Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №320/46821/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року м. Київ № 320/46821/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Подільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса м. Київ, просп. Георгія Гонгадзе, 5-Б, 04208 ЄДРПОУ 34482497), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса м. Київ, просп. Свободи, 40, 04215 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, скасування постанови,

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.

Позивач ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Подільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними дій, скасування постанови, у якому просить суд:

-визнати дії головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савченко Юлії Йосипівни щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №78735237 від 01.08.2025 протиправними;

-визнати постанову про відкриття виконавчого провадження №78735237 від 01.08.2025 протиправною та скасувати її.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 року ухвалено залишити без руху позовну заяву.

У подальшому, 29.09.2025 на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла письмова заява від сторони позивача про усунення недоліків позовної заяви, залишеної без руху ухвалою суду від 22.09.2025.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 ухвалено відкрити провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 постановлено виправити описку, допущену в резолютивній частині ухвали суду про відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання від 10.10.2025 у справі №320/46821/25.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 постановлено здійснювати розгляд (формування та зберігання) судової справи в електронній формі.

Позиція позивача полягає в тому, що постанова головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01.08.2025 про відкриття виконавчого провадження №78735237 є протиправною та підлягає скасуванню. Позивач зазначає, що про наявність виконавчого провадження та арешт коштів він дізнався лише після блокування банківських операцій за картковим рахунком та отримання відповіді органу державної виконавчої служби на адвокатський запит. Із наданих матеріалів стало відомо, що виконавче провадження відкрито на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 №4А-3482 від 30.12.2024 про накладення штрафу в розмірі 51 000,00 грн. На переконання позивача, державний виконавець не мав правових підстав приймати зазначений виконавчий документ до виконання, оскільки він не відповідав вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, у постанові №4А-3482 відсутні відомості про строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, що є обов`язковим реквізитом виконавчого документа. За таких обставин державний виконавець був зобов`язаний повернути його стягувачу без прийняття до виконання. Крім того, позивач вважає, що на момент пред`явлення постанови до виконання був пропущений встановлений законом строк її пред`явлення. Оскільки стягувачем у даному випадку є державний орган, такий документ міг бути пред`явлений до виконання протягом трьох місяців з дня набрання ним законної сили. Постанова набрала законної сили 15.01.2025, тоді як до виконання була пред`явлена після спливу зазначеного строку. У зв`язку з цим державний виконавець також мав повернути виконавчий документ без прийняття до виконання. Позивач наголошує, що відкриття виконавчого провадження за наявності наведених порушень суперечить вимогам статті 19 Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень. Наслідком таких дій стало обмеження права позивача на мирне володіння та розпорядження належними йому коштами, що порушує гарантії права власності, передбачені статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також позивач зазначає, що про оскаржувану постанову дізнався лише з листа органу ДВС від 26.08.2025, а тому просить поновити строк звернення до суду, оскільки пропуск такого строку зумовлений несвоєчасним отриманням інформації про відкриття виконавчого провадження та не залежав від його волі. З огляду на викладене, позивач просить суд визнати протиправними дії державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №78735237 від 01.08.2025, а також визнати зазначену постанову протиправною та скасувати її.

Щодо позиції відповідача.

У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

У матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа, що свідчить про отримання відповідачем 16.09.2025 року копії ухвали суду про відкриття провадження, у його електронний кабінет.

Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України , у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо позиції третьої особи.

У вказаний строк третя особа не надала суду пояснення на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

Строк, встановлений для надання пояснень на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.

Будь-яких заяв від третьої особи не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити її правову позицію щодо предмета спору.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини.

З постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 30.12.2024 №4А-3482 у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що розглянуто матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 . У постанові зазначено, що ОСОБА_1 28.11.2024 не з`явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 у строк та місце, зазначені в повістці.

За результатами розгляду справи на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 25 500,00 грн.

Також зазначено, що у разі несплати штрафу у встановлений строк постанова підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби у подвійному розмірі штрафу, що становить 51 000,00 грн. Постанова набрала законної сили 15.01.2025.

14.05.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві з проханням прийняти до примусового виконання постанову №4А-3482 від 30.12.2024 про стягнення штрафу до доходу держави. До заяви додано постанову №4А-3482 від 30.12.2024.

Інших доказів, які б підтверджували пред`явлення зазначеного виконавчого документа до виконання у більш ранній строк, відповідачем суду не надано.

З постанови головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01.08.2025 ВП №78735237 встановлено, що відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_5 №4А-3482 від 30.12.2024 про стягнення штрафу на користь держави у розмірі 51 000,00 грн. Боржником зазначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 . Стягувачем визначено ІНФОРМАЦІЯ_6 . У постанові зазначено, що виконавчий документ набрав законної сили 15.01.2025.

З листа Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26.08.2025 №90704/2 встановлено, що на примусовому виконанні у Подільському відділі ДВС перебуває виконавче провадження №78735237, відкрите на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 №4А-3482 від 30.12.2024 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 51 000,00 грн. У листі також зазначено, що 01.08.2025 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №78735237.

Позивач не погоджується з постановою про відкриття виконавчого провадження №78735237 від 01.08.2025 та вважає її протиправною, оскільки, на його думку, виконавчий документ було прийнято до виконання з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства.

Згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Частиною 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту також - Закон №1404-VIII).

Згідно зі статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1404-VIII у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Положеннями частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII встановлено вичерпний перелік підстав, за яких виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, а саме якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;

11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

Системний аналіз означених правових норм дає підстави для висновку, що за наслідками перевірки виконавчого документа на відповідність його встановленим Законом № 1404-VIII вимогам у випадку невідповідності таким вимогам у виконавця виникає імперативно встановлений обов`язок повернути виконавчий документ за наявності підстав, вичерпний перелік яких міститься в частині четвертій статті 4 Закону №1404-VIII.

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що позивач не погоджується з наявністю у головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) підстав для відкриття виконавчого провадження №78735237 на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_5 №4А-3482 від 30.12.2024, оскільки вважає, що виконавчий документ був пред`явлений до виконання з пропуском встановленого законом строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону №1404-VIII строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі:

1) пред`явлення виконавчого документа до виконання;

2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частина п`ята статті 12 Закону №1404-VIII).

Частиною шостою статті 12 Закону №1404-VIII визначено, що стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до пункту 10-2 розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в ухвалі від 12.11.2025 у справі №139/179/25, тлумачення підпункту 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII, з урахуванням мети його прийняття згідно із Законом від 15.03.2022 №2129-IX, свідчить, що ця норма застосовна лише до процесуальних строків, в межах яких сторони виконавчого провадження мають право вчинити певну дію. Наприклад, пред`явити виконавчий документ до виконання (стаття 12 Закону). Натомість підпункт 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII не поширюється на строки оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби у виконавчому провадженні.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.03.2023 у справі №260/2595/22, відповідно до якої порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються Законом України «Про виконавче провадження», а на період дії воєнного стану строки, визначені цим Законом, перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Верховний Суд дійшов висновку, що зазначене правило поширюється, зокрема, і на строки пред`явлення до виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Окрім цього, суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 15.03.2023 у справі №260/2595/22 дійшов висновку про застосування пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» до строків пред`явлення виконавчих документів до виконання.

З матеріалів справи вбачається, що постановою головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01.08.2025 ВП №78735237 відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 №4А-3482 від 30.12.2024 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 51 000,00 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_3 №4А-3482 від 30.12.2024 була пред`явлена до примусового виконання з пропуском встановленого законом строку.

Судом встановлено, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_3 №4А-3482 від 30.12.2024 набрала законної сили 15.01.2025. Також матеріали справи містять заяву ІНФОРМАЦІЯ_3 від 14.05.2025 №40509 про прийняття зазначеної постанови до примусового виконання.

Водночас відповідно до пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» на період дії воєнного стану строки, визначені цим Законом, перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що на момент пред`явлення постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 №4А-3482 від 30.12.2024 до примусового виконання були відсутні підстави вважати пропущеним строк її пред`явлення до виконання.

Отже, доводи позивача щодо відсутності у державного виконавця підстав для відкриття виконавчого провадження №78735237 у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Інших обставин, які б свідчили про протиправність оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження від 01.08.2025 ВП №78735237, матеріали справи не містять.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись статтями 2-3, 5-15, 72-77, 90, 122, 132, 139, 229, 242-246, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Подільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса м. Київ, просп. Георгія Гонгадзе, 5-Б, 04208 ЄДРПОУ 34482497), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, скасування постанови – відмовити.

Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.