Рішення від 16 червня 2026 р. у справі №489/773/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

17.06.2026

Справа №489/773/26

Провадження №2/489/1202/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань - Горецькою П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом

встановив.

Позивачка, через свою представницю - адвокатку Луконіну Н.В., звернулася до суду з позовом, яким просить визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку у праві спільної часткової власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається, зокрема з 1/6 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками квартири є вона, ОСОБА_1 , її мати - відповідачка по справі ОСОБА_2 , чоловік позивачки - ОСОБА_4 та діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_5 . ОСОБА_2 заповіту не залишав. Позивачка вважала, що оскільки вона була зареєстрована та проживала разом з батьком на день його смерті у належній їм квартирі АДРЕСА_1 , то вона є такою, що фактично вступила в управління спадковим майном після смерті батька, а отже, спадщину прийняла. З аналогічних підстав вважала, що спадщину після смерті чоловіка отримала і її мати - відповідачка ОСОБА_2 . Наприкінці 2025, вона звернулася до нотаріальної контори з питання отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявилося, що за даними реєстру територіальної громади м. Миколаєва, інформація про останнє відоме задеклароване місце проживання ОСОБА_3 відсутня із за такого неможливо встановити, хто саме зі спадкоємців вступив в управління спадковим майном та є таким, що прийняв спадщину відповідно до ст.. 549 ЦК УРСР, чинного на день відкриття спадщини. Відповідачка зацікавленості в поновленні своїх спадкових прав після смерті чоловіка не виявила. Оскільки ОСОБА_1 була прописана разом із батьком на день його смерті, так само, як і спадкодавець, мала у власності частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , якою володіла та користувалася і яка не була виділена в натурі, вона фактично вступила в управління майном батька, і в силу закону, вважається такою, що фактично прийняла спадщину.

Ухвалою суду від 10.02.2026, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження та витребувано докази.

Ухвалою суду від 25.03.2026, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Від представниці позивачки надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. Просить позовні вимоги задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, від неї надійшла нотаріально завірена заява про визнання позову та розгляд справи проводити за її відсутності.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

З свідоцтва про право власності на житло від 09.11.2000, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 по 1/6 частки за кожним.

Вказане підтверджується довідкою з КП Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації від 11.03.2025.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Після його смерті відкрилася спадщина, яка зокрема, складається з 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 29 квітня 1960.

Як вбачається з свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідною донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Згідно з свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , ОСОБА_7 зареєструвала шлюб 11 серпня 1984 та змінила прізвище на « ОСОБА_7 ».

29 січня 2026 ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Недвиги А.Ф. щодо видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину після смерті її батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Недвигою А.Ф. надано роз`яснення від 29.01.2026 за вих.. № 11/01-16, відповідно до якого за даними Спадкового реєстру реєстраційний запис про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутній, спадкоємицею доказів фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном не надано, відомості про задеклароване місце проживання спадкодавця на день його смерті в Реєстрі територіальної громади м. Миколаєва відсутні. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 є такою, що спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 в установлений законом порядок та строк не прийняла.

Позивачка зазначає, що вона була прописана разом із батьком на день його смерті, так само, як і спадкодавець, мала у власності частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , якою володіла та користувалася і яка не була виділена в натурі, а тому вона фактично вступила в управління майном батька, і в силу закону, вважається такою, що фактично прийняла спадщину.

Норми права та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання права (частина 2 статті 16 ЦК України).

Пункт 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування» зазначає, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Статтею 524 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за повітом.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР ( в редакції 1963 року), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Таким чином, після смерті ОСОБА_3 залишилися спадкоємці за законом першої черги, його дружина ОСОБА_2 та донька ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР ( в редакції 1963 року), визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном ( п. 1 ч. 1 ст. 549 ГК України (в редакції 1963 року)).

З паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 , вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 16.10.1984.

Згідно витягу про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні з Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані, зокрема, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Як вбачається з форми А5 карточки прописки, в графі адреса місця проживання ОСОБА_3 зазначена: АДРЕСА_2 .

З листа з Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 31.01.2025 за вих.. № 2481/19.03.03-12/19/14/25, картотека реєстраційного обліку осіб за адресою: АДРЕСА_2 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради не передавалась. У департаменту відсутня можливість надати інформацію про зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 , зареєстрованих осіб на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 за вищевказаною адресою.

Відповідно до витягу з обліку і моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання з УДМС в Миколаївській області, за відомостями ВОМІРМП та ВІС УДМС у Миколаївській області ОСОБА_3 не значиться.

ОСОБА_1 і після смерті ОСОБА_3 продовжила проживати у вищевказаній квартирі та користуватися нею.

Відповідно до частини першої статті 529 Цивільного кодексу Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 успадкували після смерті ОСОБА_3 належне йому майно, в тому числі 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 , шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном на підставі положень частини першої статті 549 Цивільного кодексу Української РСР.

Таким чином, враховуючи вказані вище обставини та те, що батько позивача ОСОБА_3 помер, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_3 належне йому домоволодіння в розмірі (однієї шостої) частки за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном на підставі положень частини першої статті 549 Цивільного кодексу Української РСР.

Положеннями статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Нормою статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Відповідно до норми статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Суд зазначає, що набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, зокрема на нерухоме майно (будівлі, квартири, земельні ділянки тощо). Можливість виникнення права власності безпосередньо на підставі рішення суду передбачено лише у статті 335 (набуття права власності на безхазяйну річ), статті 344 (набувальна давність) та статті 376 (самочинне будівництво) ЦК України, в усіх інших випадках право власності набувається з незаборонених законом підстав, зокрема в порядку спадкування (ст.ст.328, 1216 ЦК України).

В свою чергу, рішення суду про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України в контексті спадкування не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (тобто позивач вже став власником спірного майна, а не намагається ним стати через пред`явлення позову), у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно в порядку спадкування є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, набуття такого права на законних підставах.

Крім того, оскільки цивільні права можуть виникати безпосередньо із актів цивільного законодавства (ст.11 ч.3 ЦК України), то в такому випадку позивачу необхідно довести перед судом наявність передбачених такими актами законодавства обставин та умов, безпосередньо на підставі яких у нього за законом виникло спірне право власності, за захистом якого він і звертається до суду із позовом про визнання за ним цього права власності. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Тобто метою подання позову про визнання прав власності в порядку спадкування є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою, якщо зробити це іншим шляхом неможливо.

Зазначена правова позиція суду повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 07 вересня 2016 року по справі №6-727цс16, правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 жовтня 2019 року по справі №344/11473/13-ц, від 31 жовтня 2019 року по справі №447/2434/16-ц, від 18 грудня 2019 року по справі №127/9250/14-ц, від 03 червня 2020 року по справі №159/4837/15-ц, від 03 червня 2020 року по справі №161/12411/17, від 01 липня 2020 року по справі №216/5834/15-ц, від 15 липня 2020 року по справі №175/1765/16, від 19 серпня 2020 по справі №569/6008/19, правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року по справі №760/14438/15-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №520/6819/14-ц.

При розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.

Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічні правові висновки містять у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року по справі №925/642/19, а також у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі №826/4406/16, від 08 грудня 2021 року по справі №372/1712/19.

Суд встановив, що позивачка, яка успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_3 належну йому 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном на підставі положень частини першої статті 549 Цивільного кодексу Української РСР не має можливості отримати відповідне свідоцтво про право власності на спадкове майно оскільки пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини.

Вказана обставина підтверджується роз`ясненням приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Недвигою А.Ф. від 29.01.2026 за вих.. № 11/01-16.

Неможливість позивача отримати свідоцтво про право на спадщину на успадковане нею нерухоме майно призводить до порушення її права власності.

Виходячи з викладеного, суд вважає доведеним наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 .

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Повний текст судового рішення складено «17» червня 2026.

Суддя Н.О. Рум`янцева