Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №640/13134/22 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року м. Київ справа №640/13134/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 06.06.2022 №80114300014589 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про оформлення та видачу дозволу на імміграцію в Україну іноземцям або особам без громадянства.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він є громадянином російської федерації, який з 2014 року на законних підставах перебуває на території України. Позивач вказує, що 28 квітня 2018 року між ним та громадянкою України ОСОБА_2 , після державної реєстрації шлюбу — ОСОБА_3 , зареєстровано шлюб, що підтверджується відповідним актовим записом та свідоцтвом про шлюб. Позивач наголошує, що на момент звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну він перебував у шлюбі з громадянкою України понад два роки, а тому належав до категорії осіб, яким відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається поза квотою імміграції. Також позивач зазначає, що у шлюбі з громадянкою України у нього народилась дитина — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що додатково підтверджує наявність сталих сімейних зв`язків позивача з Україною. Окрім цього, позивач посилається на те, що він брав участь у захисті територіальної цілісності України, проходив службу в зоні проведення антитерористичної операції, зокрема у добровольчому батальйоні ОУН та добровольчій чоті « ІНФОРМАЦІЯ_3 », у лютому 2015 року був поранений унаслідок бойових дій у с. Піски Донецької області, переніс операцію та проходив тривалу реабілітацію, а також має посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 05.03.2020. Позивач вважає, що підстави для відмови у наданні йому дозволу на імміграцію, визначені статтею 10 Закону України «Про імміграцію», у спірних правовідносинах були відсутні. Позивач наголошує, що сам по собі факт його тимчасової відсутності за адресою проживання або неможливість підтвердження його перебування за такою адресою під час перевірки не може автоматично свідчити про свідоме подання ним неправдивих відомостей. Зазначення у заяві адреси місця проживання, за якою позивач був зареєстрований, за якою була зареєстрована його дружина та яка зазначалась у документах, не може бути ототожнено із навмисним введенням міграційного органу в оману.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Клочкова Н.В.) від 23.08.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 прийнято справу №640/13134/22 до провадження судді ОСОБА_5 .

Рішенням Вищої ради правосуддя від 13 лютого 2025 року №246/0/15-25 звільнено ОСОБА_5 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) у зв`язку з поданням заяви про відставку.

У зв`язку зі звільненням судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) Донця В.А. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/13134/22 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 адміністративну справу №640/13134/22 прийнято до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., ухвалено здійснювати розгляд справи спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти вимог позову та зазначає, що що іноземці та особи без громадянства перебувають на території України виключно на підставах, визначених законом, та зобов`язані дотримуватися вимог законодавства України. Відповідач посилається на положення Конституції України, Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Закону України «Про імміграцію» та Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, зазначаючи, що орган ДМС під час розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію зобов`язаний перевірити підстави для надання такого дозволу, законність перебування заявника в Україні, справжність поданих документів, інформацію, зазначену у заяві, а також з`ясувати питання щодо наявності або відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію. Відповідач зазначає, що 07.04.2021 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну звернувся громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортний документ № НОМЕР_2 , виданий 14.09.2011 строком дії до 14.09.2021, який перебував в Україні на законних підставах на підставі посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 від 16.10.2020 строком дії до 15.10.2021. Відповідач визнає, що позивач звернувся із заявою як особа, яка перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки, та надав відповідні документи. Водночас відповідач зазначає, що у заяві про надання дозволу на імміграцію позивач вказав адресу проживання: АДРЕСА_1 . Відповідач стверджує, що за результатами надісланого запиту отримано відповідь Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, у якій зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , позивач фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей. У зв`язку з цим відповідач вважає, що у спірних правовідносинах були наявні підстави для застосування пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію», відповідно до якого дозвіл на імміграцію не надається особам, які у заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи. Відповідач також наголошує, що Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, а відповідно до покладених на неї завдань бере участь у вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну, виїзду з України, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства. Окремо відповідач зазначає, що у період дії воєнного стану питання контролю за перебуванням на території України іноземців, особливо громадян держави-агресора, має істотне значення для забезпечення національної безпеки, а тому інформація, отримана від СБУ, підлягала обов`язковому врахуванню міграційним органом. Також відповідач посилається на те, що Указами Президента України та рішеннями Ради національної безпеки і оборони України було посилено контроль за в`їздом в Україну, виїздом з України іноземців та осіб без громадянства, а також за додержанням ними правил перебування на території України. Щодо строку прийняття рішення відповідач зазначає, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію було прийнято у строк, що перевищує один рік з дня подання заяви, однак таке перевищення строку зумовлене дією воєнного стану та зупиненням строків надання адміністративних послуг відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №165 «Деякі питання реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб». Враховуючи наведене, відповідач вважає, що рішення від 06.06.2022 №80114300014589/148 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є громадянином російської федерації та на момент виникнення спірних правовідносин перебував на території України на законних підставах.

28.04.2018 між ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, про що Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві складено актовий запис №621 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 від 28.04.2018.

07.04.2021 позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особа, яка перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки.

У поданій заяві позивач зазначив місцем свого проживання адресу: АДРЕСА_1 .

Після надходження заяви ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відповідно до вимог Закону України «Про імміграцію» та Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, здійснило перевірку відомостей, зазначених заявником, та наявності чи відсутності підстав для надання дозволу на імміграцію.

З цією метою відповідачем було направлено відповідні запити до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві, Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, а також до Відділу міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП у м. Києві.

За результатами проведених перевірок Відділом міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП у м. Києві повідомлено про відсутність інформації щодо позивача в інформаційній системі Інтерполу, а Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повідомлено про відсутність відомостей щодо заборони позивачу в`їзду на територію України.

Разом із тим Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області листом від 25.05.2022 №51/2-1412-75 повідомлено, що за результатами проведеної перевірки встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , позивач фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей.

Крім того, матеріали перевірки Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві містять рапорт працівника поліції, відповідно до якого під час неодноразових виходів за вказаною адресою двері квартири ніхто не відчинив, а мешканці будинку не змогли підтвердити проживання за цією адресою саме ОСОБА_1 .

За результатами аналізу отриманої інформації головним спеціалістом відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 06.06.2022 складено висновок про наявність підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію.

У зазначеному висновку вказано, що позивачем у заяві про надання дозволу на імміграцію зазначено адресу проживання, за якою, згідно з інформацією Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, він фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення неправдивих відомостей.

На підставі наведеного ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення від 06.06.2022 №80114300014589 про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, з урахуванням дії норми закону у часі, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правові та організаційні засади імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» №2491-III від 07.06.2001.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція є прибуттям в Україну чи залишенням в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про імміграцію» визначено категорії осіб, яким дозвіл на імміграцію надається поза квотою імміграції.

Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий із подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про імміграцію» особи, які перебувають в Україні на законних підставах, подають заяви про надання дозволу на імміграцію до відповідного територіального органу ДМС за місцем проживання.

Для отримання дозволу на імміграцію особа подає документи, визначені Законом України «Про імміграцію», зокрема документи, що посвідчують особу, підтверджують підстави для імміграції, а також інші документи, необхідні для перевірки достовірності повідомлених заявником відомостей.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається особам, які у заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.

Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію та виконання прийнятих рішень визначено постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983.

Пунктами 12, 14, 16 Порядку №1983 передбачено обов`язок територіальних органів ДМС перевіряти законність перебування заявника в Україні, інформацію, зазначену ним у заяві, справжність поданих документів, а також з`ясовувати наявність чи відсутність підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію шляхом надсилання запитів до Національної поліції України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України та інших компетентних органів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Пунктом 13 частини першої статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» передбачено, що Служба безпеки України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну, виїзду з України, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства.

Отже, інформація, отримана міграційним органом від Служби безпеки України під час здійснення перевірки заяви про надання дозволу на імміграцію, є належним джерелом інформації, яке підлягає врахуванню під час прийняття відповідного рішення.

При цьому суд зазначає, що предметом розгляду цієї справи не є перевірка правильності висновків Служби безпеки України чи оцінка оперативно-службової діяльності цього органу.

Також предметом даного спору не є встановлення факту вчинення позивачем кримінального правопорушення, перевірка обґрунтованості застосування до нього запобіжних заходів або надання оцінки іншим кримінально-процесуальним рішенням.

Натомість суд перевіряє, чи діяло Центральне міжрегіональне управління ДМС у місті Києві та Київській області в межах наданих повноважень, чи мало достатні підстави для прийняття спірного рішення та чи не було таке рішення очевидно необґрунтованим або свавільним.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що після звернення позивача із заявою про надання дозволу на імміграцію відповідачем проведено передбачені законодавством перевірочні заходи.

Так, відповідачем отримано інформацію від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про відсутність щодо позивача заборони в`їзду на територію України.

Також отримано відповідь Відділу міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП у місті Києві про відсутність інформації щодо позивача в обліках Інтерполу.

Крім того, матеріали справи містять результати перевірки Дарницького управління поліції ГУНП у місті Києві.

Судом встановлено, що під час проведення такої перевірки працівниками поліції здійснювались неодноразові виходи за адресою, яка була зазначена позивачем у заяві про надання дозволу на імміграцію як місце його проживання.

Водночас за результатами проведених заходів двері квартири ніхто не відчинив, а мешканці будинку не змогли підтвердити факт проживання за відповідною адресою саме ОСОБА_1 .

Також матеріали справи містять лист Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області від 25.05.2022 №51/2-1412-75, у якому зазначено, що за результатами проведеної перевірки встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 позивач фактично не проживає.

Суд враховує, що зазначена інформація отримана відповідачем від компетентного державного органу у межах виконання покладених на нього законом повноважень.

Будь-яких доказів, які б свідчили про недостовірність зазначеної інформації або про порушення процедури її отримання, матеріали справи не містять.

Суд критично оцінює доводи позивача про те, що сам по собі факт непроживання за відповідною адресою не може свідчити про надання неправдивих відомостей.

У даному випадку значення має не окремо взятий факт відсутності особи під час перевірки, а сукупність відомостей, отриманих відповідачем під час розгляду заяви, а також те, що сам позивач відсутність за повідомленою міграційному органу адресою, жодним чином не пояснює.

Зокрема, інформація СБУ про фактичне непроживання позивача за заявленою адресою узгоджується із результатами перевірки Національної поліції, під час якої також не було підтверджено проживання позивача за вказаним місцем.

Судом встановлено, що під час адміністративної процедури розгляду заяви позивачем не було подано будь-яких документів, які б підтверджували його фактичне проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріали справи не містять доказів подання відповідачу договору найму житла, документів про право користування житлом, підтвердження отримання кореспонденції за відповідною адресою, документів щодо сплати комунальних послуг або інших доказів фактичного проживання.

Також матеріали справи не містять доказів того, що позивач повідомляв міграційний орган про зміну місця свого фактичного проживання або про наявність обставин, які могли вплинути на достовірність відомостей, зазначених у поданій ним заяві.

Судом враховано доводи позивача щодо його участі у добровольчих формуваннях, проходження служби у зоні проведення антитерористичної операції, отримання поранення та наявності посвідчення учасника бойових дій. Разом із тим зазначені обставини характеризують особу позивача та свідчать про його участь у захисті територіальної цілісності України, однак самі по собі не спростовують результати перевірки, проведеної компетентними державними органами, та не звільняють позивача від обов`язку дотримуватись вимог міграційного законодавства.

Аналогічно не спростовують висновків відповідача й документи щодо перебування позивача у шлюбі з громадянкою України та народження дитини.

Суд погоджується, що такі обставини надавали позивачу право звернутися із заявою про надання дозволу на імміграцію поза квотою імміграції, однак не звільняли його від обов`язку подання достовірних відомостей під час реалізації такого права.

Суд також вчинено пошук відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень, де встановлено, що ухвалою Київського апеляційного суду від 20.07.2020 у справі №755/19330/19 залишено без змін ухвалу слідчого Дніпровського районного суду м. Києва від 19 червня 2020 року, якою задоволено клопотання слідчого в ОВС СУ ГУ СБУ у м. Києві та Київській області Баценка І.С., погодженого прокурором відділу прокуратури міста Києва Процишеним В.М., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 13 год. 20 хв. 14.08.2020 року, із визначенням застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 315 300 гривень відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно даної ухвали ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Ленінград, громадянин російської федерації, підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 258-2, ч. 1 ст. 263 КК України.

Водночас суд наголошує, що зазначена обставина не розглядається як самостійна підстава для відмови у наданні дозволу на імміграцію та не свідчить про винуватість позивача у вчиненні кримінального правопорушення.

Разом із тим наведені відомості додатково підтверджують, що місце фактичного перебування позивача у різні періоди могло відрізнятися від адреси, зазначеної ним у документах, поданих до органу ДМС, що не спростовує висновків, отриманих відповідачем під час проведення перевірки.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що на момент прийняття рішення від 06.06.2022 №80114300014589 відповідач мав у своєму розпорядженні достатній обсяг інформації, отриманої від компетентних державних органів, яка давала підстави для висновку про недостовірність відомостей щодо місця проживання, зазначених позивачем у заяві про надання дозволу на імміграцію.

Суд не встановив, що відповідач діяв поза межами наданих йому законом повноважень, використав недопустимі докази або прийняв рішення без проведення передбачених законодавством перевірок.

Натомість матеріали справи свідчать, що відповідачем було здійснено комплекс заходів, прямо передбачених Порядком №1983, а спірне рішення прийнято на підставі інформації, отриманої від уповноважених державних органів.

Фактично доводи позивача зводяться до незгоди з оцінкою інформації, отриманої відповідачем під час адміністративної процедури.

Однак адміністративний суд не наділений повноваженнями підміняти собою міграційний орган та повторно здійснювати оцінку обставин, які були предметом розгляду під час вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, якщо не встановлено очевидної незаконності або свавільності відповідного рішення.

За наведених обставин суд доходить висновку, що рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області від 06.06.2022 №80114300014589 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством України, а тому підстави для його скасування відсутні.

Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не змінює.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведених обставин у сукупності, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, у задоволенні позову слід відмовити.

З огляду на відмову у задоволенні вимог позову, розподіл судових витрат, у відповідності до положень ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється.

Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,– відмовити;

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.