Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №380/246/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 рокусправа № 380/246/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Зінкевич Ірини Володимирівни Сколівської міської ради Львівської області (м-н Незалежності, 1, м. Сколе, Стрийський р-н., Львівська обл., РНОКПП 1234567890) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Зінкевич Ірини Володимирівни Сколівської міської ради Львівської області, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Зінкевич Ірини Володимирівни, Сколівської міської ради, Львівської області № 80942092 від 20 вересня 2025 року про відмову ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій;

- зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Зінкевич Ірину Володимирівну, Сколівської міської ради, Львівської області, здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ).

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно із заявою про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Проте, рішенням державного реєстратора № 80942092 від 20.09.2025 відмовлено в проведенні реєстраційних дій. Позивачка вважає, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки державним реєстратором не прийнято до уваги норм постанови КМУ від 06.03.2022 № 209 «Про деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану», норм Цивільного законодавства та норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Позивачка вказує, що наданими документами підтверджено її право власності на житло за вказаною адресою, що не спростовується відповідачем, тому останнім безпідставно відмовлено в державній реєстрації цього права.

Ухвалою суду від 20.03.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що 08 вересня 2025 року заявницею було подано заяву про державну реєстрацію прав за реєстраційним номером 6876657 щодо проведення державної реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . До заяви було додано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 1-220 8 видане 17 жовтня 2000 року Лисичанською державною нотаріальною конторою, технічний паспорт №8219/357 від 26 вересня 2000 року, видане Лисичанським державним малим комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації».

При проведенні пошуків у Державному реєстрі прав, мною встановлено відсутність реєстрації права власності на вищевказану квартиру у Державному реєстрі прав а також у архівній складовій частині Державного реєстру прав.

11 вересня 2025 року державним реєстратором прийнято рішення про зупинення розгляду заяви індексний номер 80798668, підставою прийняття якого було неподання заявником чи неотриманням державним реєстратором у порядку визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01 січня 2013 року та направлено запит щодо надання відповідної інформації до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області ( вих. №780/02-07 від 11.09.2025 року).

17 вересня 2025 року отримано відповідь за № 3532/01-31 від Лисичанської міської військової адміністрації, якою повідомлено про неможливість надати інформацію про наявність або відсутність державної реєстрації речових прав на квартиру позивачки, оскільки відсутній доступ до відповідних джерел інформації через тимчасову окупацію населених пунктів Лисичанської міської територіальної громади Сіверськодонецького району Луганської області.

Оскільки запитувати дану інформацію це обов`язок, а не право державного реєстратора, оскільки такі відомості позивачем не надавалися, у зв`язку із неможливістю її отримати 20 вересня 2025 року відповідно до пункту 8 частини першої статті 24 Закону державним реєстратором було винесено рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій індексний номер 80942092.

Вважає, що дії відповідача як державного реєстратора були вчинені без порушень норм чинного законодавства, а позовні вимоги позивача необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню. Просить відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача в спростування заперечень відповідача, висловлених у відзиві на позовну заяву, подав до суду відповідь на відзив.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Позивачка ОСОБА_1 , дошлюбне прізвище – ОСОБА_2 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 13.08.2011), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади від 21.11.2025.

Фактичне місце проживання/перебування позивачки: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.05.2022 №1324-7001212773.

08.09.2025 позивачка звернулася до державного реєстратора із заявою (реєстраційний №68766576) про державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .

До заяви позивачкою долучено: свідоцтво про право на спадщину №1-2208 від 17.10.2000, видане Лисичанською державною нотаріальною конторою; технічний паспорт №8219/357 від 26.09.2000, складений Лисичанським ДМКП «Бюро технічної інвентаризації».

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Лисичанською державною нотаріальною конторою 17.10.2000, по реєстру № 1-2208, ОСОБА_3 успадкувала за померлим ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 32,0 кв. м.

Згідно з реєстраційним написом, вчиненим на звороті свідоцтва про право на спадщину №1-2208, Лисичанським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» 20.10.2000 зареєстровано право власності позивачки на квартиру АДРЕСА_4 з господарським побудовами, шляхом внесення запису в реєстраційну книгу під № 17, реєстраційний № 357.

Технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою Рабоча гора, будинок № 5 квартира 10 складено 26.09.2000 Лисичанським ДМКП «Бюро технічної інвентаризації», у якому власником зазначено ОСОБА_3 . В графі «Особливі відмітки» технічного паспорту вказано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Лисичанською ДНК 17.10.2000, реєстраційний 1-2208.

11.09.2025 державним реєстратором прийнято рішення №80798668 про залишення заяви позивачки від 08.09.2025 №68766576 без руху, у зв`язку із неподанням заявником чи неотриманням державним реєстратором у порядку визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01 січня 2013 року.

11.09.2025 державний реєстратор звернулась до Лисичанського БТІ із запитом №780/02-07 про надання інформації (відомостей) щодо реєстрації права власності на квартиру позивачки станом на 31.12.2012.

Листом Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області від 17.09.2025 №3532/01-31 повідомлено держреєстратора про те, що обов`язки по зберіганню реєстраційних справ щодо об`єктів нерухомого майна, права на які виникли та зареєстровані до 01 січня 2013 року, були покладені Лисичанською міською радою на Лисичанське комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації». Такі справи до 24.02.2022 оцифровані не були, зберігалися у приміщенні ЛКП «БТІ» у паперовій формі та до моменту окупації 03 липня 2022 року з міста Лисичанська евакуйовані не були. Станом на сьогодні ЛКП «БТІ» не релоковане та не провадить діяльність на території, підконтрольній Україні. Так само, архіви виконавчих органів Лисичанської міської ради залишилися нерелокованими та знаходяться станом назараз на тимчасово окупованій території.

У зв`язку з вищезазначеним Лисичанська міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області не має можливості надати інформацію про наявність або відсутність державної реєстрації речових прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року на об`єкт нерухомого майна - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 та надати будь-яку іншу інформацію щодо зазначеного об`єкта, оскільки на цей час відсутній доступ до відповідних джерел інформації через тимчасову окупацію населених пунктів Лисичанської міської територіальної громади Сіверськодонецького району Луганської області.

20.09.2025 державним реєстратором прийнято рішення №80942092 про відмову в проведенні реєстраційних дій, яке обґрунтоване наявністю обставин, які є підставою для відмови: після завершення строку, встановленого ч. 3 ст. 23 Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху. У рішенні здійснено посилання на лист Лисичанської міської військової адміністрації від 17.09.2025 №3532/01-31 щодо неможливості надання інформації про об`єкт нерухомого майна – квартиру позивачки.

Вважаючи протиправним оскаржуване рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій, позивачка звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно ч. 3 ст. 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно ч. 4 ст. 3 Закону № 1952-IV будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Як визначено абзацом 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом.

У частині третій статті 10 Закону № 1952-IV визначено, що державний реєстратор:

встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (абзац перший пункту 1);

перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт 2);

під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії (абзац перший пункту 3).

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно ч. 8 ст. 18 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Заява про державну реєстрацію прав подається окремо щодо кожного об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (абз. 1 ч. 9 ст. 18 Закону № 1952-IV).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 1952-IV заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV підстави для відмови в державній реєстрації прав: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

У частині другій статті 24 Закону № 1952-IV визначено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності;

13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

13-3) договору про передачу страхового портфеля;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Відповідно до п. 12 Порядку № 1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, обтяженнями речових прав, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав, зокрема у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 і 24-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції».

Згідно п. 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Відповідно до матеріалів справи, позивачка звернулась до державного реєстратора із заявою від 08.09.2025 про державну реєстрацію прав на квартиру з господарськими будівлями та спорудами, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Право власності на нерухоме майно позивачка підтверджує наданими свідоцтвом про право на спадщину №1-2208 від 17.10.2000, виданим Лисичанською державною нотаріальною конторою, а також технічним паспортом №8219/357 від 26.09.2000, складеним Лисичанським ДМКП «Бюро технічної інвентаризації».

Як зазначалось судом вище, згідно п. п. 3 та 14 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі: свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Наведені обставини свідчать, що позивачкою для реєстрації права власності надано державному реєстратору документи, визначені пунктами 3 та 14 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV.

Водночас, в оскаржуваному рішенні №80942092 від 20.09.2025 про невідповідність поданих документів вимогам Закону № 1952-IV, державний реєстратор не зазначив, у чому саме полягає така не відповідність, а лише послався на лист Лисичанської міської військової адміністрації від 17.09.2025 №3532/01-31, згідно якого неможливо підтвердити чи спростувати наявність або відсутність державної реєстрації речових прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року.

Як зазначалось судом вище, відповідно до ч. 3 ст. 3 речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Крім цього, згідно ч. 1 ст. Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII Тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 ст. 5 вказаного Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

На момент виникнення права власності за позивачкою (20.10.2000), реєстрація такого права була визначена Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 № 121 (втратила чинність 06.08.2012) (далі – Інструкція №121, в редакції, чинній станом на 20.10.2000).

Згідно пунктів 1.5-1.7 Інструкції №121 державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна.

До об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться: а) житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами; б) вбудовані в житлові будинки нежитлові приміщення (як частини цих будинків); в) квартири багатоквартирних будинків. Належні до вказаних об`єктів допоміжні будівлі та споруди реєструються у складі цих об`єктів (п. 1.9 Інструкції №121).

Відповідно до п. 2.1 Інструкції №121 реєстрація провадиться на підставі правовстановлювальних документів (додаток 1) у такому порядку:

а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлювального документа (оригінал та копію);

б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу;

в) адреса об`єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес (додаток 2);

г) прізвище, ім`я та по батькові фізичних осіб - власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників (додатки 3, 4);

ґ) на оригіналі правовстановлювального документа робиться реєстраційний напис (додаток 5).

Якщо на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною такого документа (додаток 6);

д) на копії правовстановлювального документа робиться відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації;

е) до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлювального документа, довідка про належність об`єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище, ім`я та по батькові або найменування власника, назва і зміст правовстановлювального документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію.

Враховуючи, що право власності позивачки на квартиру з господарськими будівлями та спорудами підтверджено належним правовстановлюючим документом – свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, на оригіналі якого Лисичанським БТІ вчинено реєстраційний напис за вимогами, визначеними в Інструкції №121, суд робить висновок, що реєстрація такого права позивачки проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення, тому визнається дійсною та установленню не підлягає.

Суд зауважує, що система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону № 1952-IV, запроваджена в Україні з 01.01.2013, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон № 1952-IV не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Суд також зауважує, що у позивачки не існувало обов`язку щодо повторної реєстрації права власності на квартиру у Державному реєстрі прав.

У постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Отже, подані позивачкою документи свідчать про проведення державної реєстрації права власності на квартиру до 01.01.2013, дають змогу встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, а також відповідність поданих документів вимогам Закону № 1952-IV.

Крім цього, суд враховує, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), м. Лисичанськ включено до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, та віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

Суд вважає, що відсутність у державного реєстратора можливості отримати запитувану інформацію внаслідок дії непереборних обставин (тимчасова окупація території України та втрата доступу до паперових носіїв інформації), не може позбавляти особу можливості державної реєстрації належного їй права власності на нерухоме майно, яке є дійсним та не потребує додаткового установлення, та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.

При цьому статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Водночас, суд звертає увагу, що за приписами статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати останнім документа, який посвідчує його право власності.

Суд зазначає, що в отриманому державним реєстратором у відповідь на запит листі не зазначено, що Лисичанська міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області оспорює чи заперечує виникнення права власності позивачки на вказане майно.

Наведене вказує, що право позивачки на квартиру з господарськими будівлями та спорудами не є оспорюваним, а тому у неї відсутні правові підстави звертатися до суду з позовом про визнання її права власності відповідно до статті 392 ЦК України.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Щодо того, що Закон № 1952-IV одночасно декларує, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за умови, що реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або ж на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина третя статті 3), і при цьому покладає на державного реєстратора під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язок запитувати від БТІ інформацію, необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником (стаття 10 Закону № 1952-IV), суд зазначає таке.

За положеннями Закону № 1952-IV позивачка опинилася в ситуації, коли вона позбавлена можливості зареєструвати належне їй право власності на квартиру з господарськими будівлями та спорудами в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію яких вже раніше проведено з використанням паперових носіїв реєстратором БТІ, що, на думку суду, свідчить про існування певної законодавчої прогалини.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).

У статтях 2, 6 та 242 КАС України передбачено, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права; суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 442/456/17 (провадження № 11-860апп18) Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи відступ від позиції Верховного Суду України, вказала на те, що цей Суд при ухваленні постанови від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15-а віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України, водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд повинен застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, а звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а (провадження № 11-611апп18) Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2013 року у справі № 21-241а13, також врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

Отже, встановлення судом, що окремі положення закону не відповідають критерію «якість закону», зобов`язують такий суд застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 констатував, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Застосовуючи вказаний у постанова Верховного Суду підхід, суд робить висновок, що у даному випадку перевага має бути надана саме положенням частини третьої статті третьої Закону № 1952-IV, як найбільш сприятливим для позивачки в реалізації наданого їй права на реєстрацію права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі прав.

Отже, зважаючи на те, що позивачкою разом із заявою про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна надано державному реєстратору свідоцтво про право на спадщину за заповітом із відповідним написом про реєстрацію в БТІ, тобто із відміткою про реєстрацію у визначеному законодавством на момент набуття права порядку, що свідчить про їх відповідність вимогам Закону, суд робить висновок, що оскаржуване рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій є таким, що порушує право позивачки, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Аналіз наведених положень цього Закону дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Враховуючи те, що єдиною підставою для відмови позивачці в проведенні реєстраційних дій слугувала невідповідність поданих документів вимогам, встановленим Законом, що полягає у відсутності інформації щодо реєстрації права власності на квартиру, у зв`язку з тимчасовою окупацією Лисичанської територіальної громади, оцінку якій судом надано в межах даного рішення, суд робить висновок, що відповідача слід зобов`язати повторно розглянути заяву позивачки від 08.09.2025 про державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Згідно із вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову частково.

Зважаючи на часткове задоволення позову, суд, керуючись ст. 139 КАС України, вважає за необхідне стягнути на користь позивачки судовий збір у розмірі 1453,50 грн. пропорційно задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань Сколівської міської ради Львівської області, у відповідності до вимог ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Сколівської міської ради Львівської області ОСОБА_5 (м-н Незалежності, 1, м. Сколе, Стрийський р-н., Львівська обл., РНОКПП НОМЕР_3 ) № 80942092 від 20.09.2025 року про відмову в проведенні реєстраційних дій.

3. Зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Сколівської міської ради Львівської області Зінкевич Ірину Володимирівну повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 08.09.2025 про державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Сколівської міської ради Львівської області ОСОБА_5 (м-н Незалежності, 1, м. Сколе, Стрийський р-н., Львівська обл., ЄДРПОУ 04056262) судовий збір у розмірі 1453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн. 50 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 18.06.2026 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович