Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №523/19608/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/19608/25

Провадження №2/523/1879/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

"25" травня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Мурманової І.М.

за участю секретаря судових засідань – Сивак К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Пересипського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, звернулась адвокат Поліхранова Юлія Вікторівна.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що 27.08.2015 року між сторонами у справі було зареєстровано шлюб, актовий запис № 1284. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси 10.07.2024 року шлюб між сторонами було розірвано.

Під час перебування у шлюбі подружжям було придбано майно, а саме: трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , вартість квартири на момент укладення договору була приблизно 456 000 гривень. Представник зазначає, що копії договору щодо квартири надати не може, оскільки оригінал договору перебуває у відповідача, а тому точну ціну позову можливо буде визначити після отримання договору купівлі-продажу майна.

На підставі викладеного представник позивача просить: поділити спільне майно подружжя, в порядку поділу спільного сумісного майна визнати за позивачем право власності на частки квартири АДРЕСА_2 , стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено слухання справи за правилами загального позовного провадження.

Також, ухвалою суду від 22.09.2025 року було задоволено клопотання представника позивача адвоката Поліхранової Юлії Вікторівни про витребування доказів, витребувано від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Харитонової Тетяни Євгенівни – належним чином засвідчену копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 13.09.2019р (а.с.32).

На адресу суду 25.09.2025 року (вх. №39345) надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів до матеріалів справи (а.с.34-46).

На виконання ухвали про витребування доказі на адресу суду 03.12.2025 року (вх. №32122) надійшла копія засвідченого договору купівлі-продажу (а.с.47-50).

Ухвалою суду від 17 лютого 2026 року підготовче провадження у справі закрито та призначено слухання справи до судового розгляду по суті (а.с.72).

В судове засідання призначене на 25 травня 2025 року сторони до суду не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлені.

На адресу суду 25.05.2026 року (вх. №25132) надійшла заява за підписом представника позивача адвоката Поліхранової Юлії Вікторівни щодо можливості розгляду справи за відсутності сторони позивача, відповідно до якої представник зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити, та, що не заперечує з приводу заочного розгляду справи (а.с.82-83).

Відповідач ОСОБА_2 про час та місце слухання справи повідомлялась, на адресу суду повернувся поштовий конверт з відміткою працівника поштового зв`язку «адресат відсутній» (а.с.77), також, відповідачу було направлено смс-повідомлення про виклик до суду, відповідно до довідки про доставку повідомлення, відповідач виклик до суду отримала 07.04.2026 року (а.с.80).

Таким чином, судом встановлено, що сторони про час та місце слухання справи повідомлені, представник позивача надала заяву про слухання справи за її відсутності, відповідач повідомлена, відзиву на позов не надала, а відтак, підстав для відкладення слухання справи не встановлено.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Ухвалою суду від 25 травня 2026 року вирішено провести заочний розгляд справи.

Звертаючись до суду з позовними вимогами представник позивача зазначила, що у шлюбі подружжям було придбано майно, а саме: трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на відповідача, з урахуванням викладено представник просить: поділити спільне майно подружжя, в порядку поділу спільного сумісного майна визнати за позивачем право власності на частки квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, судом вирішуються позовні вимоги щодо визнання майна спільним майном подружжя та визнання за позивачем права власності на частину квартири.

Судом встановлено, сторони перебували у шлюбі, який був зареєстрований 27 серпня 2015р. у Відділі ДРАЦС у Суворовському районі Одеського міського управління юстиції, актовий запис №1284. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 липня 2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 – розірвано (а.с.17-18).

Згідно копії договору купівлі-продажу від 13.09.2019 року посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Харитоновою Т.Є. зареєстрованого в реєстрі за № 488, встановлено, що ОСОБА_4 діюча від свого імені та на підставі довіреності від імені ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно п.9 Договору зазначено: на момент купівлі-продажу квартири покупець перебуває у шлюбі. Цей договір укладається за згодою чоловіка покупця ОСОБА_1 справжність підпису якого на заяві про таку згоду засвідчено Харитоновою Т.Є. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 13.09.2019 року, за реєстровим номером № 487. Покупець купує квартиру за спільні кошти подружжя у спільну сумісну власність (а.с.38-43; 48-50).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_2 на праві власності зареєстровано за ОСОБА_2 , розмір частки 1/1 (а.с.16).

Таким чином, судом встановлено, що в період перебування подружжя в зареєстрованому шлюбі подружжям було придбано квартиру, право власності на яку було зареєстровано за відповідачем у справі.

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 Цивільного кодексу України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Відповідно до ст. 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Аналізуючи наведені вище норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі та є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Отже, з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та підлягає поділу між ними в рівних частках.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши обставини справи, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, інших суду надало не було, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку щодо наявності підстав задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до положення п. 1 ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються - у разі задоволення позову - на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 57, 60, 61, 63, 70, 71 СК України, ст.ст. 2, 5, 10, 13, 76-81, 141, 247, 258, 259, 268, 273, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_2 – визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) право власності на частки квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна: 1790668751101.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) – понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі: 2 724,40 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - ти денний строк з дня отримання рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 04.06.2026р.

Суддя: