Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №342/64/26 — Городенківський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 342/64/26

Провадження № 2/342/323/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Андріюк І.Г.,

з участю секретаря судового засідання Пронь Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Городенка у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Паньків Василь Дмитрович, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Чернелицької селищної ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей,

в с т а н о в и в:

Адвокат Паньків В.Д. звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та просить: розірвати шлюб між позивачкою та відповідачем, зареєстрований виконавчим комітетом Далешівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, актовий запис № 1 від 04.03.2016; визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що шлюб між позивачкою та відповідачем зареєстровано 04.03.2016 виконавчим комітетом Далешівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, актовий запис № 1. За час шлюбу в подружжя народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У 2025 році стосунки між сторонами погіршилися, між ними відсутнє взаєморозуміння та повага, стали частими суперечки щодо ведення спільного господарства та виховання дітей. З квітня 2025 року сторони спільно не проживають, фактично сім`я припинила своє існування. Примирення та збереження шлюбу між сторонами неможливе, перебування у шлюбі з відповідачем суперечить інтересам позивачки. Діти сторін: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є малолітніми, більшість часу проводять із мамою, діляться з нею своїми дитячими бажаннями та інтересами, відчувають велику материнську любов та прив`язаність. Позивачка постійно турбується станом здоров`я дітей, їх успішністю в навчальному та дошкільному закладах. Відповідач не працевлаштований, самостійного фінансового заощадження немає. За таких обставин, інтересам неповнолітніх дітей відповідатиме визначення місця їх проживання з позивачкою.

Ухвалою суду від 29.01.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Чернелицької селищної ради, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18.03.2025 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

Розгляд справи неодноразово відкладався через неявку відповідача.

Представник позивачки - адвокат Паньків В.Д. 06.05.2026 подав до суду заяву та просить судове засідання проводити у його відсутності та у відсутності позивачки.

У судове засідання 09.06.2026 представник позивачки з`явився, вимоги позову підтримав та просив задовольнити. Пояснив, що примирення та збереження шлюбу неможливе, сторони шлюбних стосунків не підтримують; щодо визначення місця проживання дітей зазначив, що діти проживають з позивачкою, яка має можливість їх утримувати, батько життям дітей не цікавиться.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Чернелицької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області у судове засідання не з`явився,через систему «Електронний суд» 17.03.2026 подано до суду заяву про розгляд справи без участі представника селищної ради та додаткові пояснення із копією рішення виконавчого комітету № 13 від 17.03.2026 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Дії представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, не суперечать вимогам ст.211 ЦПК України, відповідно до якої учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлявся у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомив.

Згідно ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Суд, вислухавши представника позивачки, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, вважає необхідним зазначити таке.

Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 04.03.2016 виконкомом Далешівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, актовий запис № 1 від 04.03.2016, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 04 березня 2016 року Далешівською сільською радою Городенківського району Івано-Франківської області.

Статтею 51 Конституції України, ч.1 ст. 24 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя, як визначено ч.1 ст.36 СК. Статтею 55 СК України передбачений обов`язок подружжя турбуватись про сім`ю, в т.ч.: дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, вони повинні бути відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в сім`ї, та зобов`язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім`ї.

Відповідно до ч.2 ст.104 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Згідно із ч. 2 ст. 112 Сімейного Кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що має істотне значення.

Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом (ч.ч. 3, 4 ст. 56 Сімейного кодексу України).

Позивачка скористалася правом припинити шлюбні відносини та звернулася до суду з даним позовом.

Відповідач, будучи повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання для дачі пояснень не з`явився, будь-яких заяв по суті позову не подав.

З пояснень представника позивачки, даних у судовому засіданні, та згідно матеріалів справи судом встановлено, що сторони спільно не проживають з квітня 2025 року, не піклуються про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що сім`я розпалася повністю, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки,тому позовна вимога про розірвання шлюбу є підставною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ч.2 ст.114 Сімейного Кодексу України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Щодо визначення місця проживання малолітніх дітей сторін з позивачкою, суд зважає на таке.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Судом встановлено, що у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 114 від 29 вересня 2016 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 29 вересня 2016 року Городенківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , актовий запис № 151 від 10 липня 2021 року, що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 10 липня 2021 року Городенківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

Згідно ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частиною 4 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Із копій витягів з реєстру Чернелицької селищної територіальної громади № 2026/007193113, № 2026/007193111 та № 2026/007193193, сформованих 05.05.2026, стверджується, що малолітні діти сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстровані разом з матір`ю - позивачкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дітей, майновий стан батьків, що мають істотне значення, але насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо. Такий висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), де вказано, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, N 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що під час визначення найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Такий висновок зробив Верховний Суд у справі №186/1659/20 від 26.01.2022.

При розгляді судом спорів між батьками щодо, зокрема, місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Статтею 19 Сімейного кодексу України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Рішенням виконавчого комітету Чернелицької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області від 17.03.2026 № 13 «Про визначення місця проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , 2016 р.н., ОСОБА_4 , 2021 р.н., біля матері ОСОБА_1 , 1996 р.н.», прийнятим відповідно до рекомендацій комісії з питань захисту прав дитини, вирішено визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , біля матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 200/952/18 під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини,

участь органу опіки та піклування є обов`язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (судом обов`язково враховується стан здоров`я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.

Суд зауважує, що обгрунтовуючи позовні вимоги у частині визначення місця проживання малолітніх дітей, позивачкою не надано даних, які б свідчили про її майновий стан, умови проживання, що підтверджували б житлово-побутові умови дітей, які проживають разом із матір`ю, стан здоров`я позивачки та дітей, документи, що підтверджують право власності на житло.

Також таких документів не долучив у судовому засіданні і представник позивачки.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд звертає увагу, що спір щодо місця проживання дитини ініційований матір`ю, з якою проживають малолітні діти, та судом не встановлено того, що позивачка чинить перешкоди батьку дітей бачитися з ними.

Натомість у судовому засіданні представник позивачки наголосив, що позивачка не перешкоджає батьку бачитися з дітьми.

Водночас суд не зміг з`ясувати думку відповідача щодо вказаного питання.

Отже, судом не встановлено, що між учасниками судового процесу існує спір з приводу визначення місця проживання дітей, будь-яких доказів існування такого учасниками до суду не надано, позивачка не довела порушення її прав в частині звернення до суду з позовом про визначення місця проживання малолітніх дітей, як це передбачено вимогами ч.1 ст. 4 ЦПК України, ч.1 ст. 15 ЦК України, а тому суд приходить до висновку, що у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно абз.2 ч.3 ст.6 згаданого Закону у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня становить 3328 грн.

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» розмір ставки судового збору за подання до суду позовної заяви про розірвання шлюбу становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1331,20 грн).

Підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що розмір ставки судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1331,20 грн).

При зверненні до суду з позовом про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей позивачка ОСОБА_1 сплатила судовий збір у сумі 2662,40 грн, що стверджується квитанцією № 2.500087159.1 від 22.01.2026.

Враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог, з відповідача слід стягнути в користь позивачки судові витрати у сумі 1331,20 гривень.

На підставі ст.ст. 3, 7, 19, 21, 24, 36, 55, 56, 104, 112-114,141, 157, 160-161 Сімейного Кодексу України, ст.29 ЦК України, ст.ст. 4, 6 Закону України «Про судовий збір», керуючись ст. ст. 128, 131,141,211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Паньків Василь Дмитрович, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Чернелицької селищної ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстрований виконавчим комітетом Далешівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 1 від 04.03.2016 року.

Шлюб припиняється в день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331,20 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Учасники справи:

- позивачка ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ;

- відповідач ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ;

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Чернелицької селищної ради, місцезнаходження: вул. Незалежності,19, с.мт.Чернелиця, Коломийський район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 04355601;

Повний текст судового рішення складено 17.06.2026.

Суддя: Андріюк І. Г.