Рішення від 16 червня 2026 р. у справі №260/550/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 червня 2026 рокум. Ужгород№ 260/550/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яка виразилась у непроведенні позивачу розрахунку пільгової вислуги років із зарахуванням періодів безпосередньої участі у бойових діях у пільговому розмірі та періодів проходження служби на посадах офіцерського складу органів внутрішніх справ, за якими зараховується час проходження служби на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за півтора місяця;

2) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті одноразової грошової допомоги при звільненні у належному розмірі;

3) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яка виразилась у невключенні сум додаткової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого було розраховано суму компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток;

4) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яка виразилась у невиплаті позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки;

5) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яка виразилась у невиплаті позивачу при звільненні компенсації за неотримане речове майно;

6) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яка виразилась у невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

7) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести позивачу перерахунок пільгової вислуги років та зарахувати до неї періоди безпосередньої участі у бойових діях у пільговому розмірі та періоди проходження служби на посадах офіцерського складу органів внутрішніх справ, за якими зараховується час проходження служби на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за півтора місяця;

8) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у належному розмірі за період такої служби з дня призову на військову службу із урахуванням періоду попередньої служби в органах внутрішніх справ, на якій позивач перебував;

9) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплату сум компенсації за дні невикористаних днів основної та додаткових відпусток, при цьому включити до складу грошового забезпечення як розрахункової величини для розрахунку сум компенсації за дні невикористаних днів основної та додаткових відпусток (в 2022 році – 36 днів, в 2023 році – 23 дні, в 2024 році – 44 дні) суми додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, нарахованої і виплаченої в 2022, 2023, 2024 роках;

10) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки;

11) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно;

12) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки належних при звільненні виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.05.2025 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 військової частини НОМЕР_3 №142 (по стройовій частині) позивача звільнено з військової служби у запас, однак при звільненні відповідачем було допущено численні порушення норм чинного законодавства та соціальних, трудових і конституційних прав та гарантій позивача при проведенні повного розрахунку при звільненні з військової служби та здійсненні належних при звільненні виплат. У зв`язку з наведеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому виклав свої заперечення щодо позовних вимог. Вказав, що позивач був призваний по мобілізації та проходив військову службу в іншій військовій частині, а саме: у військовій частині НОМЕР_4 за період з 03.03.2022 по 12.04.2023. Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на проведення з позивачем всіх належних розрахунків та виплат при звільненні з військової служби.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій спростовував доводи відповідача. Вважає твердження відповідача є безпідставними та такими, що не відповідають положенням чинного законодавства та обставинам справи.

Ухвалою суду від 17 березня 2026 року позовну заяву залишено без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка виразилась у непроведенні позивачу розрахунку пільгової вислуги років із зарахуванням періодів безпосередньої участі у бойових діях у пільговому розмірі та періодів проходження служби на посадах офіцерського складу органів внутрішніх справ, за якими зараховується час проходження служби на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за півтора місяця та зобов`язання відповідача провести позивачу перерахунок пільгової вислуги років та зарахувати до неї періоди безпосередньої участі у бойових діях у пільговому розмірі та періоди проходження служби на посадах офіцерського складу органів внутрішніх справ, за якими зараховується час проходження служби на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за півтора місяця.

Ухвалою суду від 20 квітня 2026 року позовну заяву залишено без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка виразилась у невиплаті позивачу при звільненні компенсації за неотримане речове майно та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, в тому числі за період з 03.03.2022 по 12.04.2023 у військовій частині НОМЕР_4 , за період з 12.04.2023 по 17.05.2025 в ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 про проходження служби (трудову діяльність) від 17 травня 2025 року.

З довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про проходження служби (трудову діяльність) від 17 травня 2025 року, послужного списку ОСОБА_1 , архівної довідки №968 від 05.05.2025, довідки ліквідаційної комісії Управління МВС України в Закарпатській області від 26.09.2023 судом встановлено, що позивач за період з 01.09.2003 року по 01.06.2013 проходив службу в органах внутрішніх справ України (календарна вислуга - 09 років 09 місяців 00 днів).

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №142 від 17.05.2025 позивача було виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення з 17 травня 2025 року. Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна 12 років 11 місяців 14 днів, пільгова – немає.

Згідно вищевказаного витягу з наказу №142 від 17.05.2025 встановлено позивачу:

- виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік 26 (двадцять шість) календарних днів, за 2023 рік 13 (тринадцять) календарних днів, за 2024 рік 20 (двадцять) календарних днів та за 2025 рік 12 (дванадцять) календарних днів, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2012-ХІІ (зі змінами);

- відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 3 розділу XXXI наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3552-ІІХ та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2024 - 2025 роки;

- відповідно до вимог підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» виплатити сержанту ОСОБА_1 , грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення в сумі 26650 гривень 02 копійки;

- відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» від 17 вересня 2014 року № 460 виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менше як 25% місячного грошового забезпечення. Призваний ІНФОРМАЦІЯ_5 03 березня 2022 року;

- виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної додаткової відпустки за 2022-2025 роки (всього сорок днів), як батькові, який має двох дітей до 15 років, відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статей 19, 24 Закону України «Про відпустки» та пункту 3 розділу XXXI наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

- матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2024 рік, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», не отримав.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не проведення належного розрахунку при звільненні позивача з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, суд вказує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу»(далі - Закон № 2232).

За приписами частин 1, 3 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

У силу частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(далі Закон - № 2011-ХІІ), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Пунктом 2 статті 15 Закону України №2011-ХІІ передбачено виплату військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Зокрема, абзацом сьомим цього пункту (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні приписи містяться у пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393).

Так відповідно до пункту 10 вказаної Постанови № 393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та осіб, зазначених в абзаці дев`ятому цього пункту, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, здійснюється відповідно до Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 460.

Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

П. 1, 2 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою КМУ № 460 від 17.09.2014 встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на момент звільнення календарна вислуга років позивача у Збройних Силах України становила 12 років 11 місяців 14 днів, що визначено наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №142 від 17.05.2025.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №142 від 17.05.2025 позивачу відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» від 17 вересня 2014 року № 460 було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менше як 25% місячного грошового забезпечення.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що сума одноразової грошової допомоги складає: 26650,02 *4%*38=40508,04 грн, де: 26650,02 – грошове забезпечення за останньою займаною посадою позивача, 4 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення; 38 – кількість повних прослужених місяців.

При цьому для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 4% місячного грошового забезпечення, відповідачем врахований лише період проходження позивачем військової служби з моменту мобілізації 03.03.2022, що становить більше трьох років служби.

Тобто фактично при виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 4% місячного грошового забезпечення, відповідачем не було враховано період проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ.

Щодо питання набуття позивачем права на отримання відповідної грошової допомоги при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 10 Постанови № 393 (в редакції, чинній на день звільнення позивача з органів внутрішніх справ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:

які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям і особам рядового і начальницького складу:

які звільняються із служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням ними умов контракту, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, одноразова грошова допомога не виплачується;

які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.

Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Відповідно до наказу УМВС України в Закарпатській області від 31 травня 2013 року №112 о/с та архівної довідки від 05.05.2025 №968 ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ згідно п.64 пп. «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Вислуга на день звільнення в органах внутрішніх справ у календарному обчисленні складає 09 років 09 місяців 00 днів.

Як вбачається з матеріалів справи, вислуга років позивача в органах внутрішніх справи становить 09 років 09 місяців, тобто менше ніж 10 календарних років, при цьому звільнений позивач з органів внутрішніх справ згідно п.64 пп. «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а відтак, з урахуванням вище зазначених норм законодавства, позивач під час звільнення з органів внутрішніх справ не набув права на виплату одноразової грошової допомоги.

Отже, враховуючи той факт, що на час звільнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач мав вислугу років (в календарному обчисленні) 12 років 11 місяців 14 днів та до звільнення в 2025 році, позивач фактично не набув права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ, суд вважає, що одноразова грошова допомога при звільненні позивача з військової служби в Збройних Силах України повинна бути нарахована та виплачена відповідачем за увесь період календарної служби позивача, зокрема, з дня його останнього зарахування на службу, а також з урахуванням періодів проходження служби в органах внутрішніх справ.

А відтак, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням періодів проходження ним служби в органах внутрішніх справ; зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням періодів проходження ним служби в органах внутрішніх справ, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимоги позивача про невключення сум додаткової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого було розраховано суму компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток, суд вказує таке.

У частині другій статті 9 Закону № 2011-ХІІ наведений перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (пункт 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема, Міністром оборони (стаття 9 Закону № 2011-XII).

Аналогічне положення міститься в пункті 3 Постанови № 704, згідно якого виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема, Міністерством оборони України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Порядком № 260.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення, зокрема, включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Пунктом 16 розділу І Порядку № 260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не заперечується факт нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, доказів на підтвердження протилежного до матеріалів справи відповідачем також не додано.

Натомість відповідач вказує, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підлягає включенню до складу грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

Суд при вирішенні спірних правовідносин ураховує висловлену Верховним Судом правову позицію щодо питання, чи ураховується передбачена Постановою №168 додаткова винагорода до складу місячного грошового забезпечення, з якого обраховується грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Так, вирішуючи питання чи підлягає включенню додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23 констатував, що на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації.

Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов`язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.

Таким чином, ураховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, Верховний Суд дійшов висновку, що указана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункова величина), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток.

Такі висновки в подальшому послідовно підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема, від 07 листопада 2024 року у справі № 240/23909/23, від 20 грудня 2024 року у справі №240/21650/23, від 10 квітня 2025 року у справі № 420/35446/23, від 10 вересня 2025 року у справі 240/2400/24, від 30 жовтня 2025 року у справі №240/33499/23, від 05 березня 2026 року у справі № 320/4611/23, та суд вважає їх застосовними в межах цього спору.

За таких обставин і правового регулювання суд приходить висновків про задоволення позовних вимог у цій частині: визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»; зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.

Що стосується вимоги позивача щодо нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки, суд вказує наступне.

Відповідно до п.п. 2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

У п.п.3 п.5 Постанови № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надано право надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Порядком № 260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає, в тому числі одноразову грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань регламентовано розділом XXIV Порядку №260, п.1 якого передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно з п.2 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу із запасу, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується в календарному році, у якому вони призначені та вступили до виконання обов`язків за посадами.

Відповідно до абз.1, 3 п.7 розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

При цьому, за правилами п.9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту визначає Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559 (далі Порядок №531).

Відповідно до п.1 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

На підставі п.2 розділу ІІІ Порядку №531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Пунктами 3-5 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку №531 визначено, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Згідно з пунктом 7 розділу ІІІ Порядку №531 забороняється:

1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно:

подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом;

недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком;

наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту;

2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо;

3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку;

4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.

Відповідно до п.8 розділу ІІІ Порядку №531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Згідно з п.9 розділу ІІІ Порядку №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Відповідно до п.п.3.11.6 п.3.11 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувачем Збройних Сил України №40 від 30.01.2024, документи, в яких строк виконання не зазначено, які не є документами інформаційного характеру або не містять контрольних завдань, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 днів з моменту реєстрації документа в Міністерстві оборони України, в органі військового управління, військовій частині (установі), структурному підрозділі, до яких надійшов документ.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем 17 травня 2025 року подано рапорт начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому серед іншого позивач просив нарахувати та виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, який зареєстрований відповідачем за вх. №3137 від 17.05.2025.

Відтак, позивачем подано рапорт для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання (по команді) та проставлення відповідних резолюцій.

Право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеному у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов`язком відреагувати на рапорт.

Суд зауважує, що жодного доказу на підтвердження опрацювання та надання відповіді по суті порушеного в рапорті позивача питання щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки матеріали справи не містять.

Так, за результатами розгляду рапорту та доданих до нього документів відповідач повинен прийняти відповідний наказ про нарахування та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, а за відсутності правових підстав для цього повідомити про це заявника.

Таким чином, у даних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

Суд вказує, що у силу п.243 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 яким визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Отже, відповідач був повинен був розглянути питання, які викладено у поданому позивачем рапорті від 17.05.2025.

При цьому, оскільки відповідач належним чином по суті не надав відповідь на рапорт позивача щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то суд, в даному випадку, в контексті спірних правовідносин, вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 17.05.2025 в частині нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки та зобов`язати відповідача розглянути зазначений рапорт по суті, та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення.

Водночас вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки не підлягає задоволенню, як передчасна, оскільки питання за поданим рапортам по суті не вирішено відповідачем.

Щодо позовних вимог про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

При цьому, положення статті 117 Кодексу законів про працю України покладають на роботодавця обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки саме по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи слідує, що при звільненні з роботи та, зокрема, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом остаточний розрахунок з позивачем проведено не було.

У свою чергу, матеріали справи не містять доказів, що станом на час прийняття цього рішення відповідачем здійснено спірний розрахунок із позивачем у повному обсязі.

Верховний Суд у постанові від 09.06.2021 по справі № 569/11319/19 зазначив, що невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Згідно з прохальною частиною позовної заяви, позивач просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій дійшла висновку, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатись судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.

На думку Великої Палати Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду дійшла такого висновку з огляду на те, що з одного боку працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншого боку, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Суд враховує, що в даному випадку обов`язок щодо повного розрахунку при звільненні позивача відповідачем досі не виконано.

Таким чином, зважаючи на те, що наразі відсутні докази на користь проведення відповідачем повного розрахунку з позивачем при звільненні, суд зазначає, що аналіз статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, які передбачають обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, дають підстави для висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в його постанові від 30.09.2020 по справі № 20/1407/19-а, яка в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України врахована судом у спірних правовідносинах.

Крім того, за відсутності факту проведення відповідачем повного та остаточного розрахунку із позивачем ця обставина унеможливлює врахування судом періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, що є обов`язковою до врахування судом при визначенні розміру середнього заробітку позивача за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням періодів проходження ним служби в органах внутрішніх справ.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням періодів проходження ним служби в органах внутрішніх справ, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислена грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 17.05.2025 (вх. №3137 від 17.05.2025) в частині нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 17.05.2025 (вх. №3137 від 17.05.2025) в частині нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМ.М. Луцович