Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №274/4378/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/4378/25 Головуючий у 1-й інст. Корбут В. В.

Категорія 20 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О. С.,

суддів Григорусь Н. Й., Талько О. Б.,

з участю секретаря

судового засідання Драч Т. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 274/4378/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області про визнання права власності

за апеляційною скаргою Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Корбута В. В.,

у с т а н о в и в:

У червні 2025 року позивачі звернулися до суду із вказаним позовом, в якому просили визнати за кожним з них право власності на 1/2 частку нежитлової будівлі – зерносклад площею 1 044,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та споруд № НОМЕР_1 , будівля № НОМЕР_2 .

На обґрунтування позову вказували, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є уродженцями та мешканцями с. Буряки Райгородоцької сільської територіальної громади Бердичівського району Житомирської області та тривалий час займаються сільськогосподарським виробництвом, використовуючи належні їм та їхнім родичам земельні ділянки. Зазначали, що у них виникла потреба у розміщенні та зберіганні сільськогосподарської продукції, у зв`язку з чим вони у 2002 році почали користуватися майном, яке стосується предмету спору, яким ніхто не користувався та яке потребувало ремонту, підтримуючи це майно у належному стані. Майно було побудовано у 1980-х роках та належало Колективному господарству ім. Петровського. З 2002 року та до цього часу до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ніхто не пред`являв вимог звільнити це майно. Після численних реорганізацій Колективного господарства ім. Петровського, останній його правонаступник був припинений, будь-які майнові активи в нього були відсутні. Встановити, хто є власником майна, щодо якого виник спір, не вдалося. З урахуванням вищевикладеного, просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нежитлової будівлі, розташованої біля с. Буряки – зерносклад площею 1 044,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нежитлової будівлі, розташованої біля с. Буряки – зерносклад площею 1 044,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачами була подана до Бердичівського міськрайонного суду аналогічна позовна заява з тих самих підстав і з тими самими вимогами (справа № 274/2776/25), в якій зазначалося, що позивачі знали, що вказане приміщення у 1980-х роках було збудоване колгоспом ім. Петровського. Однак відповідно до ухвали від 17.06.2025 року позов залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивачів на судове засідання.

Додає, що за наявною в Райгородоцькій сільській раді інформацією, після реорганізації КСП ім. Петровського (с. Буряки) утворилася Спілка (об`єднання) громадян-співвласників майна реорганізованого КСП ім. Петровського. В квітні 2024 року до Райгородоцької сільської ради звернувся із заявою голова Спілки про присвоєння адреси об`єктам нерухомого майна, в тому числі і зерноскладу, зазначеного в позовній заяві.

Звертає увагу, що рішенням виконавчого комітету Райгородоцької сільської ради від 18.04.2024 №48 всім об`єктам була присвоєна адреса: Комплекс будівель і споруд № НОМЕР_1 . В матеріалах справи про присвоєння адреси наявна копія витягу з протоколу зборів Спілки/об`єднання/ громадян-співвласників майна реорганізованого КСП ім. Петровського від 29 жовтня 2008 року, де доповідачем зазначений голова спілки ОСОБА_3 , повноваження якого підтверджується також довідкою виданою Буряківською сільською радою (яка є в матеріалах судової справи). Дані документи підтверджують наявність Спілки співвласників майна.

Виникнення права власності за набувальною давністю ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх зазначених умов у сукупності. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

У постанові від 29 травня 2025 року в справі № 127/385483/23 Верховний Суд заначив, що відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно прийнято в експлуатацію. Водночас у справі, рішення в якій оскаржується, об`єкт нерухомості не можна вважати чужим майном, оскільки: 1) власника такого майна не існує; 2) таке майно не було визнане в установленому законом порядку безхазяйним. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в цій справі, протиправно та всупереч установленій процедурі визнав спірне майно безхазяйним, адже порядок взяття на облік безхазяйних нерухомих речей регулюється законом та надання нерухомості такого титулу (статусу) мають передувати відповідні дискреційні дії уповноважених органів місцевого самоврядування та органів державної влади.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник позивачів просила апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства.

Представник відповідача Рекша О.І. у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити її вимоги, скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому зазначив, що після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, Райгородська сільська рада 21 листопада 2025 року прийняла рішення № 127 про взяття на облік як безхазяйне майно комплекс будівель за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, Райгородоцька територіальна громада, с. Буряки, комплекс будівель та споруд № НОМЕР_1 , вулиця відсутня, в тому числі і будівлю зерноскладу №3.

Позивачі в судове засідання не з`явилися, хоча про дату час та місце розгляду справи були повідомлені. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом під розгляду справи встановлено, що 26 липня 2024 року Комунальне підприємство «Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради на замовлення ОСОБА_2 виготовило технічний паспорт на зерносклад, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.14).

Згідно витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 23.12.2024, у 2024 році була проведена первинна технічна інвентаризація зерноскладу за адресою: АДРЕСА_2 ; адреса згідно експериментального порядку не присвоювалась. Зазначено, що будівля зерноскладу має площу забудови 2398,3 кв.м, загальна площа будівлі 1044,8 кв.м., кількість поверхі 1 (а.с.14 зворот -17).

Інформація щодо реєстрації права власності на нерухоме майно станом на 31.12.2012 р. за адресою: АДРЕСА_2 , у Комунального підприємства «Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради відсутня, що підтверджується листом від 24.03.2025 цього підприємства (а.с.18).

Як вбачається з листа Бердичівської районної військової адміністрації Житомирської області №01-8/726 від 27.03.2025, з 1992 року колгосп ім. Петровського с. Буряки Бердичівського району реорганізовано в КСП ім. Петровського с. Буряки (протокол загальних зборів від 14.11.1992 №4, статут КСП). З 2000 року КСП ім. Петровського реорганізовано в СТОВ «Буряки» с. Буряки (протокол загальних зборів від 29.01.2000 №1). З 2001 року СТОВ «Буряки» реорганізовано в ПП «Південне» с. Буряки (протокол зборів засновників від 27.02.2001 №4). Одночасно повідомлено, що в наявних архівних документах фонду колгоспу (КСП) ім. Петровського с. Буряки акт інвентаризації, інший перелік нерухомого майна, що перебувало у власності (на балансі) колгоспу ім. Петровського та інша інформація про виділення в натурі як майновий пай нежитлової будівлі картоплесховища в с. Буряки відсутня (а.с. 21).

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 25.10.2011 р. у справі № 7/174-Б ліквідовано юридичну особу-банкрута – Приватне підприємство «Південне» (а.с.63-65), про що міститься відповідний запис від 30.11.2011 р. № 12831170006000326 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.25).

В ухвалі Господарського суду Житомирської області від 25.10.2011 у справі № 7/174-Б зазначено зокрема, що в процесі встановлення наявності майнових активів ліквідатором ОСОБА_4 було направлено кілька заяв до правоохоронних органів Бердичівського району з проханням вжити заходи прокурорського реагування по встановленню місцезнаходження майна банкрута, яке згідно протоколу розпаювання Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Петровського від 18.04.2001 р. було віднесено в фонд кредиторської заборгованості, фонд заборгованості по заробітній платі та в фонд погашення кредиторської заборгованості по авансах, однак в результаті проведених перевірок працівниками правоохоронних органів Бердичівського району ліквідатору було відмовлено в порушенні кримінальної справи (а.с.22-24).

Згідно листа Бердичівської районної військової адміністрації Житомирської області, протокол розпаювання КСП ім. Петровського с. Буряки Бердичівського району від 18.04.2001 та протокол зборів співвласників майнових паїв реорганізованого КСП ім. Петровського с. Буряки від 18.12.2002 на зберігання в архівний відділ Бердичівської райдержадміністрації не передавались (а.с.29).

Рішенням Виконавчого комітету Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 18.04.2024 № 48, присвоєно фактичну та поштову адреси об`єктам нерухомого майна – Комплекс будівель та споруд № НОМЕР_1 , розташованих біля с. Буряки за межами населеного пункту, а саме : Житомирська область, Бердичівський район, територія Райгородоцької територіальної громади, за межами населених пунктів, Комплекс будівель та споруд № НОМЕР_1 (будівлі № 12); до комплексу входять наступні об`єкти: нежитлова будівля Картоплесховище – № 1, нежитлова будівля Майстерня – № 2, нежитлова будівля Зерносклад – № 3, нежитлова будівля Склад газбалонів – № 4, нежитлова будівля кормокухня – № 5 (а. с. 89).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заволодівши у 2002 році спірним майном, яке було безхазяйним, діяли сумлінно (так як мали намір відремонтувати це майно та використовувати його за призначенням, а також зберегти його від розбирання та/або руйнування), не порушуючи права та інтереси інших осіб (так як власник майна був відсутній або невідомий та на майно ніхто не претендував), тобто діяли добросовісно, протилежного судом під час розгляду справи не доведено, а заволодівши цим майном, продовжили відкрито, безперервно володіти ним, що з урахуванням положень ст. 344 ЦК України є підставою для визнання за позивачами права власності на нежитлову будівлю зерносклада за набувальною давністю.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності – певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, потрібно враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна у її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю можливе лише за наявності у сукупності таких умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння ним.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Зазначений правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2018 року у справі № 571/1099/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 683/2047/16-ц.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже умовами набуття права власності за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування майном, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику цього майна у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 10 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 10 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на це майно.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2022 року у справі № 494/1218/19.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України).

На підтвердження позовних вимог позивачами надано суду:

- технічний паспорт на зерносклад від 26 липня 2024 року, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , замовником є ОСОБА_2 ;

- витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 23.12.2024 зерноскладу за адресою: АДРЕСА_1 ;.

- лист Комунального підприємства «Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної радивід 24.03.2025 про те, що в Бюро станом на 31.12.2012 року відсутня інформація щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 ;

- висновок станом на 16.04.2025 про ринкову вартість майна – будівлі зерноскладу літ.А, загальною площею 1044,8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Також матеріали справи містять рішення Виконавчого комітету Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 18.04.2024 № 48, яким присвоєно фактичну та поштову адреси об`єктам нерухомого майна – Комплекс будівель та споруд АДРЕСА_1 12 (будівлі № 12), до комплексу входять наступні об`єкти: нежитлова будівля ОСОБА_5 – № 1, нежитлова будівля Майстерня – № 2, нежитлова будівля Зерносклад – № 3, нежитлова будівля Склад газбалонів – № 4, нежитлова будівля кормокухня – № 5 (а. с. 89).

Разом із тим, суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, не врахував, що вищевказані документи, подані на підтвердження заявлених позовних вимог щодо визнання права власності на об`єкт нерухомого майна у порядку набувальної давності, як і покази свідків, не є належними та достатніми доказами факту безперервного користування позивачами протягом 20 років зерноскладу за адресою: АДРЕСА_2

Так всі письмові докази датовано 2024-2025 роками, що не доводить безперервного користування спірним майном протягом останніх 20 років, а отже в силу положень статті 344 ЦК України відсутні підстави для визнання за позивачами права власності за набувальною давністю вказаного нерухомого майна.

За таких обставин, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання за позивачами права власності на об`єкт нерухомості, оскільки останні в силу положень статті 344 ЦК України не довели факту безперервного використання майном, що свідчить про відсутність сукупності умов, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а саме: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння ним.

Таким чином доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, відтак підлягає скасуванню у відповідності до ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з вищевказаних підстав.

За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, то з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі по 908,40 грн з кожного.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області задовольнити.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2025 року скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області про визнання права власності.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі по 908,40 грн з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 червня 2026 року.

Головуючий Судді