Рішення від 16 червня 2026 р. у справі №320/28753/23 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 року Київ № 320/28753/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби

України у м. Києві та Київської області

про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київської області (далі – відповідач), у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київської області від 15.02.2023 №80114300018301/159 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Туреччини ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київської області прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Туреччини ОСОБА_1 на підставі раніше поданої ним заяви від 16.02.2022 про надання дозволу на імміграцію в Україну.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на імміграцію в Україну на підставі пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію», проте відповідачем у порушення вимог чинного законодавства, безпідставно прийнято рішення від 15.02.2023 №80114300018301/159 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Туреччини ОСОБА_1 .

Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просили суд відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому.

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просив суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Крім того, представником позивача було подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а також клопотання про долучення додаткових доказів.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 10.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 17.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Із урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Громадянин Турецької Республіки Кісір ОСОБА_2 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 строком дії до 28.09.2024.

16.02.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію».

За результатами розгляду заяви, відповідачем прийнято рішення від 15.02.2023 №80114300018301/159 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Туреччини ОСОБА_1 , на підставі пункту 4 части першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».

Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, а також встановлення порядку в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб регламентовані нормами Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

За приписами пункту 17 частини першої статті 1 Закон № 3773-VI посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні

Статтею 1 Закону України від 07.06.2001 № 2491-III «Про імміграцію» (далі - Закон № 2491-III, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

За змістом статті 4 Закону № 2491-III, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України (пункт 2 частини другої названої статті).

Згідно зі статтею 6 Закону № 2491-III, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Відповідно до статті 10 Закону № 2491-III, дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

За правилами статті 12 Закону № 2491-III, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до статті 13 Закону № 2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.

VI. Оцінка суду

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983, затверджено Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень.

Відповідно до пункту 1 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), останній визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

ДМС аналізує у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 17 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (пункт 18 Порядку).

Відповідно до пункту 20 Порядку, органи, які прийняли рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у наданні такого дозволу, надсилають його копію протягом трьох робочих днів з дня прийняття безпосередньо заявнику або через МЗС відповідній закордонній дипломатичній установі України.

Як установлено судом, ОСОБА_1 є громадянином Турецької Республіки, та був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 строком дії до 28.09.2024.

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання від 31.01.2022, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Із ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за РНОКПП: НОМЕР_2 судом установлено, що позивач є фізичною особою-підприємцем, видами діяльності якого є: 62.01 Комп`ютерне програмування (основний) 63.12 Веб-портали 63.11 Оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем 62.03 Діяльність із керування комп`ютерним устаткованням 62.02 Консультування з питань інформатизації 58.29 Видання іншого програмного забезпечення 58.21 Видання комп`ютерних ігор.

Крім того, позивач є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежнийсофт» (код ЄДРПОУ: 42493220), видами діяльності якого є: 62.01 Комп`ютерне програмування (основний) 62.02 Консультування з питань інформатизації 62.03 Діяльність із керування комп`ютерним устаткованням 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем 63.12 Веб-портали.

28.11.2016 позивачу було видано дозвіл серії НОМЕР_3 на застосування праці іноземців та осіб без громадянства № 58594 строком дії до 28.11.2017, а також дозвіл серії НОМЕР_4 на застосування праці іноземців та осіб без громадянства від 28.09.2018 № 75273 строком дії до 28.09.2021.

Звернувшись до відповідача із заявою від 16.02.2022 отримав рішення від 15.02.2023 №80114300018301/159 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Туреччини ОСОБА_1 , на підставі пункту 4 части першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».

За доводами позивача, що не спростовано відповідачем, за весь час проживання в Україні, позивач не допускав порушень законодавства України, має стійкі соціальні зв`язки в Україні, надає послуги українським компаніям та сплачує податки до Державного бюджету України.

01.08.2023 позивач отримав відповідь відповідача на адвокатський запит представника позивача, з якого вбачається, що 15.02.2023 оскаржуваним рішенням було відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

У матеріалах справи наявний висновок за результатами розгляду заяви громадянина Турецької Республіки Кісіра ОСОБА_3 про надання дозволу на імміграцію в Україну, затверджений начальником ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Вячеславом Гузем, відповідно до якого дійшли висновку про відмову у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Із названого висновку встановлено, що відповідачем отримано відповідь від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, в якій зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей.

Суд зазначає, що відповідачем не надано до суду листа Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, на підставі якого дійшли висновку про відмову в наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Натомість, як повідомив позивач, і це не спростовано відповідачем, позивач не заперечує, що у період липень-серпень 2022 року (момент проведення перевірки) не перебував не тільки за названою адресою місця проживання, але й взагалі знаходився за межами України у зв`язку з військовою агресією проти України, а саме – перебував у Туреччині.

Натомість відповідачем не доведено належними та допустимими доказами з посиланням на конкретні норми чинного законодавства щодо обов`язку позивача знаходитись протягом усього періоду розгляду відповідачем його заяви на території України.

У той же час, на переконання суду, лист Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 17.08.2022, копія якого відсутня у матеріалах справи, не може підтверджувати зазначення свідомо неправдивих відомостей щодо місця проживання у момент подання позивачем заяви від 16.02.2022.

Судом установлено, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на міграцію, були висновки відповідача із посиланням на пункт 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію», відповідно до якого дозвіл на імміграцію не надається: особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.

Втім, на переконання суду, не перебування позивача в момент здійснення перевірки за адресою місця проживання в Україні, зазначеної останнім у заяві, а саме: АДРЕСА_1 , не може підтверджувати факт надання позивачем завідомо неправдивих відомостей щодо вказаної адреси.

Із урахуванням викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Разом із тим, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київської області прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Туреччини ОСОБА_1 на підставі раніше поданої ним заяви від 16.02.2022 про надання дозволу на імміграцію в Україну, оскільки як установлено судом, позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 строком дії до 28.09.2024.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази продовження позивачу строку дії посвідки на тимчасове проживання, зважаючи на той факт, що відповідно до статті 13 Закону № 2491-ІІІ, у зв`язку з прийняттям рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, вилучається у неї посвідка на постійне проживання, зважаючи на відсутність доказів її вилучення та спливу строку її дії, належним способом захисту порушеного права, у відповідності до норм статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, буде визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київської області від 15.02.2023 №80114300018301/159 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Турецької Республіки Кісіру ОСОБА_4 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 16.02.2022 та додані до неї документи про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу та прийняти відповідне рішення щодо надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу на підставі раніше поданої ним заяви від 16.02.2022 про надання дозволу на імміграцію в Україну або про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

VII. Висновок суду

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

За приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом установлено, що позивачем сплачено судовий збір у сумі 1073,60 грн.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню частково, суд уважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 536,80 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київської області від 15.02.2023 №80114300018301/159 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Турецької Республіки Кісіру ОСОБА_4 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київської області (код ЄДРПОУ: 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А) повторно розглянути заяву від 16.02.2022 та додані до неї документи про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Турецької Республіки Кісіру ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) та прийняти відповідне рішення щодо надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Турецької Республіки Кісіру ОСОБА_4 на підставі раніше поданої ним заяви від 16.02.2022 про надання дозволу на імміграцію в Україну або про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь громадянина Турецької Республіки Кісіра ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київської області (код ЄДРПОУ: 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А) судовий збір у розмірі 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.