Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №287/320/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 287/320/25 Головуючий у 1-й інст. Нижник Г.П.

Категорія 72 Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Шалоти К.В.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 287/320/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Олевської міської ради Житомирської області, про позбавлення батьківських прав,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кравчук Василь Іванович

на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 24 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Нижника Г.П. у м. Олевськ,

встановив:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Олевської міської ради Житомирської області, про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Олевського районного суду Житомирської області. Від шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач зазначав, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей, не піклується про їх фізичний, духовний і моральний розвиток, не цікавиться станом їхнього здоров`я, навчанням, успіхами та потребами, не надає матеріальної допомоги та не забезпечує належних умов для їх розвитку.

Усі питання, пов`язані з вихованням, утриманням, навчанням та підготовкою дітей до самостійного життя, позивач вирішує самостійно. Діти проживають разом із ним та перебувають на його повному утриманні.

Органом опіки та піклування за результатами обстеження умов проживання дітей надано висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.

Посилаючись на те, що відповідачка тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення батьківських прав, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 24 лютого 2026 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Апелянт зазначає, що, відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей, суд першої інстанції безпідставно виходив із відсутності попередніх заходів впливу чи фактів притягнення відповідачки до відповідальності, фактично розцінивши позбавлення батьківських прав виключно як крайній захід сімейно-правової відповідальності. При цьому суд не врахував висновок Органу опіки та піклування Олевської міської ради Житомирської області про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав та не надав належної оцінки наявним у справі доказам, які, на думку апелянта, свідчать про свідоме, тривале та систематичне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей.

Посилається на те, що актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 04 листопада 2024 року підтверджено, що відповідачка понад п`ять років не проживає разом із дітьми, не бере участі в їх вихованні та утриманні, не працює і не надає будь-якої матеріальної допомоги. Крім того, за нею обліковується заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 160191,61 грн, що, на думку апелянта, свідчить про тривале невиконання нею обов`язку щодо утримання дітей.

Також апелянт зазначає, що згідно з довідкою Лопатицького ліцею відповідачка не підтримує зв`язок із навчальним закладом, не цікавиться навчанням дітей, їх успіхами та потребами, тоді як усі обов`язки щодо їх виховання та забезпечення виконує батько. Крім того, висновки суду про відсутність профілактичної роботи з відповідачкою спростовуються відомостями з офіційного вебсайту судової влади України про неодноразове притягнення її до адміністративної відповідальності, у тому числі за ухилення від виконання батьківських обов`язків. Допитані у справі свідки також підтвердили факти зловживання відповідачкою алкогольними напоями.

З огляду на викладене апелянт вважає, що наявні у справі докази у своїй сукупності підтверджують наявність передбачених законом підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 09 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 10:00 год 18 червня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Сторони та представник третьої особи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та вчасно.

За приписами ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив задовольнити позовні вимоги в частині позбавлення відповідачки батьківських прав відносно неповнолітнього сина.

Вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с.9-10).

Заочним рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 28 лютого 2023 року у справі №287/88/23 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено повністю. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 22.11.2003 виконавчим комітетом Кам`янської сільської ради Олевського району Житомирської області, актовий запис № 13 - розірвано (а.с.11-14).

Заочним рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 28 лютого 2023 року у справі №287/97/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/2 частки заробітку (доходу) відповідачки до повноліття дочки - ОСОБА_4 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 , потім в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) відповідачки до повноліття дочки - ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8 , потім в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідачки до повноліття сина - ОСОБА_4 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_9 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно. Стягнення аліментів проводити з 12.01.2023 (а.с.а.с.15-20).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Олевської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету від 24.01.2025 № 16, визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 4-6).

Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише за наявності достатніх та переконливих доказів винної поведінки матері чи батька, що свідомо та умисно ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили про свідоме та умисне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків. При цьому недостатня участь матері у вихованні та утриманні дітей обумовлена складними взаємовідносинами між колишнім подружжям, тривалим конфліктом із позивачем, а також об`єктивними обставинами, пов`язаними зі станом її здоров`я, зокрема наявністю вад зору та перенесеним оперативним втручанням.

Суд врахував пояснення відповідачки про те, що вона не втратила інтересу до життя дітей, намагалася підтримувати з ними зв`язок та спілкуватися, користуючись телефонами сторонніх осіб, а також категорично заперечувала проти позбавлення її батьківських прав.

Крім того, суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів проведення щодо відповідачки профілактичної чи виховної роботи компетентними органами, винесення їй офіційних попереджень або притягнення до відповідальності за невиконання батьківських обов`язків. Наданий органом опіки та піклування висновок про доцільність позбавлення батьківських прав суд оцінив критично, оскільки він має рекомендаційний характер, не містить належного аналізу причин неналежного виконання відповідачкою батьківських обов`язків та не враховує її стан здоров`я.

З огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу та допускається лише у випадку, коли змінити поведінку батьків іншими засобами неможливо, а позивач не довів безрезультатності застосування до відповідачки інших заходів впливу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 51 Конституції України та положення статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За змістом пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, прийнятій Резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991 (далі - Конвенції про права дитини) слідує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно статей 18, 19 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно із частинами 2 і 3 статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 № 2402-III (далі - Закон № 2402-III) кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 12 Закону № 2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я та безпеку, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.

Згідно із частинами 1 і 2 статті 15 Закону № 2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (пункт 2 частини 1 статті 164 СК України).

Статтею 165 СК України встановлено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років.

Відповідно до частини 5 і 6 статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Предметом спору між сторонами є позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_2 відносно неповнолітніх дочки та сина, з підстав ухилення від обов`язків по їх вихованню та утриманню.

Позбавлення батьківських прав за пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України має такі особливості: ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками; позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 13 жовтня 2021 року у справі № 359/8130/19.

З матеріалів справи встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із батьком.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач не спілкується з дітьми і не надає матеріальної допомоги на їх утримання, вказує, що матір свідомо не виконує покладених на неї законом обов`язків щодо участі у вихованні дітей, а тому вважає наявними підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо їх спільних дітей.

Вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2024 у справі 204/2097/22 вказав, що при вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 01.03.2020 у справі № 638/16622/17, від 29.04.2020 у справі №522/10703/18, від 22.11.2023 у справі № 1915/2789/12, від 07.02.2024 у справі №455/307/22.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 07.02.2022 у справі № 759/3554/20, від 12.02.2024 у справі № 202/1931/22, від 28.02.2024 у справі № 303/4697/22 та інші).

Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 358/689/22).

Суд відхиляє доводи позивача про ненадання відповідачем матеріальної допомоги на утримання дитини, оскільки вказана обставина в силу положень статті 164 СК України не є підставою для позбавлення особи батьківських прав, адже не свідчить про ухилення відповідачем від виконання обов`язків із виховання дитини.

Сам по собі факт заборгованості зі сплати аліментів не може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав, оскільки не є підтвердженням ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини, свідомого нехтування батьком своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №638/16622/17).

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність матері призвела до розриву зв`язків між нею та дітьми, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дітьми, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батьківських прав.

Аналогічний висновок зазначено Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 04.04.2024 у справі № 553/449/20.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини. Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 320/4384/18; від 07.03.2024 у справі № 947/7448/22).

Виконавчим комітетом Олевської міської ради як органом опіки та піклування, надано висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Олевської міської ради від 24.01.2025 №16, згідно якого було визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, і не може бути безумовною підставою для задоволення, або у відмові у позові щодо позбавлення одного із батьків батьківських прав (постанови Верховного Суду від 07.02.2022 у справі № 759/3554/20, від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22, від 15.11.2023 у справі № 932/2483/21).

Суд вважає, що висновок органу опіки та піклування не містить належного та достатнього обґрунтування доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав щодо дітей, а також не містить переконливих мотивів і фактичних даних, покладених в основу такого висновку.

У зазначеному висновку містяться посилання лише на довідки навчального закладу, в якому навчаються діти, та старостинського округу. При цьому висновок не містить належного обґрунтування підстав для такого істотного втручання у сімейні відносини, як позбавлення матері батьківських прав, не містить відомостей про відібрання у відповідачки особистих пояснень, з`ясування причин неналежного виконання нею батьківських обов`язків, вжиття органом опіки та піклування заходів, спрямованих на налагодження взаємовідносин між матір`ю та дітьми, а також не відображає змісту думки дітей щодо вирішення спору.

Також висновок органу опіки та піклування не містить аналізу характеру взаємовідносин між матір`ю та дітьми, не містить відомостей про наявність з боку матері загрози життю, здоров`ю чи нормальному фізичному, психічному та моральному розвитку дітей. Крім того, у висновку відсутні дані про вжиття органом опіки та піклування заходів, спрямованих на налагодження взаємовідносин між матір`ю та дітьми, усунення причин неналежного виконання нею батьківських обов`язків та оцінку можливості зміни її поведінки без застосування такого виключного заходу, як позбавлення батьківських прав.

При цьому, допитана в якості свідка в суді першої інстанції представник органу опіки та піклування у судовому засіданні повідомила, що після складання висновку 19.12.2024 сім`ю більше не відвідували, повторного обстеження умов проживання не проводили. Свідок ОСОБА_6 , яка оцінювала потреби відповідачки, підтвердила, що ще під час первинного обстеження відповідач пояснювала неможливість повноцінного догляду за дітьми наявними вадами зору, через які вона навіть не може самостійно користуватися мобільним телефоном.

Окрім того, участь ОСОБА_2 у судових засіданнях під час розгляду справи в суді першої інстанції, заперечення проти позбавлення її батьківських прав, може свідчити про її інтерес до дітей, про бажання брати участь у їх вихованні та зміни ставлення до виконання батьківських обов`язків.

Водночас, дійшовши висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, виконавчий комітет Олевської міської ради, як орган опіки та піклування не з`ясував і не виклав мотиви, чи таке втручання у права матері є необхідним в демократичному суспільстві, не надавши їй можливості змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з дітьми, брати участь у їх вихованні, розвитку та піклуванні з урахуванням того, що мати заперечує проти позбавлення батьківських прав, має бажання спілкуватися з дітьми та виховувати їх.

Ураховуючи практику Верховного Суду у спірних правовідносинах, позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач належними доказами не довів.

Колегія суддів зазначає, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, ОСОБА_3 досягла повноліття.

Незважаючи на досягнення дитиною повноліття, суд має встановити обґрунтованість чи необґрунтованість передбачених статтею 164 СК України підстав позову про позбавлення відповідачки батьківських прав та ухвалити відповідне судове рішення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21.

Доказів, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і доказів неможливості змінити поведінку матері на краще, позивач не надав.

Водночас, зважаючи на недоліки, пасивну поведінку відповідачки при виконанні своїх обов`язків щодо виховання сина, з метою забезпечення дотримання якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів апеляційного суду вважає, що наявні підстави для попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з покладенням на орган опіки та піклування обов`язку з контролю за виконанням нею батьківських обов`язків, що узгоджується з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав".

Верховний Суд зауважував, що коли є рішення судів (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду іншим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий з батьків дитини під час звернення повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (постанови Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції шляхом доповнення його резолютивної частини попередженням ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні сина, з покладенням на орган опіки та піклування обов`язку з контролю за виконанням нею батьківських обов`язків, в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Виходячи з викладеного, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання судових витрат відповідно статті 141 ЦПК України, з урахуванням того, що вимоги апелянта про позбавлення відповідачки батьківських прав залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат колегія суддів не вбачає.

Матеріали справи не містять доказів понесених в суді апеляційної інстанції судових витрат іншими учасниками справи.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кравчук Василь Іванович, задовольнити частково.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 24 лютого 2026 року змінити, доповнивши резолютивну частину абзацом такого змісту:

"Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з покладенням на Орган опіки та піклування Олевської міської ради Житомирської області обов`язку з контролю за виконанням нею батьківських обов`язків."

В іншій частині рішення Олевського районного суду Житомирської області від 24 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

К.В. Шалота

Повний текст постанови складено 18 червня 2026 року.