Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №212/3944/26 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/3944/26

2/212/4056/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого судді Дехти Р.В., за участі секретаря судового засідання Попик С.Д., в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України за відсутності учасників справи та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу у порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ПОКРОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ У МІСТІ РАДИ про виключення житла із числа службового, -

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та позиції сторін

20 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Покровського районного суду міста Кривого Рогу з позовом до Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради про виключення квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , із числа службових без наявності відповідного погодження заступника міського голови.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірна квартира була надана йому та членам його сім`ї на підставі ордера на жиле приміщення, виданого 21.06.1989 року виконавчим комітетом Жовтневої районної ради народних депутатів м. Кривого Рогу на виконання рішення № 203 від 09.06.1989 року. На момент отримання квартири позивач працював слюсарем по ремонту теплових трас КПТМ «Криворіжтепломережа», у зв`язку з чим квартира була включена до числа службових.

Позивач вказував, що у спірній квартирі він проживає понад тридцять п`ять років, разом із дружиною є зареєстрованим у ній, іншого житла не має, сумлінно виконує обов`язки наймача, своєчасно сплачує житлово-комунальні послуги та підтримує квартиру у належному стані. На теперішній час він є пенсіонером за віком та відповідно до положень житлового законодавства належить до категорії осіб, які не можуть бути виселені зі службового житла без надання іншого жилого приміщення.

Також позивач зазначав, що ним було вжито заходів для позасудового врегулювання питання щодо виключення квартири з числа службових. З цією метою він звертався до КПТМ «Криворіжтепломережа», однак листом підприємства його повідомлено про відсутність підстав для звернення до виконавчого комітету з відповідним клопотанням та фактичну неможливість вирішення цього питання в адміністративному порядку.

На думку позивача, склалася ситуація, коли чинним законодавством не врегульовано механізм реалізації його права на виключення житла із числа службових, оскільки підприємство, яке надало житло, фактично не здійснює повноважень щодо такого клопотання, а відсутність останнього унеможливлює прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування. За таких обставин єдиним ефективним способом захисту його порушеного права є звернення до суду.

Позивач посилався на положення статей 47 Конституції України, 118, 125 Житлового кодексу України, пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, а також на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 22.12.2020 року у справі № 750/8002/19 та від 03.10.2022 року у справі № 643/15613/19, вважаючи, що не вирішення питання щодо виключення квартири із числа службових фактично позбавляє його можливості реалізувати гарантоване законом право на житло та його приватизацію.

В судове засідання позивач, представник позивача не з`явилися, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відзиву на позовну заяву, заперечень щодо заявлених вимог або доказів на їх спростування до суду не подав, у зв`язку з чим справа розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства. Представник відповідача надав судові заяву про розгляд справи за його відсутності.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Фактичні обставини встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1989 року є користувачем квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка була віднесена до числа службових. Вказані обставини підтверджуються копією ордера на жиле приміщення та листом архівного відділу Виконавчого комітету Криворізької міської ради від 04.09.2025 року, яким надано копію рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів від 09.06.1989 року № 203 «Про затвердження службових квартир». Згідно із зазначеним рішенням службовою затверджено, зокрема, квартиру АДРЕСА_2 , яка закріплювалася за Криворіжтепломережею.

З наданої до матеріалів справи трудової книжки та відповіді КПТМ «Криворіжтепломережа» вбачається, що позивач працював на підприємстві слюсарем з обслуговування теплових мереж 5 розряду з 07.07.1987 року до 20.01.1993 року, тобто саме у зв`язку з виконанням трудових обов`язків йому було надано зазначене службове житло.

В судовому засіданні судом встановлено, що Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа» листом від 16 лютого 2026 року за №0470/07, що адресованого позивачу ОСОБА_1 зазначило, що відсутня можливість виключення службової квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , так як клопотання підприємством вноситься, за умови перебування на його балансі службового житла. Однак, на балансі КПТМ «Криворіжтепломережа» вищевказана квартира не перебуває.

Судом також встановлено, що позивач разом із дружиною тривалий час, понад тридцять п`ять років, постійно проживає у спірній квартирі, яка є єдиним місцем його проживання. Будь-яких доказів того, що спірне житло є вільним або може бути використане для забезпечення житлом інших працівників, матеріали справи не містять.

Відповідно до письмової відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та пенсійного посвідчення, позивач перебуває на обліку як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто є пенсіонером за віком.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався до КПТМ «Криворіжтепломережа» з проханням ініціювати питання щодо виключення квартири із числа службових. Водночас листом підприємства його повідомлено, що КПТМ «Криворіжтепломережа» не вбачає підстав для звернення до Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради з відповідним клопотанням.

Таким чином, судом встановлено, що позивач фактично позбавлений можливості реалізувати передбачений Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР механізм виключення квартири із числа службових, оскільки підприємство, за яким вона була закріплена, відмовляється порушувати перед уповноваженим органом відповідне клопотання.

Мотивувальна частина

Відповідно до частин першої та другої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Статтею 118 Житлового кодексу України (що була чинною до 15.02.2026 року) передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно із частиною другою статті 121 ЖК України (що була чинною до 15.02.2026 року), службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає у тому, що воно надається у зв`язку з характером трудових відносин особи з володільцем такого, а тому особа, яка користується службовим житлом усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.

Пунктом 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37, передбачено, що жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні. Виключення жилого приміщення з числа службових здійснюється на підставі клопотання підприємства, установи чи організації рішенням виконавчого комітету відповідної ради.

Отже, відповідно до пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37 (із змінами), жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Аналізуючи наведене вище вбачається, що жиле приміщення підлягає виключенню з числа службових за наявності однієї з двох умов: 1) якщо відпала потреба в такому його використанні; 2) у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Законодавчо перелік підстав за яких така потреба може відпасти не визначений, а тому при вирішенні питання про наявність умов за яких відпадає потреба у використанні житла як службового слід керуватись роз`ясненнями Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.04.2013, і до таких умов можна віднести: 1) скорочення посад, яким відповідно до переліку може бути надано службове житло; 2) особи, які працюють на посадах, яким відповідно до переліку може бути надано службове житло, забезпечені власним житлом, що дозволяє їм належним чином виконувати свої трудові обов`язки.

Тобто, доцільність перебування квартири зі статусом "службова" вирішує сам власник, а не користувач (наймач).

Законодавством передбачено, що підставою для виключення житла зі складу службових є відповідне клопотання підприємства, установи, організації, яка надавала службове житло, оскільки згідно законодавства прийняття відповідного рішення віднесено до компетенції виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Подання балансоутримувачем жилого фонду до визначеного органу відповідного клопотання є лише однією з умов, і одночасно, стадією у процедурі прийняття рішення про виключення житла зі складу службових.

Подання такого клопотання є правом, а не обов`язком підприємства, установи, організації.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 760/31360/19.

Тобто, прийняття рішення про виключення квартири зі складу службових відноситься до дискреційних повноважень відповідача, що передбачає йому визначену законодавчими положеннями свободу розсуду при виборі одного із можливих управлінських рішень, в який суд втручатись не вправі.

В 2025 році та до 15 лютого 2026 року позивачем порушувалось питання про виключення квартири з числа службових, у зв`язку із існуванням потреби у використанні квартири як житла..

Разом з тим, відповідно до статті 125 Житлового кодексу України (що була чинною до 15.02.2026 року) та пункту 35 зазначеного Положення без надання іншого жилого приміщення не можуть бути виселені, зокрема, пенсіонери за віком та особи, які пропрацювали на підприємстві, установі чи організації, що надали їм службове житло, не менш як десять років.

Суд бере до уваги, що позивач є пенсіонером за віком, тривалий час проживає у спірній квартирі, а саме житло фактично втратило своє первісне функціональне призначення як службове, оскільки вже понад три десятиліття використовується ним та членами його сім`ї як постійне місце проживання.

Суд також враховує, що позивач звертався до підприємства, з яким були пов`язані підстави надання житла, однак отримав відмову в ініціюванні процедури виключення квартири із числа службових. Таким чином, реалізація позивачем свого права поставлена у залежність від волевиявлення суб`єкта, який фактично відмовився здійснювати відповідні дії, що унеможливлює застосування передбаченої законодавством процедури.

Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 750/8002/19 дійшов висновку, що суд має право застосувати такий спосіб захисту, який є ефективним та забезпечує реальне поновлення порушених прав особи, якщо інший спосіб захисту є неможливим або не забезпечує такого поновлення. Аналогічний підхід узгоджується із положеннями статті 8 Загальної декларації прав людини та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на ефективний засіб юридичного захисту.

Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. Встановлені у справі обставини свідчать, що бездіяльність щодо вирішення питання про виключення спірної квартири із числа службових фактично створює для позивача перешкоди у реалізації його житлових прав та не відповідає принципу справедливого балансу між інтересами особи та інтересами держави.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

У статті 8 Конвенції закріплено право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків з конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» – це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме – від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

При вирішенні справи про наявність передбачених законом підстав для виселення особи суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Тривале проживання позивача у спірному житлі є достатньою підставою для того, щоб вважати це житло належним їй в розумінні статті 8 Конвенції.

В рішенні по справі «Чорненко проти України» від 14.01.2021 Європейський суд зазначив,що втрата житла є крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Таким чином, позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Тому позивач як особа, права якої порушені, не мав іншої можливості, ніж звернутися до суду з цим позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

При цьому суд має право зобов`язати орган вчинити певні дії, які б гарантували захист прав і свобод людини, оскільки Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8).

Оцінюючи подані сторонами докази в їх сукупності відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що спірна квартира фактично втратила ознаки службового житла, потреба у її використанні як службової відпала, а відсутність клопотання підприємства за обставин цієї справи не може бути підставою для позбавлення позивача ефективного судового захисту.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89,133, 141, 258-259, 263-265,279, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ПОКРОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ У МІСТІ РАДИ про виключення житла із числа службового, задовольнити повністю.

Виключити квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з числа службових, без наявності відповідного погодження заступника міського голови.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 18 червня 2026 року.

Суддя: Р. В. Дехта