Рішення від 16 червня 2026 р. у справі №206/1237/26 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 206/1237/26

Провадження 2/206/1438/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

17 червня 2026 року м. Дніпро

Самарський районний суд міста Дніпра у складі: головуючого судді Гаркуші В.В., за участю секретаря судового засідання Дуб В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа — Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

За участю представника позивача Викрика С.О.

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа — Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , який є братом позивача, однак фактично з 1993 року у квартирі не проживає, виїхав на постійне місце проживання до Російської Федерації, особистих речей у квартирі не має, участі в оплаті комунальних послуг та витрат на утримання житла не бере, інтересу до користування спірним житловим приміщенням не виявляє.

Позивач вважає, що збереження реєстрації місця проживання відповідача у належній йому квартирі створює перешкоди у здійсненні права власності, у зв`язку з чим просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування вказаним житловим приміщенням, а також стягнути з відповідача судові витрати (а.с. 1-4).

У судовому засіданні представник позивача адвокат Виприк С.О. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву не подав, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник третьої особи — Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради — у судове засідання не з`явився, письмових пояснень щодо позову не подав, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

З урахуванням належного повідомлення відповідача, його повторної неявки у судове засідання, неподання ним відзиву на позовну заяву, відсутності повідомлень про поважність причин неявки та відсутності заперечень представника позивача проти заочного розгляду справи, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.

ІІ. Процесуальний рух справи

11 березня 2026 року до Самарського районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа — Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Ухвалою суду від 24 березня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 28).

Ухвалою суду від 10 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 39).

Ухвалою суду від 29 квітня 2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано у Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину державного кордону України громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 01 січня 1993 року по 01 січня 2026 року (а.с. 42).

Витребувана судом інформація від Державної прикордонної служби України до суду не надійшла. Водночас, з огляду на наявність у матеріалах справи інших доказів, які у своїй сукупності дають можливість встановити обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає можливим ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст досліджених доказів

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Право власності позивача на спірну квартиру підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 04 січня 2000 року, копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 березня 2018 року, копією договору дарування частини квартири від 21 березня 2018 року, а також витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 9-14).

З довідки про реєстрацію місця проживання особи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 08 липня 1993 року по теперішній час (а.с. 7).

З довідки № 7174 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як брат, зареєстрований з 17 грудня 1992 року; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як власник, зареєстрований з 08 липня 1993 року; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як мати, зареєстрована з 22 квітня 2013 року (а.с. 8).

Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 18).

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач ОСОБА_2 мав зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_1 , однак фактично тривалий час у цій квартирі не проживає.

Актом обстеження домогосподарства за адресою: АДРЕСА_2 , від 02 грудня 2025 року, складеним за підписами ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , підтверджено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є братом ОСОБА_1 та не проживає за вказаною адресою з січня 1993 року по теперішній час, а його особисті речі у квартирі відсутні (а.с. 15).

У судовому засіданні 13 травня 2026 року допитано свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_3 пояснила суду, що ОСОБА_2 є її старшим сином. Він виїжджав до ОСОБА_8 , у подальшому залишився там проживати, однак з реєстраційного обліку у квартирі не знявся. Особистих речей ОСОБА_2 у квартирі немає, участі в утриманні житла він не бере, з 1993 року у квартирі не з`являвся.

Свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що є сусідкою, проживає у цьому ж будинку, ОСОБА_2 не бачила з 1990-х років. За її словами, у квартирі проживає ОСОБА_3 , а особистих речей ОСОБА_2 у квартирі вона не бачила; їй відомо, що він перебуває у Російській Федерації.

Свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що є сусідкою, часто спілкується з ОСОБА_3 та буває у квартирі. ОСОБА_2 не бачила з 1990-х років, особистих речей відповідача у квартирі немає, їй відомо, що він проживає у Російській Федерації.

Показання свідків є послідовними, узгоджуються між собою та з письмовими доказами у справі, зокрема з актом обстеження домогосподарства, довідкою про склад сім`ї та документами щодо зареєстрованих осіб у спірному житловому приміщенні. Підстав не довіряти цим показанням судом не встановлено.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач проживає у спірній квартирі, несе витрати на її утримання, має в ній особисті речі, користується нею як житлом, або що його відсутність у квартирі зумовлена поважними причинами чи перешкодами з боку позивача, матеріали справи не містять.

Відповідачем такі обставини не спростовані, доказів на підтвердження наявності правових підстав для подальшого користування спірним житловим приміщенням суду не подано.

ІV. Норми законодавства застосовані судом, висновки та мотиви прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

За змістом ст. 5 Закону України «Про основні засади житлової політики» житлові відносини — це суспільні відносини щодо реалізації особами права на житло, володіння, користування і розпоряджання житлом, формування, наповнення та використання житлового фонду України. Суб`єктами житлових відносин є фізичні та юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а об`єктом житлових відносин є житло в межах території України.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про основні засади житлової політики» спори, пов`язані із захистом права на житло незалежно від форми власності, вирішуються в судовому порядку відповідно до закону.

Згідно зі ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Частиною 2 ст. 405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що право користування житлом особи, яка не є його власником, має похідний характер від права власності власника житла, сімейних відносин, договору або іншої передбаченої законом підстави. Таке право не є безумовним та може бути припинене у разі встановлення судом факту тривалої відсутності особи у житлі без поважних причин, відсутності фактичного зв`язку з житлом, невикористання його за призначенням, неучасті в його утриманні та відсутності домовленості з власником про збереження права користування.

Суд враховує, що відповідач ОСОБА_2 є братом позивача, однак власником спірної квартири на час розгляду справи не є. При цьому з матеріалів справи вбачається, що відповідач раніше мав частку у праві власності на спірну квартиру, однак за договором дарування частини квартири від 21 березня 2018 року відчужив належну йому частку на користь позивача. Доказів того, що за відповідачем після відчуження частки було збережено право користування спірним житловим приміщенням на підставі договору, домовленості з власником або закону, матеріали справи не містять.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , однак фактично у ній не проживає з 1993 року, особистих речей у квартирі не має, участі в оплаті комунальних послуг та витрат на утримання житла не бере, інтересу до користування спірним житловим приміщенням не виявляє.

Вказані обставини підтверджуються письмовими доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема актом обстеження домогосподарства від 02 грудня 2025 року, довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, а також показаннями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які у судовому засіданні підтвердили, що відповідач тривалий час у спірній квартирі не проживає, його особисті речі у квартирі відсутні, участі в утриманні житла він не бере та фактично проживає за межами України.

Показання свідків є послідовними, взаємно узгоджуються між собою та з письмовими доказами, а тому суд бере їх до уваги як належні, допустимі та достовірні докази.

Інформація, витребувана судом у Державної прикордонної служби України щодо перетину відповідачем державного кордону України, до суду не надійшла. Водночас ненадходження такого доказу саме по собі не перешкоджає вирішенню спору по суті, оскільки наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності є достатніми для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідач доказів на підтвердження фактичного проживання у спірній квартирі, участі в її утриманні, наявності у квартирі особистих речей, домовленості з власником про збереження за ним права користування житлом або наявності поважних причин тривалої відсутності суду не подав.

Суд також враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування місця проживання, реєстрація місця проживання особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом, у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом.

Отже, сама лише реєстрація місця проживання відповідача у спірній квартирі не створює для нього самостійного права користування цим житлом та не може переважати право власника на вільне володіння, користування і розпорядження належним йому майном.

Відповідно до п. 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265, зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Суд звертає увагу, що предметом розгляду в цій справі є не безпосереднє вчинення органом реєстрації реєстраційної дії, а встановлення наявності чи відсутності у відповідача права користування спірним житловим приміщенням. Водночас рішення суду, яке набрало законної сили, може бути підставою для звернення власника житла до відповідного органу реєстрації з метою вирішення питання про зняття відповідача із задекларованого або зареєстрованого місця проживання у встановленому законом порядку.

Вирішуючи спір, суд враховує, що визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є втручанням у право особи на житло, а тому таке втручання має відповідати критеріям законності, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним цій меті.

Щодо критерію законності суд зазначає, що втручання у право відповідача на користування спірним житловим приміщенням здійснюється не довільно, а на підставі закону та виключно за рішенням суду. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Частиною 2 ст. 405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Отже, національне законодавство передбачає можливість припинення права користування житлом особи, яка тривалий час без поважних причин у ньому не проживає та не довела наявності іншої правової підстави для збереження такого права.

Щодо легітимної мети втручання суд виходить із того, що позов спрямований на захист права власності позивача, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні належною йому квартирою, а також на приведення формального стану реєстрації відповідача у відповідність до фактичних житлових правовідносин. Наявність реєстрації місця проживання відповідача у квартирі, якою він фактично не користується, за відсутності доведеної правової підстави для подальшого користування житлом, створює для власника невиправданий тягар та обмежує його у повному здійсненні права власності.

Щодо необхідності такого втручання суд враховує, що інший ефективний спосіб усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності у спірних правовідносинах відсутній, оскільки відповідач добровільно не вирішив питання щодо припинення реєстрації місця проживання у спірній квартирі, у судове засідання не з`явився, відзиву на позов не подав, доказів на підтвердження фактичного користування житлом або наявності поважних причин тривалої відсутності не надав. При цьому суд розглядає не питання безпосереднього зняття відповідача з реєстрації місця проживання, а саме питання наявності чи відсутності у нього права користування спірним житловим приміщенням.

Щодо пропорційності втручання суд враховує, що відповідач не є власником спірної квартири, раніше належну йому частку у праві власності на квартиру відчужив на користь позивача, понад тридцять років фактично у квартирі не проживає, особистих речей у ній не має, участі в оплаті комунальних послуг та витрат на утримання житла не бере. Доказів того, що між сторонами існує домовленість про збереження за відповідачем права користування квартирою після відчуження ним частки у праві власності, матеріали справи не містять. Також судом не встановлено, що позивач або інші особи чинили відповідачу перешкоди у користуванні квартирою чи що його відсутність у житлі була вимушеною та зумовленою поважними причинами.

За таких обставин суд доходить висновку, що втручання у право відповідача на користування спірним житловим приміщенням відповідає закону, переслідує легітимну мету захисту права власності позивача, є необхідним для усунення перешкод у здійсненні цього права та є пропорційним, оскільки відповідач фактично втратив зв`язок зі спірним житлом, не користується ним як місцем проживання, не довів наявності поважних причин своєї тривалої відсутності або іншої правової підстави для подальшого користування квартирою.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 331 грн 20 коп., що підтверджується квитанцією, наявною у матеріалах справи.

Оскільки позов підлягає задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1 331 грн 20 коп.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 316, 317, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 5, 40 Закону України «Про основні засади житлової політики», Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа — Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331 грн 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Самарським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення відповідач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя В.В. Гаркуша