Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №127/18982/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/18982/26

Провадження № 2-а/127/189/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2026 м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Антонюк В. В., розглянувши в залі суду м. Вінниці у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

02.06.2026 року на адресу Вінницького міського суду Вінницької області надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 19.05.2026 року № 3243 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 після повернення з - за кордону маючи повне право на відстрочку, 03.03.2022 р. добровільно був мобілізований до лав Збройних Сил України.

В період з 20.09.2023р. по 20.10.2023р та з 25.10.2023р. по 08.11.2023р. відповідно до Довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №7426 від 16.11.2023р. ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України та є учасником бойових дій.

Відповідно до Витягу з наказу командира В/ч НОМЕР_1 національної гвардії України від 17.11.2023р. №357 громадянина ОСОБА_1 , було звільнено та виключено зі списків особового складу В/ч НОМЕР_1 відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини, а саме перебування у позивача - військовослужбовця на утримані трьох і більше дітей віком до 18р.).

Після звільнення 20.11.2023 р. позивач став на військовий облік військовозобов`язаних до ІНФОРМАЦІЯ_2 де надав усі документи які надають позивачу право на відстрочку.

24.11.2023 р. позивачу було оформлено відстрочку від призову на військову службу згідно абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» терміном до 01.05.2024 р., усі подальші відстрочки позивачу продовжувались автоматично через мобільний застосунок «Резерв +».

Позивач зазначає, що він відповідно до електронного військово-облікового документа військово-облікові дані уточнив вчасно, а саме 12.07.2024 р.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, притягнення позивача до адміністративної відповідальності за оскаржуваною постановою відбувалося, у зв`язку з неявкою його за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документу з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ІНФОРМАЦІЯ_2 за повісткою від 23.12.2025 р.

Повістка нібито була сформована 23.12.2025р., а згідно оскаржуваної постанови абз. 4 стр. 2 зазначено, що позивач не прибув за викликом до відповідача на 09:00 год. 22.06.2025 р., що вже на думку позивача, викликає великі сумніви про надіслання йому повістки.

У протоколі позивач зазначив, що про потребу з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 він не знав та повістку не отримував, оскільки не знав що вона йому надсилалась.

В разі, якщо б він знав про існування повістки, то з`явився б до відповідача, оскільки у нього була та є діюча відстрочка та він неодноразово з`являвся до позивача.

На думку позивача, відсутні підстави вважати, що він належним чином був повідомлений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В свою чергу, відсутність належного оповіщення позивача про необхідність з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 , виключає виконання ним обов`язку явки до останнього.

Відсутність обов`язку з`явитися у певну дату та час, в свою чергу виключає і відповідальність за невиконання такого обов`язку.

У зв`язку із тим, що позивач не отримував жодної повістки від відповідача та на телефон до позивача не надходило жодного повідомлення, йому не було відомо, що йому потрібно з`явитись за викликом по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_2 , та яка саме повістка йому нібито направлялась, тому звернувся до суду із даним позовом, в якому просить скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення від 19.05.2026 року № 3243, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно нього.

Ухвалою суду від 03.06.2026 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб, окрім того витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірену копію постанови № 3243 від 19.05.2026 року відносно ОСОБА_1 та матеріали, які стали підставою для її винесення. Позивачу надано строк до 16.06.2026 року надати відзив на позовну заяву та витребовувані докази.

Представник відповідача, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду адміністративної справи, строк подання відзиву, однак до суду не надав відзив на позовну заяву та витребувані докази.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи проводиться за відсутності учасників справи у порядку письмового провадження, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши додані до адміністративного позову докази, проаналізувавши релевантні положення законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Так, судом встановлено, що 08.05.2026 року офіцером ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 винесено протокол №6356 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП щодо ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 у строк вказаний у повістці АТ Укрпошта створено автоматично №R067065548400 від 23.12.2025 року, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 та не повідомив про причини не прибуття за повісткою. Відповідно був поданий ІНФОРМАЦІЯ_3 як порушник ВО з 13.02.2026 року.

19.05.2026 року постановою № 3243 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, складеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_4 , зазначено, що «згідно відомостей зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення за вх. №6356 від 08.05.2026р. громадянин ОСОБА_1 порушив вимоги абз. 3 ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», та абз. 2 ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та підпункту 2 п.1 «Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою КМУ №1487 від 30 грудня 2022р., а саме, у строк вказаний у повістці АТ Укрпошта створено автоматично №11067065548400 від 23.12.2025 року громадянин ОСОБА_1 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 та не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_3 про причини неприбуття за повісткою Укрпошти. Відповідно був поданий ІНФОРМАЦІЯ_3 як порушник ВО з 13.02.2026р.»

Посвідченням серії НОМЕР_2 , виданого 12.05.2024 року безтерміново, підтверджується, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Згідно копії військового квитка серії НОМЕР_3 виданого 13.05.2002 року на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що на сторінці 26 мається запис про те, що згідно абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ОСОБА_1 призову на військову службу під час мобілізації не підлягає.

Із витягу з застосунку «Резерв+» вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має відстрочку до завершення мобілізації, тип відстрочки: п. 3 ч. 1 ст. 23, військовозобов`язаний, в розшуку не перебуває.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, що затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України введений воєнний стан з 05 год 30 хв 24.02.2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався, і продовжує свою дію на час розгляду справи.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII.

Загальні правила військового обліку визначені ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до якої військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний (ч. 3 ст. 33 Закону).

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 5 ст. 33 Закону).

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності, а також особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою КМУ 30.12.2022 №1487.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Зазначені норми визначають різні склади правопорушень та є бланкетними, і при їх застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку, законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію та запровадження в Україні особливого періоду.

Так, оскаржуваною постановою № 3243 від 19.05.2026 року позивача притягнуто до відповідальності за не своєчасне прибуття по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідальність за яке передбачена за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Виносячи оскаржувану постанову, відповідач не зазначив належні та допустимі докази, передбачені ст. 251 КУпАП, які ним були отримані та оцінені у встановленому законом порядку, та на яких ґрунтується його висновок про доведеність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, належним чином не мотивував свого висновку про винуватість позивача, що є порушення вимог ст. ст. 7, 245, 252, 280, 283 КУпАП.

Відповідно до приписів ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до принципу презумпції невинуватості щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили. Всі сумніви щодо скоєння правопорушення тлумачаться на користь особи, що притягується до відповідальності.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правова позиція щодо покладення обов`язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 08.11.2018 року по справі №201/12431/16-а, від 23.10.2018 року по справі №743/1128/17, від 15.11.2018 року по справі №524/5536/17.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова № 3243 від 19.05.2026 року винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного встановлення фактичних обставин справи та без доведення вини ОСОБА_1 , що робить її незаконною.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Суд, відкриваючи провадження у справі, надав відповідачу можливість подати відзив на позов та, ураховуючи принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі зобов`язав його надати копію справи про адміністративне правопорушення.

Водночас відповідач не надав суду ані відзиву на позов, ані витребуваних документів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavinandothersv. ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2011 року, остаточне 10.05.2011).

З урахуванням викладеного, судом висвітлено істотні аспекти доводів сторін та не надається детальна відповідь на інші аргументи, використані сторонами, оскільки вони самі по собі, або в сукупності з іншими аргументами та доказами по справі, не впливають на висновки суду.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, як факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, так і його вина у вчиненні даного правопорушення не доведені.

З огляду на викладене, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, беручи до уваги неодноразове витребування у відповідача документів, що стосуються розгляду справи та ігнорування відповідних ухвал стороною відповідача, суд доходить висновку про скасування оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Керуючись ст. ст. 2, 8, 9, 77, 90, 139, 241-246, 268, 269, 286 КАС України, ст. ст. 7, 9, 210, п. 1 ст. 247, ст. ст. 251, 283, 287, 288 КУпАП, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати постанову № 3243, винесену 19.05.2026 року про накладення на ОСОБА_1 , адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 -1 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення за фактом вчинення ОСОБА_1 , правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210 -1 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржено до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_3 .

Суддя: