Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №308/4147/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4147/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючої судді Логойди І.В., за участі секретаря судового засідання Сабо І.Й., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. В обґрунтування позовних вимог посилається, що 02 лютого 2012 року між ОСОБА_1 зареєстровано шлюб з ОСОБА_2 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгород Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області. Від спільного шлюбу є дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалося, кожен з них має діаметрально протилежні погляди на шлюб, сім`ю та сімейні обов`язки. Відповідач постійно нехтує сімейними цінностями, в т.ч. з його ініціативи між ними постійно виникають сварки, свідком яких стає донечка, що тяжким чином впливає на її психічний стан та кожен раз спричиняє позивачці та донечці душевні страждання. Втратили повагу один до одного. Подальше спільне життя і збереження сім`ї неможливе. Фактичні подружні відносини не підтримуються, позиція відповідача з приводу розірвання шлюбу не відома. За глибоким переконанням позивачки немає подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини, через стійкий розлад подружніх стосунків. Про способи виконання обов`язку утримувати дітей в досудовому порядку не домовлялись, нотаріальних договорів не укладали. У відповідача немає інших дітей, чи не працездатних батьків, яких відповідач відповідно до вимог закону зобов`язаний утримувати. Після розірвання шлюбу донечка залишається проживати разом зі позивачкою. Проживання дитини з одним із батьків не звільняє обох батьків від права спілкування з дитиною та обов`язку виховувати дитину, піклуватися про неї та матеріально її забезпечувати. Позивачка не має наміру перешкоджати відповідачу в здійсненні його прав та обов`язків щодо дитини. Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Отже, відповідач зобов`язаний утримувати дитину. Просить визначити суму аліментів в розмірі 15 000 гривень щомісячно на утримання неповнолітньої дитини, починаючи стягувати з моменту подання позову. На підставі наведеного, просить шлюб розірвати. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на її користь у твердій грошовій сумі, на утримання спільної дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмір 15000 гривень щомісячно, починаючи стягувати з моменту подання позову до досягнення дитиною повноліття. Судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.04.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Розгляд справи відкладався з метою належного повідомлення відповідача.

Позивач в судове засідання не з`явилася, до суду представник подав заяву, згідно з якою просить розглянути справу без їх участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити такі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду повідомлений належним чином, відзиву на позов не подав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, 02.02.2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що зроблено відповідний актовий запис №12, що підтверджується наявним у справі оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 02.02.2012.

Станом на день розгляду справи шлюбні відносини між сторонами припинені, спільне господарство позивач та відповідач не ведуть.

Відповідно до ч. 1 ст.21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Зі змісту статті 55 Сімейного кодексу України вбачається, що дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Виходячи із змісту ч. 3 та ч. 4 ст.56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини чи чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч. 3 ст.105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного кодексу України.

У відповідності зі ст.110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя.

Згідно ст.112 Сімейного кодексу України при розгляді справи про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини й інших обставин життя чоловіка і жінки.

Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Аналогічні приписи викладені у ст. 24 Сімейного кодексу України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим. На даний час, офіційно зареєстрований шлюб між позивачем та відповідачем має формальний характер, фактичні шлюбні відносини між сторонами не підтримуються, спільне господарство вони не ведуть, відтак суд дійшов висновку про недоцільність подальшого збереження шлюбу, а тому шлюб між сторонами слід розірвати.

Відповідно до ч. 2 ст.115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Згідно з копіює свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції у Закарпатській області у сторін народилася донька – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як повідомила позивач, відповідач не несе витрат на утримання дитини, відсутні відомості про наявність інших осіб на утриманні. Проживання дитини з одним із батьків не звільняє обох батьків від права спілкування з дитиною та обов`язку виховувати дитину, піклуватися про неї матеріально її забезпечувати.

Зі змісту статті 55 Сімейного кодексу України вбачається, що дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-XІІ) дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до так і після народження.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з ч. 1 ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою (ч. 1 ст. 141 Сімейного кодексу України).

Відповідно до ст. 5 Протоколу № 7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з ч. 3 ст.181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері чи батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Статтею 183 Сімейного кодексу України передбачено, що суд за заявою одержувача визначає частку заробітку (доходу) матері чи батька, яка буде стягуватися, як аліменти на дитину.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Станом на момент пред`явлення позову, у відповідності Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум на один місяць становить: дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривні.

Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст. ст. 183, 184 СК України.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Позивач просить стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 15000 грн., щомісячно, починаючи стягувати з моменту подання позову до досягнення дитиною повноліття.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку до задоволення позовних вимог на суму 6000 грн., починаючи з дня подачі позовної заяви до суду, оскільки суду не надано доказів можливості сплати відповідачем вказаного у позовній заяві розміру аліментів, а також враховуючи наявність у позивачки ІІ групи інвалідності.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Суд вважає, що відповідач, як батько, зобов`язаний також нести витрати по утриманню дітей. Таке утримання повинно забезпечувати хоча б мінімальні потреби дітей, необхідні для повноцінного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Суду не подано доказів, що відповідач має вади здоров`я, які б не дозволяли йому працювати та утримувати дітей, інших дітей чи осіб, що перебувають на його утриманні.

Одночасно, суд вважає за необхідне роз`яснити сторонам, що відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом; а також положення ст.185 СК України щодо обов`язку того з батьків, з кого присуджено аліменти на дитину, брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою тощо).

Відповідно до ст.79 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Також, суд визнає необхідним застосувати п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України і допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Витрати із сплати судового збору у відповідності до ст. 141 ЦПК України слід покласти на відповідача, оскільки позивач в силу вимог п. 3, 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду із позовом про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 8, 9, 10, 12, 13, 17, 43, 49, 134, 141, 258, 265, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву – задовольнити частково.

Шлюб, укладений 02.02.2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що зроблено відповідний актовий запис №12 – розірвати.

Стягнути зі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 6000 грн. 00 коп. щомісячно, починаючи стягувати з дня подачі позовної заяви до суду 18.03.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів, у межах суми платежу за один місяць.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету судовий збір у розмірі 2662,40 (дві тисячі шістсот шістдесят дві грн. 40 коп.) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП (не відомий), адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 18.06.2026.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області І.В.Логойда