Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №521/10523/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5580/26

Справа № 521/10523/25

Головуючий у першій інстанції Громік Д. Д.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

11.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 ,

на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2026 року,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, в обґрунтування якого зазначив, що 28 липня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Приморської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради, про що свідчить відповідне свідоцтво про одруження серії/номер НОМЕР_1 , про що зроблений актовий запис № 362. 25 січня 2024 року вказаний шлюб розірваний рішенням Малиновського районного суду міста Одеси по справі 521/19344/23. Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 27 травня 2009 року, актовий запис № 477. Під час перебування подружжя у шлюбі, позивач за згодою відповідачки покинув територію України. 07.07.2022 року відповідачка надала письмову згоду, в якій, серед іншого, підтвердила здійснення матеріальне утримання неповнолітньої дитини батьком. На теперішній час дитина перебуває на повному утриманні позивача. Відповідачка в утриманні дитини участі не приймає.

З огляду на те, що дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку позивач вважає, що відповідачка, яка є здоровою та працездатною, не має інших утриманців здатна сплачувати аліменти у розмірі 25% від заробітку (доходу) на утримання дитини.

Крім того, позивач повинен сплатити витрати на професійну правничу допомогу за договором про надання правничої допомоги 10000,00 грн, докази яких будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 25% від заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з дати подачі позову і до повноліття дитини та стягнути витрати на професійну правничу допомогу розмірі 10000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Хаджибейський районний суд міста Одеси рішенням від 09 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, задовольнив. Ухвалив стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 25% від заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з дати подачі позову, а саме з 23.06.2025 року і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги у розмірі 10000 гривень та стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 968,96 грн.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, виходив з того, що 07.07.2022 року ОСОБА_2 надала письмову, нотаріально посвідчену згоду на тимчасовий виїзд за кордон України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у супроводі їх батька ОСОБА_1 , що відповідачем та її представником не заперечувалось та спростовано не було. У судовому засіданні на запитання суду, відповідач не заперечувала, що діти мешкають разом із батьком та знаходяться на його утриманні, проте наголошувала на тому, що неповнолітня дитина знаходиться на соціальному забезпеченні та отримує матеріальну допомогу від держави в якій проживає, а тому ні позивач, ні дитина не потребують додаткових стягнень у вигляді аліментів. Також відповідач повідомила, що має ряд захворювань та тяжкий матеріальний стан, що у свою чергу не дає можливості надавати дитині матеріальну допомогу. Отже, враховуючи потреби дитини у матеріальній допомозі матері, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності (ч.9 ст.7 СК України), суд вважав за необхідне визначити розмір аліментів в розмірі частини з усіх видів її заробітку (доходу) але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.06.2025 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, 09.01.2026 року представником позивача подане клопотання про стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 15000,00 грн, на підтвердження надано Додаткову угоду до Договору про надання правничої допомоги від 20.06.2025 року та Додаткову угоду №2 до Договору про надання правничої допомоги від 13.11.2025 року укладені між адвокатом Левіт В.С. та ОСОБА_1 та представник позивача 12.01.2026 року подав клопотання про стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаних із міжнародним пересиланням та перекладом документів на Українську мову на суму 6744,53 грн. З урахуванням заперечень представника відповідача, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. Оскільки здійснення перекладу документів з англійської мови на українську була особиста ініціатива представника позивача, а тому суд не вбачав підстав для зобов`язання відповідача нести зазначені витрати.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , просить скасувати рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 09.02.2026 року по справі № 521/10523/25 та винести нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у сторін за час перебування у шлюбі народилось двоє синів ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , інвалід з дитинства. Всі роки після народження дітей відповідач не працювала, займалася дітьми. Відповідач була опікуном молодшого сина та отримувала соціальну допомогу по інвалідності на дитину. З 18.06.2022 року допомогу по інвалідності отримував позивач для того щоб позивач з дітьми виїхав за межи України. Позивач з дітьми виїхав до Канади де вони і знаходяться на цей час, скаржник зазначає, що відповідач повинна була виїхати пізніше за ними.

Посилається, що 27 липня 2022 року сторонами по справі були зроблені заяви як від ОСОБА_1 так і від ОСОБА_2 на тимчасовий виїзд та проживання за кордон України з 08.07.2022 року по 07.07.2023 рік та надали згоду друг другу на фактичний догляд за синами, вирішувати будь-які питання стосовно дітей, у тому числі згідно законодавства цих держав. Стверджує, що ОСОБА_1 , як з`ясувалося з часом, не бажав щоб віповідач виїжджала за ними до Канади та подав заяву на розірвання шлюбу, який розірвано 25 січня 2024 року.

Вважає, що проживаючи в Канаді позивач із дітьми отримує щомісяця допомогу по інвалідності на дитину, також усі підтримки для біженців з України та різні види допомоги. Разом із тим позивач не зазначає скільки коштів витрачає на дитину.

Скаржник зазначає, що вона не працездатна, хвора людина, яка потребує лікування та препаратів, які не може придбати за матеріальними можливостями, не перебуває на обліку в Пенсійному фонді України в Одеській області та пенсію не отримує.

Крім того, посилається, що ОСОБА_1 не звертався до суду про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , саме з ним, місце проживання дитини не визначено. Дитину з Канади він не повертає з 07.07.2023 року, що можливо вважати як викрадання дитини. Позивач не позбавлена і не обмежена в батьківських правах.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.03.2026 року відкрито провадження у справі, роз`яснено позивачу право подання до апеляційного суду відзиву.

Представник скаржника ОСОБА_3 копію ухвали про відкриття провадження отримала 27.03.2026 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_8 копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримав 27.03.2026 року та 09.03.2026 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Від представник ОСОБА_1 – ОСОБА_8 05.04.2026 року надійшов відзив на апеляційну скаргу, представник позивача вважає, що під час розгляду справи, судом не встановлено обставин, які б перешкоджали відповідачці сплачувати визначений позивачем розмір аліментів, з медичної документації, яка була надана відповідачем до відзиву, будь-яких обмежень чи застережень щодо працевлаштування відповідачки судом також не встановлено, а тому представник просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2026 року залишити без змін.

Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник скаржника ОСОБА_3 та педставник ОСОБА_1 – ОСОБА_8 судові повістки-повідомлення отримали 08.04.2026 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.

ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.

ОСОБА_2 , про дату, час та місце розгляду справи повідомлена 18.05.2026 року, у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_8 надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.06.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в долучені до матеріалів справи нових доказів, а саме виписки із медичної картки від 25.02.2026 року, долученої до апеляційної скарги, та довідок наданих скаржником в судовому засіданні 11.06.2026 року, оскільки вони отримані скаржником після винесення рішення судом першої інстанції. Тобто, документи не існували на час розгляду справи судом першої інстанції, суд першої інстанції не надавав їм оцінку, вони датовані після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення. Суд же апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 922/393/18.

ОСОБА_2 та її представник Дергачева А.В. в судовому засіданні просили задовольнити апеляційну скаргу.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення скаржника та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, виходив з того, що 07.07.2022 року ОСОБА_2 надала письмову, нотаріально посвідчену згоду на тимчасовий виїзд за кордон України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у супроводі їх батька ОСОБА_1 , що відповідачем та її представником не заперечувалось та спростовано не було. У судовому засіданні на запитання суду, відповідач не заперечувала, що діти мешкають разом із батьком та знаходяться на його утриманні, проте наголошувала на тому, що неповнолітня дитина знаходиться на соціальному забезпеченні та отримує матеріальну допомогу від держави в якій проживає, а тому ні позивач, ні дитина не потребують додаткових стягнень у вигляді аліментів. Також відповідач повідомила, що має ряд захворювань та тяжкий матеріальний стан, що у свою чергу не дає можливості надавати дитині матеріальну допомогу. Отже, враховуючи потреби дитини у матеріальній допомозі матері, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності (ч.9 ст.7 СК України), суд вважав за необхідне визначити розмір аліментів в розмірі частини з усіх видів її заробітку (доходу) але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.06.2025 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 28 липня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який був зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Приморської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради, про що було видане свідоцтво про одруження серії/номер НОМЕР_1 та зроблено актовий запис № 362.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 25 січня 2024 року по справі 521/19344/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення набрало чинності.

У період шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які мешкають разом із позивачем за межами території України, а саме у провінції Онтаріо, місто/населений пункт Скарборо, Канада.

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 серії НОМЕР_3 від 27.05.2009 року, його батьками зазначено: мати - ОСОБА_2 , батько - ОСОБА_1 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є особою з інвалідністю з дитинства та дитиною інвалідом і законним представником (опікуном) якого є ОСОБА_1 , що підтверджується посвідченням Серія НОМЕР_4 .

ОСОБА_2 перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення в Хаджибейському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради та відповідно до ЗУ «Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам» отримувала допомогу по інвалідності на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , призначену на період з 18.03.2014 року по 03.03.2022 року, що підтверджується довідкою про отримання (неотримання) допомоги від 11.09.2024 року № 4970.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення в Хаджибейському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради та відповідно до ЗУ «Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам» отримувала допомогу по інвалідності на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , призначену на період з 04.03.2022 року по 03.03.2024 року, що підтверджується довідкою про отримання (неотримання) допомоги від 18.06.2022 року.

07.07.2022 року ОСОБА_2 надала письмову, нотаріально посвідчену згоду, заєєстровану в реєстрі за № 417, на тимчасовий виїзд за кордон України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у супроводі їх батька ОСОБА_1 .

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час розгляду справи апеляційним судом, відповідач не заперечувала, що діти проживають разом із батьком в Канаді.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно частини першої статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1)стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2)стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3)наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1)наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних правна результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2)доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року № 3, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Враховуючи, що між сторонами відсутня домовленість про сплату аліментів на утримання дітей, відповідач добровільно свого обов`язку по утриманню дитини не виконує, доказів протилежного як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і до апеляційного суду не надано, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційний суд зазначає, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права та змагальність сторін.

Згідно з ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Так, у цій справі позивач, звернувшись до суду з позовом просив стягнути з відповідача аліменти у розмірі 25% від заробітку (доходу). Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача аліментів у розмірі 25% від заробітку (доходу).

Скаржник в обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що вона не працездатна, хвора людина, яка потребує лікування, має скрутний матеріальний стан та не отримує пенсію.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначені частиною 1 статтею 367 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач та його представник приймали участь у судових засіданнях в суді першої інстанції, зверталися із клопотаннями, що підтверджується протоколом судового засідання.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що відповідач не був позбавлений можливості заявляти клопотання, подавати докази та користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими ЦПК України, під час розгляду справи в суді першої інстанції, тобто надавати докази незадовільного стану здоров`я, як платника аліментів, які б унеможливлювали сплату нею аліментів на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 25% від заробітку (доходу).

Визначаючи розмір аліментів суд першої інстанції враховуючи, як матеріальне становище позивача, який проживає з синами, так і матеріальне становище відповідача, яка є працездатною особою, не є особою з інвалідністю, оскільки обов`язок по утриманню дітей у батьків є рівним, неповнолітній ОСОБА_4 є дитиною з інвалідністю, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір аліментів, який буде стягуватись на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повинен бути встановлений у розмірі 25% від заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з дати подачі позову, а саме з 23.06.2025 року і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_2 не надала суду доказів про те, що цей розмір аліментів визначений судом необґрунтовано.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо визначеного судом першої інстанції розміру аліментів, відповідач зазначає що не повинен сплачувати аліменти, одночасно зазначаючи, що позивачем не вказано факт потреби в аліментах

Посилання скаржника на те, що позивач у Канаді щомісячно отримує допомогу по інвалідності на дитину та різні види допомоги колегія суддів не приймає, оскільки належних та достатніх доказів скаржником суду не надано.

Апеляційний суд враховує, що в судовому порядку місце проживання дитини не визначалося, разом із тим сторонами по справі зазначено, та ніким не заперечується, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 в Канаді.

Посилання на те, що дитину з Канади позивач не повертає з 07.07.2023 року, що можливо вважати як викрадання дитини, не зважаючи на бажання дитини повернутися в Україну, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані обставини не є предметом спору.

Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Наразі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вже досяг 17 річного віку, тому у відповідності до ст. 313 ЦК України має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Інших доказів, які б свідчили про неможливість стягнення з відповідача аліментів у визначеному судом розмірі скаржником до суду першої інстанції та до апеляційного суду не надано.

Апеляційний суд вважає за доцільне звернути увагу, що згідно з статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Тобто, відповідач по справі не позбавлений можливості у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення здоров`я, або у зв`язку зі зміною обставин, що впливають на визначений розмір аліментів, подати заяву про зменшення розміру аліментів на утримання дітей, присуджених рішенням суду.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що посилання відповідача в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та не дають підстав для висновку про незаконність та невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга не містить окремих доводів щодо скасування рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2026 рокув частині відшкодування витрат на правову допомогу, скаржник посилається лише на необхідність скасування рішення.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, а саме витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 червня 2026 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

Ю.П. Лозко