Вирок від 15 червня 2026 р. у справі №522/21095/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/21095/25

Провадження по справі № 1-кп/522/29/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

здійснивши судовий розгляд у відкритому судовому засіданні у залі Приморського районного суду м. Одеси № 106, кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025162510000794 від 03.06.2025 року, стосовно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пашина балка, Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця, раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 , –

ВСТАНОВИВ:

Викладення обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, яке суд вважає доведеним.

ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем призваним під час мобілізації та проходячи військову службу на посаді солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 37, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 – 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, 02 червня 2025 року, близько 15 години 07 хвилин, в умовах воєнного стану, переслідуючи злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, перебуваючи у ТЦ «Пасаж», який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, буд. 27, де знаходився велосипед фірми «Kalahari 580», червоно-чорного кольору зі смужками зеленого кольору, який спирався на стіну будівлі, та який належить ОСОБА_5 , та діючи з корисливих мотивів, умисно, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переконавшись, що його дії залишаться непоміченими для оточуючих, підійшов до вказаного велосипеду та викотив його з ТЦ «Пасаж», тим самим таємно викрав велосипед марки «Kalahari 580», червоно-чорного кольору, після чого залишив місце вчинення злочину та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, спричинивши ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 4862 гривень.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

Позиція обвинуваченого ОСОБА_3 .

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, визнав в повному обсязі, підтвердив обставини кримінального правопорушення, які викладені в обвинувальному акті, та пояснив суду, що 02.06.2025 року приблизно о 14:00-15:00 год., знгаходячись у ТЦ «Пасаж», розташований по вул. Преображенська, м. Одеса, де гуляв та побачив велосипед червоно-чорного кольору. Він не знав кому належить велосипед, однаквзяв його без дозволу власника, щоб покататись, не розуміючи, що порушує право власності. Далі він просто поїхав з торгівельного центру по вул. Дерибасівська, потім вниз по вулиці, де залишив велосипед. Потім сів у тролейбус і поїхав. ОСОБА_3 пояснив, що взяв велосипед проїхатись та не розумів наслідків своїх дій. Зараз вже все усвідомив, зробив для себе відповідні висновки, у чому щиро кається та про що шкодує. Зазначив, що потерпілому шкоду відшкодовано шляхом повернення викраденого велосипеду. ОСОБА_3 відомо, що в країні діє воєнний стан.

Просив суд суворо його не карати, врахувати його щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, відшкодування завданої шкоди шляхом повернення майна потерпілому, та призначити йому найбільш м`яке покарання не пов`язане із позбавленням волі, визначивши йому мінімальний іспитовий строк, з урахуванням того, що він є діючим військовослужбовцем та виконує бойові завдання. Запевняв, що більше не вчинятиме правопорушень, та належні висновки для себе зробив.

При таких обставинах, за згодою учасників кримінального провадження, які визнали недоцільним дослідження доказів по справі, докази у судовому засіданні не досліджувались, згідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.

Суд з`ясував, що всі учасники кримінального провадження правильно розуміють обставини кримінального провадження, та упевнився у добровільності їх позиції, їм було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини у апеляційному порядку.

Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, повністю доведена.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та суд кваліфікує їх за кваліфікуючими ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

Мотивування прийнятого рішення.

При визначенні мотивів призначення покарання суд керується таким.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Крім того, як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №207/5011/14-к (провадження №51-1985км 18).

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.

Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов`язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

У частині 2 ст. 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75 КК передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років (ч. 3 ст. 75 КК України).

Щодо призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 .

В судовому засіданні прокурор просила призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнивши обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, з можливістю встановлення йому іспитового строку. Стягнути з обвинуваченого на користь держави судові витрати на залучення експерта. Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Обвинувачений просив суд суворо його не карати та призначити йому мінімальне покарання.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючої покарання обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд враховує його особу, який є громадянином України, з середньою освітою, не одружений, є військовослужбовцем, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий, у лікаря на наркологічному та психіатричному обліку не значиться, та те, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину.

Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 суд враховує те, що він щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 67 КК України обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , відсутні.

За вчинення кримінального правопорушення, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Враховуючи обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, наявність пом`якшуючої покарання обставини, а саме щирого каяття, та відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_3 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, у виді п`яти років позбавлення волі.

Врахувавши в сукупності наведені вище обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який є діючим військовослужбовцем, відшкодування шкоди потерпілому в повному обсязі шляхом повернення викраденого майна, наявність пом`якшуючої покарання обставини, а саме щире каяття, та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд доходить висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст. 75 КК України, тому вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк один рік.

При цьому, суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, які будуть достатні для забезпечення належної поведінки ОСОБА_3 та виконуватимуть виховну та превентивну функцію.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

На підставі вищезазначеного, суд вважає, що таке покарання буде законним, справедливим, достатнім для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим та досягне своєї мети.

Щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_3 у кримінальному провадженні не застосовувався.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

На підставі ст. 122, 124 КПК України із обвинуваченого ОСОБА_3 слід стягнути судові витрати на проведення експертизи згідно звіту про фактичні затрати на проведення експертизи № 1509 від 19.06.2025 року – 424 гривень 08 копійок, що документально підтверджені прокурором.

Арешти на майно у даному кримінальному провадженні не накладалися.

Цивільні позови у даному кримінальному провадженні не подавалися.

Питання щодо речових доказів судом вирішується в порядку вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 5, 50, 63, 65, 75, 76, 185 КК України, ст. 100, ч. 3 ст. 349, 367-371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, –

УХВАЛИВ:

Визнати винним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Призначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік.

На підставі п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Роз`яснити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що якщо засуджений не виконує покладені на нього обов`язки або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_3 у кримінальному провадженні не застосовувався.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на проведення експертизи згідно звіту №1509 від 19.06.2025 року, у сумі 424 (чотириста двадцять чотири) гривень 08 (вісім) копійок.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Речові докази:

- велосипед червоно-чорного кольору марки «Merida Kalahari 580», - вважати повернутим власнику – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- цифровий диск з відео файлами із ТЦ «Пасаж», за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, буд. 27; цифровий диск з відео файлами, наданими КУ «Центр інтегрованої системи відео спостереження та відео аналітики міста Одеси (Центр-«077»)»; цифровий диск з відео файлом із ОСББ «Сабанський», за адресою: м. Одеса, провулок Сабанський, буд. 1, – зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження та на нього може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня проголошення вироку через Приморський районний суд м. Одеси до Одеського апеляційного суду.

Суддя Приморського районного

суду м. Одеси ОСОБА_6