Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №640/321/20 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року м. Київ справа №640/321/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України та Генеральної прокуратури України, в якому просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення другої кадрової комісії, утвореної згідно з наказом Генерального прокурора №235 від 17.10.2019 «Про створення другої кадрової комісії», від 03.12.2019 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;

визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2054ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року;

поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України. У разі створення Офісу Генерального прокурора - на аналогічну посаду в Офіс Генерального прокурора та органи прокуратури.

Позивач обґрунтував свої позовні вимоги тим, що рішення Другої кадрової комісії, утвореної наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №235 «Про створення другої кадрової комісії», від 03.12.2019 про неуспішне проходження ним атестації є незаконним, немотивованим та ухваленим з порушенням вимог законодавства України, актів Генеральної прокуратури України, принципу верховенства права та правової визначеності. Позивач зазначає, що на підставі вказаного рішення кадрової комісії Генеральним прокурором видано наказ від 21.12.2019 №2054ц про його звільнення з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019. Позивач вважає, що оскаржуване рішення кадрової комісії спричинило для нього юридичні наслідки у вигляді звільнення з посади прокурора, а тому безпосередньо порушує його право на працю та право на захист від незаконного звільнення. У позові зазначено, що він безперервно працював в органах прокуратури України з березня 2002 року, зокрема, на посадах старшого слідчого, слідчого в особливо важливих справах, заступника прокурора району, заступника прокурора міста, прокурора району, старшого прокурора відділу та прокурора відділу, а в березні 2019 року його було призначено на посаду, з якої у подальшому звільнено. Позивач посилається на те, що порядок проведення атестації прокурорів, за наслідками якої прокурора може бути звільнено, мав бути визначений законом України, а не підзаконним нормативним актом Генерального прокурора. На думку позивача, проведення атестаційної процедури на підставі Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221, суперечить статтям 8, 19, 43, 92 та 131-1 Конституції України, частині третій статті 16 Закону України «Про прокуратуру», а також принципу правової визначеності. Окремо позивач зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене неуповноваженим суб`єктом. У позові наведено аргумент про те, що відповідно до пункту 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора та кадровими комісіями обласних прокуратур. Водночас Офіс Генерального прокурора розпочав роботу лише з 02.01.2020, тоді як спірне рішення Другої кадрової комісії прийнято 03.12.2019, тобто до початку роботи Офісу Генерального прокурора. З огляду на це позивач вважає, що Друга кадрова комісія не мала повноважень ухвалювати рішення про неуспішне проходження ним атестації. Також позивач стверджує, що прийняттю оскаржуваного рішення передували неналежний збір та поверхневе дослідження матеріалів атестації, що безпосередньо вплинуло на законність та об`єктивність результатів атестації. Зокрема, позивач вказує, що висновки кадрової комісії щодо його невідповідності вимогам доброчесності ґрунтуються на недостовірних і неповних даних про доходи батьків його дружини — ОСОБА_2 та ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що ОСОБА_2 є пенсіонером, отримує пенсію за віком та страхові виплати у зв`язку із встановленням інвалідності внаслідок професійного захворювання, однак ці обставини, на його думку, не були належним чином враховані кадровою комісією. Позивач вважає необґрунтованим висновок комісії про наявність сумнівів щодо відповідності його вимогам професійної етики у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою 2003 року. У позові зазначено, що такі твердження ґрунтуються виключно на припущеннях, достовірність яких не встановлена і не підтверджена відповідними доказами або висновками компетентних органів. Позивач вказує, що надавав пояснення з цього приводу, а також повідомляв, що у 2015 році вже надавав письмові пояснення Генеральній інспекції Генеральної прокуратури України під час перевірки перед призначенням його на адміністративну посаду. Крім того, позивач наголошує, що рішення кадрової комісії є невмотивованим, оскільки не містить належного викладення конкретних обставин, доказів та мотивів, які стали підставою для висновку про його невідповідність вимогам професійної етики та доброчесності. На думку позивача, посилання комісії на «обґрунтовані сумніви» без належного розкриття їх змісту не відповідає вимогам до обґрунтованості індивідуального акта та не дає можливості перевірити законність такого рішення. Також позивач зазначає, що наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2054ц є похідним від рішення Другої кадрової комісії від 03.12.2019, а тому протиправність рішення кадрової комісії зумовлює протиправність наказу про звільнення. Окрім того, позивач вказує, що у наказі не наведено конкретної фактичної підстави звільнення, що, на його думку, створює правову невизначеність. У зв`язку з цим позивач просить суд визнати протиправними та скасувати рішення Другої кадрової комісії від 03.12.2019 і наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2054ц, поновити його на посаді або рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 січня 2020 року відкрито провадження в даній справі в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини третьої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-IX (в редакції Закону України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ від 16.07.2024 № 3863-IX (далі - Закон №3863-ІХ), який набрав чинності 26.09.2024) установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту. Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом №3863-ІХ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом №3863-ІХ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

На підставі пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-IX (в редакції Закону № 3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами дана справа передана на розгляд та вирішення Тернопільському окружному адміністративному суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Тернопільського окружного адміністративного суду дану справу передано для розгляду судді Подлісна І.М.

Зважаючи на те, що дана адміністративна справа стосується оскарження актів, дій чи бездіяльності органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів та має виключну підсудність, Тернопільський окружний адміністративний суд ухвалою суду від 05 березня 2025 року передав матеріали даної справи до Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/321/20 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 адміністративну справу №640/321/20 прийнято до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., ухвалено здійснювати розгляд справи спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В матеріалах справи наявні:

-відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач проти позову заперечує та вважає його безпідставним, необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві зазначено, що Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури та визначено порядок переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур і окружних прокуратур виключно за умови успішного проходження атестації. Відповідач посилається на пункти 6, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 17 та 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, зазначаючи, що всі прокурори Генеральної прокуратури України були попереджені законом про можливе майбутнє звільнення, а прокурори могли бути переведені на посади в Офісі Генерального прокурора лише у разі успішного проходження атестації. Відповідач вказує, що предметом атестації є оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора. Відповідач вважає безпідставними доводи позивача про незаконність атестації та дискримінаційний характер Закону №113-ІХ і Порядку №221. На думку відповідача, атестація є передбаченим законом способом перевірки професійної компетентності, етики та доброчесності прокурора, а Порядок проходження прокурорами атестації затверджений Генеральним прокурором саме на виконання прямої вказівки Закону №113-ІХ. Відповідач зазначає, що позивач добровільно подав заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, у якій надав згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Отже, на думку відповідача, позивач був обізнаний із процедурою атестації, погодився з нею та був допущений до її проходження. Щодо доводів позивача про неналежний збір і дослідження матеріалів атестації відповідач зазначає, що кадрова комісія мала право оцінювати відповідність прокурора вимогам професійної етики та доброчесності, зокрема шляхом аналізу відповідності майна прокурора, членів його сім`ї та близьких осіб задекларованим доходам. Відповідач зазначає, що в іншому випадку нівелювалася б сама мета співбесіди та атестації загалом. Відповідач посилається на те, що під час дослідження матеріалів атестації кадрова комісія встановила обставини щодо квартири, зазначеної в декларації позивача, задекларованою вартістю 752196 грн, а також досліджувала доходи батьків дружини позивача. За даними, які врахувала комісія, теща позивача ОСОБА_2 у період з 2008 по 2019 рік отримала 1120 грн доходу, а тесть позивача ОСОБА_2 у цей період отримав дохід у сумі 181291 грн. Відповідач вказує, що, врахувавши пояснення позивача про джерела коштів для придбання квартири, комісія дійшла обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам доброчесності. Щодо професійної етики відповідач зазначає, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі пояснень прокурора, у комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача вимогам професійної етики у зв`язку з відомостями про дорожньо-транспортну пригоду 2003 року, учасником якої був позивач під час роботи старшим слідчим прокуратури м. Сорокине (Краснодон) Луганської області і внаслідок якої загинула людина. Відповідач також зазначає, що кримінальна справа за цим фактом у подальшому була закрита, проте копії процесуальних документів прокурором не надано. Відповідач наголошує, що ухвалення рішення про успішне або неуспішне проходження атестації за наслідками співбесіди належить до дискреційних повноважень кадрової комісії. Комісія ухвалює рішення колегіально після обговорення результатів співбесіди шляхом голосування, а кожен член комісії діє за внутрішнім переконанням. У зв`язку з цим відповідач вважає, що суд не може перебирати на себе повноваження кадрової комісії та замінювати її оцінку власною оцінкою професійної етики і доброчесності прокурора.

-відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої позивач зазначає, що відповідач не спростував його тверджень та аргументів щодо суті позовних вимог. Позивач повторно наголошує, що протиправність та необґрунтованість рішення Другої кадрової комісії від 03.12.2019 про неуспішне проходження ним атестації та наказу Генерального прокурора від 21.12.2019 №2054ц є очевидними. Позивач вказує, що рішення кадрової комісії порушує його право на працю та захист від незаконного звільнення. На думку позивача, порядок проведення атестації прокурорів, за наслідком якої особу може бути звільнено, повинен бути встановлений законом України, а не Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора. Позивач вважає, що доводи відповідача про правомірність проведення атестації на підставі такого Порядку не ґрунтуються на вимогах Конституції України та Закону України «Про прокуратуру». Позивач також заперечує доводи відповідача щодо повноважень кадрової комісії. Він зазначає, що відповідач неправильно тлумачить зміст пунктів 9 і 11 розділу II Закону №113-ІХ. На думку позивача, атестація прокурорів мала проводитися кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, тоді як спірне рішення ухвалене до початку роботи Офісу Генерального прокурора, а отже — неуповноваженим суб`єктом. У відповіді на відзив позивач також зазначає, що висновки комісії про його невідповідність вимогам доброчесності ґрунтуються на недостовірних та поверхнево зібраних даних щодо доходів ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , які є батьками його дружини. Позивач вказує, що ці особи тривалий час є пенсіонерами, отримують пенсію, а ОСОБА_2 також отримує страхові виплати у зв`язку з інвалідністю внаслідок професійного захворювання. Позивач зазначає, що ці відомості містилися в автобіографічній довідці, долученій до його особової справи, яка вивчалася членами кадрової комісії, а також повідомлялися ним у письмових поясненнях та під час співбесіди. Позивач посилається на подані ним документи, зокрема довідку, сформовану в системі інтернет-банкінгу та платіжних систем «Ощад 24/7» ПАТ «Державний ощадний банк України», згідно з якою за період з 01.01.2015 по 31.12.2019 надходження у вигляді пенсії на ім`я ОСОБА_2 склали 587171,71 грн. Також позивач посилається на довідку про доходи №6797767351791776 від 17.02.2020, згідно з якою ОСОБА_2 перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком, яка за період з 01.01.2015 по дату видачі довідки склала 340662,09 грн. На думку позивача, ці документи спростовують висновки кадрової комісії про недостатність доходів ОСОБА_2 . Позивач також заперечує висновки комісії щодо професійної етики у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою 2003 року. Він зазначає, що надавав пояснення з цього приводу, а також повідомляв, що у 2015 році вже надавав письмові пояснення Генеральній інспекції Генеральної прокуратури України під час перевірки перед призначенням на адміністративну посаду. На думку позивача, комісія безпідставно поклала на нього негативні наслідки у зв`язку з ненаданням процесуальних документів, хоча для їх отримання він мав обмежений час.

-додаткові докази по справі, надані сторонами:

1.Позивачем подано заяву про долучення документів до матеріалів справи, у якій він просив долучити: відповідь Офісу Генерального прокурора від 09.01.2020 №06-365-20 на звернення, адресовані Генеральному прокурору та голові Другої кадрової комісії, з питань проходження атестації ОСОБА_1 ; відповідь Офісу Генерального прокурора від 13.01.2020 №06-365-20 на звернення, адресовані голові Другої кадрової комісії; копію відповіді Генеральної прокуратури України від 28.12.2019 №19/4-2696 вих-19 на запит про надання публічної інформації щодо створення Офісу Генерального прокурора та кадрових комісій Офісу Генерального прокурора; копію відповіді Офісу Генерального прокурора від 11.01.2020 №27/3-246 вих-20 на запит щодо ліквідації Генеральної прокуратури України та з інших питань; відповідь прокуратури Луганської області від 15.01.2020 №15-80 вих-20 на запит щодо повідомлення про місцезнаходження кримінальної справи та надання процесуальних документів; копію довідки, сформованої в системі інтернет-банкінгу та платіжних систем «Ощад 24/7» ПАТ «Державний ощадний банк України», щодо загальної інформації по поточних банківських рахунках на ім`я ОСОБА_2 за період з 01.01.2015 по 31.12.2019.

2.Позивачем також подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, у якому він просив долучити документи, отримані ОСОБА_2 в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, які, за твердженням позивача, підтверджують перебування ОСОБА_2 на обліку та щомісячне отримання ним страхових виплат у зв`язку з інвалідністю внаслідок професійного захворювання. У цьому клопотанні позивач зазначає, що за довідками Управління у період з січня 2015 року по грудень 2019 року сума отриманих ОСОБА_2 страхових виплат склала 413197,12 грн.

3.Відповідачем подано відзив на позовну заяву та додаткові пояснення у справі. Крім того, на виконання ухвали суду від 14.01.2020 відповідачем подано засвідчені копії документів, зокрема, копію наказу про звільнення ОСОБА_1 , копію заяви, копію рішення кадрової комісії, довідку про середню заробітну плату та копію табелю обліку використання робочого часу. Документи на підтвердження повноважень представника Офісу Генерального прокурора долучені до відзиву та наявні у матеріалах справи.

-заява відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, з приводу якої суд зазначає наступне.

До суду надійшла заява про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, у якій заявник зазначає, що предметом спору є оскарження наказу Генерального прокурора від 21.12.2019 №2054ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора та вимога про поновлення на посаді, а тому, на його думку, справа не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки прокурори належать до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні Закону України «Про запобігання корупції».

Оцінюючи наведені доводи, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Водночас сама по собі категорія спору щодо проходження публічної служби не виключає можливості його розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, якщо характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників справи не потребують проведення підготовчого провадження чи судового засідання.

Суд враховує, що обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, підтверджуються письмовими доказами, наявними у матеріалах справи, а саме: рішенням Другої кадрової комісії від 03.12.2019, наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №2054ц, заявою позивача про проходження атестації, матеріалами атестації, письмовими поясненнями сторін та додатково поданими документами. Необхідності у допиті свідків, призначенні експертизи або витребуванні доказів, без яких неможливо вирішити справу по суті, судом не встановлено.

Крім того, учасники справи реалізували свої процесуальні права шляхом подання заяв по суті справи, відзиву, відповіді на відзив, додаткових пояснень та доказів, які судом досліджуються при вирішенні спору. Отже, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження не обмежує право сторін на подання доказів і пояснень та не перешкоджає повному і всебічному встановленню обставин справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наведені у заяві доводи не свідчать про необхідність переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, а тому заява про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження задоволенню не підлягає.

Щодо найменування відповідача суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позов подано до Другої кадрової комісії та Генеральної прокуратури України. Водночас після звернення позивача до суду відбулися організаційні зміни у системі органів прокуратури, пов`язані з реалізацією Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ.

Відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV, Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, наказом Генерального прокурора України від 27.12.2019 № 358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора» перейменовано юридичну особу «Генеральна прокуратура України» в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, функції та повноваження Генеральної прокуратури України перейшли до Офісу Генерального прокурора.

В матеріалах справи також наявні процесуальні документи, подані саме Офісом Генерального прокурора, зокрема, відзив на позовну заяву та додаткові пояснення. Вказане підтверджує, що Офіс Генерального прокурора фактично здійснює процесуальні права та обов`язки відповідача у цій справі.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне уточнити найменування відповідача у справі з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора без застосування процедури процесуального правонаступництва, оскільки йдеться не про заміну сторони її правонаступником, а про зміну найменування тієї самої юридичної особи.

Щодо Другої кадрової комісії суд враховує, що вона була утворена наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №235 як орган забезпечення проведення атестації прокурорів та діяла в межах організаційної структури органів прокуратури. Оскільки кадрова комісія не є окремою юридичною особою, а її діяльність забезпечувалася Генеральною прокуратурою України, надалі — Офісом Генерального прокурора, участь у справі та подання процесуальних документів фактично здійснюється Офісом Генерального прокурора як суб`єктом владних повноважень, у системі якого утворювалися відповідні кадрові комісії.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України з березня 2002 року.

У березні 2019 року його було призначено на посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

25.09.2019 набрав чинності Закон України від 19.09.2019 №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» цього Закону прокурори Генеральної прокуратури України могли бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора лише у разі успішного проходження атестації.

На виконання Закону №113-ІХ Генеральним прокурором видано наказ від 03.10.2019 №221 «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації», а також наказ від 17.10.2019 №233 «Про затвердження Порядку роботи кадрових комісій».

Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №235 утворено Другу кадрову комісію.

Позивач подав заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, у зв`язку з чим був допущений до її проходження.

За результатами проходження етапів атестації позивач був допущений до співбесіди, яка проводилася з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Під час атестації кадровою комісією досліджувалися матеріали, що стосувалися майнового стану позивача, членів його сім`ї та близьких осіб, а також відомості щодо відповідності позивача вимогам професійної етики. Зокрема, комісія оцінювала обставини щодо квартири, зазначеної в декларації позивача, задекларованою вартістю 752196 грн, а також відомості про доходи батьків дружини позивача — ОСОБА_2 і ОСОБА_2 .

Комісія також врахувала відомості про те, що у 2003 році ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді старшого слідчого прокуратури м. Сорокине (Краснодон) Луганської області, став учасником дорожньо-транспортної пригоди у с. Хрящувате Краснодонського району, внаслідок якої загинула людина, а кримінальна справа за цим фактом у подальшому була закрита.

03.12.2019 Друга кадрова комісія ухвалила рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

В рішенні комісії зазначено про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності позивача вимогам доброчесності та професійної етики.

На підставі вказаного рішення кадрової комісії Генеральним прокурором видано наказ від 21.12.2019 №2054ц про звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.

Не погоджуючись із рішенням Другої кадрової комісії від 03.12.2019 та наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №2054ц, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, з урахуванням дії норми закону у часі, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, організація та порядок діяльності якої визначаються законом.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби в органах прокуратури, проходженням атестації та подальшим звільненням за результатами неуспішного проходження атестації, тому до таких правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про прокуратуру», Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ, Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221, та Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233, у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 7 розділу II Закону №113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться в порядку, передбаченому розділом II цього Закону.

Пунктом 9 розділу II Закону №113-ІХ передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Відповідно до пункту 10 розділу II Закону №113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур мають право у строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації.

Згідно з пунктом 11 розділу II Закону №113-ІХ атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора та кадровими комісіями обласних прокуратур.

Пунктом 12 розділу II Закону №113-ІХ визначено, що предметом атестації є оцінка професійної компетентності прокурора, професійної етики та доброчесності прокурора.

Відповідно до пункту 13 розділу II Закону №113-ІХ атестація прокурорів включає складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Атестація може включати й інші етапи, визначені Порядком проходження прокурорами атестації.

Пунктом 17 розділу II Закону №113-ІХ передбачено, що кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне з двох рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Відповідно до пункту 19 розділу II Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником відповідної прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з підстав, визначених цим пунктом, зокрема у разі ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.

На виконання пункту 9 розділу II Закону №113-ІХ наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації. Пунктом 5 розділу I Порядку №221 визначено, що предметом атестації є оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора.

Відповідно до пункту 9 розділу I Порядку №221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі, у якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації.

Згідно з пунктом 6 розділу I Порядку №221 атестація включає відповідні етапи, серед яких співбесіда з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Порядок роботи кадрових комісій, затверджений наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233, визначає порядок формування, організації роботи та прийняття рішень кадровими комісіями. Кадрові комісії за результатами атестації приймають рішення про успішне або неуспішне проходження атестації прокурором.

Верховний Суд у сформованій практиці щодо застосування Закону №113-ІХ виходить із того, що проходження атестації прокурорами було прямо передбачене законом як умова переведення до реформованих органів прокуратури, а подання прокурором заяви про переведення та намір пройти атестацію свідчить про його згоду на застосування процедур і умов атестації. Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є передбаченою законом підставою для видання наказу про звільнення прокурора.

Суд також враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.08.2022 у справі №160/12019/20, відповідно до яких завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора. Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення).

Так, спірні правовідносини виникли у зв`язку з реалізацією Закону №113-ІХ, яким запроваджено реформування органів прокуратури та передбачено проходження прокурорами атестації як обов`язкової умови для їх переведення до Офісу Генерального прокурора.

Саме цей Закон, а не лише підзаконні нормативні акти Генерального прокурора, визначив обов`язковість атестації, її предмет, загальні етапи та правові наслідки неуспішного проходження.

Доводи позивача про те, що порядок проведення атестації мав бути врегульований виключно законом і не міг визначатися Порядком №221, суд вважає необґрунтованими.

Закон №113-ІХ прямо передбачив, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором. Отже, затвердження Порядку №221 було здійснено на виконання прямої норми закону, а не всупереч їй.

Суд також відхиляє доводи позивача про дискримінаційний характер атестації та звуження його трудових прав. Атестація прокурорів була елементом реформи органів прокуратури та застосовувалася до визначеного законом кола прокурорів. Її метою була оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора. Сам по собі факт запровадження атестації законом не свідчить про незаконне звуження прав позивача, оскільки законодавець передбачив загальні, однакові та публічно визначені правила проходження атестації для відповідної категорії прокурорів.

Суд враховує, що позивач подав заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію. У такій заяві прокурор мав зазначити згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації.

Отже, позивач був обізнаний із запровадженою процедурою та добровільно ініціював свою участь у ній з метою можливого переведення до Офісу Генерального прокурора.

Доводи позивача про те, що Друга кадрова комісія не була уповноваженим суб`єктом, суд також оцінює критично.

Закон №113-ІХ передбачив проведення атестації кадровими комісіями, а пункт 22 розділу II цього Закону уповноважив Генерального прокурора визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій. Друга кадрова комісія була утворена наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №235.

Отже, її створення та діяльність мали нормативне підґрунтя в Законі №113-ІХ і прийнятих на його виконання актах Генерального прокурора.

Сам факт того, що Офіс Генерального прокурора розпочав роботу з 02.01.2020, не свідчить про відсутність повноважень кадрових комісій у період до цієї дати, оскільки до початку роботи Офісу Генерального прокурора його повноваження здійснювала Генеральна прокуратура України. При цьому Закон №113-ІХ був чинним із 25.09.2019 і саме на його виконання утворювалися кадрові комісії та проводилася атестація прокурорів Генеральної прокуратури України.

Щодо доводів позивача про неналежний збір і дослідження матеріалів атестації суд зазначає, що оцінка відповідності прокурора вимогам доброчесності та професійної етики є предметом атестації, прямо визначеним Законом №113-ІХ та Порядком №221.

Кадрова комісія мала право досліджувати матеріали, що стосуються майнового стану прокурора, членів його сім`ї та близьких осіб, а також обставини, які можуть впливати на оцінку професійної етики.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для сумнівів кадрової комісії щодо доброчесності позивача були, зокрема, обставини щодо квартири, зазначеної у декларації, задекларованою вартістю 752196 грн, а також відомості про доходи батьків дружини позивача.

Позивач стверджує, що такі висновки ґрунтуються на неповних даних, та надав суду додаткові документи щодо доходів ОСОБА_2 , зокрема, банківську довідку щодо надходжень у вигляді пенсії в сумі 587171,71 грн за період з 01.01.2015 по 31.12.2019, довідку Пенсійного фонду про отримання пенсії за віком у сумі 340662,09 грн та довідки Фонду соціального страхування про страхові виплати у сумі 413197,12 грн за період із січня 2015 року по грудень 2019 року.

Суд приймає до уваги зазначені документи як докази того, що після ухвалення оскаржуваного рішення позивач надав додаткові відомості про доходи ОСОБА_2 .

Надання додаткових доказів уже після ухвалення рішення комісії не свідчить саме по собі про протиправність дій комісії, якщо під час атестації комісія діяла в межах наданих їй повноважень та на підставі наявних матеріалів.

Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи щодо доходів ОСОБА_2 стосуються переважно періоду з 2015 по 2019 роки, тоді як комісією аналізувався ширший період з 2008 по 2019 роки. На переконання суду, вони також не усувають усіх питань, які могли виникнути у кадрової комісії щодо джерел походження коштів, участі кожного з членів сім`ї у придбанні майна та відповідності пояснень позивача сукупності зібраних матеріалів.

Суд також оцінює доводи позивача щодо дорожньо-транспортної пригоди 2003 року. Позивач вказує, що надав пояснення з цього питання, а також що кримінальна справа за цим фактом була закрита. Водночас матеріали справи підтверджують, що кадрова комісія не встановлювала кримінальну відповідальність позивача та не вирішувала питання його винуватості у кримінально-правовому розумінні. Комісія оцінювала зазначені обставини виключно в межах предмета атестації — відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності.

Суд враховує, що позивач не надав кадровій комісії копій процесуальних документів у кримінальній справі щодо ДТП 2003 року, хоча саме на нього покладався обов`язок надати пояснення та документи, які могли б усунути сумніви комісії.

В межах судового розгляду позивач також посилається на відповідь прокуратури Луганської області від 15.01.2020 №15-80 вих-20 щодо місцезнаходження кримінальної справи та надання процесуальних документів.

Однак цей документ був отриманий також вже після ухвалення рішення кадрової комісії від 03.12.2019 і не свідчить про те, що на час атестації комісія безпідставно не врахувала наявні у неї докази.

Суд також оцінює доводи позивача щодо немотивованості рішення кадрової комісії. Із матеріалів справи вбачається, що у рішенні Другої кадрової комісії зазначено обставини, які стали підставою для висновку про неуспішне проходження атестації, а саме сумніви щодо відповідності позивача вимогам доброчесності у зв`язку з майновими питаннями та сумніви щодо відповідності вимогам професійної етики у зв`язку з обставинами ДТП 2003 року. Тобто рішення містить не лише загальну фразу про неуспішне проходження атестації, а й фактичні обставини, які вплинули на його прийняття.

Суд не може підміняти кадрову комісію та повторно оцінювати професійну етику і доброчесність прокурора замість уповноваженого колегіального органу. Завдання адміністративного суду полягає у перевірці того, чи діяла комісія на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, чи було рішення обґрунтованим у межах наявних матеріалів, чи не було допущено свавілля або очевидної необґрунтованості.

У цій справі таких обставин судом не встановлено.

У своїй постанові від 26.11.2021 у справі № 640/1846/20 Верховний Суд зазначив про те, що суди не наділені повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурорами правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати його відповідність цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрової комісії. У той же час суд перевіряє дотримання стороною відповідної процедури та встановлених законодавством вимог при вчиненні оскаржуваних дій та прийнятті оскаржуваного рішення.

У постанові від 21.12.2022 у справі №640/33526/20) Верховним Судом зазначено, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті вищевказаних конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому.

Доброчесність — це необхідна морально-етична складова діяльності прокурорів, які віднесені до української системи правосуддя, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах чесності у способі власного життя та виконанні своїх професійних обов 'язків.

Авторитет та довіра до органів прокуратури формуються залежно від персонального складу осіб, які обіймають посади прокурорів та формують корпус органів прокуратури.

Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм прокурорської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до органів прокуратури як складової органів правосуддя, а також допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя.

Чинне законодавство не містить визначення поняття «доброчесність», яке використовується у процедурі атестації прокурорів, водночас відсутність у законі визначення цього терміну не звільняє суб 'єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних.

Щодо наказу Генерального прокурора від 21.12.2019 №2054ц суд зазначає, що він виданий на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації.

Відповідно до пункту 19 розділу II Закону №113-ІХ ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації є підставою для звільнення прокурора з посади. Оскільки суд не встановив протиправності рішення кадрової комісії, підстави для скасування наказу про звільнення як похідного акта також відсутні.

Доводи позивача про відсутність у наказі конкретної фактичної підстави звільнення суд вважає необґрунтованими, оскільки наказ містить посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та прийнятий у зв`язку з неуспішним проходженням атестації за рішенням кадрової комісії.

Закон №113-ІХ визначає спеціальний механізм звільнення прокурорів у межах реформи, а тому зазначення у наказі відповідної правової підстави та рішення кадрової комісії є достатнім.

Надані сторонами додаткові документи суд оцінює в сукупності з іншими доказами.

Документи, подані позивачем щодо доходів ОСОБА_2 , підтверджують наявність певних доходів у вигляді пенсійних та страхових виплат, однак не доводять протиправності рішення кадрової комісії та були подані після проходження атестації, не усувають у повному обсязі сумнівів, які були предметом оцінки комісії. Відповіді Офісу Генерального прокурора від 09.01.2020 №06-365-20, від 13.01.2020 №06-365-20, відповідь Генеральної прокуратури України від 28.12.2019 №19/4-2696 вих-19 та відповідь Офісу Генерального прокурора від 11.01.2020 №27/3-246 вих-20 суд враховує як документи, якими позивач намагався підтвердити свою позицію щодо створення Офісу Генерального прокурора та кадрових комісій, однак вони не спростовують чинності Закону №113-ІХ і повноважень Генерального прокурора щодо утворення кадрових комісій та організації атестації.

Документи, подані відповідачем на виконання ухвали суду, а саме копія наказу про звільнення, копія заяви позивача про проходження атестації, копія рішення кадрової комісії, довідка про середню заробітну плату та копія табелю обліку використання робочого часу, підтверджують фактичні обставини проходження позивачем атестації, прийняття рішення про її неуспішне проходження та видання наказу про звільнення. Зазначені документи є належними та допустимими доказами у цій справі.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що рішення Другої кадрової комісії від 03.12.2019 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації прийнято уповноваженим органом, у межах наданих повноважень, на підставі матеріалів атестації та з наведенням мотивів, які вплинули на його прийняття. Наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2054ц видано на підставі чинного рішення кадрової комісії та відповідно до пункту 19 розділу II Закону №113-ІХ.

За наслідками розгляду даної справи суд не знаходить підстав для задоволення вимог позову.

Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не змінюють.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведених обставин у сукупності, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.

У відповідності до положень ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється.

Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.