Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №752/3997/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/3997/25

Провадження №: 2/752/1155/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи адміністративний позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача Держави України в особі Державна казначейська служба України, Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в м. Києві на його користь шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України у рахунок відшкодування майнової шкоди 20 000, 00 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди 31 733, 00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 03 вересня 2023 року працівником Управління патрульної поліції м. Києва відносно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Вказаний адміністративний матеріал був переданий до суду, однак постановою Печерського районного суду м. Києва від 22.12.2023 оку провадження у справі № 757/41952/23-п було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Постанова набрала законної сили та не оскаржувалася. Позивач зазначав, що сам факт складання протоколу та здійснення щодо нього адміністративного провадження, яке в подальшому закінчилося закриттям справи, свідчить про незаконність дій посадових осіб органу поліції, які ініціювали та здійснювали таке провадження. У зв`язку з цим у нього виникло право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Позивач вказував, що для захисту своїх прав був змушений звернутися до адвоката та укласти договір про надання правової допомоги. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано договір, додаткову угоду, акт виконаних робіт та квитанцію про оплату гонорару у розмірі 20 000 грн. Оскільки провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито, такі витрати є наслідком незаконного притягнення до відповідальності та підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Крім того, позивач зазначав, що незаконне складання адміністративного матеріалу та звинувачення у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, яке має осудний і репутаційно чутливий характер, спричинило йому моральні страждання, душевні переживання, негативно вплинуло на його ділову репутацію та могло поставити під загрозу подальшу професійну діяльність. З огляду на це він просив відшкодувати моральну шкоду, розмір якої визначив відповідно до положень статті 13 вказаного Закону виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Позивач зазначав, що період перебування під судом становив 3 місяці 29 днів (з дня складення протоколу 03.09.2023 до набрання законної сили постановою суду 01.01.2024), а тому розмір моральної шкоди підлягає обчисленню виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент розгляду справи, що становить 8 000 грн, і складає 31 733 грн. Також позивач посилався на статті 23, 1176 ЦК України, статті 19, 56 Конституції України, зазначаючи, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та їх посадових осіб, підлягає відшкодуванню державою незалежно від вини таких осіб. З урахуванням викладеного, позивач просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України 20 000 грн майнової шкоди та 31 733 грн моральної шкоди, а також покласти судові витрати на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2025 для розгляду цивільної справи № 752/3997/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.

У відзиві на позовну заяву Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції зазначило, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню. Відповідач вказав, що сам по собі факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю події або складу правопорушення не свідчить автоматично про протиправність дій працівників патрульної поліції при складанні протоколу. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду (зокрема постанову від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22), відповідач наголосив, що для покладення на державу обов`язку з відшкодування шкоди необхідним є встановлення сукупності умов деліктної відповідальності: протиправності дій (рішень, бездіяльності), наявності шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Закриття адміністративної справи саме по собі не є безумовним доказом незаконності складання протоколу. Також відповідач звернув увагу, що складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, оскільки питання про винуватість особи вирішується виключно судом. Відтак протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні процесуального законодавства, а тому не може розцінюватися як самостійна підстава для відшкодування шкоди. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди відповідач зазначив, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральних страждань, їх характеру, обсягу та інтенсивності, а також причинного зв`язку між діями працівників поліції та заявленими моральними втратами. Матеріали справи, на думку відповідача, не містять доказів того, що внаслідок складання протоколу було порушено нормальні життєві зв`язки позивача чи завдано йому істотних душевних переживань. Стосовно вимоги про стягнення 20 000 грн витрат на правничу допомогу відповідач зазначив, що такі витрати є процесуальними (судовими) витратами у справі про адміністративне правопорушення, а не реальними збитками у розумінні цивільного законодавства. Витрати на оплату послуг адвоката можуть відшкодовуватися виключно у порядку, передбаченому процесуальним законом, і не можуть бути стягнуті шляхом пред`явлення окремого цивільного позову як шкода. Крім того, відповідач поставив під сумнів належність і достатність документального підтвердження понесених витрат та їх співмірність складності справи. Відповідач також послався на практику Європейського суду з прав людини щодо критеріїв відшкодування витрат (реальність, необхідність та розумність їх розміру), а також на правові позиції національних судів, згідно з якими витрати мають бути підтверджені

У своєму відзиві Державна казначейська служба України зазначила, що не погоджується з позовними вимогами та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі з огляду на таке. Насамперед Казначейство вказало, що його залучення до участі у справі є формальним, оскільки воно не є суб`єктом, дії чи бездіяльність якого оскаржуються позивачем, та не вчиняло жодних протиправних дій щодо останнього. Відповідно до статті 19 Конституції України та Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, Казначейство діє виключно в межах наданих повноважень та здійснює, зокрема, казначейське обслуговування бюджетних коштів. Воно не приймає рішень щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності та не є органом, який заподіяв шкоду. Казначейство наголосило, що у спірних правовідносинах належним відповідачем у разі доведення протиправності є відповідний орган, дії якого спричинили шкоду, тобто Управління патрульної поліції у м. Києві. Саме по собі виконання Казначейством функції безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на виконання судових рішень не свідчить про його відповідальність за можливі неправомірні дії інших органів. Окремо зазначено, що позивач не довів наявності складу цивільного правопорушення, необхідного для покладення відповідальності держави за статтями 1173, 1174 ЦК України, а саме: факту протиправної поведінки органу чи посадової особи, наявності шкоди та причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою. Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не є автоматичним підтвердженням незаконності дій працівників поліції та не свідчить про обов`язковість відшкодування моральної шкоди. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди Казначейство вказало на відсутність належних і допустимих доказів, які б підтверджували заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань, їх характер, тривалість та інтенсивність, а також причинний зв`язок із діями працівників поліції. Крім того, заявлений розмір відшкодування, на думку відповідача, є необґрунтованим і не відповідає засадам розумності та справедливості. Також у відзиві звернуто увагу на безпідставність вимоги про стягнення коштів шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку, оскільки такий спосіб виконання рішень регулюється спеціальним законодавством і застосовується виключно на стадії виконання судового рішення, а не як самостійний спосіб захисту порушеного права.

Суд, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Положеннями ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом установлено, що 03.09.2023 о 05 год. 31 хв. поліцейською Управління патрульної поліції міста Києва Департаменту патрульної поліції рядова поліції Левчук Лесею Сергіївною відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 526081, згідно з яким, позивач, керував транспортним засобом «Infiniti», д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп?яніння, огляд проводився за допомогою приладу «Драгер», чим порушив вимоги пункту 2.9а Правил дорожнього руху України.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 22.12.2023 провадження у справі № 757/41952/23-п про адміністративне правопорушення за складеним протоколом про адміністративне правопорушеня серії ААД № 526081 від 03.09.2023 відносно позивача за ст.130 КУпАП було закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутності події адміністративного правопорушення. Постанова не оскаржувалась та набрала законної сили.

Вважаючи, що складання відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення та притягнення до адміністративної відповідальності було безпідставним, він звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в м. Києві про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

У позовній заяві позивач зазначив, що внаслідок складання протоколу та розгляду справи про адміністративне правопорушення він зазнав моральних страждань, які полягали у переживаннях, емоційній напрузі, погіршенні психоемоційного стану, необхідності неодноразового відвідування судових засідань, витраті часу та коштів на правову допомогу.

Розмір моральної шкоди позивач визначив у сумі 31 733,00 грн та просив стягнути її з Держави Україна шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

Позивач вказував, що для захисту своїх прав був змушений звернутися до адвоката та укласти договір про надання правової допомоги. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано договір, додаткову угоду, акт виконаних робіт та квитанцію про оплату гонорару у розмірі 20 000 грн.

Оскільки провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито, такі витрати є наслідком незаконного притягнення до відповідальності та підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 15, ч.ч.1,2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч.1 ст. 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ч.1 ст. 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою.

Проте, цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст.ст. 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №925/556/21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі №335/6977/22 (провадження №14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання, чи є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником патрульної поліції у разі подальшого закриття справи судом у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування шкоди особі, стосовно якої складено протокол.

За результатом касаційного перегляду справи №335/6977/22 (провадження №14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 22 січня 2025 року, в якій зробила такі висновки про застосування норм права: «Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.

Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.

У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач має довести наявність очевидних ознак протиправності дій цих суб`єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22 зазначено, що оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих патрульним поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також за допомогою інших доказів.

Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов`язані з розглядом такого протоколу судом.

Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником ДТП, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.

У постанові від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що при невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення.

Отже, факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи, оскільки протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб`єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.

З огляду на приписи Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, а тому на правовідносини щодо складання протоколів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, не поширюються правила ст. 1176 ЦК України та Закону №266/94-ВР».

У спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а тому обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Невідповідність вимогам закону дій працівника патрульної поліції, який склав протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.130 КУпАП, у даній справі судом не встановлено.

Зі змісту постанови Печерського районного суду м. Києва від 22.12.2023 року у справі про адміністративне правопорушення №757/41952/23-п убачається, що підставою для закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП за відсутності події вказаного правопорушення стало те, що газоаналізатор «Alcotest 6820» серійний номер ARHK-0556, за допомогою якого проводився огляд водія ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, востаннє проходив перевірку калібровки 06 грудня 2022 року, тобто з порушенням встановленого в інструкції шестимісячного строку.

Тобто відсутність події адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі, які, на думку суду, у своїй сукупності вказували на недоведеність у ході провадження у цій справі вини ОСОБА_1 , що, в свою чергу, не доводить очевидної протиправності дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.

Постановою у справі про адміністративне правопорушення не встановлено, що на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення дії патрульного поліцейського були протиправними.

Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з відсутністю події адміністративного правопорушення відбулося не через протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

Інших доказів на підтвердження неправомірності дій або бездіяльності працівників Управління патрульної поліції в м. Києві позивачем, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано.

Щодо витрат на правову допомогу, понесених позивачем у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП суд зазначає наступне.

В розумінні положень ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2009 року у справі №6-3261св08, від 27 січня 2010 року у справі №6-11633св09, від 03 лютого 2010 року у справі №6-15773св09.

У п. 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі №925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (п. 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №462/6473/16-ц за провадженням №14-400цс18, п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц за провадженням №14-447цс19, п. 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18 за провадженням №14-191цс19).

Таким чином, заявлена позивачем до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у справі про адміністративне правопорушення не є збитками, оскільки такі витрати за правовою природою не є заходом цивільно-правової відповідальності, не мають ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а їх наявність та розмір не перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з поведінкою працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, яку не можна вважати протиправною та/або свавільною.

З огляду на викладене, судом не встановлено вчинення патрульними поліцейськими свавільних, неправомірних дій по відношенню до позивача у спірних правовідносинах, а позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою, відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Ухвала набирає законної сили згідно статті 261 Цивільного процесуального кодексу України та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду за правилами, встановленими статтями 353-355 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя

А.О. Митрофанова