Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №501/2925/18 — Чорноморський міський суд Одеської області

Дата документу 09.06.2026

Справа № 501/2925/18

2/501/770/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Карпової Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Чорноморського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (треті особи: приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Одеської області Мірошниченко Л.М., державний нотаріус Чорноморської державної нотаріальної контори Одеської області Жмихова Олена Сергіївна, орган опіки та піклування Чорноморської міської ради Одеської області) про визнання договору дарування 1/2 частки квартири недійсним, скасування державної реєстрації на 1/2 частку квартири, визнання права власності на 1/2 частку квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулась ОСОБА_5 , яка діяла від імені та в інтересах позивача ОСОБА_2 , з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в якому просить:

- визнати недійним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , від 05 серпня 2016 року, реєстраційний номер договору №697, укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) і ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Мірошниченко Л.М.;

- скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_3 ;

- визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- витребувати із чужого незаконного володіння у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи з діагнозом F7 (розлад особистості та поведінки) над ним встановлено опіку. Під час перебування ОСОБА_2 у незрозумілому йому стані він 1/2 частку своєї квартири на підставі договору дарування від 05 серпня 2016 року серія та номер 697, посвідченого приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Мірошниченко Л.М., подарував ОСОБА_3 , а 27 липня 2017 року ОСОБА_3 , 1/2 частку цієї квартири передарував своїй доньці ОСОБА_4 . ОСОБА_2 вважає, що квартира є його особистою власністю, а тому звернувся до суду за захистом свого права.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Ухвалою суду було залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , його сина ОСОБА_1 .

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Ліферчук Т.С. надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, просила суд задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 надав до канцелярії суду заяву в якій вказує, що він не заперечує проти задоволення позовних вимог, справу просить розглядати у його відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_6 надала до суду заяву про те, що проти задоволення позовних вимог не заперечує, справу просить розглядати у її відсутність.

Від третіх осіб приватного нотаріуса ОСОБА_7 та державного нотаріуса Жмихової О.С. надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

Представник третьої особи, органу опіки та піклування Чорноморської міської ради Одеського району, Одеської області надав заяву в якій просить судове засідання провести без його участі, позовні вимоги підтримує.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27.07.2016 придбав у ОСОБА_8 кв. АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі продажу від 27.07.2016 року зареєстрованого в реєстрі за № 1127 (т.1 а.с.7-9).

Відповідно до Висновку судово-психіатричної експертизи №33 від 24.01.2018 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , страждає на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді «Органічного розладу особистості, із зниженням когнітивних функцій та емоційно-воловими порушеннями, сутінковими розладами свідомості за анамнезом» (що відповідає діагностичним критеріям рубрики «F07.0» за Міжнародною класифікацією хвороби 10-го перегляду), у зв`язку з чим не здатен усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т.1 а.с.12-16).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 16.05.2018 (справа №501/2360/17) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано – недієздатним, встановлено над ним опіку та призначено його опікуном ОСОБА_5 (т.1 а.с.6).

Відповідно до довідки про склад зареєстрованих (сім`ї) у житловому приміщенні/будинку осіб №15-7981 від 31.07.2018, ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.17).

ОСОБА_2 - інвалід ІІ-ї групи, що підтверджується Витягом з Акту огляду МСЕК, Серія 2-18 ОА №023015 від 05.09.2001 (т.1 а.с.18).

31.10.2016 ОСОБА_5 звернулась із заявою на ім`я начальника поліції м. Чорноморська про сприяння повернення ОСОБА_2 і ОСОБА_9 в квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.21).

05.08.2016 ОСОБА_2 склав заповіт на все своє майно, яке на день його смерті буде йому належати, з чого б воно не складалось, та де б воно не знаходилось, та все на що за законом матиме право на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.61-62).

12.08.2016 ОСОБА_2 уповноважив довіреністю ОСОБА_3 та ОСОБА_10 бути його представниками з усіма необхідними повноваженнями в усіх органах, довіреність від 12.08.2016, зареєстрована в реєстрі №757 (т.1 а.с.63).

05 серпня 2016 року ОСОБА_2 безоплатно передав у власність (подарував), ОСОБА_3 1/2 частку квартири за АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 05.08.2016, зареєстрованим в реєстрі за №697 (т.1 а.с.66-67).

27.07.2017 ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 1/2 частку квартири за АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 27.07.2017, зареєстрованим в реєстрі за №1-1340 (т.1 а.с.64-65).

23.10.2018 ОСОБА_5 звернулась до Прокуратури Одеської області про внесення відомостей до ЄРДР, щодо вчинення ОСОБА_11 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.190 КПК України (т.1 а.с.91-93).

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи №472 від 07.10.2020 встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в момент вчинення правочину - договору дарування 1/2 частини квартири, від 05.08.2016, на будь-який хронічний, стійкий психічний розлад, недоумство не страждав, виявляв клінічні ознаки психічних порушень у вигляді «Органічного розладу особистості», які за ступенем впливу на його вольові, критичні та когнітивні функції не досягали хворобливого рівня, та не позбавляли і не обмежували його у здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т.2 а.с.38-45).

Згідно висновку Фахівця № 1 від 18 січня 2021 року (а.с.69-72 т.2)- висновок судово-психіатричних експертів від 07.10.2020 №472 відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 складений з істотним порушенням нормативних та методичних вимог, а підсумкові експертні висновки в ньому не є науково обґрунтованими; відомості про експертів представлені неповно та неточно. Експертний аналіз відзначається очевидною неповнотою: не була витребувана основна частина медичних карт ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із психіатричних закладів, не досліджувалися пояснення свідків та відповідачів стосовно психічного стану підекспертного в досліджуваний період часу; аргументація експертного висновку є однобічною та суперечливою з наукової точки зору. Експертне рішення про збережену здатність ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 05.08.2016 не випливає зі змісту дослідницької частини висновку і має непереконливий характер.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 від 29.07.2021.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , від 17.08.1988, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , та його батьками записані: батько - ОСОБА_2 , мати – ОСОБА_12 .

Відповідно до Витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі, приватним нотаріусом Бурлаченко І.К. внесено до Спадкового реєстру реєстраційний запис про спадкодавця ОСОБА_2 .

Рішенням Чорноморського міського суду Одеської області від 07 липня 2025 року, залишеним в силі Постановою Одеського апеляційного суду від 19.02.2026, встановлено, що: «відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №355/24 від 24.11.2024, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент складання заповіту 05 серпня 2016, виявляв ознаки хронічного психічного розладу у вигляді Шизофренії з нападопобібно-прогредієнтним перебігом (Параноїдна шизофренія, епізодичний перебіг з наростаючим дефектом F20.01 згідно міжнародної класифікації хвороб Х перегляду) на тлі органічної недостатності головного мозку. ОСОБА_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент складання заповіту 05 серпня 2016 внаслідок наявного психічного розладу не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними».

Дана обставина встановлена рішенням суду, що набрало законної сили і доказуванню не підлягає, що узгоджується з положеннями ч.4 ст.82 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

За змістом ст. 215 ЦК України та згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в абз. 5 п. 5 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

За змістом цих норм, з врахуванням положення статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним.

У правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-2833цс16 зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

З правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-131цс14 вбачається, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно з п. 16 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Крім того, в узагальненні Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними. Проте в будь-якому випадку слід враховувати, що експертний висновок є не беззаперечним фактом, а одним із доказів, який повинен оцінюватись у сукупності з іншими доказами у справі.

Підставою для визнання правочину недійсним, за ст. 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Так, звертаючись до суду із вказаним позовом, представник позивача посилається на те, що ОСОБА_2 на момент укладення оспорюваного Договору не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, оскільки мав психічну хворобу. Укладення оспорюваного договору не відповідало внутрішній волі позивача.

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень. Достовірність і достатність таких доказів оцінюється судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021, справа №461/3675/17, провадження №61-8732св20.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Статтею 330 ЦК України визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною 1 ст. 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) юридично - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (постанова Верховного Суду від 30.07.2020 року у справі №752/13695/18).

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У постанові від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У постанові від 22.10.2020 у справі №752/11904/17 Верховний Суд зазначив, що правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

У постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Таким чином, у відповідності до вимог ст.ст. 330, 388, 658 ЦК України право власності на майно, яке було передане поза межами волі власника не набувається у тому числі, і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Застосування вказаного способу захисту порушених інтересів узгоджується також з роз`ясненнями, наведеними в пунктах 21-26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (частина перша статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідачі по справі возовні вимоги визнали що є підставою для задоволення позову.

З урахуванням викладених норм законодавства та обставин справи, позивач в тому числі в особі правонаступника отримав право на судовий захист свого права, з огляду на те, що спірна квартира незаконно вибула із володіння позивача ОСОБА_2 , за відсутності його волевиявлення, суд приходить до висновку, що спірне майно підлягає витребуванню від ОСОБА_4 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України на користь власника.

П.1 ч.7 ст.265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 13-3) договору про передачу страхового портфеля; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Враховуючи встановлені обставини справи, факт смерті ОСОБА_2 та послідуючу необхідність у ОСОБА_1 , як правонаступника та спадкоємця ОСОБА_2 в реалізації своїх прав, що передбачає відновлення первісного становища прав власності ОСОБА_2 щодо спірного майна по справі, з метою ефективного захисту порушеного права та виконання рішення суду, суд вважає за доцільне встановити порядок виконання судового рішення, а саме визначити, що рішення по цій справі, після набрання законної сили є підставою для проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яке йому належало на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.07.2016, зареєстрованого в реєстрі за №1127.

З урахуванням того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, то у відповідності до положень ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що позивача на момент звернення до суду було звільнено від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідачів в рівних частках слід стягнути судовий збір на користь держави в розмірі 2819,20 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем предмета спору, приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог та наявність підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (треті особи: приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Одеської області Мірошниченко Л.М., державний нотаріус Чорноморської державної нотаріальної контори Одеської області Жмихова Олена Сергіївна, орган опіки та піклування Чорноморської міської ради Одеської області) про визнання договору дарування 1/2 частки квартири недійсним, скасування державної реєстрації на 1/2 частку квартири, визнання права власності на 1/2 частку квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння, - задовольнити.

Визнати недійним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , від 05 серпня 2016 року реєстраційний номер договору 697, укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Мірошниченко Л.М.

Скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

Поновити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка йому належала на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.07.2016, зареєстрованому в реєстрі за №1127, шляхом витребування на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

Встановити порядок виконання судового рішення, а саме визначити, що рішення по цій справі, після набрання законної сили, є підставою для проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , в Державному реєстрі на нерухоме майно, яке належало останньому на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.07.2016, зареєстрованому в реєстрі за №1127.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 2819,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя