Вирок від 17 червня 2026 р. у справі №753/2957/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/2957/26

провадження № 1-кп/753/1415/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2026 р. Дарницький районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

учасники судового провадження:

прокурори ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

потерпіла ОСОБА_6 ,

захисник ОСОБА_7 ,

обвинувачена ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12025100020003294 від 03.09.2025, за обвинуваченням

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Богуслав Київської області, громадянки України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

раніше судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

встановив:

1. До Дарницького районного суду м. Києва 21 жовтня 2025 року надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12025100020003294 від 03.09.2025, за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

2. Так, ОСОБА_8 02 вересня 2025 року, приблизно о 21 год. 55 хв., перебуваючи у приміщенні магазину «Новус», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Гришка, 3-в, де здійснює свою господарську діяльність ТОВ «Новус», побачила в одній з відкритих комірок камери схову сумку чорного кольору, в середині якої знаходився планшетний комп`ютер iPad 10.9 (2022) 64 Silver, вартістю 14 599 грн, що належала ОСОБА_6 . У цей час у ОСОБА_8 виник раптовий злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення матеріальних збитків та бажаючи настання таких наслідків, ОСОБА_8 протиправно, з корисливих мотивів, впевнившись та переконавшись, що за її злочинними діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, взяла з комірки сумку чорного кольору, в середині якої знаходився планшетний комп`ютер iPad 10.9 (2022) 64 Silver, вартістю 14 599 грн.

Після того, утримуючи сумку при собі, з місця вчинення кримінального правопорушення зникла та розпорядилася викраденим майном на власний розсуд, чим завдала потерпілій ОСОБА_6 матеріального збитку на вказану суму.

Таким чином, ОСОБА_8 обвинувачується у тому, що вона своїми умисними діями вчинила таємне викрадення чужого майна (крадіжка), в умовах воєнного стану, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.

3. Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_8 винною себе за ч. 4 ст. 185 КК України визнала повністю та показала, що дійсно 02 вересня 2025 року, приблизно о 21 год. 55 хв., перебуваючи у приміщенні магазину «Новус», побачила в одній з відкритих комірок камери схову сумку чорного кольору, в середині якої знаходився планшетний комп`ютер iPad 10.9 (2022) 64 Silver, вартістю 14 599 грн, що належала ОСОБА_6 . У цей час у неї виник раптовий злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану. Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення матеріальних збитків та бажаючи настання таких наслідків, вона протиправно, з корисливих мотивів, впевнившись та переконавшись, що за її злочинними діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, взяла з комірки сумку чорного кольору, в середині якої знаходився планшетний комп`ютер iPad 10.9 (2022) 64 Silver, вартістю 14 599 грн. Після того, утримуючи сумку при собі, з місця вчинення кримінального правопорушення зникла та розпорядилася викраденим майном на власний розсуд, чим завдала потерпілій ОСОБА_6 матеріального збитку на вказану суму. Про вчинене щиро шкодує.

4. Показання обвинуваченої ОСОБА_8 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченою змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності її позиції.

5. Судовий розгляд проводився відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.

Положення ч. 3 ст. 349 КПК України роз`яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження, відповідно й обвинуваченому, який надав суду ствердну згоду із запропонованим порядком.

Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Також відповідно до п. 6 розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Стосовно спрощення кримінального правосуддя» рекомендується, що оскільки при процедурі «заява підсудного про визнання вини» від обвинуваченого вимагається явка до суду на ранній стадії провадження, щоб заявити в суді публічно чи приймає він чи спростовує обвинувачення проти себе, то суд в таких випадках має вирішувати, обійтися без всього процесу розслідування або його частини чи негайно перейти до розгляду особи правопорушника, ухвалення вироку та, по можливості, вирішення питання щодо компенсації.

Отже, за згодою учасників судового провадження, а саме обвинуваченого, який не оспорює фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що він правильно розуміє зміст його обставин, відсутні сумніви в добровільності його позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових документів, а саме: матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, та матеріалів щодо речових доказів тощо.

6. Вина обвинуваченої ОСОБА_8 повністю підтверджується її показаннями, в яких вона не оспорювала вчинення кримінального правопорушення за викладених у обвинувальному акті обставин, щирим каяттям у вчиненому тощо.

7. Так, з урахуванням того, що обвинувачена ОСОБА_8 є раніше не судимою особою на момент вчинення кримінального правопорушення, прокурором у висунутому обвинуваченні вказано про вчинення кримінального правопорушення із кваліфікуючою ознакою повторно, що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

7.1 Відтак серед питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку, з огляду на положення ч. 6 ст. 368 КПК України, законодавець передбачив й те, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року, єдиною підставою для здійснення кримінально-правової кваліфікації дій особи за кваліфікуючою ознакою «повторно» без ухвалення обвинувального вироку суду стосовно цієї особи за першим епізодом, який дає підстави для кваліфікації ознаки «повторно», є розгляд першого і наступних однорідних або тотожних злочинів у одному кримінальному провадженні.

Таким чином, судом касаційної інстанції у цьому правовому висновку також констатовано, що у ситуації, коли в одному кримінальному провадженні розглядається два і більше епізоди вчинення тотожних чи однорідних злочинів, для повторності злочинів не має значення, була чи не була особа засуджена за раніше вчинений злочин. Проте у випадку розгляду різних кримінальних проваджень стосовно однієї особи, така обставина має значення, а тому повторність має місце лише у разі ухвалення стосовно особи обвинувального вироку за тотожний чи однорідний злочини в іншому кримінальному провадженні.

Цьому правовому висновку у згаданій постанові Верховного Суду передує досить детальне мотивування, яке ґрунтується як на тлумаченні норм кримінального та кримінального процесуального законів, так і практиці Європейського суду з прав людини1.

Наведене тлумачення суд у вироку повторювати не буде, втім акцентує увагу на тому, що у випадку, коли на момент правової оцінки судом певного діяння особи в обвинувальному вироку інші діяння цієї ж особи не одержали з боку інших судів правової оцінки, яка б дозволяла розглядати їх як елементи повторності разом з тим діянням, якому дає правову оцінку суд, він не може: розглядати діяння, яке є предметом його правової оцінки, як елемент повторності кримінальних правопорушень; та взагалі вбачати у поведінці особи повторність кримінальних правопорушень.

Ця неможливість викликана тим, що у протилежному випадку суд спростовував би презумпцію невинуватості особи щодо діянь, які не були предметом судового розгляду, що було б явним порушенням цього фундаментального права людини, оскільки презумпція невинуватості передбачає з-поміж іншого те, що «сторона обвинувачення має повідомити зацікавленій особі, у чому її обвинувачують, аби надати можливість підготувати і згодом представити свій захист, а також надати докази, достатні для обґрунтування обвинувального акту» (постанова ЄСПЛ в справі Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain, пар. 77). Усі перераховані гарантії виявляться порушеними, якщо суд надаватиме правову оцінку діянню, яке не є предметом кримінального провадження, в якому суд здійснює судовий розгляд.

Таким чином, суд повинен утримуватися від оцінки діяння, щодо якого він здійснює судовий розгляд, як повторного кримінального правопорушення, оскільки на момент висунення обвинувачення стосовно ОСОБА_8 не існувало жодного судового рішення, яке б давало підстави до інкримінування їй цієї ознаки, яка кваліфікує злочин.

Це стосується і тих ситуацій, як у цьому провадженні, коли особа є раніше не судимою, оскільки була звільнена судом від призначеного покарання по завершенню іспитового строку (ч. 1 ст. 78 КК України), що відбулось за часом раніше, ніж вчинення обвинуваченою ОСОБА_8 нового кримінального правопорушення за цим провадженням.

Вказаний правовий висновок Верховного Суду є релевантним до цієї ситуації та враховується судом при ухваленні цього вироку.

Діючи у межах висунутого обвинувачення, суд вважає необхідним виключити з висунутого обвинувачення кваліфікуючу ознаку «повторно», при цьому слід наголосити, що суд має право на прийняття такого рішення, незважаючи на те, що судовий розгляд відбувався на підставі положень ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки ця кваліфікуюча ознака пов`язана виключно з даними про особу обвинуваченого.

7.2 Отже, щодо кримінально-правової кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_8 , то суд кваліфікує її дії як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), з ознакою, що кваліфікує злочин, - в умовах воєнного стану, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

8. При обранні виду та міри покарання суд, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним вчиненому і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень.

8.1 Суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченій ОСОБА_8 виду та міри покарання, приймає до уваги характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого нею кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину, конкретні обставини кримінального провадження, її ставлення до вчиненого (вину визнала, розкаялася), особу обвинуваченої, а саме: раніше в силу ст. 89 КК України не судима, молодого віку, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, з середньою освітою, сім`ї та дітей не має, працює не офіційно різноробочою, постійного місця проживання не має, винаймає кімнату.

8.2 Обставини, які пом`якшують покарання, є визнання вини, щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

9. Під час досудового розслідування запобіжний захід обвинуваченій не обирався.

9.1 Після направлення обвинувального акта до суду суд був позбавлений можливості викликати обвинувачену суду у зв`язку з відключенням нею мобільного телефону та зміною місця перебування.

Суд отримав обвинувальний акт 13 лютого 2026 року, а вже 17 лютого 2026 року була постановлена ухвала про привід обвинуваченої до суду, яку не було можливості виконати.

27 лютого 2026 року була постановлена ухвала про встановлення місця перебування та засобів зв`язку обвинуваченої ОСОБА_8 , яка не була виконана.

12 березня 2026 року на підставі ухвали суду за клопотанням прокурора обвинувачена ОСОБА_8 була оголошена у розшук.

04 червня 2026 року працівниками поліції була затримана обвинувачена ОСОБА_8 та доставлена до суду. Цього ж дня їй було взято під варту у залі суду, обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, із визначенням альтернативно застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 66 560 грн.

9.2 Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без зміни.

9.3 На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день тримання під вартою, а саме з 04 червня 2026 року (день фактичного затримання) до 17 червня 2026 року включно.

9.4 Строк відбування покарання обвинуваченій ОСОБА_8 рахувати з дня проголошення цього вироку.

10. Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.

11. Долю речових доказів слід вирішити відповідно до положень ст. 100 КПК України.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежується проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення та керуючись ч. 3 ст. 349, статтями 100, 368-371, 373, 374 КПК України, суд

засудив:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без зміни.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день тримання під вартою, а саме з 04 червня 2026 року (день фактичного затримання) до 17 червня 2026 року включно.

Строк відбування покарання обвинуваченій ОСОБА_8 рахувати з дня проголошення цього вироку, тобто з 18 червня 2026 року.

Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.

Після набрання вироком законної сили речові докази у провадженні, а саме: оптичні носії з відеозаписом з камер відеоспостереження магазину, зберігати у матеріалах провадження.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Суддя ОСОБА_1