Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №932/5996/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4970/26 Справа № 932/5996/25 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А. І. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Макарова М.О., Городничої В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк»

на заочне рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 22 січня 2026 року у складі судді Приваліхіної А.І.

у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2025 року АТ «Універсал Банк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 19 червня 2019 року з метою отримання банківських послуг відповідач звернулася до АТ «Універсал Банк», у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг, яка разом з Умовами та правилами обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають між нею і банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

На підставі укладеного договору від 19 червня 2019року відповідач отримала кредит у розмірі 38600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка.

АТ «Універсал Банк» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

У свою чергу відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на неї обов`язки перед банком не виконала, порушила умови кредитного договору і допустила утворення заборгованості у розмірі 44012,16 грн., яку позивач просив стягнути на свою користь та вирішити питання розподілу судових витрат.

Заочним рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 22 січня 2026 року позов АТ «Універсал Банк»задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк»заборгованість за кредитним договором від 19 червня 2019 року за тілом кредиту у розмірі 23678,01 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову, оскільки відповідач використала кредитні кошти у розмірі 1197741,55 грн. (до яких безпідставно включено непогоджені проценти у розмірі 20151,95 грн.), а повернула банку кошти у розмірі 1153911,99 грн., а тому стягненню підлягає саме різниця вказаних сум, що становить 23678,01 грн.

Не погодившись з рішенням суду в частині залишених без задоволення вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту в іншій частині, АТ «Універсал Банк» звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду в оскарженій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не дослідив механізм отримання банківських послуг проекту monobank та у зв`язку з цим дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами не було погоджено усі істотні умови договору про надання банківських послуг. Так, підписуючи анкету-заяву, відповідач підтвердила, що була ознайомлена з Умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту, паспортом споживчого кредиту та отримала їх примірник у мобільному додатку. Наданий банком розрахунок заборгованості чітко відображає періоди виникнення боргу та факт того, що відповідач ухиляється від сплати заборгованості. Будь-яких доказів, які би спростували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором відповідач не надала, а також не представила свого контррозрахунку, а тому відсутні законні підстави для того, щоб піддавати сумніву нараховану позивачем суму боргу.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Судом встановлено, що 19 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 19 червня 2019 року.

Анкета-заява разом з умовами і правилами обслуговування при наданні банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг.

На підставі вказаної анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 19 червня 2019 року, ОСОБА_1 надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, у розмірі 38600,00 грн.

З приведеного банком розрахунку вбачається, що станом на 05 березня 2025 року ОСОБА_1 має заборгованість за договором про надання банківських послуг Monobank у розмірі 44012,16 грн., що складається із залишку заборгованості за наданим тілом у розмірі 44012,16 грн.

Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ «Універсал Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

За умовами кредитного договору від 19 червня 2019 року ОСОБА_1 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 , встановлено кредитний ліміт в розмірі 6000,00 грн., який декілька разів збільшувався та зменшувався. Станом на 17 травня 2023 року кредитній ліміт становив 38600,00 грн., що підтверджується довідкою про розмір встановленого кредитного ліміту від 05 березня 2025 року.

Приведений банком розрахунок заборгованості за кредитним договором, свідчить про те, що банком були нараховані проценти на залишок поточної заборгованості за тілом кредитом, починаючи з 01 квітня 2021 року по 01 жовтня 2023 року, а саме: 01 квітня 2021 року - 83,95 грн.; 30 червня 2021 року - 1452,59 грн.; 31 липня 2021 року - 101,55 грн.; 30 червня 2022 року - 1146,11 грн.; 31 липня 2022 року - 677,02 грн.; 31 серпня 2022 року - 1199,26 грн.; 31 жовтня 2022 року - 1252,40 грн.; 30 листопада 2022 року - 1205,94 грн.; 31 грудня 2022 року - 1271,00 грн.; 31 січня 2023 року - 1259,22 грн.; 28 лютого 2023 року - 1170,96 грн.; 31 березня 2023 року - 1204,19 грн.; 30 квітня 2023 року - 1121,88 грн.; 31 травня 2023 року - 1165,74 грн.; 30 червня 2023 року - 1134,60 грн.; 31 липня 2023 року - 1158,56 грн.; 31 серпня 2023 року - 1228,53 грн.; 30 вересня 2023 року - 1224,00 грн., що в загальному становить 18976,68 грн., які відповідачем фактично було погашено, про що відображено у відповідній графі розрахунку заборгованості, але не узгоджені договором та не погоджені із самим відповідачем.

Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач використала кредитні кошти у розмірі 1197741,55 грн. (до яких безпідставно включено непогоджені проценти у розмірі 20151,95 грн.), а повернула банку кошти у розмірі 1153911,99 грн., дійшов висновку, що до стягнення підлягає саме різниця вказаних сум, що становить 23678,01 грн.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що кредитний ліміт становить 38600,00 грн., сума сплачених процентів складає 18976,68 грн., а різниця між ними складає 19623,32 грн., а тому саме ця сума підлягає до стягнення з відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі №201/2288/20 (провадження № 61-7154св22) зазначено, що «рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов`язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Рішення суду, як правомірна приватно-правова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства».

Принцип заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).

Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

Таким чином, оскільки відповідачем заочне рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 22 січня 2026 рокуне оскаржувалось, а суд апеляційної інстанції не вправі виходити за межі апеляційної скарги, якщо це погіршує становище скаржника, колегія суддів вважає за необхідне залишити в силі оскаржуване рішення суду, а апеляційну скаргу без задоволення.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем суду не надано будь-яких доказів, які б спростували правильність приведеного банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, як і не представлено власного контррозрахунку, а відтак, відсутні підстави для того, щоб піддавати сумніву нараховану позивачем суму боргу, є необґрунтованими, оскільки розрахунок заборгованості є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та дійшов невірного висновку в частині вирішення позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційних скаргах не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк»- залишити без задоволення.

Заочне рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 22 січня 2026 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 17 червня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Суддя: М.О. Макаров

В.С. Городнича