`ї в цей момент. Відсутність біологічного батька в психологічній картині світу дитини не обов`язково вказує на його байдужість або небажання виконувати свої обов`язки, а може відображати нинішній емоційний стан дитини та її прив`язаність до осіб, з якими вона проводить більшу частину часу.

В судовому засіданні відповідач наполягав на бажанні підтримувати зв`язок із синами та брати участь у їх житті.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Докази, які були надані позивачем, суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу як позбавлення батьківських прав відносно дітей .

Суд не вбачає достатніх підстав вважати, що недостатнє спілкування батька з синами, пов`язано з суто винними, злісними, умисними його діями .

Суд звертає увагу на висновок у справі "Mandet c. France", в якій 11 років бездіяльності батька не розглядалась Європейським судом як обставина, що є підставою для позбавлення його батьківських прав. Навпаки, суд зазначив, що існує потенційна вигода майбутніх дитячо-батьківських відносин, оскільки поновлення цього зв`язку надає дитині можливість отримати більше, ніж втратити.

Позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. У цій ситуації таке втручання не є виправданим і пропорційним, оскільки матеріали справи не свідчать про умисне невиконання відповідачем своїх обов`язків.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому суд вважає за необхідне у позові відмовити.

На підставі викладеного, ст. 164 -167 СК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», керуючись ст.ст.2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 280 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служби у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 18.06.2026

Суддя Бачун О. І.