Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №160/8139/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 рокуСправа №160/8139/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ” до Тернопільської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,-

ВСТАНОВИВ:

02.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 01.04.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ” до Тернопільської митниці, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці №UA403070/2026/000138/2 від 09.03.2026 року про коригування митної вартості товарів за ВМД 26UA403070002307U9.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач не погоджується з рішенням Тернопільської митниці №UA403070/2026/000138/2 від 09.03.2026 про коригування митної вартості товарів та вважає його протиправним. На обґрунтування позову зазначає, що під час митного оформлення товару ним було подано повний пакет документів, передбачений статтею 53 Митного кодексу України, які містили достатні та достовірні відомості щодо ціни товару та всіх складових його митної вартості. На думку позивача, митний орган безпідставно поставив під сумнів правильність визначення митної вартості за основним методом – за ціною договору, не навів конкретних обставин, які б свідчили про недостовірність поданих документів або неможливість застосування першого методу визначення митної вартості. Позивач наголошує, що зауваження митного органу щодо підтвердження оплати товару, документального оформлення транспортно-експедиторських послуг, а також митної декларації країни відправлення не стосуються безпосередньо числових значень складових митної вартості та не можуть бути підставою для її коригування. Крім того, позивач зазначає, що митна декларація країни відправлення не належить до переліку обов`язкових документів, які подаються для підтвердження митної вартості, а розрахунки між експедитором та третіми особами є сферою приватноправових відносин та не впливають на визначення митної вартості імпортованого товару. Також позивач вказує, що митний орган неправомірно використав інформацію про митне оформлення інших товарів та фактично здійснив коригування митної вартості на підставі даних автоматизованої системи аналізу та управління ризиками, хоча така інформація має виключно допоміжний характер та не може бути самостійною підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої декларантом. У зв`язку з наведеним позивач вважає, що рішення про коригування митної вартості прийняте без належних правових підстав, з порушенням вимог Митного кодексу України, що призвело до безпідставного збільшення митної вартості товару та надмірної сплати митних платежів, у зв`язку з чим просить суд визнати оскаржуване рішення протиправним та скасувати його.

Від Тернопільської митниці надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Відповідач вказує, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів було встановлено наявність розбіжностей та невідповідностей у документах, поданих декларантом для митного оформлення, які не дозволяли підтвердити заявлену митну вартість товарів за основним методом визначення митної вартості. Зокрема, митниця зазначає, що подана специфікація до зовнішньоекономічного контракту передбачала 100 % передоплату товару, тоді як наданий платіжний документ підтверджував перерахування лише частини коштів та не давав можливості однозначно ідентифікувати його з конкретною партією товару. Крім того, до митного оформлення не було надано акти наданих транспортно-експедиційних послуг, передбачені договором транспортно-експедиційного обслуговування, а копія митної декларації країни відправлення не містила належних відміток митних органів країни експорту та не піддавалася перевірці шляхом зчитування електронного ідентифікатора. Відповідач зазначає, що з огляду на виявлені обставини митним органом відповідно до статей 53 та 54 Митного кодексу України було ініційовано процедуру консультацій із декларантом та витребувано додаткові документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості товарів. Однак позивач повідомив про відсутність можливості надати такі документи та зазначив, що всі наявні документи вже були подані до митного оформлення. За твердженням відповідача, неподання додаткових документів у поєднанні з виявленими розбіжностями у поданих документах унеможливило підтвердження заявленої митної вартості товарів та застосування основного методу її визначення за ціною договору. У зв`язку з цим митницею було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 Митного кодексу України на підставі інформації про митну вартість аналогічних товарів, митне оформлення яких було здійснено раніше. Посилаючись на положення Митного кодексу України, Методичних рекомендацій щодо контролю правильності визначення митної вартості товарів та наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо достовірності заявленої митної вартості, відповідач вважає оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів законним, обґрунтованим та таким, що прийняте в межах наданих повноважень, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначає про незгоду з доводами Тернопільської митниці, викладеними у відзиві, та вважає їх такими, що не спростовують позовних вимог і не підтверджені належними та допустимими доказами. Позивач наголошує, що доводи відповідача носять загальний характер, зводяться до формального переказу положень митного законодавства без наведення конкретних обставин щодо наявності розбіжностей у поданих документах чи обґрунтованих сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів. При цьому відповідач не зазначає, які саме документи містять недоліки, не конкретизує підстави для витребування додаткових документів та фактично не спростовує первинно подані позивачем відомості. Крім того, позивач посилається на правові позиції Верховного Суду, відповідно до яких рішення про коригування митної вартості повинно ґрунтуватися на доведених та конкретизованих сумнівах митного органу, а використання інформаційних баз без належного документального підтвердження не може бути самостійною підставою для коригування митної вартості. У зв`язку з викладеним позивач вважає доводи відзиву необґрунтованими, такими, що не впливають на правову оцінку спірних правовідносин, та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 03.04.2026 року передана судді Пруднику С.В.

07.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду.

17.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника Тернопільської митниці Комар Руслани Віталіївни про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

18.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до прямого контракту №TRI-2612 від 26.12.2024, укладеного між ТОВ «ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ» та TRIANGLE TYRE CO., LTD (Китайська Народна Республіка), а також Специфікації №9 від 17.12.2025, інвойсу №12252006324-2 від 29.12.2025 та деталізації до нього, на митну територію України було ввезено товар – шини у кількості 346 штук загальною вартістю 38 273,40 доларів США (у межах частини партії за контейнером TCNU7158858).

09.03.2026 позивач подав до Тернопільської митниці електронну митну декларацію №26UA403070002307U9, у якій самостійно визначив митну вартість товарів відповідно до вимог Митного кодексу України.

Того ж дня декларантом отримано повідомлення митного органу (ідентифікатор 8bf4771c-8c8c-4c1a-89a3-ae4d8e7d1c33) про необхідність подання додаткових документів, зокрема платіжних, бухгалтерських та страхових документів, а також (за їх відсутності) альтернативних документів, таких як прайс-листи, каталоги або експертні висновки. На виконання зазначеного запиту позивач надав відповідні пояснення та документи листом №09-03/2026-1 від 09.03.2026 та просив здійснити митне оформлення товару за заявленою митною вартістю відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України.

Незважаючи на це, митним органом 09.03.2026 прийнято рішення №UA403070/2026/000138/2 про коригування митної вартості товарів, яким митну вартість визначено за резервним методом відповідно до ст. 64 Митного кодексу України. Як підставу для коригування відповідач послався на інформацію з ЄАІС щодо раніше оформлених товарів, зокрема аналогічних шин, оформлених у близький до спірного період, із застосуванням умов поставки CIF та інших характеристик.

У результаті застосування скоригованої митної вартості позивач змушений був подати нову митну декларацію №26UA403070002346U8 із збільшеною митною вартістю, що призвело до додаткового нарахування та сплати митних платежів у загальному розмірі 137 185,25 грн, у тому числі ввізного мита 33 813,26 грн та ПДВ 103 371,99 грн.

Незгода позивача з прийнятим рішенням про коригування митної вартості товарів, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи рішення відповідача про коригування митної вартості товару на предмет його відповідності закону, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та здійснення митної справи в Україні, економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи визначає Митний Кодекс України.

Статтею 1 Митного кодексу України встановлено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Частиною 1 статті 7 Митного кодексу України, закріплено, що встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Відповідно до вимог частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частиною першою статті 257 Митного кодексу України передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Розділ ІІІ Митного кодексу України регулює питання митної вартості товарів та методи її визначення.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, що переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, яка використовується для митних цілей і базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною першою статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами першою–третьою статті 52 Митного кодексу України встановлено, що декларування митної вартості здійснюється декларантом під час декларування товарів, при цьому декларант зобов`язаний заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, та подавати митному органу достовірні відомості, що ґрунтуються на об`єктивних, документально підтверджених даних.

Разом із тим, положення статті 53 Митного кодексу України визначають вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, а також порядок витребування додаткових документів у разі наявності розбіжностей, ознак підробки або відсутності відомостей, необхідних для підтвердження числових значень складових митної вартості.

Суд звертає увагу, що за загальним правилом контроль правильності визначення митної вартості здійснюється митним органом шляхом перевірки поданих декларантом документів, а застосування другорядних методів визначення митної вартості допускається виключно за наявності передбачених законом підстав (статті 54, 57, 58 Митного кодексу України).

Таким чином, законодавець встановлює презумпцію правильності заявленої декларантом митної вартості за умови подання належних документів, а обов`язок доведення наявності підстав для її коригування покладається на митний орган.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем під час митного оформлення було подано документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України, зокрема зовнішньоекономічний контракт, інвойси, транспортні документи, платіжні документи, коносаменти та інші документи, що містять числові значення складових митної вартості.

Зазначені документи містять відомості, достатні для визначення митної вартості за основним методом — за ціною договору (вартістю операції), що відповідає приписам статті 57 Митного кодексу України.

Суд встановив, що оскаржуване рішення митного органу про коригування митної вартості ґрунтується, зокрема, на зауваженнях щодо оплати товару, структури транспортно-експедиторських послуг, відсутності окремих документів, а також інформації про митну декларацію країни відправлення та спрацювання системи управління ризиками.

Разом із тим, самі по собі зауваження митного органу щодо умов розрахунків між сторонами зовнішньоекономічного контракту не впливають на визначення митної вартості, оскільки відповідно до положень Митного кодексу України предметом контролю є ціна товару та її складові, а не форма чи спосіб здійснення оплати.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 11.06.2019 у справі №813/1755/17 та від 29.07.2021 у справі №380/6459/20, відповідно до яких умови оплати товару самі по собі не можуть бути підставою для невизнання митної вартості.

Щодо доводів митного органу про ненадання окремих документів, суд зазначає, що відповідно до статті 53 Митного кодексу України витребування додаткових документів допускається лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих відомостей та за умови конкретизації таких сумнівів у рішенні митного органу.

Натомість із оскаржуваного рішення вбачається, що митний орган обмежився загальними посиланнями на ризики та формальні невідповідності, не навівши належного обґрунтування неможливості застосування основного методу визначення митної вартості.

Суд критично оцінює посилання відповідача на дані автоматизованої системи управління ризиками, оскільки відповідно до усталеної практики Верховного Суду (зокрема, постанова від 09.11.2022 у справі №815/2162/17), інформація системи ризиків має виключно допоміжний характер і не може бути самостійною підставою для коригування митної вартості.

Крім того, митним органом не доведено, що заявлена позивачем митна вартість не відповідає фактично сплаченій ціні товару, або що подані документи містять розбіжності, які унеможливлюють її визначення за основним методом.

Також суд бере до уваги, що втручання митного органу у структуру витрат за договором транспортно-експедиторського обслуговування виходить за межі його повноважень, оскільки такі відносини є приватно-правовими та регулюються умовами відповідного договору між суб`єктами господарювання.

Щодо посилань відповідача на відсутність митної декларації країни відправлення, суд зазначає, що така декларація не є обов`язковим документом для підтвердження митної вартості відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України, а її витребування можливе лише за наявності передбачених законом підстав, які у даному випадку митним органом належним чином не обґрунтовані.

Оцінюючи в сукупності подані докази, суд доходить висновку, що позивач виконав обов`язок щодо документального підтвердження митної вартості товару, тоді як відповідач не довів наявності передбачених законом підстав для її коригування.

Таким чином, оскаржуване рішення митного органу прийнято без належного правового та фактичного обґрунтування, з порушенням вимог статей 53–55 Митного кодексу України, а також принципу законності, закріпленого статтею 19 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності прийнятого ним рішення.

Проте відповідач належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності спірного рішення суду не надав.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення шляхом визнання протиправним та скасування рішення Тернопільської митниці №UA403070/2026/000138/2 від 09.03.2026 року про коригування митної вартості товарів за ВМД 26UA403070002307U9.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 2662,40 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 2662,40 грн. підлягає стягненню з Тернопільської митниці за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ” до Тернопільської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці №UA403070/2026/000138/2 від 09.03.2026 року про коригування митної вартості товарів за ВМД 26UA403070002307U9.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ” (код ЄДРПОУ 43985576) за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської митниці (ЄДРПОУ 45589470) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник