Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №629/3910/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.06.2026

м. Лозова Харківської області

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - Харабадзе К.Ш.,

за участю секретаря - Петренко Ю.С.,

Справа № 629/3910/26

Номер провадження 2/629/1738/26

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Акціонерне товариство «Українська залізниця»

третя особа – Виробничий підрозділ «Панютинський вагонорементний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця»

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразового заохочення до ювілейної дати,

у с т а н о в и в :

Представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразового заохочення до ювілейної дати, в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач з 23.01.1991 по 17.04.2026 знаходилась у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», що підтверджується копією трудової книжки. Стаж роботи складає 35 років 2 місяці 26 днів. Згідно наказу виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» №390/ОС від 14.04.2026 позивача звільнено 17.04.2026 року з посади прибиральника виробничих приміщень, ковальсько-механічного цеху за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Вищевказаним наказом передбачено виплату матеріальної допомоги у розмірі 3 (трьох) середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу в розмірі 5 (п`ять) середньомісячних заробітків згідно п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками (зі змінами), які в день звільнення виплачені не були. В той же час згідно зазначеного наказу виплату повинні провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Роботодавець як станом на день звільнення так і на день подання позовної заяви до суду не виплатив належну позивачці при звільненні з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком одноразову матеріальну допомогу в розмірі 3 (трьох) середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу в розмірі 5 (п`ять) середньомісячних заробітків, відповідно до Колективного договору, таким чином не виконавши свої зобов`язання за Колективним договором, заборгувавши позивачу вказані кошти, чим грубо порушив права позивача, гарантовані колективним договором. Відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № 11-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема виплата матеріальної допомоги. 15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативною роботодавця. Однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» права не було. Положень про зворотну дію Закону в часі він не містить. Відповідно довідки (без дати та номеру) наданої на адвокатський запит сума одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 (трьох) середньомісячних заробітків становить 25 132 грн. 35 коп., а сума додаткової матеріальної допомоги у розмірі 5 (п`ять) середньомісячних заробітків становить 41 887 грн. 25 коп. Сукупний розмір матеріальної допомоги становить 67 019 грн. 60 коп. Також, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 18.04.2026, тобто з дня, наступного за днем звільнення по день прийняття рішення судом. Згідно наданої довідки про заробітну плату виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 396 грн. 48 коп., а середньомісячна 8 326 грн. 08 коп. Кількість робочих днів з часу звільнення (18.04.2026 року) по день звернення до суду з позовом (06.05.2026 року) – 13 робочих днів. Відтак, на день звернення до суду з позовом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , складає 396 грн. 48 коп. х 13 р. днів = 5 154 грн. 24 коп. Поряд з цим слід зазначити, що середній заробіток за час затримки розрахунку ОСОБА_1 просить стягнути за період з 18.04.2026 по день ухвалення рішення по справі. А тому прі здійсненні остаточного розрахунку на день ухвалення судового рішення, прошу суд врахувати наведені вище дані. Також, згідно довідки про розмір матеріальної допомоги на оздоровлення до відпусток від 20.04.2026 року наданої на адвокатський запит, відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення до відпусток: за 2022 рік у сумі 3 250 грн. 00 коп., за 2023 рік у сумі 3 350 грн. 00 коп. Відповідно до довідки про виплату премії до ювілейної дати від 20.04.2026 року про виплату одноразового заохочення до ювілейної дати ОСОБА_1 , останній не була виплачена сума у розмірі 4 949 грн. 00 коп. до ювілейної дати (60-ти річчя). На підставі вищевикладеного, просить стягнути з відповідача - матеріальну допомогу (одноразову та додаткову) при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі 8 середньомісячних заробітків в сумі 67 019 грн. 60 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за період з 18.04.2026 року по день ухвалення рішення; матеріальну допомогу на оздоровлення до відпусток: за 2022 рік у сумі 3 250 грн. 00 коп.; за 2023 рік у сумі 3 350 грн. 00 коп.; одноразове заохочення до ювілейної дати (60-ти річчя) у розмірі 4949 грн.; судові витрати у сумі 5000 грн. за послуги адвоката.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» - адвокат Мельник К.О. у судове засідання не з`явилась, у наданому відзиві просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування зазначила, що Колективний договір був укладений між філією «Панютинський вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» і первинною профспілковою організацією філії «Панютинський вагоноремонтний завод» ПАТ «Укрзалізниця» на 2013-2015 роки (зі змінами і доповненнями) пролонгований на 2025 рік. Філія «Панютинський вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» була ліквідована – 01.09.2025. Таким чином, вищевказаний колективний договір на який посилається Позивачка в позовній заяві та додає в якості доказів, втратив свою чинність. Позивачка була звільнена з виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця», яке на сьогоднішній день керується вимогами Галузевої угоди укладеної між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками (зі змінами.) Відповідно до наказу при припинення трудових відносин від 14.04.2026 № 390/ ОС Позивачку було звільнено з 17.04.2026 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Умовами Галузевої угоди передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але з 14.03.2022 Правлінням АТ «Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів. Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Тобто, дія призупинення виплат, була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена. І той факт, що додаткові виплати Позивачка отримає після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», підтверджується проставленням Позивачкою підпису в наказі про припинення трудового договору 17.04.2026 № 390/ОС в графі «З наказом ознайомлений». Крім того, зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Вказує, що інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а Товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн. В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності Товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду. Згідно висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету. Якщо допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні все-таки будуть встановлені судом, то суд має право зменшити розмір середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України або відмовити у його стягнення з огляду на форм-мажорні обставини, в яких опинилось Товариство. Також, зауважує, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, Акціонерне товариство «Українська залізниця» зареєстровано 21.10.2015 як юридична особа, ідентифікаційний код: 40075815. Відомості про філію «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань – 30.09.2024, ідентифікаційний код: 45462724. Враховуючи вищевказані норми законодавства, виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» не є самостійним суб`єктом права, тобто юридичною особою, не наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю та не має ідентифікаційного коду. Таким чином, виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця не є юридичною особою, тому не має самостійної цивільної чи процесуальної дієздатності. Через відсутність статусу юридичної особи виробничий підрозділ не може виступати третьою особою в судових спорах, оскільки сторонами (стороною, третіми особами) є безпосередньо юридична особа на матеріальні права чи обов`язки щодо іншої сторони може вплинути рішення суду.

Представник позивачки в наданій відповіді на відзив вказала, що посилання відповідача на те, що колективний договір філії «Панютинський вагоноремонтний завод» втратив чинність у зв`язку з ліквідацією філії, є безпідставним, оскільки трудові правовідносини позивача фактично продовжувалися у структурі АТ «Укрзалізниця», а гарантії та соціально-трудові права працівників визначалися не лише колективним договором, а й Галузевою угодою та нормами трудового законодавства. Доводи Відповідача про призупинення додаткових виплат на підставі ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також не можуть бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому сам факт воєнного стану не звільняє роботодавця від обов`язку довести правомірність та належне оформлення такого зупинення, а також довести, що працівник був належним чином повідомлений про зміну істотних умов оплати праці. Відповідач не надав доказів: належного прийняття рішення про зупинення саме тих положень колективного договору, які регулюють спірні виплати; дотримання процедури погодження такого рішення; доведення відповідного рішення до відома ОСОБА_1 ; наявності підстав для невиплати саме допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію. Посилання представника відповідача на протокол засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, як на законну підставу для невиплати ОСОБА_1 належних їй сум при звільненні в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану», є безпідставним, оскільки правових підстав для ухвалення такого рішення у правління відповідача не було. На теперішній час розрахунок з ОСОБА_1 щодо належних їй при звільненні сум, не проведений.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явились, представник позивача просила розгляд справи проводити за її відсутності та відсутності позивача, на задоволенні позовних вимог наполягає у повному обсязі.

Представник відповідача просила розгляд справи проводити за її відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечує, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи Виробничий підрозділ «Панютинський вагонорементний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, доходить до такого.

Судом встановлено, що позивач працювала в АТ «Укрзалізниця» з 23.01.1991, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці.

Наказом № 390/ОС від 14.04.2026 «Про припинення трудового договору (контракту)» позивача звільнено 17.04.2026 за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі 3 (трьох) середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу в розмірі 5 (п`ять) середньомісячних заробітків згідно п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками (зі змінами). Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т.).

Відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 року (зі змінами) При звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі: більше 10 років - 3 середньомісячних заробітків. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі: для жінок понад 35 років - 5 середньомісячні заробітки.

Відповідно до п.2.3 зазначеної угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

За спільною домовленістю сторін в угоду можуть вноситись зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цієї угодою /п.2.4 угоди/.

Згідно ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України, статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг тощо.

Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Згідно ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені ст. ст. 43-46 Конституції України.

У той же час, відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 квітня 2022 року №64/2022 у зв`язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

При цьому, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Пунктом другим розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», сума одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків становить 25132 грн. 35 коп.; додаткова матеріальна допомога в розмірі 5 середньомісячних заробітків становить 41887 грн. 25 коп.

В день звільнення одноразова та додаткова матеріальні допомога позивачу сплачені не були, що підтверджується довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Як вбачається з витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Середньомісячний заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, зі змінами (далі Порядок).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 12 місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (п. 7 розділу IV Порядку).

Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100 встановлено перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, зокрема: виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника; одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції; пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо та інші. Також не враховується допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, в обґрунтування правомірності своїх заперечень, відповідач посилається на Витяг із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно із пп. 1.1.4 п.1.1 якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Закон України від 15 березня 2022 року № 2136-IX Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року. Проте, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Як вбачається з наказу № 390/ОС від 14.04.2026 підставою про невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальних допомог стало рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024.

Між тим, відповідачем суду не надано а ні рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024, а ні витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т. Матеріали справи не містять підстав за яких АТ «Укрзалізниця» призупинило виплату матеріальної допомоги, що передбачені Галузевою угодою, в односторонньому порядку, спільної домовленості сторін про внесення змін/доповнень.

Суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні одноразову та додаткову матеріальну допомоги, що зазначені в наказі про припинення трудового договору від 14.04.2026.

Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», сума одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків становить 25132 грн. 35 коп. та сума додаткової матеріальної допомоги в розмірі 5 (двох) середньомісячних заробітків становить 41887 грн. 25 коп.

Крім того, пунктом 6.39 Колективного договору укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом Державного підприємства «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» на 2013-2015, дію якого було продовжено до кінця 2025 року, (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), визначено надавати працівникам ДП «Укрспецвагон» матеріальну допомогу на оздоровлення та інші матеріальні допомоги на умовах і в розмірах, передбачених Положенням.

Як вбачається з довідки виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 20.04.2026, розмір матеріальної допомоги на оздоровлення до відпусток ОСОБА_1 , які залишились не виплаченими за 2022 рік становить 3250,00 грн., за 2023 рік становить 3350,00 грн.

Згідно п. 8.8. Положення про оплату праці працівників АТ «Українська залізниця» працівникам Підрозділу можуть бути нараховані та виплачені одноразові заохочення до ювілейних дат працівників (50, 60, 70 років) залежно від стажу роботи в АТ«Укрзалізниця» та посадового окладу (тарифної складової) в таких розмірах: від 1 року до 5 років – 20 відсотків; від 5 років до 10 років – 40 відсотків, від 10 років до 15 років – 60 відсотків, понад 15 років – 100 відсотків.

Судом встановлено, що 06.10.2023 позивачу виповнилося 60 років, а тому набула право на отримання відповідної виплати.

Як вбачається з довідки виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» позивачу прибиральнику виробничого підрозділу «Принютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ ВАГОН-СЕРВІС» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» не нараховувалась премія до ювілейної дати (на 06.10.2023 до 60 –річчя) сума складає 4949 грн. 00 коп.

З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення належних при звільненні сум позивачу, а саме одноразової та додаткової матеріальних допомог у зв`язку з виходом на пенсію за віком, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки та премію до ювілею, у відповідача не було, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення матеріальної допомоги при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги в розмірі 5 середньомісячних заробітків матеріальна допомога на оздоровлення за 2022, 2023 роки та премія до ювілею є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Оскільки позивач звільнений 17.04.2026 розрахунок середнього заробітку позивача проводиться виходячи з виплат за лютий 2026 року та березень 2026 року.

Відповідно до п. 8 Розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як зазначено вище, пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100 встановлено перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Судом встановлено, що розмір нарахованої заробітної плати позивача без урахування виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, складав: за лютий 2026 року – 5018,38 грн. (за 12 днів), за березень 2026 року - 5686,51 грн. (за 15 днів).

Виходячи з наведеного середньоденна заробітна плата позивача становить 396,48 грн. (5018,38 +5686,51)/27 р.д).

За період з 18.04.2026 по 18.06.2026 кількість робочих днів складає: квітень 2026 року – 9 днів, травень - 21 день, червень 2026 року – 14 днів, а всього 44 робочих днів.

Враховуючи, що позивачу у день звільнення не було виплачено належні їй виплати, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 18.04.2026 по 18.06.2026 складає 17445,12 грн. (396,48 грн. х 44 днів), з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, суд зауважує на такому.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця ( пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідач зазначив, що інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а Товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн. В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності Товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду. Згідно висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.

Європейський суд з прав людини у п. 45 рішення від 16.10.2025 у справі «Басюк та інші проти України» (заяви №55156/19 та 10 інших) (заявники – колишні працівники ДП «Донецька залізниця») зазначив, що відмова задовольнити частину вимог заявників на підставі форс-мажорних обставин не була непропорційною, оскільки ця відмова стосувалася не невиплаченої заробітної плати, а лише різних видів компенсацій, головним чином за затримку виплати заробітної плати при звільненні. Суд не ігнорує того, що суми цих компенсацій були досить високими. Тим не менш, за обставин збройного конфлікту та різких наслідків для економіки країни, органам влади необхідно надати широку свободу розсуду щодо адаптації до нових реалій, зокрема щодо наслідків, що впливають на трудові відносини.

Згідно із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, згідно із якою обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

У постанові від 11.10.2021 у справі № 757/1997/20-ц Верховний Суд дійшов наступного висновку: «Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи, істотність диспропорції заявленої позивачем суми, що підлягає стягненню, нетривалий період затримки розрахунку, врахувавши те, що у разі присудження позивачу до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у заявленій сумі можуть бути порушені права інших працівників АТ «Українська залізниця» на оплату їх праці, обґрунтовано застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши його у розмірі 18130,00 грн, тобто 1 % від заявленої позовної вимоги».

Суд, виходячи з принципу пропорційності, обставин справи, обґрунтувань, наданих стороною позивача, стороною відповідача, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 12211,58 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (70 % від 17445,12 грн.).

Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 3,4,5 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи наявність укладеного між позивачем та адвокатом Смірновою Н.А. договору про надання правничої допомоги від 18.04.2026, довідки-квитанції від 18.04.2026 про сплату послуг адвоката з описом наданих послуг, суд вважає достатньою та обґрунтованою суму витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн., що є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України, згідно із якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову в частині вимоги про стягнення не виплаченої суми одноразової матеріальної допомоги при звільненні, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), яка судом частково задоволена, з відповідача слід стягнути судовий збір на користь держави в розмірі 1064,96 грн. (1331,20х0.8).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразового заохочення до ювілейної дати, – задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 :

-матеріальну допомогу (одноразову та додаткову) при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі восьми середньомісячних заробітків в сумі 67019 гривень 60 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті;

-матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 3250 гривень 00 копійок, за 2023 рік у розмірі 3350 гривень 00 копійок, а всього 6600 гривень 00 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті;

-одноразове заохочення до ювілейної дати (60-ти річчя) у розмірі 4949 гривень 00 копійки, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 18.04.2026 по 18.06.2026 в сумі 12211 гривень 58 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064 гривні 96 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: місто Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5

третя особа: виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», місцезнаходження за адресою: с-ще Лиманівка Лозівського району Харківської області, вулиця Заводська, будинок 5.

Суддя: Карина ХАРАБАДЗЕ