Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №752/17323/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/17323/25

Провадження № 2/752/1569/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24.03.2026 року Голосіївський районний суд міста Києва

у складі головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.,

при секретарі судового засідання - Бєляєвої К.Д.,

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання шлюбного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2025 року позивач ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_1 , звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_4 про визнання шлюбного договору недійсним.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 04.10.1997 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб. 03.09.2004 між Позивачем та Відповідачем було укладено шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округа Піддубною С.П., про що зроблено реєстраційний запис № 5392. 16.12.2021 рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/51251/21 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Даний договір не містить порядок поділу майна після розірвання шлюбу, тому позивач був впевнений, що набуте майно під час шлюбу є спільною сумісною власністю. У зв`язку з цим, під час підписання шлюбного договору позивач не розумів, що даний договір ставить його в скрутне матеріальне становище. Зауважив, що нотаріусом було роз`яснено лише зміст ст. 92-103 СК України, а саме порядок укладення шлюбного договору, строк дії та розірвання договору нотаріусом не було роз`яснено позивачу, що таке особиста приватна власність подружжя, право спільної сумісної власності подружжя, порядок поділу майна при розірванні шлюбу у разі підписання даного шлюбного договору.

Враховуючи викладене, позивач просить визнати недійсним шлюбний договір, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 03.09.2004 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піддубною С.П., про що зроблено реєстраційний запис в реєстрі за № 5392.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21.07.2025 відкрити провадження у даній справі та постановлено проводити розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14.10.2025 клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 про витребування доказів в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання шлюбного договору недійсним - задоволено. Постановлено витребувати від Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4в): - письмову інформацію чи зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) квартира АДРЕСА_1 . Витребувати від Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19): - письмову інформацію про доходи ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період 1997-2015 по кожному року та місяцю окремо.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 24.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання шлюбного договору недійсним, до судового розгляду по суті.

У серпні 2025 до суду надійшов відзив від представника відповідача, в якому зазначено, що твердження позивача є необґрунтованими. Зазначає, що відповідач мала намір купити квартиру і придбати вона її повинна була за свої кошти та кошти її батьків, а для уникнення спорів в майбутньому, позивач та відповідач домовились укласти шлюбний договір, в якому визначити, що все майно, яке буде ними придбаватись в шлюбі є особистою власністю кожного з подружжя. Волевиявлення позивача на укладення шлюбного договору було вільним та свідомим. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути витрати на оплату правничої допомоги.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає необхідним відмовити у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 04 жовтня 1997 року у відділі реєстрації актів громадського стану Московського району м. Києва між Позивачем та Відповідачем було зареєстровано шлюб.

У шлюбі народилось двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоутаом про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис № 1216 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис № 3407.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.12.2021 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу - задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , зареєстрований 04 червня 1997 за актовим записом № 964 відділом реєстрації актів громадянського стану Московського району м. Київ.

Положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

04.03.2002 між ТОВ «Науково-виробничий центр «ТОР» та ОСОБА_4 (Відповідач), ОСОБА_7 (мати Відповідача), ОСОБА_8 (брат Відповідача), ОСОБА_9 (батько Відповідача) був укладений договір №8-К, відповідно до якого Власники згодні надати згоду на вилучення з їх користування балкону шляхом його демонтажу та прибудови Об?єкту-2 (житловий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_2 та буде прибудований до житлового будинку, у якому знаходиться Об?єкт-1 (квартира АДРЕСА_3 ) в момент виплати компенсації, що підтверджується договором № 8-К від 04.03.2022, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вашагашвілі Д.Д., зареєстровано в реєстрі за № 167.

Згідно додаткової угоди № 1 до договору № 8-К від 04.03.2022 встановлено, що пункт 5.1. договору № 8-К викладено в такій редакції: Виконавець зобов`язується перерахувати компенсацію на розрахунковий рахунок Власникам не пізніше 36 календарних днів з дати підписання цього договору та протоколу погодження суми компенсації.

На виконання даного договору ТОВ «Науково-виробничий центр «ТОР» сплатив Відповідачу та її сім`ї грошові кошти, які були еквівалентом 15000,00 доларів США, що підтверджується відповідними квитанціями, які наявні в матеріалах справи. Крім того, Відповідач додав до відзиву докази сплати Відповідачем та членами її сім`ї прибуткового податку в 2003 році за доходи, отримані в 2002 році по вказаному вище договору.

13.07.2004 року між ОСОБА_4 (Відповідач), ОСОБА_7 (мати Відповідача), ОСОБА_8 (брат Відповідача), ОСОБА_9 (батько Відповідача) (Продавці) та ОСОБА_10 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юіляєвим В.О., зареєстрованим в реєстрі за № 5501, відповідно до якого Продавці зобов`язувались передати у власність Покупця квартиру АДРЕСА_3 .

Квартира, що відчужувалась, належала продавцям у рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Управління майном Московської районної державної адміністрації м. Києва 09.01.1997 згідно з розпорядженням №13889 від 09.01.1997 та зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації 28.01.1997.

03.09.2004 року між Позивачем та Відповідачем був укладений шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піддубною С.П., зареєстрований в реєстрі за №5392.

Шлюбним договором передбачено, ОСОБА_3 (Чоловік) та ОСОБА_4 (Дружина), перебуваючи у зареєстрованому 04.10.1997 року у в/РАГСу Московського району м. Києва шлюбі (актовий запис 964), попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод і розуміючи значення своїх дій, маючи намір врегулювати моральні та майнові права і обов`язки подружжя, уклали цей контракт про таке: 1. Майно (рухоме та нерухоме), набуте Чоловіком і Дружиною після укладення цього шлюбного договору,а також придбане в результаті дарування або успадкування, є особистою власністю кожного із подружжя (роздільне майно). 2. Шлюбний договір набуває чинності в день його нотаріального посвідчення та зберігає чинність і після розірвання шлюбу. 3. Зміст ст.ст. 92-103 Сімейного кодексу України сторонам роз`яснено. 4. Зміни та доповнення до шлюбного договору вносяться шляхом укладення додаткової угоди, посвідченої нотаріально. 5. Витрати за нотаріальне оформлення цього шлюбного контракту несе Дружина.

Цей шлюбний договір складено в трьох примірниках, один з яких знаходиться в справах приватного нотаріуса, а решта видається сторонам.

Після укладення Шлюбного договору 03.09.2004 року між Відповідачем (Покупець) та ОСОБА_11 (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піддубною С.П., зареєстрований в реєстрі за №5398, відповідно до п.1 якого, Продавець зобов`язується передати у власність Покупця (Відповідача) квартиру під АДРЕСА_4 , а Покупець зобов`язується прийняти і сплатити за неї обговорену грошову суму.

Враховуючи умови шлюбного договору від 03.09.2004 року придбана Відповідачем квартира АДРЕСА_4 є особистою приватною власністю Відповідача.

29.03.2013 року між Відповідачем (Продавець) та ОСОБА_12 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого Продавець (Відповідач) передав у власність (продав), а покупець приймає у власність (купує) від Продавця квартиру за номером АДРЕСА_4 , яка має характеристики: кількість кімнат: 2 (дві), загальна площа: 47,40 кв.м., житлова площа 30,0 кв.м.

В цей же день 29.03.2013 року між Відповідачем (Покупець) та ОСОБА_13 (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазурчуком В.В., відповідно до якого Продавець передав у власність (продав), а Покупець (Відповідач) прийняла у власність (купила) від Продавця квартиру за номером АДРЕСА_5 , яка має такі характеристики: кількість кімнат: 3 (три); загальна площа 65,7 кв.м., житлова площа 31,80 кв.м.

Твердження Позивача, що у нього відсутнє будь-яке нерухоме майно спростовується відповіддю Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» № 062/14-12344 від 18.11.2025, а саме згідно свідоцтва про право власності на житло від 02.12.1998, виданим Державною адміністрацією Московського району квартира АДРЕСА_6 належить на праві власності ОСОБА_14 та членам його сім?ї ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 - в рівних долях.

Крім того, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 8.11.2000 державний нотаріус Другої Київської державної нотаріальної контори Патрєва Ю.П. засвідчила, що спадкоємцями майна ОСОБА_14 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є в рівних частинах кожний: дружина - ОСОБА_15 , сини - ОСОБА_3 та ОСОБА_16 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається із: частини квартири АДРЕСА_1 .

На день укладання оспорюваного шлюбного договору у Позивача був автомобіль HYUNDAI PONY 1468, який він придбав 06.06.2003 році, що підтверджується листом Головного сервісного центру МВС. 02.07.2008 Позивач придбав собі автомобіль CHEVROLET LACETTI 1599 та 23.11.2016 автомобіль NISSAN TEANA 2496.

На Відповідача як до укладання оспорюваного шлюбного договору так і після його укладання транспортні засоби, які придбавались їх сім`єю не були зареєстровані, що підтверджується листом Головного сервісного центру МВС від 12.08.2025.

Твердження Позивача, що все нерухоме майно придбавалось подружжям за спільні кошти,а потім оформлювалось на Відповідача є недоведеними.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, а зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. ст. 627,628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 64 СК України, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Окремим видом договірного регулювання сімейних відносин подружжя є укладення ними шлюбного договору.

Статтею 9 СК України визначено загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам Сімейного кодексу України, іншим законам та моральним засадам суспільства.

Із наведеного слідує, що до правового регулювання шлюбного договору, як різновиду правочину, повинні застосовуватися, у тому числі, загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глави 52, 53 щодо загальних положень про договір.

Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.

У статтях 92-103 СК України визначені вимоги до форми, змісту, строку дії та умов шлюбного договору, підстав його розірвання чи визнання недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК України шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

Статтею 93 СК України передбачено, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов`язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується (ст. 94 СК України).

Частиною 2 ст. 95 СК України передбачено, що якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 96 СК України у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов`язків. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Статтею 97 СК України передбачено, що у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім`ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положеньстатті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.3 ст. 368 ЦК України).

Звертаємо увагу суду, що ч. 2 ст. 97 СК України дає можливість сторонам домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. У ст. 60 СК України закріплено принцип спільності майна подружжя. Сторони шлюбного договору мають можливість домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 СК України.

Тобто сторони шлюбного договору можуть домовитися, що: майно, набуте за час шлюбу, але після укладення шлюбного договору, буде набуватися сторонами на праві спільної часткової власності; режим спільності майна (ст. 60 СК України) може бути змінений за домовленістю сторін на режим роздільності. Сторони можуть включити до шлюбного договору умову, що повністю виключає можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно).В цьому випадку йдеться про зміну правового режиму майна, а не про його передачу у власність, що заборонено ч. 5 ст. 93 СК України.

Відповідно до ст. 103 СК України, шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

За положеннями ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3).

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 13, 5, 6ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до наведених норм, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання сторонами в момент вчинення наступних вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: положення ЦК України застосовуються для регулювання сімейних відносин; у статті 103 СК України законодавець частково урегулював оспорюваність шлюбного договору. З урахуванням того, що положення ЦК України застосовуються для регулювання сімейних відносин, то до недійсності шлюбного договору (його частини) підлягають застосуванню норми § 2 "Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону" глави 16 ЦК України; для визнання судом оспорюваного шлюбного договору (його частини) недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення шлюбного договору (його частини); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне приватне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору; під змістом шлюбного договору розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Під вимогами, яким не повинен суперечити шлюбний договір (його частина), мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Звертаючись до суду із позовом, Позивач як на підставу для визнання недійсним шлюбного договору, посилався на укладання цього договору задля отримання певної вигоди Відповідачем, що ставить Позивача у невигідне матеріальне становище.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Категорія "надзвичайно невигідне матеріальне становище", вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.06.2022 у справі № 759/23521/20, від 25 листопада 2020 року у справі № 201/4255/16-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 759/23521/20, від 08 червня 2022 року у справі № 363/1545/20, від 23.02.2023 у справі № 369/2435/20.

Позивачем не підтверджено та не доведено, що положення шлюбного договору поставили його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, Позивач не надав доказів на підтвердження того, що саме на момент укладення шлюбного договору були порушені права Позивача; не містять матеріали справи й доказів, що на момент укладення шлюбного договору існували спірні питання з приводу нерухомого майна.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що свобода договору у регулюванні майнових відносин між подружжям є істотно обмеженою. Такі сторони не вправі у договорах між собою визначати такі умови, реалізація яких призводитиме до істотного дисбалансу між правами та обов`язками кожного із подружжя.

Твердження Позивача, що шлюбний договір поставив його у надзвичайно невигідне матеріальне становище після розірвання шлюбу є необґрунтованим, оскільки як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору.

Позов не містить обґрунтованості посилань на те, що договір ставить Позивача у невигідне становище. Для визнання недійсним договору на цій підставі необхідною передумовою є те, щоб саме положення договору змінювало матеріальний стан сторони і приводило його у невигідне становище.

У даному випадку сторони по суті погодились, що усе майно, набуте сім`єю під час шлюбу, буде вважатися особистою власністю того з подружжя, ким воно набуто. Таким чином такі умови носять двосторонній характер, діють як по відношенню до Позивача, так і до Відповідача, відтак не можуть вважатися такими, що надають перевагу якійсь із сторін договору.

Більш того, твердження Позивача у позові зводяться до того, що його права були порушені не при укладенні договору, а при подальшому віднесенні набутого майна до особистої власності Відповідача. При цьому, таке віднесення майна до власності Відповідача здійснювалось уже в подальшому в ході інших правочинів, реєстрації майна на Відповідача. При цьому, особливості подальшого виконання договору не можуть обумовлювати недійсність правочину, оскільки обставини, на підставі яких правочин може визнаватись недійсним, мають існувати на час його укладення.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 201/4255/16-ц вказано, що: "норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу. Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства".

Звертаємо увагу суду, що укладеним між сторонами шлюбним договором встановлено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на майно та за оспорюваними умовами шлюбного договору перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувся, а Позивач не довів, що умови шлюбного договору ставлять його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, а тому підстави для визнання недійсним укладеного між сторонами шлюбного договору відсутні.

Щодо тверджень Позивача, що його волевиявлення не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, то необхідно зазначити, що із оспорюваного договору вбачається, що при укладені договору, сторони попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчинені правочинів вимог закону, розуміли значення своїй дій, мали намір врегулювати моральні та майнові права та обов`язки подружжя, тобто усвідомлювали природу правочину, діяли добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного.

Текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту. Позивач на час посвідчення Шлюбного договору не був безграмотним та неписьменним, він власноручно зазначив своє ім`я, прізвище, по-батькові та поставив свій підпис, тим самим засвідчивши, що текст договору йому повністю зрозумілий і його воля була направлена саме на укладення шлюбного договору.

Умови укладеного сторонами договору не суперечать вимогам ст.ст. 60, 97 СК України, оскільки ст.97 СК України передбачає право подружжя домовитися про непоширення на майно, набуте ними в період шлюбу, положень ст.60 цього Кодексу і сторони скористалися цим правом, передбачивши у шлюбному договорі право Відповідача на набуття у приватну власність майна.

Нотаріусом зміст ст.ст. 92-103 Сімейного кодексу України сторонам було роз`яснено, зокрема й роз`яснено ст. 97 СК України про право подружжя домовитись про непоширення на майно, набуте ними в період шлюбу положень ст. 60 цього Кодексу (підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя), що й сторони зробили, передбачивши в договорі зміну правового режиму майна із спільного на роздільне.

А тому твердження Позивача, що нотаріусом не було роз`яснено, що таке право спільної сумісної власності подружжя, що таке особиста приватна власність подружжя та порядок поділу майна при розірванні шлюбу та він цього не розумів є необґрунтованими.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що шлюбний договір було вчинено під впливом помилки, зазначений договір не суперечить частині 5 статті 93 СК України, тому відсутні підстави для визнання договору недійсним.

Щодо вимоги про стягнення оплати на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

29.07.2025 між Відповідачем ОСОБА_4 та адвокатським об`єднанням «Дефендо Капітал» було укладено договір про надання правничої допомоги, предметом якого є надання правничої допомоги Відповідачу у вигляді:ознайомлення з матеріалами цивільної справи №752/17323/25, яка перебуває у провадженні Голосіївського районного суду м. Києва, за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання шлюбного договору недійсним; вивчення матеріалів та формування правової позиції щодо захисту прав та інтересів Замовника в цій справі;складання та подання до Голосіївського районного суду м. Києва відзиву на позовну заяву у справі №752/17323/25;складання заяв по суті справи та з процесуальних питань (заяв, клопотань і заперечень) в справі №752/17323/25;представництво інтересів Замовника в Голосіївському районному суді м. Києва під час розгляду справи №752/17323/25 (участь в судових засіданнях);консультування з усіх питань, які виникають у зв`язку з розглядом справи №752/17323/25 в Голосіївському районному суді м. Києва.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Договору вартість правничої допомоги, що надається за цим договором Виконавцем, узгоджена Сторонами та становить 64000,00 грн. (шістдесят чотири тисячі гривень).

Оплата правничої допомоги, передбаченої п.3.1. статті 3 Договору здійснюєтьсяЗамовником протягом двох днів з дня підписання цього Договору на банківський рахунок Виконавця.

01.08.2025 на виконання умов укладеного договору про надання правничої допомоги від 29.07.2025 Відповідачем було повністю сплачено на підставі рахунку адвокатського об`єднання «Дефендо Капітал» 64000,00 грн. (шістдесят чотири тисячі гривень), що підтверджується доданими до відзиву на позов рахунком на оплату №17 від 30.07.2025,квитанцією та платіжною інструкцією.

В Акті приймання-передачі від 05.02.2026 наданої правничої допомоги за договором від 29.07.2025 зазначена вартість наданої за період з 29.07.2025 по 05.02.2026 правничої допомоги, згідно з п. 3.1. розділу 3 договору про надання правничої допомоги від 29.07.2025, складає 64000 грн. Визначена вартість правничої допомоги в договорі від 29.07.2025 є фіксованою та визначеною та не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником Відповідача.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналізуючи обставини, встановлені у судовому засіданні у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання шлюбного договору недійсним, - є недоведеними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання шлюбного договору недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_7 ) витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 64000 (шістдесят чотири тисячі) грн. 00 коп.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Текст рішення виготовлений 01.06.2026.

Суддя: Ю.Ю. Мазур