Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №309/1476/26 — Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/1476/26

Провадження № 2/309/763/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Орос Я.В.

з участю секретаря судового засідання Калинич Н.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

08 червня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.02.2022 року вона уклала шлюб із відповідачем.

Від цього шлюбу народився син – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 24.02.2022 року ОСОБА_4 виїхав до м. Сігету-Мармацієй (Румунія) на заробітки, де працює будівельником. Як зазначає позивачка, відповідач уже п`ятий рік не повертається в Україну, оскільки заробітки в Румунії є значно вищими, ніж ті, які він міг би отримувати в Україні. При цьому позивачка вказує, що шлюбні відносини між сторонами близько двох років мають формальний характер.

Протягом першого року життя дитини ОСОБА_4 добровільно надавав кошти на її утримання у розмірі близько 300 євро щомісячно, однак у подальшому припинив надавати матеріальну допомогу, пояснюючи, що сплачуватиме аліменти лише на підставі рішення суду.

Відповідач не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не цікавиться її розвитком, самоусунувся від виховання та спілкування з нею, не підтримує дитину та свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Із моменту народження дитини і до теперішнього часу позивачка разом із сином проживають із її батьками за адресою: АДРЕСА_1 .

Наразі ОСОБА_1 перебуває у відпустці по догляду за дитиною та отримує державну допомогу в розмірі 860 грн щомісячно. Водночас витрати на належне та безперервне забезпечення потреб дитини становлять близько 25 000–30 000 грн на місяць.

Позивачка зазначає, що щотижня витрачає близько 700 грн, тобто орієнтовно 2 800 грн на місяць, на перевезення дитини із с. Іза до приватного закладу дошкільної освіти «Мудрик» у м. Хуст. Крім того, щомісячна оплата за відвідування дитиною приватного садочка «Мудрик» у м. Хуст (12 занять) становить 3 200 грн. На такі витрати відповідач погоджувався, оскільки син має затримку мовленнєвого розвитку, однак коштів не надає.

Позивачка також зазначає, що відповідач за національністю румун, у 2022 році отримав тимчасовий прихисток у Румунії, є повністю здоровим та працездатним, не має на утриманні інших осіб і не має інших дітей. За її твердженням, він є фінансово забезпеченим, оскільки перебуває на заробітках у Румунії, де займається укладанням декоративного каменю. Така робота, за словами позивачки, приносить йому дохід у розмірі близько 2 000 євро на місяць.

Крім того, з 02 лютого 2024 року по 05 липня 2024 року ОСОБА_4 перебував на заробітках у Бельгії, де також працював будівельником та, за твердженням позивачки, за шість місяців заробив близько 12 000 євро. Зароблені гроші відповідач витратив на ремонт будинку своїх батьків.

Починаючи з 24.02.2022 року відповідач проживає у м. Сігет-Мармацієй (Румунія) в орендованій однокімнатній квартирі; у його власності перебуває автомобіль марки «Volkswagen Passat», державний номерний знак НОМЕР_1 .

Враховуючи потреби дитини та фінансові можливості батька, позивачка вважає, що аліменти у розмірі 29 000 грн щомісячно є достатніми для належного матеріального забезпечення та створення умов для стабільного і гармонійного розвитку сина ОСОБА_5 .

Посилаючись на викладене, позивачка просить суд стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 29 000 грн щомісячно, починаючи з 21.04.2026 року і до досягнення дитиною повноліття; судові витрати покласти на відповідача; справу розглянути за відсутності позивачки та її представника.

У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_6 просить позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання сина у розмірі 5 000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Так, дійсно, відповідач і позивачка зареєстрували шлюб 21.02.2022 року у ЦНАП Солотвинської селищної ради. Після реєстрації шлюбу сторони поїхали до м. Ужгорода, оскільки позивачка тимчасово проживала там та працювала юристом. Однак 24.02.2022 року, після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, відповідач разом із дружиною виїхав до Румунії.

У Румунії, а саме у м. Бая-Маре, сторони орендували квартиру та отримали тимчасовий прихисток, однак згодом позивачка повернулася до України, оскільки мала тут роботу. У подальшому вона періодично приїжджала до відповідача у м. Бая-Маре.

Народжувати дитину позивачка вирішила в Україні, оскільки не володіла румунською мовою, а саме у м. Хусті, де в місцевій лікарні працювала її мати.

Після народження дитини відповідач переїхав до м. Сігету-Мармацієй, що ближче до кордону з Україною, для того, щоб дружина із сином могли приїжджати до нього.

До середини 2025 року сім`я повністю перебувала на утриманні відповідача. Однак через постійні сварки між сторонами позивачка не бажала залишатися разом із відповідачем у Румунії. Кожного разу після приїзду дружини до Румунії відповідач надавав їй грошові кошти для забезпечення її потреб та потреб сина.

З того часу відповідач декілька разів надавав кошти на утримання дитини. Зокрема, у лютому 2026 року мати відповідача, ОСОБА_7 , передала позивачці 1 000 євро, а у квітні 2026 року, після дня народження дитини, було передано ще 600 євро.

Крім того, батьки відповідача час від часу навідуються до онука та передають йому від імені відповідача подарунки, що підтверджується доданими до відзиву фотографіями, оскільки відповідач не має можливості повернутися в Україну під час дії воєнного стану.

На даний час відповідач перебуває в Румунії, постійного місця роботи не має та орендує квартиру. Водночас він усвідомлює свій обов`язок щодо утримання дитини та не має наміру ухилятися від сплати аліментів.

Позовні вимоги відповідач визнає частково. Максимальна сума аліментів, яку він має можливість сплачувати на користь позивачки, становить 5 000 грн щомісячно, що перевищує 100 % прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, установленого законом.

У відповіді на відзив позивачка ОСОБА_1 просить позов задовольнити у повному обсязі.

Зазначає, що мінімально обґрунтовані щомісячні витрати на забезпечення належного рівня життя, розвитку та здоров`я дитини становлять орієнтовно від 25 000 до 30 000 грн. Розрахунок витрат підтверджується наданими товарними чеками, квитанціями та платіжними документами, а також відповідає рівню цін на товари та послуги в Україні.

На думку позивачки, визначення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 29 000 грн є обґрунтованим, оскільки такий розмір:

– відповідає фактичним потребам дитини;

– забезпечує стабільність утримання незалежно від коливань доходів відповідача;

– забезпечує дотримання найкращих інтересів дитини як пріоритетного принципу сімейного права.

Позивачка також зазначає, що матеріальне становище відповідача є стабільним та дозволяє йому повною мірою виконувати обов`язок щодо належного утримання неповнолітньої дитини, у тому числі шляхом сплати аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 29 000 грн щомісячно.

Сам факт надання відповідачем протягом лютого–травня 2026 року коштів на утримання дитини у загальній сумі 1 600 євро, на думку позивачки, підтверджує наявність у нього фінансової можливості забезпечувати належне матеріальне утримання сина та спростовує твердження про достатність сплати лише 5 000 грн щомісячно.

На спростування тверджень представника відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, про те, що ОСОБА_4 повністю утримував сім`ю до середини 2025 року та кожного разу після приїзду позивачки до Румунії надавав їй грошові кошти, позивачка зазначає, що відповідач відмовлявся від спільного проживання з нею та дитиною в орендованій квартирі. Причиною цього, за її словами, було небажання відповідача проживати окремо від свого батька – ОСОБА_8 , з яким він працював разом.

Крім того, спільного сімейного бюджету в їхній сім`ї не було, оскільки всі зароблені кошти чоловік передавав своїй матері. У зв`язку з цим відповідач відмовлявся та ігнорував прохання позивачки щодо можливості їх спільного проживання.

Позивачка вважає, що розмір аліментів не може бути меншим, ніж той обсяг коштів, який відповідач фактично виділяв на утримання дитини до ухвалення рішення у даній справі, що, за її розрахунками, становить близько 400 євро щомісячно. При цьому, на її думку, відповідач фактично визнав зазначені обставини у своєму відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позов та просила його задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 - позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі та взяти до уваги надані пояснення ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 просила врахувати позицію відповідача щодо позовних вимог, яка викладена у відзиві на позов та задовольнити позовні вимоги частково. Вказала на те, що розмір заробітної плати відповідача, яку він отримує працюючи у Румунії, становить близько 900 доларів США на місяць, з яких близько 300 доларів США витрачає на оплату орендованого житла.

Заслухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні встановлено, що сторони уклали шлюб, який був зареєстрований 21.02.2022 року відділом «Центру надання адміністративних послуг» Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області за актовим записом №59.(а.с.25)

Від даного шлюбу народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає разом з позивачкою та знаходиться на її утриманні. (а.с.23)

З матеріалів справи та пояснень сторін убачається, що відповідач ОСОБА_4 з 24.02.2022 року по теперішній час перебуває на заробітках у Румунії, де отримав тимчасовий прихисток, працює. Позивачка стверджує, що його дохід становить близько 2 000 євро на місяць. Представник відповідача в судовому засіданні зазначила, що заробітна плата відповідача становить близько 900 доларів США на місяць. Водночас належних та допустимих доказів на підтвердження розміру доходу відповідача суду не надано.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Право дитини на належне утримання передбачено низкою норм законодавства України.

Так, частиною першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7, ч.8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

У відповідності до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

У статті 182 СК України передбачені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Таким чином, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину є встановленою Законом гарантією для забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років становить 2817 гривень.

Згідно до ст.184 СК України, суд погоджується зі способом визначення аліментів у твердій грошовій сумі, обраним позивачкою.

Визначаючи розмір аліментів, суд виходить із того, що відповідно до положень статей 181, 182 СК України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов`язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров`я та матеріального становища дитини, стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що будь-які витрати на утримання дітей мають визначатися за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід ураховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_5 проживає разом із матір`ю та перебуває виключно на її щоденному утриманні. Позивачка перебуває у відпустці по догляду за дитиною та отримує незначний дохід. Дитина має затримку мовленнєвого розвитку, у зв`язку з чим відвідує приватний дошкільний заклад та потребує додаткових витрат на розвиток, перевезення, лікування, харчування, придбання одягу та інших речей, необхідних для її належного фізичного, інтелектуального та соціального розвитку. Частина таких витрат підтверджується наданими позивачкою письмовими доказами.

Разом із тим суд враховує, що позивачкою не надано достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження необхідності стягнення саме 29 000 грн щомісячно, а частина заявлених витрат не має систематичного характеру або не підтверджена належними доказами.

Водночас суд критично оцінює позицію відповідача щодо можливості сплачувати лише 5 000 грн щомісячно. Така сума не відповідає реальним потребам дитини, її віку, стану здоров`я та не забезпечує належного рівня утримання. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що відповідач раніше надавав на утримання дитини значно більші суми коштів, зокрема протягом 2026 року через своїх батьків передав позивачці 1 600 євро, що свідчить про наявність у нього реальної фінансової можливості брати участь в утриманні сина у більшому розмірі.

Суд також враховує, що відповідач є особою працездатного віку, не надав доказів наявності захворювань, інвалідності, інших дітей чи непрацездатних осіб на утриманні, які б істотно обмежували його можливість виконувати обов`язок щодо утримання дитини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, який в пункті 54 свого рішення від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначав, «що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п.90), і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків».

З огляду на принцип рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини, необхідність забезпечення найкращих інтересів дитини, принципи розумності та співмірності, а також оцінюючи всі наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що стягнення з відповідача аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 20 000 грн щомісячно є справедливим, необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та одночасно не покладає на відповідача надмірного тягаря.

Відтак позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Згідно до п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору. У зв`язку з чим, на підставі ч. 6 ст. 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути в дохід держави судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню - у межах суми платежу за один місяць.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141,258, 259, 263-265,354 ЦПК України, ст.ст. 180-184,Сімейного кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_4 ), в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень, щомісячно, починаючи стягнення з 21.04.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь держави суму судового збору в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одну) гривню 20 (двадцять) копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 18 червня 2026 року.

Суддя Хустського

районного суду: Орос Я.В.