Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №400/10124/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 р. № 400/10124/25

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

19 вересня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення позивачу нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку 13.08.2025 по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів за 2015. 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку 13.08.2025 по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів за 2015. 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки з врахуванням періоду, починаючи з 31.10.2024 по день розрахунку 13.08.2025.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у відповідача. 30.10.2024 його було виключно зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і виплаченого грошове забезпечення. Натомість компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів за 2015-2024 роки в сумі 128931,61 грн відповідач виплатив йому лише 13.08.2024. Проте, на його переконання, відповідач всупереч вимогам Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050-ІІІ) не виплатив йому компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

У відзивах на позовну заяву від 08.10.2025 і 13.03.2026 відповідач заперечив проти позову і просив суд у його задоволенні відмовити повністю. Відзив умотивовано тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які обґрунтовували б позовні вимоги.

У відповіді на відзив від 15.10.2025 позивач навів ті ж самі аргументи, що і в позовній заяві.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

22.09.2025 ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі № 400/10124/25 та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Справа № 400/10124/25 перебувала у провадженні головуючого судді ОСОБА_2 .

Відповідно до наказу голови Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 № 33-к суддю ОСОБА_2 відраховано зі штату Миколаївського окружного адміністративного суду у зв`язку зі звільненням його на підставі рішенням Вищої ради правосуддя від 17.02.2026 № 215/0/15-26 у відставку.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 № 397/02-10 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу справи № 400/10124/25» було здійснено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2026 головуючим суддею для розгляду цієї справи визначено суддю Ярощука В.Г.

04.03.2026 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про прийняття адміністративної справи № 400/10124/25 до свого провадження та про її розгляд спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У встановлений судом строк відповідач витребуваний доказ суду не надав, про причини його неподання не повідомив.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

В період 23.03.2024 по 30.10.2024 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.03.2024 № 83 і наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.10.2024 № 304.

Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» від 03.09.2025 № 79JC58LBN04RIM8U відповідач виплатив позивачу 13.08.2025 грошове забезпечення за липень 2025 року в сумі 128931,61 гривні.

За твердженням позивача 13.08.2025 відповідач виплатив йому компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів за 2015-2024 роки.

12.09.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування і виплату йому компенсацію за несвоєчасну компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів за 2015-2024 роки.

Відповіді на цю заяву позивач не отримав.

Вважаючи, що відповідач зобов`язаний виплатити йому також і компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не передбачено компенсацію втрати доходів внаслідок несвоєчасної виплати їм грошового забезпечення. Проте, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд прийшов до висновку про можливість застосування норм законодавства про працю як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

Аналогічний правовий висновок щодо поширення на правовідносини проходження військової служби загальних норм трудового законодавства викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно з абзацом шостим пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі – Порядок № 159), компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення.

Отже, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику заробітної плати, такий працівник має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання роботодавця здійснити донарахування належних працівникові сум доходів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16 і від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21.

У постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 у зразковій справі № 280/8933/23 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов:

1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць;

2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;

3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Водночас не виключається пред`явлення в межах одного провадження як вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, так і вимог про стягнення відповідної компенсації.

Вирішуючи питання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, насамперед необхідно з`ясувати, на який саме вид доходу провадиться така компенсація.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

За висновком Конституційного Суду України, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, положення Закону № 2050-III та Порядку № 159 вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами і зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

В абзаці першому частини другої статті 2 Закону № 2050-III встановлено, що одним із видів доходів, за порушення строків виплати якого передбачає компенсацію громадянам втрати частини доходів, – заробітну плату (грошове забезпечення).

Отже, в контексті спірних правовідносин, для їх правильного вирішення, суду, зокрема, але не виключно потрібно дати відповідь на питання, чи є грошова компенсація за невикористані дні відпустки військовослужбовцю складовою його грошового забезпечення.

Абзацами один-чотири пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі – Порядок № 260), встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців включає:

щомісячні основні види грошового забезпечення;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами першим і другим пункту 2 розділу ХХХІ Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Відповідно до пункту 5 розділу ХХХІ Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Отже, грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка, відноситься до разових платежів, має компенсаційний характер і пов`язана, як правило, із фактом звільнення військовослужбовця з військової служби.

Подібний правовий висновок щодо правової природи грошової компенсації за невикористані дні відпустки викладений Верховним Судом у постанові від 05.07.2023 у справі № 120/8352/22.

Таким чином, правові норми Закону № 2050-ІІІ на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягають.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

З огляду на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позову, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України

Керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 відмовити повністю.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

3. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

5. Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

6. Повний текст рішення суду складений 18.06.2026.

Суддя В.Г.Ярощук