Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №240/14244/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Житомир справа № 240/14244/26

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у прийнятті рішення при розгляді рапорту від 28.01.2026 про звільнення з військової служби на підставі абзацу другого підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" за станом здоров`я як особи з інвалідністю другої групи;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт від 28.01.2026 про звільнення військовослужбовця з військової служби на підставі абзацу другого підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" за станом здоров`я (за наявності інвалідності), у визначений законом спосіб та прийняти за результатами розгляду вмотивоване рішення в установленому порядку відповідно до вимог закону з урахуванням висновків суду;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 задовольнити рапорт від 28.01.2026 про звільнення з військової служби та прийняти рішення, яким звільнити військовослужбовця з військової служби на підставі абзацу другого підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" за станом здоров`я (за наявності інвалідності), у визначений законом спосіб та відповідно до вимог закону.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 11.03.2025 проходить службу за призовом по мобілізації у воєнний час. В січні 2026 року позивач засобами поштового зв`язку звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі п.п. "б" п. 2 ч. 4 ст. Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за станом здоров`я. У відповідь на поданий рапорт відповідачем листом повідомлено позивача, що він обліковується як особа, що самовільно залишила військову частину, та зазначено про необхідність особисто прибути до військової частини для належного оформлення документів та закриття службового розслідування за фактом його відсутності та завершення процедури звільнення. Вважаючи, що рапорт не був розглянутий належним чином та, відповідно, не прийнято жодного рішення по суті, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Через систему "Електронний суд" представником військової частини НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні адміністративного позову та зазначає, що військова частина НОМЕР_1 не заперечує, що позивач має право на звільнення із військової служби як особа з інвалідністю, однак останній відсутній на військовій службі з 1 травня 2025 року по теперішній час, що об`єктивно перешкоджає звільненню з військової служби, здачі посади та виключенню із списків особового складу.

Представником позивача подано відповідь на відзив.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - позивач) проходить службу за призовом по мобілізації у воєнний час.

28.01.2026 позивач засобами поштового зв`язку звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі п.п. "б" п. 2 ч. 4 ст. Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за станом здоров`я.

До рапорту позивач додав нотаріально засвідчені копії паспорта № НОМЕР_2 , довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру від 20.12.2000, витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №77/25/4420/В від 01.12.2025, витягу з рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №77/25/4420/І від 01.12.2025, пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 07.01.2026 та витягу з реєстру територіальної громади №2026/001420955 від 28.01.26.

Разом з рапортом та додатками також було надіслано лист-звернення щодо підстав звільнення з військової служби, в якому викладені обставини та законодавчі підстави для розгляду рапорту та звільнення з військової служби.

Листом від 12.02.2026 за №3559/1 військовою частиною НОМЕР_1 роз`яснено порядок звільнення з військової служби та зазначено, що для подання рапорту, його розгляду, прийняття рішення, доведення рішення та звільнення з військової служби необхідна особиста присутність військовослужбовця. Вказано, що 01.05.2025 позивач самостійно залишив військову частину згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.05.2025 за №126. Оскільки у позивача наявні підстави для його звільнення з військової служби на підставі п.п. "б" п. 2 ч. 4 ст. Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за станом здоров`я, як особи з інвалідністю ІІ групи, необхідна особиста присутність для звільнення.

В подальшому, позивач листом від 04.03.2026 повідомив військову частину НОМЕР_1 про причини неможливості особисто прибути до військової частини для завершення процедури звільнення з військової служби через стан свого здоров`я.

Однак, листом від 19.03.2026 за №5935/1 військовою частиною НОМЕР_1 повторно наголошено на необхідності особисто прибути до військової частини НОМЕР_1 для завершення процедури звільнення.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту та, відповідно, незвільнення з військової служби, звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується та виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 №2232-XII.

Відповідно до статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша - третя статті 1 Закону).

Згідно з частинами першою - третьою, шостою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).

Так, відповідно до пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений в Положенні про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Стосовно порядку звільнення пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно абзацу 3 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Пунктом 242 Положення №1153/2008 визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Абзацами другим та тринадцятим пункту 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 квітня 2009 року №170, визначено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 31 січня 2024 року №40, визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів: наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.

Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції).

Верховний Суд у постанові від 2 квітня 2025 року у справі №280/7446/24 вказував на те, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Праву військовослужбовця на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов`язок військового командира відреагувати на поданий рапорт.

Наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи відмова у задоволенні рапорту.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України визначено в Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 (далі - Порядок №531).

У пункті 2 розділу І Порядку №531 зазначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

Згідно із пунктом 1 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

Системний аналіз вказаних норм дає можливість суду дійти висновку про те, що під час особливого періоду - воєнного стану, подання військовослужбовцем відповідного рапорту не може бути підставою для нерозгляду такого в розумний строк та не потребує його особистої явки.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 28.01.2026 позивач засобами поштового зв`язку звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі п.п. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за станом здоров`я.

До рапорту позивач додав нотаріально засвідчені копії паспорта № НОМЕР_2 , довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру від 20.12.2000, витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №77/25/4420/В від 01.12.2025, витягу з рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №77/25/4420/І від 01.12.2025, пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 07.01.2026 та витягу з реєстру територіальної громади №2026/001420955 від 28.01.26.

Разом з рапортом та додатками також було надіслано лист-звернення щодо підстав звільнення з військової служби, в якому викладені обставини та законодавчі підстави для розгляду рапорту та звільнення з військової служби.

На підтвердження направлення даного рапорту з додатками позивачем надано до суду опис вкладення АТ «Укрпошта», квитанції АТ «Укрпошта» від 29.01.2026.

Згідно трекінгу відправлень АТ «Укрпошта» №R100140021100 поштове відправлення вручене відповідачу 06.02.2026.

Згідно з приписами пункту 3.1 Інструкції № 40 документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах - це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.

У підпункті 3.9.1 Інструкції №40 зазначено, що реєстрація документів в електронній та паперовій формах (далі - документи) усіх категорій полягає у створенні запису облікових даних про документ та оформленні РМК в електронній формі у СЕДО із зазначенням обов`язкових реквізитів, за допомогою яких фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у РМК необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, моніторингу стану виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.

В пункті 6 розділу ІІІ Порядку №531 вказано, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Пунктами 2-3 розділу ІІІ Порядку №531 зазначено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Відповідно до пункту 8 Порядку №531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Положеннями підпункту 1 пункту 9 Порядку №531 передбачено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Повертаючись до обставин у цій справі, суд зазначає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів розгляду рапорту позивача від 28.01.2026 року особою, уповноваженою на прийняття відповідного рішення.

Водночас, листом від 12.02.2026 за №3559/1 та 19.03.2026 за №5935/1 військовою частиною НОМЕР_1 наголошено на необхідності особисто прибути до військової частини для завершення процедури звільнення.

В зв`язку з викладеним, суд вважає, що відповідач безпідставно ухилився від розгляду рапорту позивача, чим допустив протиправну бездіяльність в частині розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Щодо посилань відповідача на те, що позивач є таким, що самовільно залишив військову частину і наразі відсутні законодавчо визначені передумови для його звільнення з військової служби, суд зазначає таке.

Згідно з абз. 1 п. 144-1 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ.

За приписами частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

З витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 від 01.05.2025 за №126 суд встановив, що позивач вважається таким, що самовільно залишив військову частину 01.05.2025.

Суд зазначає, що самовільне залишення військовослужбовцем військової частини (місця служби) та наявність кримінального провадження за цим фактом не є перешкодою для розгляду його рапорту про звільнення з військової служби за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та прийняття рішення за таким рапортом уповноваженою посадовою особою, якщо до військовослужбовця не застосовані заходи забезпечення кримінального провадження, пов`язані з ізоляцією особи, що випливає з пункту 229 Положення №1153/2008.

На момент розгляду рапорту позивача йому не було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, до нього не були застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою. Також він тоді ще не висловлював бажання продовжувати військову службу.

Суд вважає, що відповідач неналежно розглянув рапорт позивача від 29.01.2026 року, оскільки не перевіряв наявність у позивача підстав для звільнення з військової служби з поважних причин згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", не вивчав надані ним документи, не досліджував їх належність та достатність. Крім того, відповідач не направив і не вручив позивачу відповідь на рапорт, не повідомив його належним чином про прийняте рішення, не роз`яснив причини відмови або умови його прийняття, а також порядок звільнення, який був поставлений у залежність від повернення до проходження військової служби.

Водночас, суд позбавлений можливості ухвалити рішення про спонукання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби, про що той просить у позові, оскільки прийняття такого рішення здійснюється у спосіб видання наказів по особову складу та по стройовій частині, потребує дотримання відповідної процедури.

Командир військової частини НОМЕР_1 має вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням документів, які підтверджують наявність відповідних підстав та умов для звільнення з військової служби, статусу позивача та його службового становища (продовження проходження військової служби) станом на час розгляду рапорту.

Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Дослідивши докази на підтвердження правомірності дій та докази, долучені в обґрунтування позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову відповідно до наведених мотивів.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 29.01.2026 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 29.01.2026 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти рішення по суті, з врахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Майстренко

18.06.26