Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №523/12411/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/12411/26

Провадження №2-о/523/404/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Далеко К.О.,

за участю секретаря судового засідання – Дяченко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17, матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернулася до Пересипського районного суду м. Одеси із заявою про видачу обмежувального припису, якою просить: видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на строк шість місяців, яким визначити наступне тимчасове обмеження його прав:

1) Заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: АДРЕСА_2 ;

2) Заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

3) Заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

4) Заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її, та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.

В обґрунтування заяви вказано, що вона проживає разом із сином ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом багатьох років її син вчиняє відносно неї умисні протиправні дії психологічного та фізичного характеру, що полягають у образах, погрозах, приниженні її гідності, штовханні, тощо. Також її син надмірно зловживає алкогольними напоями, та вживає наркотичні засоби, через що мали випадки, коли він виносив речі з квартири. Син постійно приводить додому осіб, які ведуть антисоціальний образ життя. За вказані дії відносно ОСОБА_2 неодноразово були складені протоколи про адміністративне правопорушення за ч.1 та ч.3 ст. 173-2 КУпАП. Також, було порушено кримінальну справу за ознаками ч.1 ст. 126-1 КК України, яка перебуває на розгляді Пересипського районного суду м. Одеси. Відносно кривдника виносилися термінові заборонні приписи. Поліцейськими проводились чисельні профілактичні бесіди. Щоб забезпечити дієвий та ефективний спосіб захисту від повторного вчинення домашнього насильства, заявник просить застосувати стосовно ОСОБА_2 обмежувальний припис.

У судове засідання ОСОБА_1 подала заяву, якою підтримала заборонний терміновий припис, просила розглянути заяву без її участі.

Заінтересована особа ОСОБА_2 до суду не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи через оголошення на офіційному веб сайті суду, в порядку ч.11 ст. 128 ЦПК України, враховуючи вимогу ч.2 ст. 350-5 ЦПК України про розгляд справи про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин.

Згідно п.2 ч.1 ст. 350-5 ЦПК України неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

Враховуючи належне повідомлення заявника та заінтересованої особи про дату, час та місце розгляду справи, вимоги ч.2 ст. 350-5 ЦПК України про розгляд справи про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у їх відсутність.

Відповідності до п. 1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст.55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд, дослідивши матеріали заяви про видачу обмежувального припису, дійшов наступного висновку.

В підтвердження доводів заяви про видачу обмежувального припису заявник ОСОБА_1 надала суду:

- копію протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №461553 від 29.07.2025, складеного відносно ОСОБА_2 за ч.3 ст. 173-2 КУпАП;

- копію протоколу про адміністративне правопорушення серії ВВА № 837411 від 04.03.2026 року, складеного відносно ОСОБА_2 за ч.3 ст.173-2 КУпАП;

- копію протоколу про адміністративне правопорушення, яка є нечитабельною за якістю.

Суд зазначає, що протоколи про адміністративне правопорушення не є доказами вчинення особою адміністративного правопорушення. В свою чергу, постанов суду за наслідком розгляду протоколів про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 суду не надала.

Посилання на наявність кримінального провадження за ст. 126-1 КК України № 12025162490001525 від 09.09.2025 недостатньо для видачі відносно ОСОБА_3 обмежувального припису.

Порушення кримінального провадження (відкриття справи) не є доказом вини особи, адже це лише початок розслідування. Особа вважається невинуватою, поки її вину не доведе прокурор і не встановить обвинувальний вирок суду, що набув законної сили. Це закріплено конституційним принципом презумпції невинуватості.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частини перша, друга, третя статті 62 Конституції України).

Саме по собі звернення заявника до органів поліції, внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР, не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства. (Постанова ВС від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21, від 16 листопада 2022 року у справі № 214/4179/221).

Сама по собі відсутність кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства не може автоматично свідчити про відсутність домашнього насильства, як і наявність кримінального провадження, також не свідчить автоматично про домашнє насильство. Це фактори, які слід оцінювати в комплексі (Постанова ВС від 23 лютого 2023 року, справа № 531/352/22).

Будь яких інших доказів в підтвердження вчинення заінтересованою особою ОСОБА_2 домашнього насильства, заявником ОСОБА_1 суду не надано.

Вирішуючи справу суд виходить із наступного.

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини і, перш за все, прав жінок. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у вказаній сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі №452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі №509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі №753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі №570/2528/20, провадження № 61-16103св20, від 03 серпня 2021 року у справі №761/27704/20.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

У даному випадку, з огляду на встановлені судом обставини, заявником ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами обставин, які могли бути підставою для видачі заборонного обмежувального припису відносно ОСОБА_2 .

Згідно ч.3 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашнього насильства» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

За таких обставин, враховуючи, що суду не надано достатніх, належних, допустимих та переконливих доказів для оцінки ризиків вчинення насильства заінтересованою особою відносно заявниці, настання наслідків його вчинення, суд приходить до висновку, що заява про видачу обмежувального припису не підлягає задоволенню.

У той же час, відмова у задоволенні даної заяви не позбавляє заявника ОСОБА_1 права на повторне звернення до суду з аналогічною заявою, із доданням належних та допустимих доказів вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 , відносно неї.

За правилами ст. 350-5 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

В силу ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.

Керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст.ст. 1, 2, 5, 10-13, 76-80, 81, 89, 241, ст. 247, 258, 263-265, 268, 273, 293-300, 350-1, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом 30-ти днів з дня проголошення рішення.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Повний текст рішення суду складено 17.06.2026 року.

Суддя К.О. Далеко