Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №526/1122/26 — Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 526/1122/26

Провадження № 3/526/337/2026

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 червня 2026 року суддя Гадяцького районного суду Полтавської області Черков В.Г., розглянувши матеріали, які надійшли від відділення поліції № 1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області, про притягнення до адміністративної відп овідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1

- за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 638913 від 12.04.2026, ОСОБА_1 12.04.2026 о 19 годині 51 хвилина в м. Гадяч по вул. Гадяцького договору, керував мотоциклом GUANGDONG JBW 100-11а, номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння очей та поведінка, що не відповідає обстановці). Від проходження огляду на місці зупинки за допомогою газоаналізатора та в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

За змістом статей 245, 280, 283 КУпАП для прийняття законного та обґрунтованого рішення слід забезпечувати всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи.

Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

В той же час, відповідно до ст. 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Згідно ст. 20 КУпАП не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Осудність - це психічний стан людини, який передбачає, що під час вчинення злочину людина може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. В Україні діє презумпція психічного здоров`я, відповідно до якої кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених законодавством. Психічні розлади - це розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті; тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати навколишню дійсність, свій психічний стан і поведінку. Отже, психічнохворий (душевнохворий) - людина, яка страждає від психічного розладу. Це узагальнена назва розладів психічної діяльності людини; вона й з`ясовується у законодавстві як медико-біологічний критерій неосудності.

Осудність є обов`язковою ознакою суб`єкта адміністративного правопорушення. Між осудністю й виною є тісний взаємозв`язок. Осудність, як і вина, - невід`ємний елемент складу адміністративного правопорушення. Осудність - ознака складу адміністративного правопорушення, що характеризує його суб`єкт; вина - ознака складу, який характеризує суб`єктивну сторону. Осудність, як і вина, характеризується певними ознаками: інтелектуальними й вольовими. Вольова ознака юридичного критерію неосудності - нездатність особи під час вчинення адміністративного правопорушення керувати своїми діями (бездіяльністю) - означає нездатність людини діяти з своєї волі, відповідно до своїх уявлень, переконань, нездатність утриматися від імпульсивних, мимовільних й інших подібних діянь. Інтелектуальна ознака юридичного критерію неосудності означає нездатність особи під час адміністративного правопорушення усвідомлювати фактичний характер і суспільну шкідливість вчинюваних діянь (бездіяльності) та їх наслідків.

Так, з наданих документів вбачається, що згідно висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляді за особою з інвалідністю І чи ІІ групи в наслідок психічного розладу від 17.03.2026 № 6, ОСОБА_1 за рівнем обстеження життєдіяльності – обмеження самообслуговування, обмеження здатності до орієнтації, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку.

З витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 03.04.2025 № 147/25/341/Р щодо ОСОБА_1 вбачається, що йому 01.03.2025 встановлено ІІ групу інвалідності, основний діагноз F20.0, супутній діагноз G90.0, причина інвалідності – інвалідність з дитинства.

Крім цього, в рекомендаціях, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю № 147/25/341/І, зазначено – здатність до самообслуговування (помірний ступінь обмеження), здатність до пересування (виражений ступінь обмеження), здатність до орієнтації (легкий ступінь обмеження), здатність до спілкування (виражений ступінь обмеження), здатність до контролю за своєю поведінкою (виражений ступінь обмеження), здатність до здобуття освіти (виражений ступінь обмеження) та здатність до трудової діяльності (помірний ступінь обмеження).

З відеозапису, який долучений до складеного протоколу, вбачається, що ОСОБА_1 на пропозицію поліцейського щодо проходження огляду неодноразово повторював «хочу додому». Спостерігаються ознаки хвороби ніж ознаки сп`яніння.

Звісно це суб`єктивний погляд, проте при такий поведінки та такому диагнозі, працівники поліції мали більш ретельно ставитись до забезпечення прав особи, зокрема права на захист.

Судом ухвалювалась постанова щодо безкоштовної правової допомоги, проте надано відповідь, що особа має самостійно звернутись до центру. Але ж особа не з`являлася до суду.

В постанові КАС ВС від 08.07.2020 року (справа № 463/1352/16-а) вказано, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та вини особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведення невинуватості цієї особи.

Відповідно до частини другої статті 251 КупАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Інші докази, які б безумовно надали змоги сторонньому спостерігачу безальтернативно визнати, що в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є склад правопорушення й вона винна в ньому, в порушення ч. 2 ст. 251 КУпАП, суду не надано.

Відповідно до вимог ст. 251, 252 КУпАП складений протокол про адміністративне правопорушення не може бути належним доказом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому суд позбавлений можливості забезпечення всебічного, повного й об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

У рішенні у справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Відповідно до пункту 3 статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність.

На підставі викладеного суд вважає, що фабула адміністративного протоколу не відповідає обставинам справи, усунення цих недоліків призведе до порушення ст. 6 Конвенції, тому провадження у справі підлягає закриттю в зв`язку з неосудністю ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 283, 284 КУпАП, -

П О С Т А Н О В И В:

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП у зв`язку з неосудністю, провадженням закрити.

Скарга на постанову суду до Полтавського апеляційного суду може бути подано через Гадяцький районний суд Полтавської області протягом 10 днів з дня винесення постанови.

Суддя: В. Г. Черков