Вирок від 17 червня 2026 р. у справі №499/814/24 — Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/814/24

Провадження № 1-кп/499/24/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі судді ОСОБА_1 , з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 (далі також – прокурор), потерпілого ОСОБА_4 (далі також – потерпілий), обвинуваченого ОСОБА_5 (далі також – обвинувачений, особа), захисника обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 (далі також – захисник) розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду, обвинувальний акт кримінального провадження № 12024167260000012 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця села Михайлопіль, Іванівського району, Одеської області, що зареєстрований та фактично проживає в будинку АДРЕСА_1 , який працевлаштований, одружений, має профільну середню освіту, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України (далі також – КК),

У С Т А Н О В И В:

1.Формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним таке

1.1. Відповідно до обвинувального акта особа обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК, тобто умисне легке тілесне ушкодження за таких обставин.

1.2. 02 березня 2024 року приблизно о 21 годині 00 хвилин, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, обвинувачений, перебував біля будинку АДРЕСА_2 (далі також – будинок), де неподалік від нього, по цій же вулиці перебував ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі також – потерпілий) та в цей час обвинувачений посварився з побутових причин з потерпілим, в процесі чого він негативно висловлювався на адресу потерпілого. Під час зазначеної події обвинувачений, діючи з мотивів особистих неприязних відносин до потерпілого, що виникли під час конфлікту, діючи з умислом, спрямованим на спричинення тілесних ушкоджень, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків внаслідок своїх дій, та бажаючи їх досягнути, умисно завдав потерпілому декілька ударів кулаком лівої і правої руки в голову, тулуб та верхні кінцівки, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді саден поперекової ділянки, правого плечового суглобу та правої кисті, які згідно висновку експерта за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень (далі також – тілесні ушкодження).

2. Положення закону, якими суд керувався такі

В Україні як правовій державі, людина, її права і свободи визнаються найвищою соціальною цінністю, їх утвердження і забезпечення визначають основну спрямованість держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (статті 1, 3 Конституції України).

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (стаття 62 Конституції України).

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: ) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини (пункт 10 частини 1 статті 7 Кримінального процесуального кодексу України, далі – КПК).

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 8 КПК).

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (частина 2 статті 8 КПК).

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства (частина 1 статті 9 КПК).

Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (частина 2 статті 9 КПК).

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом (частина 2 статті 17 КПК).

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи (частина 4 статті 17 КПК).

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (частина 1 статті 22 КПК).

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (частина 2 статті 22 КПК).

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (частина 1 статті 84 КПК).

У кримінальному провадженні підлягають доказуванню : подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення (пункт 1, 2 частини 1 статті 91 КПК).

Обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого (частина 1 статті 92 КПК).

Обов`язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає (частина 2 статті 92 КПК).

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (частина 1 статті 94 КПК).

Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (пункти 1, 2, 3 частини 1 статті 373 КПК).

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення (частина 3 статті 373 КПК).

3. Сторона обвинувачення обґрунтовує винуватість та причетність обвинуваченого до вчиненого кримінального правопорушення таким

3.1. У заяві від 02 березня 2024 року потерпілий зазначив, що близько 21 години 00 хвилин на вулиці Виноградній, селища Іванівка, обвинувачений завдав йому тілесні ушкодження в області тулуба, спини (далі – заява від 02 березня 2024 року, том 2 а.с. 109).

3.2. Відомості про можливе вчинення кримінального правопорушення 03 березня 2024 року на підставі заяви потерпілого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024167260000012, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК, де зазначається, що близько 21 години 00 хвилин на вулиці Виноградній, селища Іванівка, обвинувачений завдав потерпілому тілесні ушкодження в області тулуба (далі – витяг ЄРДР, том 2 а.с. 107).

3.3. Довідка Комунального некомерційного підприємства Іванівський медичний центр Іванівської селищної ради Одеської області від 02 березня 2024 року № 445 містить відомості, що потерпілий звернувся за медичною допомогою. Встановлений діагноз: садна попереку, гіпертонічний криз (далі – Довідка, том 1, а.с. 110).

3.4. Висновок експерта № 27 від 09 березня 2024 року містить відомості, що, з огляду на постанову дізнавача потерпілий заявив про завдання йому відомою особою тілесних ушкоджень в область тулуба близько 21 години 00 хвилин на АДРЕСА_3 . Під час експертизи потерпілий заявив, що удари завдавалися руками та ногами в голову та тулуб. У потерпілого виявлені тілесні ушкодження у вигляді саден поперекової ділянки, правого плечового суглобу та правої кисті. Морфологічні особливості виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень (форма, розміри) вказують на те, що вони могли утворитися від дії тупих предметів по механізму удару-тертя (ковзання) по нерівній поверхні, індивідуальні особливості якого в пошкодженнях не відтворилися. Враховуючи морфологічні особливості тілесних ушкодження у потерпілого (садна покриті кірками бурого кольору вище рівня навколишньої шкіри), давність їх утворення в межах 1-3 діб, тобто, вони могли утворитися 02 березня 2024 року. Судово-медичних даних за власноручне утворення тілесних ушкоджень самому собі потерпілим немає. Враховуючи локалізацію тілесних ушкоджень, в момент їх спричинення потерпілий міг перебувати в будь-якому положенні (вертикальному, горизонтальному) та взаємоположення його відносно травмуючих предметів змінювалось. Виявлені у потерпілого тілесні ушкодження у вигляді саден зазвичай тягнуть за собою розлад здоров`я тривалістю не більше 6 днів, і відносяться до легких (далі – Висновок експерта № 27).

3.5. Протокол огляду місця події від 03 березня 2024 року містить відомості, що під час огляду місця події, біля будинку не виявлені сліди боротьби і побоїв, а жодні речі, предмети не вилучалися (далі – протокол огляду місця події, том 2, а.с. 111-115).

3.6. Потерпілий у судових засіданнях 28 серпня 2025 року, 01 червня 2026 року показав таке: особисто з обвинуваченим не знайомий, дружніх відносин та конфліктів між ними раніше не було; обвинувачений постійно провокує його на конфлікт та вимагав надати якісь документи; конфлікт між ним та обвинуваченим відбулася 02 березня 2024 року біля будинку сестри обвинуваченого на АДРЕСА_3 та знаходиться будинок ОСОБА_7 до якої він приїхав; коли він приїхав автомобіль обвинуваченого вже був припаркований на узбіччі біля будинку; не знає чи був хтось в автомобілі обвинуваченого; обвинувачений постукав у вікно його автомобіля, після чого він вийшов; не пам`ятає, що говорив обвинувачений; обвинувачений підійшов до його автомобіля, з якого він вийшов; обвинувачений одразу завдав йому перший удар в обличчя правою рукою; потім обвинувачений завдавав йому ще удари в обличчя та три, чотири удари ногами; внаслідок таких ударів у нього була розбита губа та на обличчі з`явилися синці, пошкодження голови та спини, а також порвана куртка та розбитий телефон; не пам`ятає чи була кров на обличчі; обвинувачений втік, коли він почав кликати сусідів; потім одразу поїхав до швидкої допомоги, де лікарі викликали поліцію; ОСОБА_8 (далі – ОСОБА_8 ) не знає та не пропонував їй кошти за показання проти обвинуваченого; особисто написав заяву до поліції щодо завдання йому тілесних ушкоджень; експерт оглядав його під час проведення експертизи; можливо експерт не придав значення, бо розбита губа та синці на обличчіза два дні мабуть пройшли.

3.7. Свідок ОСОБА_7 (далі – ОСОБА_7 ), у судових засіданнях 06 листопада 2024 року, 16 березня 2026 року, 09 квітня 2026 року показала таке: знайома з потерпілим та обвинуваченим; перебувала в близьких, інтимних стосунках з потерпілим, які припинилися з червня 2024 року; обвинувачений приїхав до будинку на автомобілі; знає на якому автомобілі їздить обвинувачений; 02 березня 2024 року, з 20 години 30 хвилин до 21 години 00 хвилин між обвинуваченим та потерпілим виник конфлікт біля будинку, через виконання, останнім його посадових обов`язків; обвинувачений першим почав завдавати удари потерпілому по голові; у потерпілого були садна на голові та спині; після цього обвинувачений поїхав, а потерпілий вирушив за ним, й повернувся десь через годину; ОСОБА_8 проживає поряд з будинком сестри обвинуваченого; не пропонувала ОСОБА_8 гроші в розмірі 1000 гривень, щоб остання дала показання проти обвинуваченого; точно не пам`ятає коли ходила до ОСОБА_8 ; хтось говорив, що обвинувачений пропонував ОСОБА_8 гроші за надання показань на його користь; ОСОБА_8 боїться обвинуваченого, тому не хоче давати показання; не змогла пояснити, чи є причини за яких ОСОБА_8 може оговорювати її.

Свідок ОСОБА_8 у судових засіданнях 09 грудня 2024 року, 23 лютого 2026 року, 09 квітня 2026 року показала таке: не бачила, як відбувався 02 березня 2024 року конфлікт між обвинуваченим та потерпілим; ліхтар біля будинку відсутній; сусідка ОСОБА_9 запропонували їй 1000 гривень, якщо вона погодиться свідчити проти обвинуваченого та підтвердить, що обвинувачений завдавав удари потерпілому; гроші їй ніхто не передавав; на досудовому слідстві підписала протокол допиту, який складала дізнавач, проте не читала його; дізнавач не зачитувала їй протокол голосом; не давала показання, які зазначені в протоколі, оскільки ще тоді говорила дізнавачу, що не бачила конфлікту між обвинуваченим та потерпілим; до допиту в суді обвинуваченого взагалі не бачила, тільки чула про нього; відомості зазначені в протоколі не відповідають дійсності; обвинувачений не вчиняв жодних дій щодо неправомірного впливу на неї способом залякування, погроз, обіцянок надання грошей.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні 23 лютого 2026 року, показала таке: протягом 2020-2024 років передувала на посаді начальника сектору дізнання відділення №1 Березівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області; здійснювала дізнання за кримінальним провадженням щодо обвинуваченого; ОСОБА_8 , як свідок була допитана за місцем проживання останньої, яка підписала протокол; оформлення протоколу здійснювала вона; не пам`ятає, щоб обвинувачений заявляв клопотання про допит свідків та інші клопотання.

4. Суд заслухав показання свідків, потерпілого, обвинуваченого, дослідив висновок експерта, протокол огляду місця події, письмові документи, дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведена причетність обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення щодо якого йому пред`явлене обвинувачення, зважаючи на такі підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, з яких суд відкидає докази обвинувачення

4.1. Витягом з ЄРДР, Довідкою, Висновком експерта № 27 сторона обвинувачення лише доказує факт заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень,які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що фактично сторони не заперечують.

Тобто, стороною обвинувачення достовірно встановлено власне факт заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, дату їх заподіяння, якою могло бути 02 березня 2024 року та достовірно не встановлено час, місце, спосіб завдання потерпілому тілесних ушкоджень та механізм їх утворення.

Так, з огляду на протокол огляду місця події, біля будинку не виявлені сліди боротьби і побоїв, а жодні речі, предмети не вилучалися, що фактично виключає твердження потерпілого про завдання йому обвинуваченим тілесних ушкоджень поруч з будинком.

Ба більше, потерпілий зазначив у заяві від 02 березня 2024 року та під час його допиту в суді, що й викладено з його слів у Витязі з ЄРДР, Висновку експерта № 27 про завдання йому тілесних ушкоджень на АДРЕСА_3 .

Хоча в обвинувальному акті зазначається, що завдання потерпілому тілесних ушкоджень відбулося біля будинку АДРЕСА_2 , тобто за місцем де 03 березня 2024 року фактично проводився огляд місця події.

Висновок не містить категоричного визначення механізму утворення тілесних ушкоджень, а лише припущення, що вони могли виникнути від дії тупих предметів за механізмом удару-тертя (ковзання) по нерівній поверхні, що не дає можливості встановити прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями особи, що їх завдала та тілесними ушкодженнями потерпілого, й відповідно не вказує на особу, яка ці ушкодження заподіяла, і не пов`язує їх виникнення виключно з діями обвинуваченого.

Суд не може достовірно покладатися на показання потерпілого та ОСОБА_7 , показання яких не узгоджуються між собою, показаннями інших свідків та іншими доказами поданими сторонами, за встановлених обставин наявності між ними на той час особистих, близьких відносин та тверджень свідка ОСОБА_8 , що ОСОБА_7 пропонувала їй грошову допомогу в розмірі 1000 гривень за надання неправдивих показань, щоб ОСОБА_8 підтвердила, що бачила обставини конфлікту між обвинуваченим та потерпілим біля будинку, який відбувся 02 березня 2024 року, під час якого обвинувачений завдавав удари потерпілому.

Суд наголошує, що обвинувачення не може ґрунтуватися на показаннях лише потерпілого, твердження якого не узгоджуються з іншими доказами, зокрема заявою від 02 березня 2024 року, протоколом огляду місця події, Висновком експерта № 27, показаннями свідка ОСОБА_8 та показаннями свідків сторони захисту щодо наявності фактичних даних завдання потерпілому саме обвинуваченим тілесних ушкоджень, механізму та характеру їх завдання.

До того ж, суд не може надавати перевагу показанням однієї сторони, зокрема потерпілого, лише тому, що вона має такий процесуальний статус, оскільки показання потерпілого повинні піддаватися такому ж суворому критерію перевірки на достовірність, як і показання обвинуваченого, особливо за наявності тривалого міжособистісного конфлікту, що породжує ризик обмови.

4.2. Попри зазначене свідок ОСОБА_11 (далі – ОСОБА_11 ), у судовому засіданні 28 квітня 2025 року, показала таке: обвинувачений є її сином; потерпілого раніше бачила, коли він приїжджав до сусідки міряти город; 02 березня 2024 року їхала з обвинуваченим і знайомою ОСОБА_12 до будинку для здійснення заходів підготовки до дня народження онуки; обвинувачений зупинив автомобіль на узбіччі дороги поруч з будинком доньки, до якого згодом під`їхав автомобіль темного кольору, з якої вийшов чоловік та почав погрожувати обвинуваченому; вона не бачила, щоб обвинувачений біля будинку завдавав удари чоловіку.

Свідок ОСОБА_13 (далі – ОСОБА_13 ), у судовому засіданні 09 червня 2025 року, показала таке: обвинувачений, його мати та вона приїхали до будинку сестри обвинуваченого біля 21 годині 00 хвилин 02 березня 2024 року; коли автомобіль обвинуваченого зупинився поруч з будинком, до автомобіля підійшов чоловік та почав сваритися з обвинуваченим; обвинувачений та чоловік не підходили близько один до одного.

Повідомлення Іванівської селищної ради Одеської області від 14 лютого 2025 року №М-47-25 свідчить, що ліхтарі вуличного освітлення встановлені на опорах біля будинків 39, 62, 47, АДРЕСА_2 . В період з 02.02.2024 до 12.02.2025 ліхтарі вуличного освітлення біля будинку АДРЕСА_2 відсутні. Камери відеоспостереження, які є власністю Іванівської селищної ради, поблизу будинку АДРЕСА_2 відсутні (далі – повідомлення від 14 лютого 2025 року, том 2, а.с. 118).

Наказ Березівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеської області від 22 квітня 2024 року № 164 свідчить, що обвинувачений 06 березня 2024 року звернувся до поліції із заявою, в якій зазначив, що потерпілий погрожує йому, який завдав удар палицею по його автомобілю (далі – наказ №164).

4.3. Обвинувачений вину у вчиненні кримінального правопорушення за пред`явленим йому обвинуваченням не визнав та показав таке: потерпілого знає тривалий час, між ними були нормальні стосунки; взаємини змінилися, коли звернувся до потерпілого з приводу оформлення документів із земельних питань; 02 березня 2024 року зустрівся з потерпілим, коли автомобіль останнього зупинився біля його автомобіля, що був зупинений поруч з будинком його сестри; разом з ним в його автомобілі знаходились його мати ОСОБА_11 та її знайома ОСОБА_13 , бо вони разом приїхали до його сестри; потерпілий вийшов зі своєї машини підійшов до його машини та почав сваритися через те, що він направив йому письмовий запит; потерпілий йому погрожував та виражався нецензурно; такі дії відбувалася в момент, коли він заходив до будинку сестри і заносив продукти харчування, й тривали протягом 10-15 хвилин, після чого потерпілий сів в автомобіль та поїхав; жодних тілесних ушкоджень вони один одному не спричиняли; пізніше потерпілий завдавав удари палицею по його автомобілю, за що на потерпілого був складений протокол про адміністративне правопорушення; свідок ОСОБА_7 дала неправдиві показання, про що вона йому згодом особисто сказала, бо в неї були особисті стосунки з потерпілим; знає, що свідок ОСОБА_8 проживає біля будинку його сестри, якій не погрожував та не пропонував жодної матеріальної винагороди за надання показань на його користь.

4.4. Відтак, версія обвинуваченого повністю, послідовно підтверджується показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , які безпосередньо перебували в салоні автомобіля обвинуваченого та були очевидцями конфлікту, між потерпілим та обвинуваченим від її початку до кінця, який відбувся поруч з будинком, біля 21 годині 00 хвилин 02 березня 2024 року, ініціатором якого був потерпілий. Вони чітко підтвердили, що обвинувачений ударів потерпілому не завдавав, а конфлікт мав виключно вербальний характер, й водночас спростовують твердження сторони обвинувачення, що обвинувачений завдавав удари потерпілому кулаком лівої і правої руки в голову, тулуб та верхні кінцівки.

Той факт, що ці свідки не були допитані на стадії дізнання, не позбавляє їх показання процесуального статусу, оскільки відповідно до статей 22, 95 КПК сторони є вільними у наданні доказів суду, а суд оцінює лише ті показання, які надані безпосередньо в судовому засіданні.

Заразом версія, що обвинувачений завдавав удари потерпілому кулаком лівої і правої руки в голову, тулуб та верхні кінцівки не узгоджується й з фактичними даними викладеними в заяві від 02 березня 2024 року, Витязі з ЄРДР, Довідці, Висновку експерта № 27, протоколі огляду місця події та з показаннями самого потерпілого, свідка ОСОБА_7 . Оскільки потерпілий та свідок ОСОБА_7 стверджують, що обвинувачений завдавав удари зокрема й потерпілому в голову. Натомість із заяви від 02 березня 2024 року, яку подав сам потерпілий, Витягу з ЄРДР, Довідки, Висновку експерта № 27 не вбачається, що потерпілому завдавалися удари в голову, а експерт виявив у потерпілого лише тілесні ушкодження у вигляді саден поперекової ділянки, правого плечового суглобу та правої кисті. Причому за протоколом огляду місця події, біля будинку не виявлені сліди боротьби і побоїв.

Навпаки фактичні дані зазначені в повідомленні від 14 лютого 2025 року, наказі №164 більш підтверджують версію сторони захисту, що свідок ОСОБА_7 фактично не могла бачити події, які відбувалися біля будинку в темний час доби, оскільки поруч з будинком відсутнє вуличне освітлення, а потерпілий згодом сам погрожував обвинуваченому та завдав удар палицею по його автомобілю.

4.5. З усім тим суд констатує, що стороною обвинувачення не подані інші належні та допустимі докази з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

4.6. Тож, зважаючи на приписи статей 84, 91, 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, надав оцінку кожному доказу, що подані стороною обвинувачення і захисту. Того, з точки зору оцінки сукупності зібраних і досліджених доказів у їх взаємозв`язку суд резюмує, що відсутні переконливі докази, які б давали суду підстави для висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

4.7. Одночасно суд керується принципом презумпції невинуватості, відповідно до якого всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відтак, оцінюючи версію потерпілого, яка є безпосереднім джерелом обвинувачення в заподіянні ушкоджень обвинуваченим під час конфлікту, суд зазначає, що обов`язок доказування вини повністю покладається на сторону обвинувачення, а всі сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого. Оскільки показання потерпілого за наявності конфлікту між ними не підтверджені достатніми, незалежними доказами, суд, керується принципом презумпції невинуватості та стандартом доведення «поза розумним сумнівом», вважає вину обвинуваченого недоведеною.

4.8. У контексті такого висновку суд зазначає, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінальне правопорушення. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку під час отримання доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів.

Відтак, обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов`язаний із кримінальним правопорушенням, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.

Тобто, правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого виступає гарантією не тільки для обвинуваченого, воно служить також гарантією досягнення мети правосуддя. Завдяки даному правилу досягається об`єктивна істина, так як обвинувачення ґрунтується тільки на безсумнівних доказах і безспірних фактах.

Суд обґрунтовує вирок виключно на доказах, розглянутих у судовому засіданні. За допомогою дослідження в суді всіх доказів відбувається і формування внутрішнього суддівського переконання про винність або невинність обвинуваченого.

Суд наголошує, що обов`язок доказування обставин за обвинуваченням, належності та допустимості доказів покладається в цьому випадку на слідчого, прокурора й не може перекладатись на обвинуваченого. Бо доказування - це єдиний спосіб встановлення об`єктивної істини в кримінальному судочинстві. Поки не доведені обставини вчинення кримінального правопорушення, не можна сказати, що вони були, мали місце насправді.

4.9. Щодо правильного розуміння змісту принципу «поза розумним сумнівом» звертає увагу Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), який сформулював у пункті 43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», такий висновок: доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

У рішенні «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб під час виконання своїх обов`язків, судді не розпочинали розгляду справи з упередженої думки, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, який йому ставиться у вину, обов`язок доказування покладено на сторону обвинувачення. Суд може постановити обвинувальний вирок лише у тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

Практика ЄСПЛ свідчить про те, що деталі обвинувачення у кримінальному процесі мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ, як порушення права на захист (справа «Маттоціа проти Італії», рішення від 25.07.2000 року).

Наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), який застосовується під час оцінки доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту».

Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, під час визначення кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом (Sevtap Veznedaroрlu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Турції).

4.10. Суд звертає увагу, що виправдувальний вирок ухвалюється за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його обвинуваченим.

Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

4.11. Тож суд, керуючись загальними засадами кримінального судочинства, власне верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дослідивши та оцінивши усі докази, надані учасниками в їх сукупності, доходить висновку про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано безсумнівних, беззаперечних, належних і переконливих доказів вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 125 КК, тобто умисного легкого тілесного ушкодження.

4.12. Заразом судзазначає, що відповідно до положень статті 49 КК особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Проте, застосування цієї норми можливе лише за умови надання обвинуваченим згоди на таке звільнення. Відсутність такої згоди унеможливлює закриття кримінального провадження, оскільки це суперечило б праву особи на виправдувальний вирок та відновлення її репутації.

У судовому засіданні обвинуваченому було роз`яснено зміст статті 49 КК, а також наслідки її застосування. Обвинувачений підтвердив, що йому зрозуміло право на звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, однак він заявив про небажання скористатися цим правом, мотивуючи свою позицію прагненням довести невинуватість та отримати виправдувальний вирок.

5. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішує суд під час ухвалення вироку, та положення закону, якими керувався такі

Суд не ухвалює рішення про цивільний позов, який в кримінальному проваджені не поданий.

Сторони не заявляли клопотань в порядку визначеному частиною 5, 9 статті 100 КПК, тому питання про долю речових доказів судом не вирішувалось, оскільки речові докази суду надані не були.

Суд не здійснює, в порядку передбаченому статтями 124-126 КПК, розподіл процесуальних витрат за відсутності їх документального підтвердження.

Суд не ухвалює рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, оскільки стороною обвинувачення клопотання про обрання запобіжного заходу стосовно обвинуваченого не заявлялися.

Керуючись статтями 368, 370, 373, 374, 532, 615 КПК, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати не винуватим у пред`явленому обвинуваченні, передбаченому частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України та виправдати на підставі пункту 2 частини 1 статті 373Кримінального процесуального кодексу України, через не доведення вчинення ним кримінального правопорушення.

Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення способом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити (надіслати) учасникам судового провадження.

Суддя ОСОБА_14