Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №201/8545/23 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/8545/23

Провадження 2/201/256/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

при секретарі – Тоцькій Л.В.,

за участі адвокатів – Стрєльнікова Є.А., Громова Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільним майном подружжя, виділення майна у власність з припиненням права спільної сумісної власності та стягнення грошової компенсації за частку у спільній власності, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, припинення права власності, стягнення грошової компенсації

ВСТАНОВИВ:

Позивачка зазначила, що 30.06.2012р. уклала із відповідачем шлюб, який розірваний рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.02.2023 у справі № 201/3598/22.

За час спільного проживання, тобто з 30.06.2012 по 25.07.2022р.р. сторонами були придбані:

-квартира АДРЕСА_1 ;

-комора № НОМЕР_1 в тому ж будинку;

-надувний моторний прогулянково-патрульний човен Kolibri КМ-400D № UA-KLBG0043G617, бортовий номер НОМЕР_2 , 2016 року побудови з двигуном Suzuki DT15AS № НОМЕР_3 .

Станом на 11.01.2023р. ринкова вартість квартири становить 3 093 300грн., комори № 110 - 296 700грн.; надувного моторного прогулянково-патрульного човна Kolibri КМ-400D № НОМЕР_4 , бортовий номер НОМЕР_2 , 2016 року побудови, укомплектованого двигуном Suzuki DT15AS № 01504-713112 - 79 462грн.

Оскільки в позасудовому порядку вирішити питання поділу цього майна неможливо, просить суд:

-визнати спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :- житлову двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 : м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 62Г, надувний моторний прогулянково-патрульний човен Kolibri КМ-400D № UA-KLBG0043G617, бортовий номер НОМЕР_2 , 2016 року побудови;

-виділити ОСОБА_2 у власність житлову двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 : м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 62Г, та надувний моторний прогулянково-патрульний човен Kolibri КМ-400D № UA-KLBG0043G617, бортовий номер НОМЕР_2 , 2016 року побудови, припинивши право спільної сумісної власності подружжя на зазначене майно;

-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності у розмірі 1 734 731грн;

-вирішити питання судових витрат.

Відповідач позов визнав частково, подав відзив (т.1, а.с.77-84), в якому вказав, що спірна квартира більшою частиною придбана за його особисті дошлюбні заощадження – 500 000грн, накопичені за рахунок заробітної плати, які зберігалися вдома, і про які позивачка знала. При купівлі квартири також були використані кошти, які відповідач заробив, перебуваючи у шлюбі з позивачкою - 52 908грн. Позивачка грошових коштів на купівлю квартири не вносила, тому є підстави для відступу від принципу рівності часток подружжя, виділивши відповідачу у власність 952/1000 частин цієї квартири, а позивачці – 48 000 часток.

Вартість спірної квартири становить 2 898 191грн 33коп згідно довідки про оціночну вартість квартири, сформовану на сайті ФДМУ, а строк дійсності висновку про вартість квартири, поданого позивачкою – сплив. Тому відповідач вважає, що позивачка має право на отримання від нього компенсації вартості 48/1000 часток спірної квартири в сумі 139 113грн 18коп, виходячи із вартості цього житла, вказаної у довідці. .

Вартість комори, згідно довідки, сформованої на сайті ФДМУ, станом на 27.09.2023р., становить 101 859грн 41коп, строк дійсності висновку про вартість комори, поданого позивачкою – сплив. Відповідно, позивачка має право на компенсацію їй половини вартості комори згідно довідки ФДМУ, в сумі 50 929грн 70коп.

Вартість човна Kolibri КМ-400D № UA-KLBG0043G617, бортовий номер SRU 012316, 2016 року побудови та двигуна, згідно суднового білету та запису № 949 у Судновій книзі України серії СКР № 070, становить 61 963грн. Строк дійсності висновку про вартість човна та двигуна, поданого позивачкою – сплив. Тому позивачка має право на отримання компенсації за човен та мотор загальною сумою 39 731грн

Вважає, що позивачка має право на компенсацію її частини у спільному сумісному майні на загальну суму 229 773грн 88коп.

Вказав також про зменшення витрат на оплату ОСОБА_1 правничої допомоги її адвоката, оскільки не погоджується із заявленим ОСОБА_1 розміром витрат на правничу допомогу (30 440,00 грн.). Такий розмір є очевидно не співмірним ані із складністю цієї справи, ані із виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), ані із витраченим адвокатом часом, ані із ціною позову, ані із значенням справи для ОСОБА_1 .

Справи про визнання спільним майном подружжя, виділення майна у власність з припиненням права спільної сумісної власності та стягнення грошової компенсації за частку у спільній власності – є розповсюдженими справами, порядок ведення яких не викликає у практикуючих адвокатів складнощів.

Час на супроводження таких справ, зокрема на оформлення позовної заяви, для професійного адвоката має становити не більше однієї години робочого часу.

Обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи обставини цієї справи, є невеликим, позаяк фактично зводиться до аналізу документів щодо шлюбу та правовстановлюючих документів на майно, а також із цитування норм законів та висновків Верховного Суду.

Значення справи для ОСОБА_1 не є визначальним чи суттєвим, позаяк і сама ОСОБА_1 в позові на це увагу не звернула.

В категорії справ щодо поділу майна подружжя, показник присуджених витрат на адвоката в Дніпровській області, може становити 9 500,00 грн. (ДАС, №175/1214/18, 19.07.2023), 14 500,00 грн. (ДАС, №202/5053/21, 21.06.2023), 4 287,60 грн. (ДАС, №202/7845/22, 25.05.2023), 10 000,00 грн. (ДАС, №209/357/22, 26.04.2023), 15 000,00 грн. (ДАС, №209/357/22, 06.12.2022).

Включені до витрат на правову допомогу витрати на проведення експертиз є необгрунтованим, недоведеним, є не співмірними. Такі витрати в контексті їх стягнення з іншої сторони спору, є не розумними витратами, оскільки існує спосіб отримати оціночну вартість майна шляхом користувача єдиної бази даних звітів про оцінку Фонду державного майна України – Кабінету [https://evaluation.spfu.gov.ua/auth/login/orderReport]. Довідки є безкоштовними.

Враховуючи принцип диспозитивності, витрати ОСОБА_1 на оцінку майна є її особистим вибором, але покладення цих витрат на іншу сторону є непропорційним, а тому прошу відмовити і в цій частині у стягненні витрат на експертизу.

Врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, заявлений ОСОБА_1 розмір витрат на правову допомогу є завищеним, а тому його слід зменшити до 10 000грн.

Посилаючись на наведене, відповідач пред`явив зустрічний позов (т.1, а.с.44-53), в якому просить суд:

-визнати за ним, ОСОБА_2 , право власності на 952/1000 ідеальних частин квартири АДРЕСА_1 ;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 48/1000 ідеальних частин квартири АДРЕСА_1 ;

-припинити право власності ОСОБА_1 на 48/1000 частки у квартирі АДРЕСА_1 з виплатою грошової компенсації її вартості;

-стягнути з нього, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 139 113,18 грн. 18 коп компенсації за 48/1000 частки у квартирі АДРЕСА_1 ;

-визнати за ним, ОСОБА_2 право власності на 48/1000 частки у квартирі АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 , після сплати ОСОБА_2 грошової компенсації за її частку;

-визнати за ним, ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальних частин комори АДРЕСА_3 ;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальних частин комори АДРЕСА_3 ;

-припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частки у коморі АДРЕСА_3 з виплатою грошової компенсації її вартості;

-стягнути з нього, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 929 гривень 70 копійок компенсації за 1/2 частки у коморі АДРЕСА_3 .

-визнати за ним, ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки у коморі АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ), після сплати ОСОБА_2 грошової компенсації за її частку;

-визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) право власності на 1/2 ідеальних частин човна “Kolibri KM-400D” №UA-KLBG0043G617 та двигуна “Suzuki DT15AS” № НОМЕР_3 ;

-визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 ідеальних частин човна “Kolibri KM-400D” №UA-KLBG0043G617 та двигуна “Suzuki DT15AS” № НОМЕР_3 ;

-припинити право власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) на 1/2 частки у човні “Kolibri KM-400D” №UA-KLBG0043G617 та двигуні “Suzuki DT15AS” № НОМЕР_3 з виплатою грошової компенсації її вартості;

-стягнути з нього, ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 39 731 гривня ї за 1/2 частки у човні “Kolibri KM-400D” №UA-KLBG0043G617 та двигуні “Suzuki DT15AS” № НОМЕР_3 ;

-визнати за ним, ОСОБА_2 , право власності на 1/2 частки у човні “Kolibri KM-400D” №UA-KLBG0043G617 та двигуні “Suzuki DT15AS” № НОМЕР_3 , які належали ОСОБА_1 , після сплати ОСОБА_2 грошової компенсації за її частку;

-вирішити питання судових витрат.

Позивачка зустрічний позов не визнала, подала відзив (т.1, а.с.97-98), зазначивши, що до травня 2003р. відповідач отримував заробітну плату меншу, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, і сам потребував сторонньої допомоги. З 2010р. вони почали проживати однією родиною, мали спільний бюджет, і спірна квартира придбана за їх спільні сумісні кошти. більшість з відображених в довідці позивача коштів мають той самий статус спільних з відповідачкою коштів, що не дозволяє застосовувати до них режим особистого майна одного з подружжя. Відкидаючи висновки відповідачки за зустрічним позовом про вартість спірного нерухомого майна, позивач по-перше, бажає замінити справжню фахову оцінку, що заснована на безпосередньому дослідженні предмету оцінки, роботою алгоритмів, не заснованих на вивченні предмету оцінки, по-друге, застосовує твердження про прострочення дійсності експертизи (6 місяців), яке не засноване на нормативних актах, що регулюють відносини між сторонами, а по-третє, демонструє порушення частини 3 статті 13 ЦК України.

Так, доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі – "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Відповідно до частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідачка вважає за необхідне просити суд застосувати до наданих в зустрічному позові тверджень про прострочення дійсності експертизи принцип заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, а також статтю 13 ЦК України про заборону зловживання правами, оскільки сам позивач за зустрічним позовом одночасно застосовує висновки експертизи того ж часу про ринкову вартість човна.

Вимагаючи у суду присудження відповідачці грошової компенсації замість її права власності на неподільне майно, позивач не забезпечив попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, що в свою чергу виключає можливість вирішення судом поставленого позивачем питання.

Відповідач подав відповідь на відзив (т.1, а.с.105-109), де вказав, що обов`язковими умовами для визнання членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Батьками відповідача є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (помер у 2023р.),

В період 01.01.2000-01.11.2011р.р. вони й були членами сім`ї відповідача, і їх родина спільно проживала в одному житлі за адресою: АДРЕСА_4 , була пов`язана спільним побутом, мала взаємні права та обов`язки, вела спільне господарство, несла спільні витрат, мала спільний бюджет, спільно харчувалася, спільно купувала майно для спільного користування, спільно брали участь у витратах та утримання житла, надавала один одному взаємну допомогу, мала усні домовленості про порядок користування житлом тощо, що у сукупності засвідчує реальність сімейних відносин.

Проживаючи з батьками, відповідач мав реальну можливість накопичення грошових коштів.

Про накопичення відповідачем коштів у період 01.01.2000-29.06.2012р.р., знають ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яким відповідач позичав гроші, а вони їх повертали.

Позивачка у відзиві вказує, що з 2010р. сторони проживали однією сім`єю, але із первісного позову вбачається, що його підставами є обставини, які виникли починаючи з факту реєстрації шлюбу, тобто з 30.06.2012р. Це є найпершим реченням первісного позову, і, більше того, у другому реченні зазначено наступне, а саме: "За час спільного проживання, тобто з 30.06.2012 по 25.07.2022...", тобто згідно перших пояснень ОСОБА_1 , сторони спору спільно проживали з 30.06.2012 по 25.07.2022.

У відзиві на зустрічний позов позивачка вже зазначає, що "...починаючи з 2010 року проживала з позивачем однією сім`єю та мала спільний бюджет.

Це є непослідовною позицією та суперечливою поведінкою позивачки, а насправді сторони почали жити разом вперше у своєму житлі (орендованому) з листопада 2011р., а зустрічі до цієї календарної дати не є тотожним проживанню однією сім`єю.

В судовому засіданні представники сторін викладені доводи підтримали.

Позивачка в судовому засіданні 05.03.2026р. пояснила, що почала проживати з відповідачем однією сім`єю у квартирі його батьків на ОСОБА_7 , з 2004р., потім на орендованих квартирах аж до припинення подружніх відносин в 2022р.

Суд, вислухавши учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Сторони уклали шлюб 30.06.2012р. (а.с.6).

17.01.2015р. між відповідачем ОСОБА_2 та ЖБК «МІСТО-САД ВОСЬМИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ 2В» укладено договір про сплату пайових внесків № 56/3 з додатками (а.с.9-14).

За цим Договором ЖБК зобов`язується організувати будівництво житлового будинку по АДРЕСА_5 (далі за текстом Об`єкт будівництва) за рахунок внесків Учасника та внесків інших асоційованих членів ЖБК, здати його в експлуатацію, передати Учаснику приміщення в Об`єкті будівництва, обумовлене цим Договором (далі за текстом Об`єкт нерухомості) та всі документи, необхідні Учаснику для реєстрації права власності на нього, а Учасник зобов`язується сплатити до ЖБК внески у розмірах та в порядку, встановлених даним Договором та додатками до нього, та має право отримати Об`єкт нерухомості лише за умови повної сплати внеску, встановленого даним Договором для Учасника (п.1.1. договору).

Сторони домовляються, що розмір внеску, залежить від вартості будівництва одного квадратного метра площі Об`єкту нерухомості та остаточної загальної приведеної площі, яка фактично побудована. (п.1.3 договору).

Сторони домовились, що Об`єкт нерухомості, майнові права на який передаються за даним Договором, розташований за адресою: АДРЕСА_6 та передається з наступними характеристиками: квартира, номер АДРЕСА_7 , загальна площа 67,1, поверх 12 (1.5 договору).

Сторони домовились, що об`єкт нерухомості передається учаснику з наступним оздобленням: по приміщенню – зі штукатуренням внутрішніх цегляних стін (за винятком стін ванни, туалету та стін, до яких примикає робоча кухонна поверхня), без фарбування стін, з встановленням внутрішніх перегородок (без оздоблення), без виконання цементної стяжки підлоги, без облицювання керамічною плиткою, без дверей, підвіконь та внутрішніх столярних виробів, без облицювання керамічною плиткою, без встановлення внутрішніх мереж водопроводу і каналізації, без встановлення сантехнічних приладів, із заскленням балкону, який знаходиться у квартирі, без встановлення підвіконня на балконі, без встановлення металопластикових віконних блоків, з встановленням опалювального котла, з комплектацією лічильниками обліку води, газу і електроенергії, з встановленням стояків газопроводу, водопроводу і каналізації, чи без електропроводки, з встановленням вхідних дверей; по місцях загального користування – з встановленням вікон, з штукатуренням і фарбуванням стін в місцях загального користування, з облицюванням підлоги в місцях загального користування керамічною плиткою, з виконанням електричної проводки і з встановленням електричних пристроїв згідно проекту в місцях загального користування (п.1.6 договору).

Вартість будівництва 1 квадратного метра загальної площі об`єкту нерухомості визначається ДБК відповідно до проектно-кошторисної документації та договору підряду з підрядною організацією і на день укладення цього договору складає 7990грн за 1 квадратний метр і може змінюватися за рішенням ЖБК виключно у випадках передбачених цим договором (п.2.1 договору).

На момент укладення договору розмір внесків з врахуванням площі об`єкту нерухомості згідно проекту та вартість будівництва 1 квадратного метру на день укладення договору становить 536 129грн (п. 2.7 договору).

Згідно квитанції № 19-3665422/С від 19.01.2015р. відповідач вніс на рахунок ЖБК «МІСТО-САД ВОСЬМИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ 2В» пайовий внесок згідно договору номер 56/3 від 17.01.2015р. в сумі 536 129грн (т.1, а.с.61).

20.01.2015р. головою ЖБК «МІСТО-САД ВОСЬМИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ 2В» відповідачу видано довідку № 115 про повну сплату пайових внесків за договором про сплату пайових внесків № 56/3 від 17.01.2015р. (т.1, а.с.62).

Згідно квитанцій № 19-3665566/С від 19.01.2015р., № 05-3728514/С від 05.02.2015р. відповідач вніс 27 965грн та 11 985грн пайових внесків за дві комори, які в подальшому були об`єднані в одну комору (спірну) (т1, а.с.63-67).

21.09.2015р. між відповідачем ОСОБА_2 та ЖБК «МІСТО-САД ВОСЬМИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ 2В» укладено додаткову угоду до договір про сплату пайових внесків № 56/3 (а.с.15 т.1), згідно умов якої розмір внесків з врахуванням площі об`єкту нерухомості згідно проведеної технічної інвентаризації та вартості будівництва одного квадратного метру становить 552 908,00 (п`ятсот п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот вісім) гривень 00 коп. Відповідно до п.2.9. Договору розмір пайового внеску, який має бути внесений Учасником згідно результатів технічної інвентаризації становить 16779,00 (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят дев`ять) грн. 00 коп. Пайовий внесок вказаний в п.2. цієї Додаткової угоди підлягає сплаті Учасником до «01» жовтня 2015 р. включно. За наслідками проведення технічної інвентаризації Об`єкту нерухомості його номер зазначено «84», що відрізняється від будівельного номеру у порівнянні із номером, який згідно п.1.5. Договору зазначено під номером «87», враховуючи вищезазначене Сторони погодили внести зміни до п. 1.5. Договору – в частині зміни номеру квартири – з номеру 87 на номер 84.

27.11.2015р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна – квартиру АДРЕСА_1 (а.с.17) з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.16), із вказівкою власника – відповідача у справі ОСОБА_2

27.11.2015р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна –приміщення 110 будинку АДРЕСА_5 (а.с.20) з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.216), із вказівкою власника – відповідача у справі ОСОБА_2

07.07.2017р. відповідачем за 20 043грн (з ПДВ) придбаний човен надувний КМ DSL з пайол алюмінієвий зі стрінгерами (настил, стрінгера, сумка) (а.с.24-25).

Згідно видаткової накладної № РН-024 від 16.06.2017р., відповідачем придбаний двигун Suzuki DT15AS №01504-713112 DT15AS, за 41 920грн (а.с.25зв).

Згідно суднового білету ДБ № 008267 від 07.08.2017р., власником надувного самохідно-моторного прогулянкового судна «Kolibri KM-400D» № UA-KLBG0043G617, бортовий реєстраційний номер ДНП-1866-К з двигуном підвісним одним «Suzuki DT15AS» № 01504-713112, 15 к.с., є відповідач ОСОБА_2 (т. 1, а.с.26).

Шлюб між сторонами розірвано рішенням від 23.02.2023р. Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська (а.с.7-8). Згідно вказаного рішення, їх подружні стосунки припинені з 25.07.2022р.

Згідно висновку про вартість майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання Коваленко С.Л. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 292/21 від 09.04.2021 р., виданий Фондом державного майна України, термін дії з 09.04.2021 р. до 09.04.2024 р.), вартість житлової двокімнатної квартири АДРЕСА_8 , коротка характеристика об`єкта оцінки: поштова адреса об`єкта оцінки - АДРЕСА_9 , зона населеного пункту – серединна, вид об`єкта нерухомості - квартира в багатоквартирному будинку багатоповерхового житлового будівництва, тип будинку – висотка, поверх у будівлі (для квартири) / поверховість будівлі – 12/12, кількість кімнат – 2, загальна площа – 69,2 кв. м., житлова площа – 38,5 кв. м., фізичний стан – добрий, форма власності – приватна, власник – гр. ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , мета оцінки - проведення оцінки майна для судових розглядів, дата оцінки

11.01.2023р., вид вартості, що визначався - ринкова вартість, величина вартості, отримана в результаті оцінки - 3 093 300грн без ПДВ (т.1, а.с.27).

Згідно висновку про вартість майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання ОСОБА_8 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 292/21 від 09.04.2021 р., виданий Фондом державного майна України, термін дії з 09.04.2021 р. до 09.04.2024 р.), вартість приміщення комори № НОМЕР_1 , загальною площею 6,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , мета оцінки - проведення оцінки майна для судових розглядів, дата оцінки 11.01.2023р., вид вартості, що визначався - ринкова вартість, величина вартості, отримана в результаті оцінки – 296 700грн без ПДВ (т.1, а.с.27зв).

Згідно висновку про вартість майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання ОСОБА_9 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 35/2023 від 19.01.2023р.), вартість надувного моторного прогулянково-патрульного човна KOLIBRI KM-400D № UA-KLBG0043G617, бортовий реєстраційний номер SRU 012316, 2016 року побудови, з додатково встановленим обладнанням становить 79 642грн (а.с.28).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, відповідач ОСОБА_2 отримав усього за рік для пенсії: в 2000р. – 454грн, в 2001 – 1 572грн 60коп, в 2002р. – 2 077грн 93коп, у 2003р. – 6 125грн 94коп, у 2004р, - 9 374грн 17коп, у 2005р. – 19 647грн 09коп, у 2006р. – 47 101грн 39коп, у 2007р. – 62 997грн 73коп, у 2008р – 45 338грн 43коп, у 2009р. – 51’ 985грн 58коп, у 2010р. – 86 002грн 96коп, у 2011р. – 124 155грн 61коп, у 2012р. – 181 623грн 77коп, у 2013р. – 589 575грн 93коп (а.с.54-57 т.1).

Згідно довідок про оціночну вартість об`єкту нерухомості, вартість спірної квартири - 2 898 191грн 33коп (т.1, а.с.58-60), комори – 101 859грн 41коп (т1, а.с.68-70).

Згідно з висновком судово-медичного експерта № 2989 від 24.10.2022р., у відповідача ОСОБА_2 виявлені тілесні ушкодження у вигляді численних саден, що спричинені від дії тупого (тупих) твердого предмету (предметів) в термін на який вказує обстежений, тобто 23.10.2022р.; виявлені тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки; зі слів обстежуваного, його 23.10.2022р., о 21.30год., побила дружина (т.1, а.с.71-72).

Свідок ОСОБА_10 , матір позивачки ОСОБА_1 , пояснила, що сторони познайомилися у березні 2003р., з літа 2003р. стали жити разом. Спочатку жили в батьків ОСОБА_11 , на ОСОБА_7 , 2 роки, потім орендували житло. Її дочка завжди працювала, у 2002р. – в турфірмі адміністратором, приблизно 1 рік; з 2003 по 2005р. – в магазині автоапчастин на АДРЕСА_10 , з 2005 по 2008 або 2009 – продавцем автомагазину по просп. Кірова, потім недовго а автомагазині на вул. Артема, з 2010 по 2012р. – в автомагазині в будинку АДРЕСА_11 , в цьому ж будинку вона зі співмешканцем (відповідачем) знімали квартиру. У 2012р. позивачка пішла у декрет, вийшла на роботу в 2017р. в автосалон «Пежо», в 2018р. – перейшла до автосалону «Шевроле», з 2020-2021р. працювала в автосалоні «Мерседес». Працювала офіційно і без оформлення. Зароблені гроші витрачала на потреби їх з відповідачем родини (харчування, одяг). Відповідач себе позиціонував як головний заробітчанин, працював на Баварія-Дніпро. Його доходи свідку невідомі, їх суми не знала й позивачка. Значно пізніше з`ясувалося, що відповідач міг заробити і 100 00грн на місяць. Гроші зберігав у сейфі, вдома, там було 26 000 доларів США. Позивачка знала, скільки в сейфі грошей, але доступу до них не мала. Відповідач витрачав їх на власний розсуд , купував дорогу зброю, екіпірування для полювання, все, що вважав за потрібне. Сторони ще позичали у свідка 10 000 доларів США, і ці гроші внесли забудовнику. Після завершення будівництва почали робити ремонт у новозбудованій квартирі, і новий 2021р. зустрічали вже у власному житлі, хоча ремонт ще не завершили. Сімейні відносини припинили в той час, який вказаний у рішенні суду про розірвання шлюбу. Зараз її дочка живе в квартирі своєї баби, відповідач – у спірній.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що знайома з позивачкою з 2011р. Сторони жили разом у квартирі на АДРЕСА_11 , були не одружені, але проживали однією родиною. Свідок зробила такі висновки, оскільки бувала у них вдома, бачила їх побут, бачила, як позивачка готувала їсти, прасувала тощо. Позивачка пішла у декрет в 2012р., свідок – в 2014р., в декреті вони почали спілкуватися значно частіше, гуляли з дітьми. Сейф у квартирі сторін, на АДРЕСА_11 ,дійсно був, позивачка казала, що там зброя, що іще - не уточнювала. В 2015р. позивачка вийшла на роботу. Вона завжди економила, оскільки вони з відповідачем збирали на власне житло. Відповідач, в свобю чергу, гроші не рахував, міг купити три пари взуття, а позивачка одягалась у секонді. Човна купив, не порадившись із позивачкою. Свідку відомо, що спірну квартиру та комору сторони купили з фундаменту, в 2015р., внесли забудовнику приблизно 30 000 доларів США. Скільки в сторін було грошових заощаджень, свідку невідомо, але для полювання та рибалки відповідач купував дорогі речі.

Свідок ОСОБА_13 , кума позивачки, суду пояснила, що сторони познайомилися у 2003 році, майже одразу стали жити разом у батьків відповідача, на ОСОБА_7 , в них велика квартира. Обидва працювали, збирали гроші на власне житло. В 2004р. свідок поїхала на заробітки, повернулася у 2006р. вагітна, після пологів позивачка хрестила її сина ОСОБА_14 . Зідзвонюються вони постійно. Позивачка працювала в автосалонах і автомагазинах, її заробітна плата поступово зростала, почала становити 500 доларів США. Сторони орендували квартиру на мікрорайоні «Тополь», купляли туди телевізор, холодильник, пральну машину, в 2012р. переїхали у також орендовану квартиру на просп. Гагаріна, де жили до завершення будівництва спірної квартири. На спірну квартиру сторони гроші збирали разом, 24 000 доларів США. Ремонт новозбудованої квартири робили також за родинні гроші, жили вони як сім`я, позивачка хороша хазяйка. Сейф у сторін був, він стояв ще у орендованій на просп. Гагаріна квартирі, при свідку його не відкривали.

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що знає відповідача з 2007р., вони працювали разом до кінця 2008р. у відділі продаж БМВ. До цього відповідач працював у відділі сервісу. Відповідач орендував житло, спершу на мікрорайоні ОСОБА_15 , потім на просп. Гагаріна (2015-2016р.). У 2011р. – початку 2012р. відповідач повідомив, що хоче купити квартиру на « ОСОБА_16 », придивлявся до квартир вартістю до 35 000 доларів США. Цю суму знає зі слів відповідача. Взагалі він дуже хотів придбати власне житло. Угода з купівлі квартирі на « ОСОБА_16 » не відбулася, відповідач потім не міг повернути якісь гроші. Купив відповідача квартиру в 2015 або в 2016р., свідок допомагав речі туди перевозить. Квартиру відповідач купив на етапі будівництва, приблизно за суму 27-30 тисяч доларів. Сторони в цій квартирі більше 2 років робили ремонт, а до цього жили в орендованому житлі. Позивачку свідок знає, як дівчину, а потім дружину відповідача. ОСОБА_17 працювала на « ОСОБА_18 », на « ОСОБА_19 » в 2020р., а до цього в декреті була, але подробиць свідок не пам`ятає. Розмов між сторонами про те, що куплена за особисті кошти відповідача, свідок не чув.

Свідок ОСОБА_6 , кум сторін, суду пояснив, що з відповідачем знайомий з 2000р., він прийшов працювати до них у фірму охоронцем, позивачку знає з 2001р – 2004р., точніше не пригадує, як дівчину відповідача. Одружилися сторони в 2013р., а до того жили разом приблизно три роки. У відповідача була мрія купити власну квартиру, він збирав для цього кошти. В 2011р., з сейфу в квартирі батьків відповідача, на ОСОБА_7 , почали пропадати гроші. Тому він попросив свідка зберігати їх у нього (свідка) вдома, в сейфі, і передав йому 25 000 доларів США. В 2012р. відповідач хотів купити квартиру, забрав гроші, але угода не відбулася, бо на квартиру було накладено арешт, і відповідач знову повернув ці 25 000 доларів США свідку на зберігання; забрав їх на початку 2015р., і купив квартиру. Ціна квартири була приблизно 27 000 доларів США, може до 30 000 доларів США.

Відповідач, допитаний як свідок, пояснив, що позивачка у 2000р. підробляла випадковими заробітками, а в 2004р. він влаштував її на автосервіс. Вважає, що сторони почали проживати однією родиною в червні 2012р. До того відповідач жив у батьків на ОСОБА_7 , позивачка приходила туди, але, хоч квартира та велика, але в ній жили 4 родини, і позивачка могла не залишатись ночувати. Вона жила у подружок, у друзів, у мами, потім знову у відповідача. З листопада 2010 по травень 2011р. відповідач орендував квартиру на « ОСОБА_15 » (дослівно – «ми переїхали на зйомне житло»), з липня 2011р. – квартиру на просп. Гагаріна, яку знайшла матір позивачки. Сторони жили разом, але гроші додому приносив відповідач, орендну плату сплачував також він, питання купівлі квартири на « ОСОБА_16 » вони обговорювали. Одружитися на позивачці вирішив, коли вона завагітніла, спірну квартиру купував для проживання їх родини. Матір позивачки грошей на купівлю йому не давала, ця квартира куплена за особисті кошти відповідача. Ці гроші він накопичив за рахунок заробітної плати, зберігав у себе вдома, в сейфі, на ОСОБА_7 . Але в 2011р. частину з них, 25 000 доларів США, передав на зберігання своєму товаришу - свідку ОСОБА_6 , оскільки з сейфу вдома, на ОСОБА_7 , пропала частина грошей.

Мотиви суду при вирішенні заявленого спору є наступними.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023р. у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.05.2021р. у справі № 203/284/17 ).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.01.2024р. у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують».

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023р. у справі № 359/441/20 (провадження № 61-6735св22), вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.06.2022р. у справі № 754/16202/18, провадження № 61-15662св20).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.09.2022р. в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022р. в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Судом у цій справі встановлено, що сторони уклали шлюб в 2012р.

19.01.2015р. відповідач вніс пайовий внесок на будівництво спірної квартири в сумі 536 129грн, 21.09.2015р. доплатив 16 779грн (до суми 552 908грн згідно додаткової угоди).

Разом із внеском за квартиру 19.01.2015р. вніс 27 965грн пайового внеску за комору; 05.02.2015р. вніс 11 985грн за другу комору.

16.06.2017р. відповідачем придбаний двигун, 17.07.2017р – човен.

Відповідач спростовує презумпцію спільності права власності подружжя тільки на спірну квартиру, вказуючи як у зустрічному позові (т.1, а.с.45), так і у відзиві на первісний позов (т.1, а.с.78). що «станом на 29.06.2012р., тобто за день до шлюбу, ОСОБА_2 накопичив та мав грошові кошти, які належали йому особисто, в розмірі 500 000,00 грн., про що ОСОБА_1 знала. Ці грошові кошти були офіційною заробітною платою і зберігалися готівкою як особисті заощадження ОСОБА_2 вдома». І відзив на первісний позов, і зустрічний позов підписані відповідачем власноруч.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За положеннями ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

На спростування презумпції спільності сумісного майна подружжя (квартири) судом на клопотання відповідача допитані свідки ОСОБА_6 , кум сторін, який пояснив, що з 2011 зберігав у себе вдома в сейфі грошові кошти відповідача в сумі 25 000 доларів США, віддавав їх відповідачу, коли він хотів придбати житло, але ця угода не відбулася, тому відповідач повернув ці гроші свідку на зберігання та забрав на початку 2015р.; свідка ОСОБА_5 , друга сторін, який пояснив, що відповідач у 2011р. – початку 2012р. планував купити квартиру на «Соколі», і придивлявся до варіантів вартістю до 35 000 доларів США, але угода не відбулася. Обидва свідки пояснили, що купівля житла була мрією та метою відповідача, бо він хотів жити у власному, а не платити оренду. При цьому свідок ОСОБА_6 пояснив, що до укладення шлюбу сторони приблизно 3 роки вже мешкали разом, а свідок ОСОБА_5 - що знає відповідача з 2007р., а позивачку знає як його дівчину, а потім як дружину.

Також відповідачем подані індивідуальні відомості про нього як застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, згідно яких відповідач ОСОБА_2 отримав усього за рік для пенсії: в 2000р. – 454грн, в 2001 – 1 572грн 60коп, в 2002р. – 2 077грн 93коп, у 2003р. – 6 125грн 94коп, у 2004р, - 9 374грн 17коп, у 2005р. – 19 647грн 09коп, у 2006р. – 47 101грн 39коп, у 2007р. – 62 997грн 73коп, у 2008р – 45 338грн 43коп, у 2009р. – 51 985грн 58коп, у 2010р. – 86 002грн 96коп, у 2011р. – 124 155грн 61коп, у 2012р. – 181 623грн 77коп, у 2013р. – 589 575грн 93коп.

Велика Палата Верховного Суду наголошує на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц).

Якщо перерахувати суми доходу відповідача згідно поданих ним індивідуальних відомостей про нього як застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, ним в гривнях по середньому курсу долара США за конкретний рік, то у доларах США він отримав заробітної плати:

- у 2000р. - 454,00 грн – курс 5,44 грн - $83,46;

- у 2001р. - 1 572,60 грн – курс 5,37 грн - $292,85

- у 2002р. - 2 077,93 грн – курс 5,33 грн - $389,86

- у 2003р. - 6 125,94 грн - курс 5,33 грн - $1 149,33

- у 2004р. - 9 374,17 грн – курс 5,31 грн - $1 765,38

- у 2005р. - 19 647,09 грн – курс 5,12 грн - $3 837,32

- у 2006р. - 47 101,39 грн – курс 5,05 грн - $9 327,01

- у 2007р. - 62 997,73 грн – курс 5,05 грн - $12 474,80

- у 2008р. - 45 338,43 грн – курс 5,27 грн - $8 603,12

- у 2009р. - 51 985,58 грн – курс 7,79 грн - $6 673,37

- у 2010р. - 86 002,96 грн – курс 7,94 грн - $10 831,61

- у 2011р. - 124 155,61 грн – курс 7,97 грн - $15 577,87

- у 2012р. - 181 623,77 грн – курс 7,99 грн - $22 731,39

- у 2013р. - 589 575,93 грн - курс 7,99 грн - $73 789,23.

З наведеного випливає, що з 2000 по 2010р.р. включно, відповідач отримав заробітної плати приблизно 55 528,11доларів США., з яких накопичив щонайменше 25 000 доларів США, які зберігав свідок ОСОБА_6 у сейфі з 2011р. В судовому засіданні відповідач як свідок пояснив, що в ОСОБА_20 зберігалися не всі гроші. Як сам відповідач вказав у відзиві та зустрічному позові та власноруч у цьому розписався, він станом на 29.06.2012р. зберігав вдома готівкою ще 500 000грн.

Але заробітна плата відповідача з 2000 по 2011р. включно встановила 456 833,43грн, і заощадити таку суму (25 000 доларів США та 500 000грн) лише з цих доходів неможливо.

У цій справі суд враховує, що, згідно пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , мрією та метою відповідача було придбання квартири, для чого він безперервно працював, збирав гроші, мав ці гроші, планував купівлю в 2011-2012р.р. ще до шлюбу з позивачкою, оскільки хотів жити у власному житлі, а не платити оренду.

Але, як випливає з письмових доказів у матеріалах справи і пояснень свідків, від листопада 2010р. відповідач, який, за його твердженням, мав грошові кошти на покупку житла і хотів купити житло, а не орендувати, тим не менш орендував його, а майнові права на спірну квартиру придбані тільки у січні 2015р., після укладення 30.06.2012р. сторонами шлюбу, для проживання їх родини.

Суд звертає увагу, що саме впродовж 2012 – 2013р.р. відповідач отримав дохід, в середньому еквівалентний 96 520,62 доларам США, що вказує на реальну можливість накопичення, адже майнові права на спірну квартиру вартували 33 916 долара США за курсом НБУ станом на 19.01.2015р. (без доплати у вересні 2015р. в сумі 16 779грн). Також слід врахувати пояснення свідка ОСОБА_12 , яка пояснювала, що позивачка з відповідачем співмешкала з 2011р., і гроші економила, бо вони збирали на квартиру.

Тому суд вважає, що відповідач належними та допустимими доказами презумпцію спільності майна подружжя стосовно спірної квартири не спростував, обставин, які безумовно свідчать про наявність правових підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя суд не встановив, доводи відповідача про те, що спірну квартиру слід поділити із відступом від рівності часток подружжя, є не доведеними.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що спірна квартира була придбана в період перебування сторін у шлюбі, для проживання їх родини (що відповідач зазначив сам), і на кошти, неналежність яких до спільних сумісних коштів подружжя відповідачем не спростована за критерієм найбільшої вірогідності доказів, а тому квартира є об`єктом спільної сумісної власності, і кожна зі сторін має рівні права на неї.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України) /див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.10.2024 у справі № 757/58282/21, провадження № 61-4866св24).

Презумпція спільності іншого спірного майна – комори та човна – сторонами не спростовується.

Але відповідач не погоджується із вартістю всього спірного майна, яку зазначила позивачка.

Вказує, що, звертаючись 25.07.2025р. із вимогами про стягнення грошової компенсації за її частину спільного майна і поклавши в основу суми компенсації висновки про вартість майна, виконані оцінювачами 12.01.2023р. (квартира, комора) та 18.01.2023р. (човен) (т.1, а.с.27-28), позивачка не врахувала, що ці висновки дійсні впродовж 6 місяців.

Аналізуючи доводи відповідача в цій частині, суд дійшов таких висновків.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені у Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлено у статті 12 цього Закону.

Підставою для проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (частина перша статті 10, частина перша статті 11 Закону України Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

У частині першій статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

За змістом статті 3 зазначеного Закону оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно із частиною шостою статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Дійсно, наказом Фонду державного майна України від 17.05.2018р. № 658, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.2018р. за № 677/32129 «Про затвердження Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку» затверджено Порядок ведення єдиної бази даних звітів про оцінку.

Згідно розділу IV цього Порядку, строк дії звіту про оцінку не може перевищувати шість місяців з дати оцінки, про що зазначається в такому звіті (п.2), звіт про оцінку, не зареєстрований в Єдиній базі, без присвоєного унікального реєстраційного номера або з дати реєстрації якого минуло більше шести місяців, для цілей оподаткування не застосовується (п.11).

Але цей Порядок визначає механізм ведення Фондом державного майна України Єдиної бази даних звітів про оцінку, формування електронних довідок про оціночну вартість об`єкта нерухомості та реєстрації звітів про оцінку майна, складених суб`єктами оціночної діяльності (оцінювачами) для цілей обчислення доходу платника податку - фізичної особи від продажу (обміну) нерухомого майна, а також доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок майна (крім випадків успадкування та/або отримання у дарунок майна, вартість якого оподатковується за нульовою ставкою), доходу, отриманого за іншими правочинами, за якими здійснюється перехід права власності на нерухомість, дохід за якими підлягає оподаткуванню у випадках, передбачених Податковим кодексом України (п.1 розділу 1 Порядку), тобто не для судових розглядів.

При цьому слід звернути увагу, що ринкова вартість спірного майна згідно висновків оцінювача - вартість квартири - 3 093 300грн (станом на 11.01.2023р.), комори № 110 - 296 700грн (станом на 11.01.2023р); надувного моторного прогулянково-патрульного човна Kolibri КМ-400D № UA-KLBG0043G617, бортовий номер SRU 012316, 2016 року побудови, укомплектованого двигуном Suzuki DT15AS № 01504-713112 - 79 462грн (станом на 19.01.2023р.).

Відповідач вказує, що оціночна вартість спірного майна є нижчою: квартира станом на 27.09.2023р. вартує 2 898 191грн 33коп згідно довідки, сформованої на сайті ФДМУ; комори, згідно довідки, сформованої на сайті ФДМУ, станом на 27.09.2023р. - 101 859грн 41коп, човна Kolibri КМ-400D № UA-KLBG0043G617, бортовий номер SRU 012316, 2016 року побудови та двигуна, згідно суднового білету та запису № 949 у Судновій книзі України серії СКР № 070 - 61 963грн.

Суд враховує, що електронна довідка про оціночну вартість об`єкта нерухомості, на які посилається відповідач – це документ, сформований на запит фізичної або юридичної особи на підставі даних про об`єкт нерухомості, внесених до Єдиної бази даних звітів про оцінку за допомогою мережі Інтернет, та містить оціночну вартість такого об`єкта, розраховану модулем електронного визначення оціночної вартості (п.6 розділу 1 Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку).

Тому суд відхиляє доводи відповідача про те, що термін дії наданих позивачкою висновків оцінювачів про вартість майна сплинув, оскільки в даному конкретному випадку – для судового розгляду - положення про Порядок ведення єдиної бази даних звітів про оцінку стосовно шестимісячного строку дії звіту не застосовується.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.10.2018р. у справі № 127/7029/15-ц).

Через наведене суд не погоджується із доводами відповіача про те, що при визначенні вартості спірного майна слід врахрвувати вартість вартість спірної квартири та комори, вказану у довідцах, сформованих на сайті ФДМУ, а також вартість човна згідно суднового білету, оскільки вони не відображають реальну ринкову вартість об`єкта.

Інших належних та допустимих доказів того, що ціна спірного майна є іншою, ніж у висновках про вартість майна, складених оцінювачами, відповідач не подав, клопотань про проведення експертних досліджень не заявляв.

За положеннями ст.12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

А тому слід вважати доведеною таку вартість спірного майна: квартири - 3 093 300грн., комори - 296 700грн.; надувного моторного прогулянково-патрульного човна Kolibri КМ-400D № UA-KLBG0043G617, бортовий номер SRU 012316, 2016 року побудови, укомплектованого двигуном Suzuki DT15AS № 01504-713112 - 79 462грн.

Позивачка у відзиві на зустрічний позов вказала, що, вимагаючи у суду присудження їй (відповідачці за зустрічним позовом) грошової компенсації замість її права власності на неподільне майно, позивач за зустрічним позовом не забезпечив попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, що в свою чергу виключає можливість вирішення судом поставленого позивачем питання.

Але системне тлумачення ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України дає підстави дійти висновку, що згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача у цій справі) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача у цій справі) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого у відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду. Відповідний висновок висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04.11.2020 у справі № 662/1069/17 (провадження № 61-22889св19), від 18.10.2022 у справі № 369/13810/20 (провадження № 61-6591св22).

Позивачка в судовому засіданні вказала, що визнає зустрічний позов частково, і погоджується отримати від відповідача грошову компенсацію за частину комори та човна, спір між сторонами стосувався вартості цієї частки.

Відтак судом встановлено, що за період шлюбу сторонами набуто таке спільне сумісне майно: двокімнатну квартиру (загальною площею 69,2 кв.м., житловою площею 38,5кв.м.) АДРЕСА_1 , вартістю - 3 093 300грн, комору № 110 (площею 6,5 кв.м.) в тому ж будинку, вартістю 296 700грн, надувний моторний прогулянково-патрульний човен Kolibri КМ-400D № UA-KLBG0043G617, бортовий номер SRU 012316, 2016 року побудови з двигуном Suzuki НОМЕР_8 , вартістю - 79 462грн.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Після припинення подружніх відносин і розірвання шлюбу сторони н дійшли згоди щодо поділу цього майна, відтак звернулися до суду. Судом встановлено, що спірне майно (квартира, комора та човен) наразі перебуває в користуванні відповідача, в зв`язку з чим позивачка не вимагає припинення права власності відповідача, а просить стягнути з нього грошову компенсацію в сумі 1 734 731грн за свою частку в спільному сумісному майні подружжя, яке загалом вартує 3 469 462грн.

Суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії

її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Беручи до уваги площу спірної квартири та комори, з урахуванням того, що це нерухоме майно та човен перебувають у фактичному користуванні відповідача, поділ майна слід здійснити шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації у розмірі 1/2 частки вартості спірного майна.

Також слід врахувати, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024р. у справі № 760/20948/16-ц , провадження № 14-70цс22).

Також окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024р. у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20).

Отже, не вбачається правових підстав для задоволення відповідних позовних вимог.

З огляду на все вищенаведене первісний позов слід задовольнити частково, відмовивши у задоволенні вимоги про визнання спільним майном подружжя квартири, комори та човна, та задовольнивши вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації за частку у спільному сумісному майні подружжя.

У задоволенні зустрічного позову слід відмовити, оскільки стосовно спірної квартири підстави для відступу від презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу не доведені; відносно інших вимог слід окремо зазначити, що в основу оцінки спірного майна покладені висновки оцінювачів, а відповідач вказав суми компенсації за комору та човен менші, ніж у цих висновках. Стягнення більшої суми компенсації, ніж просив відповідач, неможливо, оскільки суд вийде за межі позовних вимог.

Через відмову у задоволенні зустрічного позову судові витрати відповідача суд не розподіляє.

Щодо судових витрат позивачки

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо судового збору

Позивачкою при зверненні до суду сплачено 13 420грн судового збору (т.1, а.с.4а), тобто в максимальному розмірі з огляду на суму позову.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Врахочуючи, що позов в частині стягнення грошової компенсації на частину спільного сумісного майна подруження задоволений повністю, з відповідача слід стягнути на користь позивачки її судові витрати.

Щодо витрат на правничу допомогу

Згідно положень ч. ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:

«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у позові позивач просить стягнути з відповідача в т.ч. 43 860грн витрат на професійну правничу допомогу (т. 1, а.с. 4).

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем, зокрема, долучено:

- копію договору №Ф-22/24 про надання правової допомоги від 13.07.2022р. (т. І, а.с. 33);

- копію додаткової угоди до цього довогору, згідно якої: вартість послуг АО встановлюється сторонами в сумі 28 350 грн., які складаються з вартості роботи адвоката в розмірі 24 300 грн. та безумовного гонорару АО в розмірі 4 050 грн; вартість роботи адвоката становить складається з вартості: вивчення сучасної судової практики для надання пропозицій щодо стратегії захисту клієнта – не менше 2 годин по 2 025 грн./год., що дорівнює 4 050 грн; складання позову – не менше 2 годин по 4 050 грн./год., що дорівнює 8 100 грн; здійснення представництва – 2 години (розрахунково) по 2 025 грн./год., що дорівнює 4 050 грн; складання відповіді на відзив – не менше 2 годин по 4 050 грн./год., що дорівнює 8 100 грн; за попередньою домовленістю між сторонами, Клієнт оплачує АО понесені в інтересах Клієнта витрати, необхідні для виконання обов`язків за цим Договором, а саме: оплата вартості виконання експертних висновків про вартість майна в розмірі 6 500 грн. та поштові (кур`єрські) витрати в розмірі 450 грн; оплата підлягає безготівковому перерахуванню на розрахунковий рахунок АО на підставі рахунку, виставленого АО за результатом виконання визначеного пунктом Договору завдання до підписання акту про надання правової допомоги (акт прийому-передачі послуг) протягом двадцяти банківських днів з моменту виставлення рахунку, але у будь-якому випадку не пізніше одного місяця з дня винесення судом першої інстанції рішення по суті розгляду, визначеного пунктом 1.1 Договору позову" (т.1, а.с.34зв).

Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права (див. постанову Верховного Суду від 17.02.2022 № 120/2553/19-а).

У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 вказано, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 910/1692/23).

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Відповідні висновки викладено в додатковій постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19 та постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу – конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Крім того, судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21).

Суд бере до уваги те, що відповідач скористався своїм правом на подачу письмових заперечень, та просить зменшити суму витрат на провесійну правничу допомогу до 10 000грн у випадку задоволення первісного позову.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (див. постанову Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 922/1583/23).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (див. постанову Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21).

Попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України (див. постанови Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 824/20/23, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19).

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Крім того, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19, провадження № 14-202цс21).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Відтак, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та пропорційності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

У справі, що є предметом розгляду, суд дійшов висновку, що заявлені витрати за послуги по вивченню сучасної судової практики для надання пропозицій щодо стратегії захисту клієнта охоплюється складання позовної заяви, і не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, а отже такі витрати не відповідають критерію розумності. Також додаткова угода передбачає «безумовний гонорар АО», але зі змісту поданих суду договору та додаткової угоди неможливо перевірити цей безумовний гонорар за критеріями реальності, розумності та пропорційності, оскільки в них не вказано, за яку саме послугу він сплачується.

Враховуючи зазначене, предмет та складність питання, яке було предметом розгляду судом, обсяг фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає що заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у загальній сумі 15 000,00 грн, що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності.

Стосовно витрат на послуги суб`єктів оціночної діяльності

За положеннями ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Суд вважає, що витрати на послуги оцінювачів в сумі 6 500грн, згідно договорів та актів виконаних робіт (т.1, а.с.29-32зв) відносяться до витрат, пов`язаних із розглядом справи, і вони підлягають стягненню з відповідача, оскільки висновки оцінювачів покладені в основу судового рішення в частині визначення вартості спірного майна, а відтак понесення було необхідним і обгрунтованим.

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільним майном подружжя, виділення майна у власність з припиненням права спільної сумісної власності та стягнення грошової компенсації за частку у спільній власності – задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , комору АДРЕСА_3 , надувний моторний прогулянково-патрульний човен Kolibri КМ-400D № UA-KLBG0043G617, бортовий номер НОМЕР_2 , 2016 року побудови з двигуном Suzuki DT15AS № НОМЕР_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 734 731 (одлин мільйон сімсот тридцять чотири тисячі сімсот тридцять одну) гривню компенсації за частину виділеного ОСОБА_2 у власність майна: квартири АДРЕСА_1 , комори АДРЕСА_3 , надувного моторного прогулянково-патрульного човна Kolibri КМ-400D № UA-KLBG0043G617, бортовий номер НОМЕР_2 , 2016 року побудови з двигуном Suzuki DT15AS № НОМЕР_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на сплату судового збору, в сумі 13 420 гривень, витрати, понесені на правничу допомогу, в сумі 15 000 гривень, витрати, пов`язані з розглядом справи, в сумі 6 500 гривень, а всього 34 920 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот двадцять) гривень. .

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, припинення права власності, стягнення грошової компенсації.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів.

Повний текст рішення буде складений впродовж 10 днів.

Суддя: Д.О. Покопцева