Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №554/1148/26 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 12.06.2026Справа № 554/1148/26

Провадження № 2/554/2217/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2026 року м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі: головуючого судді – Бугрія В.М., за участю секретаря судових засідань Мазніченко М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя

встановив:

28.01.2026 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, яким просила визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , як на частку в спільній сумісній власності подружжя в порядку поділу спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище дружини - ОСОБА_3 ) укладено шлюб, який зареєстровано Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, актовий запис № 339 від 28.04.2006 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб сторін серія НОМЕР_1 , яке було видано органом реєстрації шлюбу в день проведення реєстрації шлюбу.

Рішенням Шевченківського (Октябрського) районного суду міста Полтава від 25.02.2025 року у справі № 554/5426/24, шлюб сторін – розірвано. Рішення набрало законної сили – 28.03.2025 року, а отже сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.04.2006 року до 28.03.2025 року.

У шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як було встановлено рішенням Октябрського районного суду від 25.02.2025 року у справі № 554/5426/24.

Діючи в інтересах сім`ї, а саме з метою забезпечення родини власною житловою нерухомістю сторонами за спільні кошти, в період шлюбу, було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем, що доводиться свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 22.06.2007 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.06.2007 року.

Квартира набута на підставі договору про пайову участь у будівництві житла, що укладався відповідачем, а кошти вносилися протягом часу перебування сторонами у шлюбі.

Технічні характеристики квартири (загальна та житлова площа) підтверджуються технічним паспортом.

Відповідач, який є власником спірного майна, уникає спілкування з колишньою дружиною з будь-яких питань, спірне майно вважає своїм особистим, від укладення нотаріально посвідченого договору про поділ майна подружжя - відмовився, що стало підставою для виникнення спору між сторонами щодо спільно нажитого майна та зробило неможливим вирішення спору мирним шляхом.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 30 січня 2026 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

20.04.2026 року від відповідача надійшла заява про визнання позову, але заперечував стягнення витрат на правничу допомогу.

21.04.2026 року від позивача надійшло клопотання про закриття підготовчого судового засідання у відсутність позивача.

21.04.2026 року ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву про розгляд справи без участі, позов підтримала, просила задовольнити.

Представник відповідача та відповідач в судове засідання не з`явилися, надали заяву про визнання позову та просили проводити розгляд без участі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, всебічно й повно з`ясувавши обставини, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Статтею 11ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь в справі.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище дружини - ОСОБА_3 ) укладено шлюб, який зареєстровано Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, актовий запис № 339 від 28.04.2006 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб сторін серія НОМЕР_1 , яке було видано органом реєстрації шлюбу в день проведення реєстрації шлюбу.

Рішенням Шевченківського (Октябрського) районного суду міста Полтава від 25.02.2025 року у справі № 554/5426/24, шлюб сторін – розірвано. Рішення набрало законної сили – 28.03.2025 року, а отже сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.04.2006 року до 28.03.2025 року.

У шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як було встановлено рішенням Октябрського районного суду від 25.02.2025 року у справі № 554/5426/24.

Діючи в інтересах сім`ї, а саме з метою забезпечення родини власною житловою нерухомістю сторонами за спільні кошти, в період шлюбу, було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Враховуючи те, що рухоме майно придбано сторонами у період шлюбу, то воно визнається судом спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями Цивільного Кодексу України та Сімейним Кодексом України.

Згідно із ст.60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 61 Сімейного Кодексу України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 Сімейного Кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 69 Сімейного Кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із ст. 70 Сімейного Кодексу України, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із ст.71 Сімейного кодексу України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст.71 Сімейного кодексу України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Частиною 2 статті 184 ЦК України передбачено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 Сімейного кодексу України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, наведене вище судом чинне законодавство надає право подружжю на поділ належного йому майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, в добровільному порядку за взаємною згодою за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності спору між подружжям. Такий поділ майна може відбуватись як під час шлюбу, так і після його розірвання, оскільки само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб, за винятком того майна, яке згідно із законом не може належати подружжю (виключене з цивільного обороту). При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування. Поділ неподільних речей, тобто тих, які неможливо поділити в натурі, проводиться в ідеальних частках, або неподільна річ присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. При поділі майна подружжя суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, дійсну вартість такого майна станом на час розгляду справи в суді, з`ясувавши в першу чергу час придбання зазначеного майна, оскільки нормами сімейного законодавства встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Презумпція віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Разом з тим, ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на його/її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Приписами частин 1 та 2 статті 372 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 369/7613/17, від 09 червня 2021 року в справі № 523/15462/16-ц, від 14 квітня 2021 року в справі № 127/7830/17 наголошується: «... вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності».

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11).

Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Так, відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Так, з врахуванням зазначених норм, оскільки сторони не можуть досягнули самостійної згоди щодо поділу майна, суд приходить до висновку задовольнити позов.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,71-81,133, 141,258,259, 263- 265, 268, 273, ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 63,70Сімейного кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , як на частку в спільній сумісній власності подружжя в порядку поділу спільного майна подружжя.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя В.М.Бугрій