Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №718/1563/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року

м. Київ

справа № 718/1563/21

провадження № 61-15611св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 червня 2025 року у складі судді Скорейка В. В., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,1827 га, з кадастровим номером 7322588500:05:001:0021.

Земельна ділянка межує із земельною ділянкою користувача ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 площею 0,2330 га, кадастровий номер 7322588500:05:001:0084.

При відновленні меж земельної ділянки актом інженера-геодезиста ОСОБА_4 про встановлення, передачі межових знаків зовнішніх меж землекористування від 09 квітня 2021 року встановлено перетин із земельною ділянкою користувача ОСОБА_2 за кадастровим номером 7322588500:05:001:0084 площею 0,0047 га, оскільки сусідня земельна ділянка занесена в базу даних Державного земельного кадастру з неправильними координатами без урахування меж сусідніх земельних ділянок.

Посилався на те, ОСОБА_2 чиняться перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що полягають у знесені межових знаків, вирубці 10 фруктових дерев та встановлені паркану на бетонній основі.

На підставі викладеного, позивач просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою площею 0,1827 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7322588500:05:001:0021 шляхом відновлення межових знаків між земельними ділянками на АДРЕСА_1 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 06 листопада 2009 року № ЯД 120459, демонтувати бетонну основу під паркан.

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у новій редакції до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому, зокрема, просив залучити співвідповідачем у справі ОСОБА_3 .

Позивач зазначив, що з інформації, наданої йому Мамаївською сільсько радою йому стало відомо про те, що на суміжній земельній ділянці з кадастровим номером 7322588500:05:001:0084 розташований житловий будинок, який належить ОСОБА_3 .

Відтак позивач вважав, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 він не може належним чином користуватися належною йому земельною ділянкою, тому просив суд зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою площею 0,1827 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7322588500:05:001:0021 шляхом відновлення межових знаків між земельними ділянками на АДРЕСА_1 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 06 листопада 2009 року № ЯД 120459, демонтувати бетонну основу та паркан.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні належною йому земельною ділянкою площею 0,1827 га., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7322588500:05:001:0021, шляхом відновлення межових знаків між земельними ділянками на АДРЕСА_1 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 06 листопада 2009 року № ЯД 120459, демонтувати бетонну основу і паркан.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити певні дії, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність порушення ОСОБА_3 межі земельної ділянки ОСОБА_1 , встановлення накладення земельної ділянки ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7322588500:05:001:0021 та земельної ділянки ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7322588500:05:001:0084 площею 0,0043 га. Суд першої інстанції керувався висновком судового експерта Маковейчука М. І. від 30 листопада 2023 року № 87/09-23 та висновком судового експерта ОСОБА_5 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 26 листопада 2024 року № 203.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки ОСОБА_3 набуто право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7322588500:05:001:0084, яка перебувала у користуванні ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 червня 2025 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, а тому, встановивши, що ОСОБА_3 чиняться перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 червня 2025 рокута постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року , в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання про виклик експертів для роз`яснення висновків (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення покладено висновки експертів, які, на думку заявниці неправильно трактовано судом.

В процесі розгляду справи апеляційним судом відповідачкою та її представником подано заяву про виклик експертів для роз`яснення висновків та повного дослідження всіх обставин справи, однак у задоволенні цього клопотання судом відмовлено, чим порушив вимоги щодо законності та забезпечення права на справедливий судовий розгляд, передбачений статтею 8 Конституції України.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу від інших учасників не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 грудня 2025 року касаційна скарга ОСОБА_3 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 у справі (з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 718/1563/21 з Кіцманського районного суду Чернівецької області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 718/1563/21.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 надано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯДЖ 120459 на земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,1827 га цільовим призначенням 1.8 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7322588500:05:001:0021 на підставі рішення 12 сесії 5 скликання Стрілецько-Кутської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 22 червня 2007 року № 211/12-2007.

На підставі акту приймання-передачі межових знаків на зберігання від 15 грудня 2016 року, який знаходиться у технічній документації із землеустрою ОСОБА_1 , межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,1827 га, кадастровий номер 7322588500:05:001:0021 закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка у кількості 13 штук. Схема прив`язки межових знаків до об`єктів і контурів місцевості/абриси (кроки) додаються. Власник земельної ділянки претензій щодо меж та конфігурації земельних ділянок не має. Власниками суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено. Межові знаки пред`явлені та передані на зберігання землекористувачу ОСОБА_1 , який про адміністративну відповідальність за знищення межових знаків згідно з пунктом «е» частини першої статті 211 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 56 (Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) ознайомлений (т. 2, а. с. 121-128).

Встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області Троянською М. М. 11 липня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за номером 2361.

На підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15 червня 2022 року №302729600 проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 за договором дарування, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Троянського В. М. 26 серпня 2021 року, зареєстрованого за номером 530.

Рішенням Стрілецько-Кутської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 25 червня 2015 року № 970-35/2015 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо складання договору оренди земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га на АДРЕСА_3 строком на 10 років між сусідами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та землями сільської ради.

Відповідно до акту приймання-передачі межових знаків на зберігання від 09 липня 2015 року, який знаходиться в технічній документації із землеустрою ОСОБА_2 , межі земельної ділянки на АДРЕСА_3 площею 0,2330 га за кадастровим номером 7322588500:05:001:0084 закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка у кількості, яка не вказана. Користувач земельної ділянки претензій щодо меж та конфігурації земельних ділянок не має. Власниками суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено. Межові знаки пред`явлені та передані на зберігання землекористувачу ОСОБА_2 , яка про адміністративну відповідальність за знищення межових знаків згідно з пунктом «е» частини першої статті 211 ЗК України та статті 56 КУпАП ознайомлений (т. 2, а. с. 42-50).

За актом встановлення, передачі межових знаків зовнішніх меж землекористування інженера-геодезиста ОСОБА_4 від 09 квітня 2021 року виконано винос на місцевості (в натурі) зовнішніх меж користування земельної ділянки в с. Ревне Чернівецького району Чернівецької області кадастровий номер 7322588500:05:001:002, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку № ЯД 120459.

Межі земельної ділянки ОСОБА_1 відповідають фактичним межам земельної ділянки без порушень. При цьому є перетин із земельною ділянкою за кадастровим номером 7322588500:05:001:0084, площа перетину 0,0047 га, оскільки ця земельна ділянка внесена в базу даних ДЗК з неправильними координатами без урахування меж сусідніх земельних ділянок.

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 у с. Ревне Чернівецького району Чернівецької області від 09 квітня 2021 року земельна ділянка межує з п`ятьма дотичним земельними ділянками ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , з чотирма суміжними ділянками порушень немає, є порушення при перетині дотичної ділянки ОСОБА_2 (т. 2, а. с.74).

За висновком судового експерта Маковейчука М. І. від 30 листопада 2023 року № 87/09-23 фактичний порядок користування земельною ділянкою за кадастровим номером 7322588500:05:001:0084 не відповідає правовстановлювальним документам на цю земельну ділянку та вимогам нормативно правових актів з питань землеустрою та землекористування. Невідповідність полягає у порушенні межі із суміжним землекористувачем ОСОБА_8 шляхом встановлення огорожі вздовж відрізку позначеного на схемі від літ. «Б» до літ. «В» між точками 4 та 5 (кінець огорожі зміщений в бік суміжного землекористувача ОСОБА_8 на відстань 0,61 м від межі) (позначено зеленим кольором в таблиці № 1 в додатках до висновку № 87/09-23).

А також наявне порушення межі із суміжним землекористувачем ОСОБА_12 , що відбулося в результаті зміщення огорожі вздовж відрізку позначеного на схемі від літ. «Г» до літ. «Д» між точками 7 та 9 (огорожа зміщена в бік суміжного землекористувача п. ОСОБА_12 в точці 7 на відстань 0,66 м від межі, а кінець огорожі, що ближче до точки 9 на відстань 0,33 м від межі) (позначено зеленим кольором в таблиці № 1 в додатках до висновку № 87/09-23).

Має місце порушення землекористування зокрема порушення меж та накладання земельних ділянок 7322588500:05:001:0021 та 7322588500:05:001:0084 відповідно до правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки та вимог нормативно-правих актів. Слід звернути увагу суду на те, що відомості з технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,2330 га з кадастровим номером 7322588500:05:001:0084 внесені до Державного земельного кадастру 25 серпня 2015 року, а відомості з технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,1827га з кадастровим номером 7322588500:15:001:0021 внесені до Державного земельного кадастру 16 січня 2017 року.

Площа земельної ділянки з кадастровим номером 7322588500:05:001:0021 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 06 листопада 2009 року № 120459 серії ЯД та площа земельної ділянки з кадастровим номером 7322588500: 05:001:0084, яка вказана у документації із землеустрою (т. 2, а. с. 42-50) не відповідають їх фактичним площам. Фактична площа земельної ділянки з кадастровим номером 7322588500:05:001:0021 становить 0,1790 га. Фактична площа земельної ділянки з кадастровим номером 7322588500:05:001:0084 складає 0,2343 га.

На підставі висновку судового експерта Латковського П. П. за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 26 листопада 2024 року № 203 існує накладання земельної ділянки площею 0,2330 га, кадастровий номер 7322588500:05:001:0084 згідно з каталогу координат поворотних точок меж земельної ділянки, зазначених у записі № 002 Поземельної книги від 25 серпня 2015 року, та земельної ділянки площею 0,1827 га, кадастровий номер 7322588500:05:001:0021, згідно з каталогу координат поворотних точок меж земельної ділянки, зазначених у технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 2021 року. Площа накладання земельної ділянки кадастровий номер 7322588500:05:001:0084, згідно з каталогу координат поворотних точок меж земельної ділянки, зазначених у записі № 002 Поземельної книги від 25 серпня 2015 року, та земельної ділянки, кадастровий номер 7322588500:05:001:0021, згідно з каталогу координат поворотних точок меж земельної ділянки, зазначених у технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 2021 року, становить: 0,0043 га (43 кв. м).

Існує накладання земельної ділянки площею 0,2285 га згідно з фактичним порядком користування земельною ділянкою кадастровий номер 7322588500:05:001:0084, визначеним в ході проведення земельно-технічної експертизи станом на 14 листопада 2024 року, та земельної ділянки площею 0,1784 га згідно з фактичним порядком користування земельною ділянкою кадастровий номер 7322588500:05:001:0021, визначеного в ході проведення земельно-технічної експертизи станом на 14 листопада 2024 року. Площа накладання земельної ділянки, площею 0,2285 га згідно фактичного порядку користування земельною ділянкою кадастровий номер 7322588500:05:001:0084, визначеного в ході проведення земельно-технічної експертизи станом на 14 листопада 2024 року, із земельною ділянкою площею 0,1784 га згідно з фактичним порядком користування земельною ділянкою кадастровий номер 7322588500:05:001:0021, визначеним в ході проведення земельно-технічної експертизи станом на 14 листопада 2024 року, становить 0,0043 га (43 кв. м).

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина 3 статті 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 вказала, що під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом.

Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої третьої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у абзаці 2 пункту 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1521/17.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України (частина перша, друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи по відновленню меж земельної ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення.

Такий висновок міститься у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 350/67/15-ц від 20 березня 2019 року.

Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частин першої та другої статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

За змістом частини 1, 2 статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Частиною 1, 2 статті 107 ЗК України визначено, що основою для відновлення меж земельних ділянок є дані земельно-кадастрової документації.

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686.

Відповідно до положень частин першої, другої, четвертої статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) матеріали топографо-геодезичних робіт; г) кадастровий план земельної ділянки; ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) відомості про встановлені межові знаки.

За пунктом 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 Інструкції № 376).

Пунктами 4.2, 4.3 Інструкції встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що відповідачка ОСОБА_3 порушує права позивача на користування земельною ділянкою, площею 0,1827 га, з кадастровим номером 7322588500:05:001:0021, яка розташована на АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на праві власності, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про усунення останньому перешкод у користуванні зазначеною земельною ділянкою, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 відновити межові знаки між земельними ділянками на АДРЕСА_1 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 06 листопада 2009 року № ЯД 120459, демонтувати бетонну основу і паркан.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування своїм майном, оскільки встановлені обставини свідчать про порушення його прав, як власника земельної ділянки на користування нею.

Наведені у касаційній скарзі ОСОБА_3 доводи про те, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі висновків експертів, неправильно тлумачивши їх, а апеляційний суд не надав оцінки таким висновкам суду першої інстанції, спростовується змістом оскаржуваних судових рішень та зводиться до переоцінки цих доказів.

Водночас Верховний Суд в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати нові обставини справи та здійснювати переоцінку доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не мотивував відмову у задоволенні клопотання про виклик у судове засідання експертів для надання роз`яснень, Верховний Суд відхиляє, з урахуванням наступного.

23 вересня 2025 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_13 подав до суду апеляційної інстанції клопотання про виклик в судове засідання судових експертів Маковейчук М. І. та Латковського П. П. для роз`яснення висновків.

Ухвалою від 09 жовтня 2025 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, Чернівецький апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідачки про виклик в судове засідання судових експертів Маковейчук М. І. та Латковського П. П. для роз`яснення висновків (том 2, а. с. 238 на звороті).

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд встановив, а також аналіз матеріалів справи свідчить, що клопотання про призначення судової технічної експертизи позивач у суді першої інстанції не заявляла. Сторона позивача указаного у судовому засідання в апеляційному суді указаного також не заперечувала.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21) зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18), від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18)».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що вирішення питання про виклик експертів у судове засідання сторона відповідачки ОСОБА_3 у суді першої інстанції не ініціювала, звертаючись до суду апеляційної інстанції з відповідним клопотанням, доказів поважності причин неподання зазначеного клопотання у суді першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї та наявності виняткових обставин щодо подання нових доказів у суді апеляційної інстанції. Тому під час перегляду справи апеляційний суд правильно відхилив це клопотання протокольною ухвалою від 09 жовтня 2025 року.

Отже, судове рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про виклик експертів у судове засідання повністю відповідає вимогам статті 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не надали належної оцінки всім доводам і аргументам заявника є безпідставними, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ,) рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 червня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник