Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №320/15489/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026 року № 320/15489/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) про визнання протиправними і скасування постанов,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними і скасування постанов від 11.03.2026 року у межах виконавчого провадження № 80451525 щодо ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Ухвалою суду від 19.05.2026р. відкрито провадження по справі з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та призначено судове засідання на 28.05.2026р.

В подальшому розгляд справи відкладено на 11.06.2026р.

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про розгляд справи. Відтак, суд, з урахуванням приписів ст. 162 КАС України, здійснюватиме розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Суд, за згодою сторін, розглядатиме справу у письмовому провадженні за наявними письмовими матеріалами.

11.03.2026 державним виконавцем Дніпровського ВДВС у місті Києві відкрито виконавче провадження № 80451525.

Підставою для відкриття виконавчого провадження є постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.03.2025 про накладення на позивача адміністративного стягнення.

Як вбачається з матеріалів:

- постанова винесена 08.03.2025;

- направлена до органу державної виконавчої служби 30.06.2025;

- фактично надійшла до виконання 09.03.2026.

Позивач стверджує, що відповідно до статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Таким чином, строк звернення постанови до виконання є пропущеним. Незважаючи на це, відповідачем: відкрито виконавче провадження №80451525 від 11.03.2026; винесено постанову про стягнення виконавчого збору; винесено постанову про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження.

За наведених обставин, позивач вказує на протиправність винесення відповідачем вказаних постанов, що і послугувало підставою для його звернення до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі-Закон №1404).

Відповідно до статті Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 2 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За приписами частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Частиною другою статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно ст. 300-3 КУпАП у разі якщо постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, винесена в порядку, передбаченому статтею 279-9 цього Кодексу, та особа протягом десяти календарних днів з дня набрання такою постановою законної сили сплатила не менше ніж 50 відсотків розміру штрафу за постановою про накладення адміністративного стягнення, така постанова вважається виконаною.

У разі несплати штрафу особою, яка вчинила правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, протягом 30 днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення така постанова підлягає примусовому виконанню.

З наведеного вбачається, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.03.2025 про накладення адміністративного стягнення на позивача є виконавчим документом.

Відповідно до частини першої статті 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 303 КУпАП передбачено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки. Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

Як встановлено судом під час розгляду справи, постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.03.2025 про накладення адміністративного стягнення направлена на виконання відповідачу 30.06.2025, при цьому фактично надійшла на виконання 09.03.2026, що позивачем не заперечується.

Виконавче провадження по вказаній постанові відкрито 11.03.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач наполягає на пропущенні встановленого у статті 303 КУпАП тримісячного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Вирішуючи спір у цій справі суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 15 березня 2023 року у справі №260/2595/22 строки пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі про адміністративне правопорушення встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

Водночас Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжувався і триває на час розгляду даної справи.

Разом з цим, відповідно до абзацу 10 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, доповненого Законом № 2129-ІХ (далі Закон №2129-ІХ), який набрав чинності з 26.03.2022, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом № 1404-VIII, як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

З огляду на те, що постанова по справі про адміністративне правопорушення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому як КУпАП так і іншими законами України, зокрема Законом № 1404-VIII, суд вважає обґрунтованим врахування державним виконавцем чинних законодавчих змін у порядку пред`явлення виконавчого документа до виконання, переривання та встановлення строків звернення виконавчого документа до виконання, що свідчить про правомірність оскаржуваної постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 260/2595/22, 03.08.2023 у справі №420/10415/22.

З урахуванням висновків Верховного Суду щодо правозастосування за подібних зі спірними правовідносин, суд відхиляє посилання позивача на статтю 303 КУпАП як спеціальну норму та пропущений тримісячний строк щодо пред`явлення виконавчого документа до виконання.

З огляду на викладене, оскаржувані у цій справі постанови про відкриття виконавчого провадження та похідні від неї постанови відповідають критеріям законності та обґрунтованості згідно з частиною другою статті 2 КАС України, при винесенні якої відповідач діяв на підставі, у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги не належать до задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246, 249, 269, 271, 287 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві про визнання протиправними і скасування постанов, - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.