Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №307/2899/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

м. Київ

справа № 307/2899/21

провадження № 61-16424св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного

цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Тячівська міська рада Закарпатської області, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д.,

Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , Тячівської міської ради Закарпатської області (далі - Тячівська МР) про скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Позов мотивовано тим, що їм на праві спільної сумісної власності подружжя належить житловий будинок, який розташований по

АДРЕСА_1 , загальною площею 234,8 кв. м,

що підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно

від 22 березня 2013 року, індексний номер 1525524, яке видано на ім`я ОСОБА_1 . Забудовником даного житлового будинку відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 26 грудня 2012 року та технічного паспорту

від 09 листопада 2012 року є ОСОБА_1 .

Рішенням Тячівської МР від 26 червня 2012 року № 1081 надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку,

яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Це рішення в судовому порядку не оскаржено, воно є чинним.

Рішенням Тячівської МР від 30 березня 2013 року № 59 дворогосподарству

ОСОБА_1 , яке розташовано по АДРЕСА_1 , присвоєно адресу, зокрема: АДРЕСА_1 .

Позивачі вважали, що вони є законними власниками вищевказаного нерухомого майна, а саме житлового будинку, а також законними землекористувачами земельної ділянки, на якій знаходиться будинок (стаття 120 ЗК України). Вказане майно набуте ними як подружжям за час шлюбу, а тому воно є їхньою спільною сумісною власністю (стаття 368 ЦК України).

Рішенням Тячівської МР від 29 березня 2012 року № 889 надано дозволу ОСОБА_3

на розроблення проєкту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , площею 0,10 га, на якій розташований самовільно збудований будинок. Дане рішення видано на підставі заяви ОСОБА_3 від 20 березня 2012 року.

Під час судового розгляду справи № 307/1001/13-ц за позовом ОСОБА_3

до Тячівської МР про скасування рішення органу місцевого самоврядування було проведено судову почеркознавчу експертизу на предмет написання та підписання вищевказаної заяви, з якою ОСОБА_3 звертався до Тячівської МР щодо виділення йому земельної ділянки.

Згідно з висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерство юстиції України від 17 липня 2014 року № 1431

(далі - висновок судової почеркознавчої експертизи від 17 липня 2014 року № 1431) рукописний текст заяви від 20 березня 2012 року від імені ОСОБА_3 міському голові

Тячівської МР про надання земельної ділянки та підпис, який розташований після запису дати, виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням його справжніх підписів.

На підставі вищевказаного висновку судової почеркознавчої експертизи рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 18 вересня 2014 року у справі № 307/1001/13-ц, що набрало законної сили, скасовано рішення Тячівської МР

від 26 червня 2012 року № 1079 «Про припинення права користування частини земельної ділянки».

Указаним судовим рішенням, разом із іншим, установлено, що ОСОБА_3 взагалі

не писав заяву щодо надання дозволу на відведення йому земельної ділянки,

а Тячівська МР прийняла оскаржуване рішення з порушенням норм діючого на той час законодавства.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2015 року у справі № 307/842/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Тячівської МР

про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування визнано недійсним рішення Тячівської МР від 26 березня 2012 року № 889, яким було надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку

і господарських будівель по АДРЕСА_1 .

Однак, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 27 квітня 2017 року у справі № 307/842/15-ц вищевказане рішення районного суду скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У вищевказаній справі суд апеляційної інстанції зазначив, разом із іншим,

що при прийнятті оспорюваного рішення орган місцевого самоврядування

не порушив права та обов`язки ОСОБА_1 , так як у судовому порядку було скасовано інші рішення Тячівської МР та встановлено незаконність позбавлення права користування ОСОБА_3 спірною земельною ділянкою.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2019 року у справі № 307/842/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 27 квітня 2017 року залишено без змін (провадження № 61-23152св18).

Позивачі вказували, що вищевказаним рішенням Тячівської МР від 29 березня

2012 року № 889, яким надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проєкту

із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва

та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд,

яка знаходиться по АДРЕСА_1 , порушено їхні права, оскільки наявність даного рішення органу місцевого самоврядування перешкоджає їм набути право власності на спірну земельну ділянку (статті 116, 118, 120 ЗК України), на якій знаходиться житловий будинок, який належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд скасувати рішення Тячівської МР від 29 березня 2012 року № 889.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 вересня

2022 року у складі судді Чопика В. В. позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Скасовано рішення Тячівської МР від 29 березня 2012 року № 889.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення Тячівської МР

від 29 березня 2012 року № 889 є незаконним, оскільки рукописний текст заяви

ОСОБА_3 від 20 березня 2012 року до міського голови Тячівської МР про надання

йому у власність земельної ділянки та підпис у ній виконані не ним, а іншою особою. Вказане на підставі судової почеркознавчої експертизи встановлено судом

при вирішенні справи № 307/1001/13-ц.

Оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування порушено законний інтерес позивачів, який полягає у можливості реалізувати своє право

на оформлення права власності на земельну ділянку, на якій знаходиться їхній житловий будинок.

Вимога позивачів про скасування відповідного рішення Тячівської МР є належним способом судового захисту, так як позивачі не є власниками спірної земельної ділянки, яка необхідна їм для обслуговування їхнього житлового будинку. Наслідком задоволення такої вимоги є відсутність перешкод для оформлення у встановленому законом порядку відповідного права на спірну земельну ділянку.

Крім того, позивачі не пропустили позовну давність, так як у спірних правовідносинах було її переривання, зокрема, судовий розгляд справи

№ 307/842/15-ц.Позивачі звернулися до суду з позовом у цій справі у серпні

2021 року, а останнє судове рішення у справі № 307/842/15-цухвалено Верховним Судом 19 листопада 2019 року, тобто у межах строків, визначених статтею 257

ЦК України (три роки).

Районний суд застосував відповідні норм ЗК України та ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив помилкові висновки по суті вирішення спору, так як позивачі не довели,

що рішенням Тячівської МР від 29 березня 2012 року № 889 порушено їхні законні права та інтереси (статті 13, 81 ЦПК України).

Доводи позивачів про те, що їхні права порушені вищевказаним рішенням органу місцевого самоврядування, яким надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва

та обслуговування жилого будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 , ґрунтуються на повторній переоцінці фактів,

які встановлені іншими судовими рішеннями, що набули законної сили (справа

№ 307/842/15-ц, справа № 307/1001/13-ц).

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3

частини першої статті 255 ЦПК України з посиланням на наявність рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 27 квітня 2017 року у справі

№ 307/842/15-ц, оскільки у даній справі та у справі № 307/842/15-ц відсутня тотожність сторін у справі, предмету та підстав позову.

Апеляційний суд надав правову оцінку поданим сторонами доказам, їх доводам, судовим рішенням в інших справах, на які посилалися позивачі.

Суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У грудні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду

із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення районного суду залишити в силі.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

від 19 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

На підставі розпорядження в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду -керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 02 червня 2026 року

№ 610/0/226-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи

у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 червня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів

від 08 червня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Черняк Ю. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки про відмову у задоволенні їхнього позову,

не встановив усі обставини у справі, невірно застосував норми матеріального права та не врахував релевантну судову практику Верховного Суду.

Натомість суд першої інстанцій встановив усі обставини у справі й вірно задовольнив їхній позов.

ОСОБА_3 тривалий час ініціює різні судові спори, метою яких є унеможливити для них реалізацію права на оформлення права власності на спірну земельну ділянку.

При цьому ОСОБА_3 не вчиняв жодних дій щодо реалізації рішення Тячівської МР

від 29 березня 2012 року № 889, яким йому надано дозвіл на розроблення

проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки

для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель

по АДРЕСА_1 .

Тобто ОСОБА_3 не набув права власності чи користування на спірну земельну ділянку,

на яку вони мають законні права (статті 116, 118, 123, 125, 126 ЗК України).

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Доводи особи яка подала заяву про закриття провадження у справі

У квітні 2026 року через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла заява від ОСОБА_3 про закриття провадження у справі, в якій викладено аргументи щодо наявності правових підстав для закриття провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 03 червня 2008 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

22 березня 2013 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок, що знаходиться по

АДРЕСА_1 , здійснено за ним державну реєстрацію права власності на будинок

(а. с. 8).

ОСОБА_3 оспорив у судовому порядку правомірність оформлення права власності

на будинок за ОСОБА_1 (справа № 307/1085/21).

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня

2022 року у справі № 307/1085/21 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3

до ОСОБА_1 , треті особи: відділ державної реєстрації Тячівської МР, ОСОБА_2 ,

про визнання протиправним та скасування свідцтва про право власності.

Рішенням Тячівської МР від 29 березня 2012 року № 889 «Про надання дозволу

ОСОБА_3 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку

і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 »

ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення

у власність земельної ділянки, площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 , на якій розташований самовільно збудований будинок (а. с. 36).

Рішенням Тячівської МР від 26 червня 2012 року № 1079 «Про припинення права користування частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)

ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 » переглянуто право користування ОСОБА_3 земельною ділянкою, площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1

у зв`язку з його відмовою від наділу.

Рішенням Тячівської МР від 10 вересня 2012 року № 1204 «Про надання земельної ділянки, площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2

по АДРЕСА_1 » передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку

і господарських будівель по АДРЕСА_1 .

08 жовтня 2012 року Тячівською МР видано ОСОБА_2 державний акт

серії ЯК № 647581 на земельну ділянку, площею 0,10 га, у

АДРЕСА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державний актів за номером 212440001005088.

02 листопада 2012 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Чербаник Ф. М., зареєстрованого у реєстрі за номером 1504, ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_1 земельну ділянку, розташовану

по АДРЕСА_1 , площею 0,10 га, для будівництва

та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 18 вересня

2014 року у справі № 307/1001/13-цвизнано недійсним та скасовано рішення Тячівської МР від 26 червня 2012 року № 1079 «Про припинення права користування частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_3

по АДРЕСА_1 » (а. с. 42-43).

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції врахував висновок судової почеркознавчої експертизи від 17 липня 2014 року № 1431 (а. с. 37-41), відповідно до якого рукописний текст заяви від імені ОСОБА_3 у заяві міському голові

від 12 червня 2012 року та підпис у ній, виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою. Зазначеним висновком також установлено, що рукописний текст заяви від імені ОСОБА_3 міському голові про надання земельної ділянки від 20 березня 2012 року та підпис у ній, виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області

від 10 вересня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2015 року, визнано протиправним та скасовано рішення Тячівської МР від 10 вересня 2012 року № 1204 «Про надання земельної ділянки, площею 0,10 га, для будівництва

та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 ». Скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку

по АДРЕСА_1 , серія ЯК № 647581, площею 0,10 га, виданий 08 жовтня 2012 року Тячівською МР та зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів № 212440001005088.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2015 року у справі № 307/842/15 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Тячівської МР про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування задоволено. Визнано недійсним рішення Тячівської МР від 29 березня 2012 року № 889 «Про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення

у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку

і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 »

(а. с. 44-45).

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 27 квітня 2017 року у справі № 307/842/15 рішення Тячівського районного суду Закарпатської області

від 20 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а. с. 46-47).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2019 року у справі № 307/842/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 27 квітня 2017 року залишено без змін (провадження

№ 61-23152св18) (а. с. 48-52).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1

частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (див.: пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, провадження № 61-20968сво21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права

чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом

у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження

№ 14-144цс18 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15, провадження № 14-338цс18, від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14, провадження № 14-364цс19 (пункт 89), від 16 червня 2020 року

у справі № 145/2047/16, провадження № 14-499цс19 (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див.: пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі

№ 910/10784/16, провадження № 12-30гс21).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови

у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду

від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, провадження № 61-12101св23, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення)

від зобов`язаних осіб.

Тобто лише встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення

або опарення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права

або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність

та необґрунтованість заявлених вимог.

Верховний Суд ураховує, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав та інтересів особи на момент

її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати права

чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 21 травня 2026 року у справі № 560/3591/25 (адміністративне провадження № К/990/5244/26), від 28 листопада 2019 року у справі № 234/19750/18, провадження № 61-12849св19) та інших.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених

цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники

не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи

чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто

ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду.

Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи,

які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності

або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені в резолютивній частині рішення.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції надав оцінку предмету й підставам позову, його обґрунтуванням, а також доводам сторін, поданим ними доказам

й обґрунтовано вказав, що позивачі не довели, що рішенням Тячівської МР

від 29 березня 2012 року № 889 порушено їхні законні права та інтереси, що є їхнім процесуальним обов`язком (статті 13, 81 ЦПК України).

Доводи позивачів про те, що їхні права порушені вищевказаним рішенням органу місцевого самоврядування, яким надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва

та обслуговування жилого будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 , ґрунтуються на повторній переоцінці фактів,

які встановлені іншими судовими рішеннями, що набули законної сили, які ухвалені в інших судових справах за участі, у тому числі, сторін цієї справи.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 27 квітня 2017 року у справі № 307/842/15, що набрало законної сили, встановлено, що рішення Тячівської МР від 29 березня 2012 року № 889, яким надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки

для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель

по АДРЕСА_1 , є законним і воно не порушує прав

та інтересів ОСОБА_1 , тобто одного з позивачів у справі, яка переглядається.

Судове рішення апеляційного суду у вищевказаній справі залишено без змін постановою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року (провадження

№ 61-23152св18).

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 квітня 2015 року, яке залишено без змін після його перегляду в апеляційному та касаційному порядках, визнано протиправним та скасовано рішення Тячівської МР

від 10 вересня 2012 року № 1204, яким надано земельну ділянку, площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 . Крім того, скасовано державний акт на право власності

на вказану земельну ділянку, серія ЯК № 647581, площею 0,10 га, виданий 08 жовтня 2012 року Тячівською МР та зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів № 212440001005088.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 18 вересня

2014 року у справі № 307/1001/13-ц визнано недійсним та скасовано рішення Тячівської МР від 26 червня 2012 року № 1079 «Про припинення права користування частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_3

по АДРЕСА_1 ». Цим судовим рішенням установлено,

що ОСОБА_3 був незаконно позбавлений права користування земельної ділянкою, яку він отримав за рішенням Тячівської МР від 29 березня 2012 року № 889.

Таким чином, апеляційний суд вірно вказав, що доводи позивачів, якими обґрунтовано заявлений позов, є безпідставними. Позивачі не довели, що рішенням Тячівської МР від 29 березня 2012 року № 889 порушені їхні права, зокрема, що воно створює їм перешкоди для набуття права власності на спірну земельну ділянку.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, метою поданого позову та дійшов обґрунтованого висновку

про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору

та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі,

яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, а вказане не може бути правовою підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Зроблені судом апеляційної інстанції висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання

є сталою та сформованою. У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції відповідної судової практики Верховного Суду. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин

та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи

їх у сукупності.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи

не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судового рішення апеляційного суду, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави

для його скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення.

Щодо заяви про закриття провадження у справі

У квітні 2026 року до Верховного Суду надійшла заява від ОСОБА_3 про закриття провадження у справі, так як по суті відсутній предмет спору.

Заява мотивована тим, що під час розгляду судової справи № 307/1085/21

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: відділ державної реєстрації

Тячівської МР, ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, свідоцтва про права власності та державної реєстрації права власності на нерухоме майно було затверджено мирову угоду, внаслідок

якої визнано нечинним рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2022 року у справі № 307/1085/21, а провадження у ній закрито. Тобто відповідний спір між сторонами врегульовано, що, на думку ОСОБА_3 , вказує

на наявність правових підстав для закриття провадження і у справі,

яка переглядається Верховним Судом.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Підстави закриття провадження у справі визначені статтею 255 ЦПК України.

Так, відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) відсутній предмет спору; 3) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені

або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами; 4) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;

5) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом; 6) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 186 цього Кодексу; 7) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією

із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

8) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду

про передачу спору на вирішення до третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Верховний Суд не знаходить підстав для задоволення відповідної заяви ОСОБА_3 , так як останній, з урахуванням положень статті 255 ЦПК України, не обґрунтував наявність правових підстав для закриття провадження у цій справі через відсутність предмета спору.

При цьому у справі, на яку посилається ОСОБА_3 , та у справі, яка переглядається Верховним Судом, різні як суб`єктний склад, так і предмет та підстава позову.

Відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених

у суді першої інстанції.

Таким чином, заява ОСОБА_3 про закриття провадження у справі задоволенню

не підлягає.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про закриття провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити

без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року залишити

без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк