Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №334/5661/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року

м. Київ

справа № 334/5661/24

провадження № 61-13405св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Запорізька міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Подліянової Г. С., Полякова О.З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Запорізька міська рада, про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.

Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно з договором дарування частини нежитлового приміщення від 18 лютого 2004 року ОСОБА_1 отримала в дар 1/4 частини нежитлового приміщення № 62, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,0 кв. м. В договорі дарування зазначено, що в загальному користуванні знаходиться коридор № 1 площею 19,9 кв. м, коридор № 4 площею 5,7 кв. м, туалет № 5 площею 1,3 кв. м, кладова № 6 площею 3,4 кв. м, кімната № 7 площею 8,9 кв. м.

Також частини вищевказаного приміщення належить ОСОБА_2 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2001 року Визначено порядок користування нежитловим приміщенням на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності по 1/2 частині: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до 1-ого варіанту технічної експертизи від 16 травня 2001 року, згідно з яким: ОСОБА_2 залишено в користування приміщення площею 19,6 кв. м; ОСОБА_1 залишено в користування приміщення площею 19,7 кв. м; в загальному користуванні коридор площею 5,7 кв. м, туалет площею 1,5 кв. м, кладова площею 3,4 кв. м, кімната площею 8,7 кв. м. Ухвалено провести переобладнання: встановити перегородки з встановленням дверних отворів та закласти середнє вікно в торгівельному залі, згідно запропонованого першого варіанту технічної експертизи.

Не зважаючи на рішення суду, відповідачем ОСОБА_2 чиняться дії щодо неможливості користування приміщеннями загального користування, а саме відповідачем в приміщенні коридору встановлена металева конструкція, на якій закріплені металеві ролети, які не дають доступу позивачці до частини приміщення коридору. Також у підвальному приміщенні розташована кімната, в якій розміщено вхідний вентиль на трубопровід для користування водою в приміщенні, але безпідставно відповідач змінив замок на вхідні двері в кімнату з вентилем та перекрив його, чим позбавив позивачку можливості користування водою в цьому приміщенні. Також відповідач самостійно демонтував двері, які були встановлені за спільні кошти в приміщенні загального користування, не погоджуючи свої дії з позивачкою. На стінах приміщення позивачки на зовнішній стороні та в самому приміщенні відповідачем встановлені рекламні щити з написом «ОРЕНДА» та «ПРОДАЖ», що зменшують потік покупців по магазину позивачки.

Вищевказані дії відповідача позбавляють позивачку права користування своїм майном. Враховуючи вищевикладене, позивачка просила суд:

- усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю - приміщення № 1 площею 19,5 кв. м приміщення літ. «А-5» першого поверху нежитлового приміщення № 62, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідача здійснити демонтаж огородження у вигляді металевої конструкції та закріплених на ній ролетів, що перешкоджає доступ до частини приміщення № 1 площею 19,5 кв. м, приміщення літ. «А-5» першого поверху нежитлового приміщення № 62, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та шляхом зобов`язання відповідача установити двері в загальному коридорі на постійне місце їх розташування, а саме між коридором № 1 та коридором № 4;

- визнати незаконним дії відповідача по розміщенню рекламних стендів «ПРОДАЖ (80,00 кв. м 0953004035)» та «ОРЕНДА (40,00 кв. м 0953004035)», розташованих на зовнішніх стінах нежитлового приміщення № 62, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні водою в приміщенні № 62, шляхом заборони ОСОБА_2 перекривати вхідний вентиль водопроводу, який знаходиться в підвальному приміщенні нежитлового приміщення № 62, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визначити порядок виконання рішення суду, а саме демонтаж металевої конструкції огородження у вигляді ролетів, що перешкоджає доступу до частини приміщення № 1 площею 19,5 кв. м, приміщення літ. «А-5» першого поверху нежитлового приміщення № 62, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- здійснити за рахунок ОСОБА_2 демонтаж реклами «ПРОДАЖ (80,00 кв. м 0953004035)» та «ОРЕНДА (40,00 кв. м 0953004035)» на зовнішній та внутрішніх стінах нежитлового приміщення № 62, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- здійснити за рахунок ОСОБА_2 установку дверей в загальному коридорі на постійне місце їх розташування, а саме між коридором № 1 та коридором № 4.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спільною частковою власністю - приміщенням № 1 (коридор) площею 19,5 кв. м та приміщенням літ.«А-5» першого поверху нежитлового приміщення № 62, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 здійснити демонтаж огородження у вигляді металевої конструкції та закріплених на ній ролетів, що перешкоджає доступу до частини приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що позивачка вчиняла неодноразові заходи досудового врегулювання спору, повідомляла позивача про наявність перешкоди у користуванні нею майном, однак на момент звернення до суду відповідачем вказані перешкоди не були усунуті.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними дії відповідача по розміщенню рекламних стендів «ПРОДАЖ (80,00 кв. м 0953004035)» та «ОРЕНДА (40,00 кв. м 0953004035)», розташованих на зовнішній стінах нежитлового приміщення № 62, за адресою: АДРЕСА_1 та усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні водою в приміщенні № 62, шляхом заборони ОСОБА_2 перекривати вхідний вентиль водопроводу, який знаходиться в підвальному приміщенні нежитлового приміщення № 62, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язання відповідача встановити двері у загальному коридорі на постійне місце їх розташування, суд першої інстанції дійшов висновків щодо недоведеності таких вимог, тому відмовив у їх задоволенні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2025 року в частині задоволених вимог позову скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що відповідно до технічної документації та фотокарток спірного приміщення, встановлено, що та частина коридору, яка могла бути відокремлена встановленими ролетами, не містить комунікацій, проходу до інших приміщень, вікна, виходу з приміщення, речей або меблів позивача, якими б могла користуватися позивачка, але була обмежена. Позивачка в позові належним чином не обґрунтувала, чим саме дії відповідача по встановленню ролетів перешкоджають здійсненню її права користування, тобто не зазначила і не довела порушення своїх прав, які підлягають судовому захисту.

Переглядаючи справу в частині позовних вимог щодо демонтажу огородження у вигляді металевої конструкції, врахував висновок про технічний стан будівельних конструкцій та рекомендацій щодо їх відновлення у приміщенні № 62 та підвалі сьомого під`їзду будинку АДРЕСА_1 » від 01 червня 1998 року, виконаний «Науково-виробничою фірмою «Будіндустрія-Л», договір підряду від 04 квітня 2002 року № 2/3 та пояснення відповідача про те, що металева конструкція, яка за оскаржуваним рішенням, підлягає демонтажу, є конструкцією, що посилює відповідні перекриття у приміщенні, і її демонтаж суттєво вплине на технічний стан приміщення, що належить сторонам у справі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У жовтні 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як підставу касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19, від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що взаємна згода співвласників нежитлового приміщення на встановлення в коридорі загального користування металевої конструкції відсутня. ОСОБА_1 , як співвласник нерухомого майна, факт існування перешкод у здійсненні користування частиною коридору, що знаходиться у спільному користуванні, довела.

Крім того, посилається на порушення судом норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зокрема, оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята на підставі доказів, які не були надані до суду першої інстанції, та в порушення пункту 9 статті 83 ЦПК України не були направлені усім сторонам у справі.

В основу оскаржуваної постанови апеляційним судом покладено такі докази: висновок про технічний стан будівельних конструкцій та рекомендацій щодо їх відновлення у приміщенні № 62 та підвалі сьомого під`їзду будинку АДРЕСА_1 від 01 червня 1998 року, виконаний «Науково-виробничою фірмою «Будіндустрія-Л», договір підряду від 04 квітня 2002 року № 2/3, фото та відео, які в судовому засіданні апеляційного суду не переглядалися.

Апеляційним судом у порушення процесуальних норм та сталої судової практики не наведено мотивів прийняття нових доказів, не з`ясовано поважність причин неподання цих доказів до суду першої інстанції.

У грудні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , подав до суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 28 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року поновлено строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2025 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3., на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Дніпровського районного суду м. Запоріжжя матеріали справи № 334/5661/24; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У грудні 2025 року матеріали справи № 334/5661/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2026року справу № 334/5661/24 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 20 червня 2001 року у справі № 2-3551/2001 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування нежитловим приміщенням задоволено.

Визначено порядок користування нежитловим приміщенням на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності по 1/2 частині: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , згідно з 1 варіантом технічної експертизи від 16 травня 2001 року, яким ОСОБА_2 залишено в користування приміщення площею 19,6 кв. м, а ОСОБА_1 залишено в користування приміщення площею 19,7 кв. м. В загальному користуванні - коридор площею 5,7 кв. м, туалет площею 1,5 кв. м, кладова площею 3,4 кв. м, кімната площею 8,7 кв. м. Ухвалено провести переобладнання: встановити перегородки з встановленням дверних отворів та закласти середнє вікно в торговельному залі, згідно із запропонованим першим варіантом технічної експертизи (а. с. 15).

Згідно з копією договору дарування частини нежитлового приміщення від 18 лютого 2004 року, який укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Петрушенко Т. І. за номером № 234, ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_1 прийняла у дар 1/4 частини належної йому на праві власності 1/2 частини нежилого приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 81,0 кв. м. В загальному користуванні знаходиться коридор № 1 площею 19,9 кв. м, коридор № 4 площею 5,7 кв. м; туалет № 5 площею 1,3 кв. м; кладова № 6, площею 3,4 кв. м; кімната № 7 площею 8,9 кв. м (а. с.13).

Згідно з копією Витягу з Державного реєстру речових від 16 квітня 2024 року № 3744077941, 1/4 частки нежитлового приміщення першого поверху літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_3 , номер об`єкта в РПВН 4699784, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (а. с.12).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 430474043 від 09 червня 2025 року, нежитлове приміщення першого поверху літ. «А-5», загальною площею 80,00 кв. м, РНОНМ 1562106423101 за адресою: АДРЕСА_3 , номер об`єкта в РПВН 4699784, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (1/4 частки) ОСОБА_2 (1/2 частки), ОСОБА_5 (1/4 частки) (а. с. 169-170).

Факт встановлення у приміщенні № 1 літ. «А-5» першого поверху нежитлового приміщення № 62 захисних металевих ролетів не заперечувався сторонами.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.

Зі змісту наведеної статті у взаємозв`язку зі статтями 259, 260, 368 ЦПК України усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали.

Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Верховний Суд звертає увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними:

1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;

2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;

3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;

4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо).

5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (див.: постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, провадження № 14-632цс18 (цивільна юрисдикція), від 31 січня 2020 року у справі

№ 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19 (цивільна юрисдикція), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19 (цивільна юрисдикція), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, провадження

№ 12-4гс21 (господарська юрисдикція), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21 (господарська юрисдикція); постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 18 червня

2020 року у справі № 909/965/16, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 01 липня 2021 року у справі № 46/603 та інші).

Зазначена судова практика є сталою й незмінною і в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (див.: постанови від 03 травня 2018 року у справі

№ 404/251/17, провадження № 61-13405св18; від 31 липня 2019 року у справі

№ 753/11963/15-ц, провадження № 61-27369св18; від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, провадження № 61-9422св22 та інші).

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз`яснено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.

Одними з основних доводів касаційної скарги ОСОБА_1 є аргументи про те, що апеляційний суд у порушення вимог статей 78, 83, 367 ЦПК України, прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року (заява № 2343603) безпідставно, не мотивувавши, прийняв на стадії апеляційного перегляду справи нові докази, а саме: висновок про технічний стан будівельних конструкцій та рекомендацій щодо їх відновлення у приміщенні № 62 та підвалі сьомого під`їзду будинку АДРЕСА_1 від 01 червня 1998 року, виконаного «Науково-виробничою фірмою «Будіндустрія-Л», договір підряду від 04 квітня 2002 року № 2/3, фото та відео, які вплинули на вирішення справи. При цьому відповідач жодним чином не мотивував неможливість подання таких суттєвих доказів у суді першої інстанції. Апеляційний суд не постановив окремого процесуального документа про прийняття цих доказів до розгляду.

Верховний Суд погоджується з такими доводами касаційної скарги.

Представником ОСОБА_2 ОСОБА_4 до апеляційної скарги додано витяг з висновку про технічний стан будівельних конструкцій та рекомендацій щодо їх відновлення у приміщенні № 62 та підвалі сьомого під`їзду будинку АДРЕСА_1 від 01 червня 1998 року (т. 1, а. с. 201-203).

Надалі до суду апеляційної інстанції представником відповідача подано клопотання про залучення додаткових доказів, до якого додано повний висновок про технічний стан будівельних конструкцій та рекомендацій щодо їх відновлення у приміщенні № 62 та підвалі сьомого під`їзду будинку АДРЕСА_1 від 01 червня 1998 року, договір підряду від 04 квітня 2002 року № 2/3, фото та відео, зокрема на електронному носії (т. 2, а. с. 4-42).

У змісті апеляційної скарги та зазначеного вище клопотання відсутні мотиви неподання відповідачем таких доказів до районного суду та причини неможливості подання таких доказів районному суду.

Апеляційний суд при апеляційному розгляді справи та при ухваленні нового судового рішення взяв до уваги, досліджував та оцінював подані відповідачем нові докази і мотивував у постанові задоволення апеляційної скарги саме цими доказами.

Між тим, досліджуючи надані відповідачем суду апеляційної інстанції нові докази, суд не з`ясував поважність причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, узагалі не обговорював можливість їх прийняття, не мотивував свій висновок та не зазначив про це в судовому рішенні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Отже, апеляційний суд у порушення наведених вище норм процесуального права та сталої судової практики, приймаючи від відповідача нові суттєві докази, які не були подані до суду першої інстанції, не навів мотивів такого рішення ні окремим процесуальним документом, ні в своїй постанові по суті спору.

Допущене апеляційним судом порушення норм процесуального права призвело до передчасного вирішення справи по суті, а тому оскаржувану постанову апеляційного суду слід скасувати.

Оскільки суд касаційної інстанції встановив таке порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, інші доводи касаційної скарги Верховний Суд не перевіряє.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк