Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №333/4785/25 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/4785/25

Провадження №2/333/254/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2026 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючої судді Варнавської Л.О.,

за участю секретаря судового засідання Яблуновської А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м.Запоріжжя позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -

ВСТАНОВИВ:

03.06.2025 року до Комунарського районного суду м.Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.

В обґрунтування позову зазначає, що з відповідачкою ОСОБА_3 позивач познайомився у 2015 році. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_4 , батьком якої відповідно до свідоцтва про народження записаний позивач. Після народження дитина проживала разом із матір`ю, однак з лютого 2022 року постійно проживає разом із батьком. Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11 липня 2023 року у справі №334/2020/23 місце проживання малолітньої ОСОБА_4 визначено разом із батьком, а також заборонено її виїзд за межі України без супроводу або нотаріально посвідченої згоди батька. Позивач зазначає, що на момент ухвалення вказаного рішення відповідачка не мала належних умов для проживання дитини, проживала в однокімнатній квартирі разом з іншими родичами, серед яких була особа, що страждає на наркотичну залежність. У квартирі не було створено належних умов для виховання та розвитку дитини, а мати фактично не займалася її вихованням. З 23 лютого 2022 року донька проживає разом із позивачем за адресою його проживання та зареєстрована за цією адресою. Позивач стверджує, що відповідачка не спілкується з дитиною, не цікавиться її життям, здоров`ям та навчанням, не надає матеріальної допомоги на її утримання, не телефонує та не бере участі у вихованні дитини, тобто фактично самоусунулась від виконання батьківських обов`язків. Позивач вказує, що ним створені належні умови для проживання, виховання та розвитку доньки, між ним і дитиною склалися доброзичливі стосунки, які сприяють її гармонійному розвитку. Він є фізичною особою-підприємцем, має стабільний дохід та достатні матеріальні можливості для забезпечення потреб дитини. Також позивач зазначає, що саме він супроводжує дитину до медичних закладів, дбає про її здоров`я та виконує рекомендації лікарів, тоді як відповідачка здоров`ям доньки не цікавиться та до лікарів з нею не звертається. Крім того, згідно з довідками навчальних закладів, у яких навчається дитина, батько активно бере участь у навчальному процесі та підтримує зв`язок із педагогами, тоді як мати участі у вихованні та навчанні доньки не бере, успіхами дитини не цікавиться та контактів із закладами освіти не підтримує. Позивач вважає, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання, утримання та розвитку дитини.

05.06.2025 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

30.04.2026 року через форму електронного звернення громадян від ОСОБА_3 надійшло повідомлення, яке не містить обставин та доводів щодо предмета спору, у зв`язку з чим її позиція з приводу заявлених позовних вимог залишається незрозумілою.

02.06.2026 року через канцелярію суду від представника третьої особи районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району надійшов висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітньої – ОСОБА_4 , та стягнення аліментів на утримання дитини. У висновку зазначено, що органом опіки та піклування під час участі у розгляді цивільної справи №333/4785/25 було вивчено матеріали справи та надані сторонами докази. Встановлено, що після лютого 2022 року малолітня ОСОБА_4 проживає разом із батьком, який забезпечує належні умови для її проживання, виховання, навчання та розвитку. Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання батька дитина забезпечена окремою кімнатою, місцем для навчання, необхідним одягом, взуттям та належними умовами для всебічного розвитку. Також органом опіки та піклування враховано інформацію закладів освіти, відповідно до якої батько бере активну участь у навчанні та вихованні доньки, підтримує постійний зв`язок із педагогічними працівниками, тоді як мати участі у навчальному процесі дитини не бере, успіхами доньки не цікавиться та зв`язок із навчальними закладами не підтримує. Зі змісту висновку вбачається, що відповідачка тривалий час не виконує своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, не спілкується з нею належним чином, не надає матеріальної допомоги та фактично самоусунулася від участі у її житті. Крім того, органом опіки та піклування було враховано думку малолітньої ОСОБА_4 , яка повідомила про бажання і надалі проживати разом із батьком, зазначивши, що мати практично не бере участі в її житті та не надає їй необхідної підтримки. За результатами вивчення всіх обставин справи та на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_4 та стягнення з неї аліментів на утримання дитини.

Позивач та його представник в судовому засіданні наполягали на задоволенні позову посилаючись на обставини та докази які були дослідженні. Позивач в судовому засіданні пояснив, що він з відповідачкою ніколи не проживав однією родиною, але завжди підтримував стосунки з донькою. Відповідачка не мала постійної роботи, її намагання влаштуватись на роботу були нетривалими. Відповідачка разом з їх донькою, її бабусею та братом проживали в однокімнатній квартирі. Відповідачка сама прийняла рішення, що донька буде проживати з ним, привезла доньку до нього додому. Вони разом поїхали до школи оформили документи. Після цього він повідомив відповідачці, що не буде давати їй кожного місяця 10000 грн. на утримання дитини, оскільки донька живе тепер з ним. Це обурило відповідачку, вона сказала, що тоді забере доньку назад. Він спілкується з матір`ю відповідачки, яка живе в Польщі. Він звертався до суду із позовом про визначення місця проживання доньки з ним та про заборону виїзду дитини за кордон. До початку повномасштабного вторгнення відповідачка разом з донькою жила в Польщі, але там трапилась ситуація, коли соціальні служби хотіли вилучити дитину, тому вони повернулись в України, для уникнення повторного виїзду за кордон він звернувся до суду із вказаним позовом. В школу доньку оформили в 2023 році, коли їй було 7 років. Доньку він зареєстрував за своїм місцем проживання за проханням відповідачки, вони разом їздили в Департамент реєстраційних послуг. Відповідачка неодноразово висловлювала бажання , щоб доньку проживала з ним. З донькою відповідачка спілкувалась тільки телефоном, раз на три місяці. Намагались влаштувати зустріч відповідачки та доньки, але це завершувалось сварками, вона намагалась його побити. Вважає, що у відповідачки є психічний розлад. На теперішній час він одружений, має ще одного сина. Відповідачка жодного разу дитині фінансово не допомагала. Лише бабуся з Польщі передавала подарунок. Відповідачка має його номер телефону, періодично телефонує йому, пише повідомлення. Відповідачка знає адресу проживання його батьків, місце знаходження кафе, яке належить його батькові. Посилається на те, що матір не цікавиться життям дитини. Позбавити батьківських прав відповідачку бажає для забезпечення безпеки дитини.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району Ващук Н.Г. в судовому засіданні пояснила, що особисто бачила відповідачку під час засідання органу опіки та піклування під час вирішення питання про зустріч матері з дитиною. Відповідачка перебувала в неадекватному стані, била позивача, виражалася нецензурно, на питання про наявність психічного захворювання відмовилась відповідати, лаялась.

Відповідачка зареєстрована на тимчасово окупованій території України, про час та місце розгляду справи повідомлялась шляхом надсилання рекомендованих листів на адресу вказану в позові та адреси її зареєстрованого місця проживання як тимчасово переміщеної особи, також розміщувались оголошення на сайті Комунарського районного суду м. Запоріжжя про її виклик до суду. В матеріалах справи міститься електронна форма звернення громадян з якого не можливо встановити правову позицію відповідача, але це свідчить про те, що відповідачка обізнана про розгляд вказаної цивільної справи. За таких обставин суд вважає, що відповідачка повідомлена належним чином про час і місце розгляду справи, у судове засідання повторно не з`явилася і не повідомила суд про причини неявки, відзиву чи будь-яких інших заяв та клопотань до суду не надала.

Суд зазначає, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»). Суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів за відсутності відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого повторно 26.01.2022 року Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками малолітньої дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи з дитинства, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 , має відстрочку до завершення мобілізації, що підтверджується витягом з «Резерв +»

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 виданого 25.06.2022 року Олександрівським віділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно- Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції громадянин ОСОБА_1 уклав шлюб з громадянкою ОСОБА_6 , яка після реєстрації шлюбу змінила своє прізвище на – ОСОБА_7 .

Згідно до Витягу з реєстру територіальної громади 2025/004561502 від 07.04.2025 року та 2025/004561519 від 07.04.2025 року встановлено що ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя в цивільній справі 334/2020/23 від 11.07.2023 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з батьком та заборона виїзду малолітньої дитини за межі території України без дозволу батька – задоволено. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з батьком ОСОБА_1 та заборонено виїзд дитини ОСОБА_4 за межі території України без супроводу чи нотаріально посвідченого дозволу батька ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки Запорізької гімназії № 97 Запорізької міської ради встановлено, що батько дитини ОСОБА_1 підтримував постійний зв`язок із закладом освіти та забезпечував участь дитини у навчальному процесі, тоді як мати дитини ОСОБА_3 участі у навчанні доньки не брала та зв`язок із педагогічними працівниками не підтримувала.

До матеріалів справи долучено характеристику Запорізької гімназії № 97 Запорізької міської ради на малолітню ОСОБА_4 , з якої вбачається, що фізичний, когнітивний та емоційний розвиток дитини відповідає віку, вона має належний рівень соціальної адаптації та навчальних навичок. Також у характеристиці зазначено, що в період проживання дитини з батьком останній підтримував постійний зв`язок із закладом освіти та забезпечував належний контроль за навчанням доньки.

З листа районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району від 05.05.2025 року вбачається, що ОСОБА_3 на обліку в органі опіки та піклування не перебувала та не перебуває. Крім того, органом опіки та піклування не проводилось обстеження умов її проживання за вказаною адресою та відповідні акти не складалися.

Відповідно до листа районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району ОСОБА_3 на обліку в органі опіки та піклування не перебуває та раніше не перебувала. Під час відвідування 05.05.2025 року її можливого місця проживання спеціалістами служби у справах дітей спільно з працівниками поліції доступ до житла отримати не вдалося, а сусідам місце перебування ОСОБА_3 було невідоме. Також до листа долучено акт обстеження умов проживання від 26.05.2023 року, який досліджувався судом у справі про визначення місця проживання дитини.

До матеріалів справи долучено докази, які підтверджують працевлаштування позивача ОСОБА_1 , отримання ним стабільного доходу та наявність достатнього матеріального забезпечення для належного утримання, виховання та розвитку малолітньої дитини.

В судовому засіданні 08.08.2025 року представником третьої особи до матеріалів справи долучено акт обстеження умов проживання від 29.05.2025 року. Разом з тим, зазначений акт не містить відомостей про адресу житла, за якою проводилося обстеження, що унеможливлює встановлення місця проведення такого обстеження та перевірку його належності до предмета доказування у даній справі. За таких обставин суд оцінює вказаний доказ критично та не може покласти його в основу судового рішення як належний і допустимий доказ.

На запит суду до ВП №1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області отримано наступні інформацію. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що за заявою про безвісне зникнення ОСОБА_3 правоохоронними органами було проведено розшукові заходи, в результаті яких встановлено її місце перебування. Встановлено, що ОСОБА_3 самостійно змінила місце проживання та перебуває на території України як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 . У зв`язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення кримінальне провадження було закрито на підставі п.1 ч.1 ст.284 КПК України.

Судом досліджено надану позивачем переписку між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у соціальному месенджері. Разом з тим, зі змісту наданих повідомлень неможливо достеменно встановити контекст спілкування сторін, повний зміст їх листування та обставини, які вони можуть підтверджувати чи спростовувати. У зв`язку з цим суд надає зазначеному доказу відповідну оцінку та враховує його лише у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

05.03.2026 року в судовому засіданні допитано свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

ОСОБА_9 під час допиту в судовому засіданні пояснила, що вона є матір`ю позивача. ОСОБА_4 проживає з батьком 2 роки. ОСОБА_3 з того часу не приймає участі у вихованні дитини. З відповідачкою знайомі з часу, коли остання була вагітна Ариною. Підтримували стосунки протягом всього життя онучки. Вона завжди Арині купувала речі для дитини, передавала відповідачці. Але за час проживання дитини з матір`ю, дівчинка була неохайна, завжди коли забирали дівчинку від матері вона була погано одягнена. Відповідачка неодноразово заявляла про те, що їм треба готувати кімнату для ОСОБА_10 , оскільки та буде проживати з ними. Зараз ОСОБА_11 проживає з позивачем, його дружиною та дитиною. Арина називає дружину батька «мачухою», « ОСОБА_12 ». Після початку військового вторгнення відповідачка разом з ОСОБА_10 виїхала в Польщу, але там був інцидент, що соціальні служби хотіли вилучити дитину, після чого вона повернулась в Україну. Після спілкування з матір`ю по телефону, ОСОБА_11 перебуває в схвильованому стані. Особливо бажання спілкуватись з матір`ю не виявляє. В неї є мобільний телефон та номер телефону матері. Онучка більше спілкується з бабусею – матір`ю позивачки.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що є дружиною позивача. В 2022 році віддали ОСОБА_11 до школи, але відповідачка повідомила, що в неї не має умов для організації навчання доньки, тому вона запропонувала позивачу забрати доньку до себе. Позивач погодився, але після того перестав давати кошти відповідачці. Вона прийшла в розважальний центр, де в цей час перебували позивач з донькою, влаштувала там бійку, сварку та забрала дівчинку. Потім на контакт не виходила та вивезла дитину до Польщі, до навчання в школі Арина не приступила. Вони звертались в Інтерпол, намагались знайти ОСОБА_11 . Приблизно через півроку вони повернулись в Україну, зустрілись в школі, але нормально поспілкуватись не вдалося. Позивач звернувся до поліції, за допомогою якої забрав доньку до себе. Коли ОСОБА_11 почала проживати з ними, то вона розповідала, що за час проживання неодноразово спостерігала сварки, скандали, як мама била меблі, техніку. Арина матір любить, але проживати з нею не бажає. Коли ОСОБА_11 почала проживати з ними, то виявилось, що вона не має навичків особистої гігієни, не вміє спілкуватись з іншими дітьми, бо не мала такого досвіду. Крім того, мала неврологічні тіки. Відповідачка з Ариною останній раз спілкувалась телефоном приблизно три місяці назад. Відповідачка неодноразово висловлює погрози свідкові, з приводу чого вони звертались до поліції. Відповідачка пред`являє вимоги позивачу про необхідність її забезпечувати, оскільки вона народила йому дитину. Вважає, що відповідачка під час спілкування маніпулює дитиною, намагається створити у неї відчуття провини за її життя в новій родині. Саме позивач ініціював звернення до органу опіки та піклування з метою встановлення часу зустрічей доньки з матір`ю, але ці зустрічі були лише негативними, оскільки закінчувались сварками, бійкою, які влаштовувала відповідачка. На останній день народження ОСОБА_11 , відповідачка не телефонувала, не вітала її. Вона вважає, що не потрібно звертатися до лікарів.

Відповідно до довідки за №2641683 від 23.04.2026 року щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери встановлено, що ОСОБА_3 з 22.12.2025 року зареєструвала своє перебування за адресо: АДРЕСА_3 .

Судом вивчено висновок органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району, який надійшов до суду 02.06.2026 року, згідно з яким визнано доцільним позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_4 та стягнення з неї аліментів на утримання дитини. У висновку зазначено, що дитина з лютого 2022 року проживає разом із батьком, який забезпечує належні умови для її проживання, виховання та навчання, тоді як мати тривалий час не бере участі у вихованні та утриманні дитини, не цікавиться її життям та фактично самоусунулась від виконання батьківських обов`язків. Також органом опіки та піклування враховано думку дитини, яка висловила бажання і надалі проживати разом із батьком.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 Сімейного кодексу України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У судовому засіданні була опитана дитина ОСОБА_4 , яка суду зазначила, що з мамою спілкувалась телефоном приблизно півроку назад. Це телефон її тата, свого телефону вона не має. Їх бесіда стосувалась навчання, матір цікавилась її справами. Коли вона проживала з матір`ю, то остання не забезпечувала її навчання, вона її годувала, але на гроші, які надавав їй тато. Вважає, що вирішувати всі питання про її майбутнє повинен тато, оскільки він має таку можливість. Зараз вона проживає в родині тата, їй там комфортно. Підтримувати стосунки з матір`ю має бажання, але це залежить від настрою матері. Коли в неї гарний настрій, то в них гарні відносини. Вона спілкується також телефоном із бабусею – по лінії матері.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі – Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 Сімейного кодексу України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини – це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину із пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться із дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 Сімейного кодексу України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 29.04.2020 у справі №522/10703/18.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі №645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі №127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі №643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі №640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №331/5427/17. Тобто, судова практика щодо застосування положень статті 164 Сімейного кодексу України є усталеною.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає разом з батьком.

Матеріали справи не містять негативні характеристики, докази винної поведінки відповідачки та умисного ухилення її від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а посилання позивача і його представника щодо ухилення від виконання відповідачкою батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Суд враховує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує свої батьківські обов`язки, та допускається лише у випадках, коли зміна поведінки матері чи батька є неможливою, а збереження правового зв`язку між ними та дитиною суперечить найкращим інтересам дитини.

Незважаючи на встановлені обставини неналежного виконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків, матеріали справи не містять достатніх доказів того, що відновлення родинних відносин між матір`ю та дитиною є неможливим. Суд вважає, що існуючий між ними родинний зв`язок не є остаточно втраченим, а тому зберігається можливість налагодження спілкування, відновлення участі матері у житті дитини та виконання нею батьківських обов`язків у майбутньому.

За таких обставин суд не вбачає доведеності необхідності застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, що фактично призводить до припинення особистих немайнових прав та обов`язків матері щодо дитини і є винятковим втручанням у сімейні правовідносини.

Щодо висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав суд зазначає таке.

Статтею 19 Сімейного кодексу України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд при ухваленні рішення враховує обставини, наведені у висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно дитини, однак з огляду на вищевикладене є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам самої дитини.

Так, висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав є недостатньо обґрунтованим, оскільки в ньому наведено лише загальні формулювання про невиконання відповідачкою батьківських обов`язків. Поруч з цим, у висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав; не наведено даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків. Також у висновку органу опіки та піклування не встановлені фактичні обставини свідомого умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини та можливі причини такого ухилення. Посилання на складення адміністративного протоколу за ч.1 ст.184 КУпАП є безпідставним, адже копії постанови суду про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності суду не надано.

Проживання дитини разом з батьком, саме по собі не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов`язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав. Позивачем і його представником не підтверджено системної асоціальної поведінки відповідачки, злісної вини в ухиленні від виконання нею батьківських обов`язків. При цьому позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

При цьому суд враховує, що позивач та його представник під час розгляду справи не навели переконливих доводів та не надали належних доказів на підтвердження того, яким чином позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав забезпечить більш ефективний захист прав та законних інтересів дитини, які саме негативні наслідки для дитини будуть усунуті внаслідок застосування такого заходу та яких позитивних змін у становищі малолітньої особи буде досягнуто.

Слід врахувати, що місце проживання дитини визначено з батьком за рішенням суду. Питання виїзду за кордон, реєстрації місця проживання можуть бути вирішені також в іншій спосіб, ніж шляхом позбавлення відповідачки батьківських прав.

У даному випадку позивачем не доведено, що збереження за відповідачкою статусу матері створює реальну загрозу правам, свободам чи інтересам дитини або що позбавлення її батьківських прав призведе до покращення умов життя, виховання чи розвитку малолітньої. Так само не доведено, що досягнення мети захисту прав дитини неможливе без застосування такого виняткового заходу сімейно-правової відповідальності, як позбавлення батьківських прав.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не обґрунтовано необхідність застосування до відповідачки крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав саме з точки зору забезпечення найкращих інтересів дитини.

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних в цій частині вимог слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 щомісячно у розмірі 1/4 частини із всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання цього позову до суду до повноліття дитини, суд зазначає про таке.

Згідно з вимогами ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч.ч.1,5 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до ч.1 ст.191 СК України аліменти, на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред`явлення позову.

У Принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини, що була ратифікована Постановою ВП № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово зазначав, що батьківські права підлягають захисту лише за умови реального піклування про дитину, а не їх формального існування (зокрема, рішення у справах “K. and T. v. Finland”, “Saviny v. Ukraine”).

Відповідно ч.1 ст.179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Враховуючи те, що мати дитини ОСОБА_3 , добровільно матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, суд задовольняє позовну вимогу та стягує на утримання неповнолітньої дитини на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини.

Суд враховує, що стягнення аліментів у даній справі має не лише майновий, а й компенсаторний та соціально-захисний характер, спрямований на забезпечення належних умов утримання дитини.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відмовлено, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за зазначену вимогу слід залишити за позивачем.

Разом з тим, позовна вимога про стягнення аліментів підлягає задоволенню. Враховуючи, що позивач відповідно до закону був звільнений від сплати судового збору за подання позову про стягнення аліментів, судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп. підлягає стягненню з відповідачки на користь держави.

У відповідності до ст.430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст.ст.2, 4, 10-13, 77-80, 263-265, 280-283, 289 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному району про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_5 , аліменти на утримання малолітньої доньки – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03.06.2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

В решті позовних вимог – відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 12 червня 2026 року.

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя Л.О. Варнавська