Вирок від 17 червня 2026 р. у справі №755/9070/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/9070/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2026 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного провадження кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026105040000535 від 24.05.2026 року за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Лобачів Київської області, українки, громадянки України, освіта середня, офіційно непрацюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 , 24.05.2026 року приблизно о 01 год 00 хв, перебувала у стані алкогольного сп`яніння за адресою: м. Київ. Харківське Шосе, 19.

На вказаному місці та у вказаний часі, знаходився службовий автомобіль «Renault Duster» реєстраційний номер НОМЕР_1 , на якому екіпаж у складі групи реагування «Девіз 450» Управління поліції охорони в м. Києві прибув за викликом вищезазначеної особи, для виконання службових обов`язків.

В цей час, у ОСОБА_2 виник злочинний умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, почала гучно виражатись нецензурною лайкою в бік працівників поліції.

Реалізуючи свій протиправний умисел, ОСОБА_2 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, з мотивів явної неповаги до суспільства, які виразилися в зневажливому ставленні до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моральності, що супроводжувалось особливою зухвалістю, усвідомлюючи, що автомобіль є спеціалізованим транспортом правоохоронного органу, ігноруючи загальноприйняті норми поведінки та моралі в суспільстві, що виразилось в частині пошкодження майна, обравши об`єктом своїх хуліганських дій службовий автомобіль «Renault Duster» реєстраційний номер НОМЕР_1 , підійшла до вказаного автомобіля та умисно нанесла сильний удар власною сумкою по лівому боковому склу переднього вікна вищевказаного службового автомобіля, внаслідок чого скло повністю розбилось.

Своїми хуліганськими діями ОСОБА_2 грубо порушила громадський порядок, на тривалий час зупинила нормальну роботу наряду «Девіз 540» га завдала Управлінню поліції охорони в м. Києві матеріального збитку у розмірі 9 060 гривень 90 копійок.

Таким чином, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчинила хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, тобто кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 296 КК України.

Частинами 2,3 ст. 381 КПК України визначено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

До обвинувального акту прокурором ОСОБА_3 долучено клопотання, в якому зазначено, що враховуючи те, що підозрювана беззаперечно визнає свою винуватість, не оспорює встановлені в результаті досудового розслідування обставини і згодна з розглядом обвинувального акта за її відсутності.

Обвинувачена ОСОБА_2 надала письмову заяву, в якій зазначає, що свою вину у вчиненні кримінального проступку вона беззаперечно визнає, згодна із встановленими досудовим розслідуванням обставинами.

Також, у вказаній заяві зазначила про її обізнаність у тому, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку вона буде позбавлена права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Крім того, в заяві захисником обвинуваченої - адвокатом ОСОБА_4 засвідчено добровільність та беззаперечність визнання винуватості підозрюваною, підтверджено її згоду із встановленими в результаті досудового розслідування обставинами і згоду на розгляд обвинувального акта за її відсутності. Також, наявна заява представника потерпілого ОСОБА_5 щодо не заперечення про розгляд обвинувального акту в спрощеному порядку.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному КПК України, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Суд має право призначити розгляд у судовому засіданні обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне.

Враховуючи викладене, та те, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, заяву ОСОБА_2 , в якій вона зазначає, що не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згодна з розглядом обвинувального акта у спрощеному порядку без її участі, відсутність сумнівів в добровільності такої позиції обвинуваченої, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт має бути розглянутий в порядку, визначеному статтями 381-382 КПК України.

При цьому, у відповідності до частини 4 ст.107 КПК України в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Суд, вивчивши обвинувальний акт та матеріали кримінального провадження, вважає доведеним, що ОСОБА_2 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.296 КК України, а саме хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

Органом досудового розслідування встановлено обставини вчинення кримінального правопорушення, які підтверджують обставини, встановлені судом.

ОСОБА_2 в поданій заяві зазначені обставини не оспорює, вважає, що органом досудового розслідування вони встановлені в повному обсязі, свою вину у вчиненні вказаного кримінального проступку беззаперечно визнає в повному обсязі, її позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дійшов висновку, що під час розгляду обвинувального акту підтверджено факт скоєння ОСОБА_2 кримінального проступку, дії обвинуваченої вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 296 КК України, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

Відповідно до частини 1 статті 1 КК України цей Кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченої ОСОБА_2 , суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях "Рінгвольд проти Норвегії" від 11 лютого 2003 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, "Абу Зубайда проти Литви" від 31.05.2018 року, а також "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" від 08.07.2004 року, Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченій ОСОБА_2 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, особу винної та обставини, що пом`якшують та обтяжують її покарання.

Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_2 , передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття у вчиненому кримінальному проступку.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_2 , передбачених ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального проступку в стані алкогольного сп`яніння.

Також, суд враховує, що обвинувачена ОСОБА_2 на обліку у лікаря -психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше не судима, має задовільний стан здоров`я, не є особою, яка досягла пенсійного віку, відсутні відомості щодо наявності інвалідності І та ІІ групи, яка офіційно не працює, спосіб життя, ставлення обвинуваченої до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, особливості й обставини його вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; її поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції частини першої статті 296 КК України у виді пробаційного нагляду з покладенням відповідних обов`язків, визначених ст. 59-1 КК України, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Слід зазначити, що оскільки обвинувачена ОСОБА_2 офіційно не працевлаштована, а матеріали кримінального провадження не містять відомостей про наявність у останньої джерела постійного заробітку, а тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для призначення їй покарання у вигляді штрафу.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 року).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Враховуючи викладене суд вважає призначене покарання обвинуваченій ОСОБА_2 у виді пробаційного нагляду пропорційним вчиненому злочину та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної.

Підстав для вирішення питань, пов`язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що, відповідно до ст. 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 381-382, ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України та призначити їй покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки.

Згідно ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; 4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Відповідно до ч. 1 ст. 49-2 КВК України строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислювати з дня постановки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- СD-R диск, на котрому перебувають відеозаписи з бродікамер екіпажу поліції «Девіз-540», з місця події 24.05.2026, що приєднаний до матеріалів кримінального провадження - зберігати в матеріалах кримінального провадження;

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

У відповідності до частини 1 статті 394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя