Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №904/7417/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2026 м.Дніпро Справа № 904/7417/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Джепи Ю.А., суддів: Мартинюка С.В., Соп`яненко О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі №904/7417/25 (суддя Татарчук В.О.)

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ) в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)

до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)

про стягнення плати за користування вагонами, збору за маневрову роботу, збору за повідомлення, збору за зберігання вантажу та збору за зважування

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення плати за користування вагонами, збору за маневрову роботу, збору за повідомлення, збору за зберігання вантажу та збору за зважування в загальному розмірі 11697,96 грн, з якої: 3250,56 грн - плата за користування вагонами, 1804,44 грн - збір за маневрову роботу, 653,76грн - збір за повідомлення, 5525,40 грн - збір за зберігання вантажу та 463,80 грн - збір за зважування.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі №904/7417/25 позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» 3250,56грн - плати за користування вагонами, 1804,44грн - збору за маневрову роботу, 653,76грн - збору за повідомлення, 5525,40грн - збору за зберігання вантажу, 463,80грн - збору за зважування та 2422,40грн - витрат по сплаті судового збору.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, 23.03.2026 через систему «Електронний суд» до Центрального апеляційного господарського суду звернулося з апеляційною скаргою Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі №904/7417/25 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Скаржник зазначає, що спірне перевезення здійснювалося у міжнародному сполученні за накладною СМГС № 47070859 у вагоні №56090152, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС).

Відповідно до § 6 ст. 28 СМГС додаткові платежі, витрати та неустойки можуть бути покладені на учасника перевезення лише за умови, що перешкода до перевезення або видачі вантажу виникла з причин, які не залежать від перевізника. На думку апелянта, позивач не довів наявності такої обставини, оскільки при завантаженні вагона та його прийнятті до перевезення жодних зауважень щодо технічної непридатності вагона № 56090152 або неналежного завантаження вантажу не висловлювалося, залізниця прийняла вагон до перевезення, проставивши календарний штемпель станції Рядова у накладній №47070859, а акти загальної форми ГУ-23 про виявлення технічних несправностей не складалися.

Скаржник посилається на ч. 1 ст. 31 Статуту залізниць України, пп. 9.1, 12.1 Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 411 від 20.12.1996, п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 17 від 29.01.2015, п. 2.1 Правил комерційного огляду поїздів та вагонів та § 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі, відповідно до яких саме залізниця зобов`язана подавати під навантаження справні вагони, контролювати їх технічний стан та перевіряти правильність розміщення і закріплення вантажів.

Апелянт вважає неналежним доказом Акт про технічний стан вагона (контейнера) ГУ-106 від 10.09.2025, оскільки зазначена в ньому причина несправності – «неякісний деповський ремонт працівниками ВЧД Днепроджержинск ООО Лемтранс» – не підтверджена жодними доказами, не свідчить про виникнення несправності з незалежних від перевізника причин і не виключає відповідальності залізниці. Крім того, акт ГУ-106 складений з порушенням вимог Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, оскільки в ньому не наведено характер пошкодження, не зазначено, чи має воно свіжий характер або є наслідком висихання обшивки кузова чи порушення технології ремонту, а також не відображено обставин, які підтверджують зроблений висновок щодо причин несправності.

Також скаржник зазначає, що навіть за наявності підстав для нарахування додаткових провізних платежів та витрат відповідно до §§ 6 ст. 28, 1– 2 ст. 31 та §§ 1– 2 ст. 32 СМГС їх сплата покладається на платника, визначеного у перевізному документі. Оскільки в накладній СМГС № 47070859 платником зазначено ТОВ «ЛЕМТРАНС», а не ПРАТ «ПІВНГЗК», та саме ТОВ «ЛЕМТРАНС» є стороною Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020, укладеного з АТ «Укрзалізниця», обов`язок зі сплати додаткових провізних платежів, витрат і неустойок відповідно до статей 31 і 32 СМГС покладається саме на ТОВ «ЛЕМТРАНС».

Виходячи з цього, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно поклав обов`язок зі сплати спірних сум на ПРАТ «ПІВНГЗК», не надав належної оцінки його запереченням та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 263 ГПК України та не подав відзиву на апеляційну скаргу.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносин.

Між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – залізниця, позивач) та Приватним акціонерним товариством «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – замовник, відправник, вантажоодержувач, платник, відповідач), укладений договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (редакцію оприлюднено 29.08.2025, вводиться в дію з 01.09.2025) від 25.02.2020 (далі – договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі – послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) власного вагона перевізника не є орендною платою.

Надання послуг за договором може підтверджуватись одним з таких документів: перевізним документом (накладною, згідно з якою перевізником виконано умови договору перевезення), накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (пункт 1.4 договору).

Приписами пункту 1.5 договору встановлено, що договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Пропозиції та зміни до договору приймаються і враховуються відповідно до п. 9.3. та п. 9.4. договору та законодавства.

Згідно з пунктом 1.9 договору перевізник, за результатом розгляду заяви (акцепту), направляє замовнику у власній інформаційній системі перевізника повідомлення з накладенням КЕП:

- або про мотивоване повернення без розгляду заяви (акцепту) із зазначенням причин для такого повернення;

- або про дату укладення договору, присвоєння Замовнику коду Замовника як платника, коду вантажовідправника/вантажоодержувача. Код платника є номером договору з замовником.

До отримання повідомлення про укладення договору, друга сторона має право відкликати свою заяву (акцепт) про прийняття пропозиції укласти договір.

Договір є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладення договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до п. 12.1 договору (пункт 1.10 договору).

Приписами пункту 3.4 договору встановлено, що замовник зобов`язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника (крім випадків визначених у договорі про надання послуг перевезення вантажів залізничним транспортом з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника, якщо такий договір укладений між сторонами): під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника (далі – плата за користування власними вагонами перевізника).

Відповідно до пункту 3.4.2 договору плата за користування власними вагонами перевізника визначається за кожен вагон відповідно до їх типу за формулою:

Пвик = (Спл/24) Ч tгод Ч kм, де:

Пвик. – плата за користування власними вагонами перевізника для відповідного типу вагонів;

Спл – ставка плати за використання власних вагонів перевізника для відповідного типу власних вагонів перевізника, грн/вагон за добу визначена в Додатку 1-2 до договору. Для розрахунку плати за користування власними вагонами перевізника Пвик застосовуються ставки Спл, що діють на момент подачі (передачі) замовнику власних вагонів перевізника або початку затримки таких вагонів відповідно до Правил користування вагонами; 24 – кількість годин у добі;

tгод – кількість годин користування вагоном перевізника для відповідного типу вагонів.

kм – коригуючий коефіцієнт, що застосовуються до Пвик для вагонів, які приймаються до перевезення у складі маршрутного поїзда або контейнерного поїзда. Коефіцієнт встановлюються перевізником та зазначається в Додатку 1-2 договору.

Згідно з пунктом 3.4.3 договору моментом початку відліку часу для нарахування плати за користування власними вагонами перевізника, визначеної в п. 3.4 договору, є момент передачі замовнику власних вагонів перевізника або початку затримки відповідно до Правил користування вагонами.

Облік часу користування, з метою визначення розміру плати за користування власними вагонами перевізника у випадках вказаних в п. 3.4 договору, здійснюється відповідно до правил користування вагонами. Застосування плати за користування власними вагонами перевізника в частині, що не визначена договором, здійснюється відповідно до правил користування вагонами.

Загальний час, за який нараховується та сплачується замовником плата за користування власними вагонами перевізника, включає час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні замовника та час затримки вагонів з його вини в очікуванні подавання під вантажні або інші операції на станціях призначення і на підходах до них.

Також, відповідно до повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №45-00191023/2020-0001 від 01.07.2020 позивач засвідчив прийняття від відповідача заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та повідомив останньому про присвоєні йому коди: 1) відправника/одержувача - 5344; 2) платника - 2558000 та відкриття особового рахунку з ідентичним номером (а.с. 55 том 1).

За таких обставин 01.07.2020 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» та Приватним акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі – договір перевезення), що знаходиться у публічному доступі.

Договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення договору здійсненого на веб-сайті https://uz-cargo.uz.gov.ua/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення договору. На звернення замовника умови договору застосовуються до відносин з замовником, які виникли між сторонами до його укладення та введення в дію (пункт 12.1 договору).

06.09.2025 зі станції Рядова Придніпровської залізниці за накладною №47070859 відповідач відправляв у вагоні власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» №56090152 вантаж «Руди, залізний концентрат» з призначенням Славкув ЛХС. Платником провізних платежів згідно накладної виступає Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс».

На шляху прямування по станції Звягель-І Південно-Західної залізниці вагон №56090152 було затримано через технічну несправність, про що складено акт загальної форми ф.ГУ-23 №5383 від 08.09.2025.

Про факт затримки вантажу через технічну несправність та складання акту загальної форми ф.ГУ-23 №5383 зі станції Звягель-І на станцію Рядова направлено телеграмне повідомлення №06 від 08.09.2025.

08.09.2025 про факт виявлення технічної несправності кришки розвантажувального люку працівниками вагонного господарства складено повідомлення ф.ВУ-23м №142.

В акті №1 про технічний стан вагону ф.ГУ-106 від 10.09.2025 зазначено, що через зазначену несправність можлива втрата вантажу.

11.09.2025 після усунення технічної несправності працівниками вагонного господарства було складено повідомлення ф. ВУ-36м № 0029.

12.09.2025 після усунення технічної несправності, було проведено комісійне зважування вагона на 150-тонних вагах станції, внаслідок чого виявлено, що фактична маса вантажу складає 55500 кг, що на 14400 кг менше, ніж зазначено в документі, про що було складено комерційний акт №348002/1 від 12.09.2025. Про даний факт станцією Звягель-І повідомлено станцію Рядова телеграмним повідомленням №09 від 12.09.2025.

За весь час знаходження вагона на станції Звягель-І згідно акту загальної форми ф.ГУ-23 №5867 від 19.09.2025 нараховано відповідні збори, які пов`язані із затримкою вагону та усуненням несправності. Даний акт надіслано на станцію Рядова для проведення роботи по стягненню належних залізниці платежів з вантажовідправника. ПКОПД-Кривий Ріг складено накопичувальну картку ф.ФДУ-92 №07109042, яку відповідач підписав із запереченням.

Відповідач, заявлені до стягнення кошти в загальному розмірі 11697,96 грн, в тому числі: 3250,56 грн - плата за користування вагонами, 1804,44 грн - збір за маневрову роботу, 653,76 грн - збір за повідомлення, 5525,40 грн - збір за зберігання вантажу та 463,80 грн - збір за зважування не сплатив.

5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020, до якого відповідач приєднався в установленому порядку, набувши статусу замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача та платника послуг перевізника. Умовами договору передбачено обов`язок замовника сплачувати, зокрема, плату за користування вагонами перевізника та інші платежі, пов`язані із затримкою вагонів під час перевезення з причин, які не залежать від перевізника.

Матеріалами справи підтверджено, що 06.09.2025 відповідач відправив зі станції Рядова вантаж «Руди, залізний концентрат» у вагоні № 56090152 за накладною СМГС № 47070859. У процесі перевезення на станції Звягель-І було виявлено технічну несправність вагона, що створювала ризик втрати вантажу, у зв`язку з чим вагон був затриманий, про що складено акт загальної форми ГУ-23 № 5383 від 08.09.2025, повідомлення ВУ-23м № 142 від 08.09.2025 та акт про технічний стан вагона ГУ-106 № 1 від 10.09.2025.

Після усунення несправності та проведення контрольного зважування встановлено невідповідність фактичної маси вантажу даним, зазначеним відправником у перевізних документах: фактична маса вантажу становила 55 500 кг, що на 14 400 кг менше від зазначеної у накладній. Вказані обставини зафіксовані комерційним актом № 348002/1 від 12.09.2025.

Оцінивши наведені докази у сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме неналежне виконання вантажовідправником обов`язку щодо забезпечення придатності вагона у комерційному відношенні та забезпечення схоронності вантажу під час перевезення спричинило необхідність проведення додаткових операцій, затримку вагона та виникнення відповідних витрат перевізника.

При цьому місцевий господарський суд правильно виходив із положень §3 статті 19 УМВС (СМГС), відповідно до яких особа, що здійснює навантаження, несе відповідальність за визначення придатності вагона для перевезення конкретного вантажу, дотримання вимог щодо його завантаження та всі наслідки незадовільного навантаження. Аналогічно стаття 31 Статуту залізниць України покладає на вантажовідправника обов`язок визначати придатність вагона у комерційному відношенні, якщо завантаження здійснюється його засобами.

Встановлена комерційним актом значна нестача вантажу порівняно з масою, заявленою у накладній, разом з виявленою технічною несправністю вагона підтверджує, що відповідачем не було забезпечено належне виконання покладених на нього обов`язків щодо підготовки вагона до перевезення та забезпечення схоронності вантажу. Саме ці обставини стали безпосередньою причиною затримки вагона та понесення позивачем додаткових витрат.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів виникнення перешкоди до перевезення з причин, які не залежать від перевізника, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що під час перевезення було виявлено несправність вагона, яка створювала ризик втрати вантажу, а після проведення контрольного зважування встановлено фактичну нестачу вантажу у розмірі 14 400 кг порівняно з даними, зазначеними відправником у накладній. Саме ці обставини зумовили необхідність відчеплення вагона від поїзда, проведення перевірочних заходів, усунення несправності, зважування та зберігання вантажу.

Посилання апелянта на те, що залізниця прийняла вагон до перевезення без зауважень, не спростовує його відповідальності, оскільки відповідно до §3 статті 19 УМВС (СМГС) та статті 31 Статуту залізниць України саме вантажовідправник несе відповідальність за визначення придатності вагона у комерційному відношенні та наслідки незадовільного навантаження. Сам факт прийняття вагона до перевезення не звільняє відправника від покладених на нього міжнародними та національними нормами обов`язків.

Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про неналежність акта про технічний стан вагона ГУ-106 від 10.09.2025 як доказу. Зазначений акт оцінювався судом у взаємозв`язку з іншими доказами, зокрема актом ГУ-23 №5383, повідомленнями ВУ-23м та ВУ-36м, комерційним актом №348002/1 та іншими документами, які у сукупності підтверджують факт несправності вагона, затримки перевезення та виникнення додаткових витрат перевізника. При цьому відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував зафіксовані у зазначених документах обставини або підтверджував відсутність його вини.

Щодо посилання апелянта на те, що платником провізних платежів за накладною визначено ТОВ «Лемтранс», апеляційний суд виходить з такого.

Предметом даного спору є не стягнення провізної плати за перевезення вантажу, а стягнення платежів, нарахованих у зв`язку із затримкою вагона та проведенням додаткових операцій, необхідність яких виникла внаслідок порушення відповідачем правил перевезення.

Відповідач є стороною договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, вантажовідправником у спірному перевезенні та особою, дії якої перебувають у причинному зв`язку з виникненням спірних витрат. Саме тому обов`язок їх відшкодування обґрунтовано покладено на ПРАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».

Отже, колегія суддів виснує, що суд першої інстанції повно та всебічно зясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права, належним чином оцінив подані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та підлягають відхиленню.

Суд першої інстанції також перевірив розрахунок усіх заявлених до стягнення платежів та встановив його відповідність умовам договору, Тарифному керівництву № 1 та Збірнику тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом, а тому обґрунтовано визнав нараховані суми такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову АТ «Українська залізниця» та стягнення з ПРАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» плати за користування вагонами, збору за маневрову роботу, збору за повідомлення, збору за зберігання вантажу та збору за зважування у загальному розмірі 11 697,96 грн.

6. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі №904/7417/25 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» задоволенню не підлягає.

7. Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, судові витрати покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі №904/7417/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі №904/7417/25 - залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги встановлено статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя Ю.А. Джепа

Судді: С.В. Мартинюк

О.Ю. Соп`яненко