Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №344/1654/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/1654/26

Провадження № 33/4808/281/26

Категорія ст.130 ч.1 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Лазарів О. Б.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто 665 гривень 60 копійок судового збору, -

в с т а н о в и в:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив керування транспортним засобом особою в стані алкогольного сп`яніння.

Так, ОСОБА_1 25 січня 2026 року о 14-39 год. в м. Івано-Франківську, по вул. Мазепи, 162, керував транспортним засобом марки "Volkswagen Touareg" д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п.2.9 а) ПДР України. Огляд на стан алкогольного сп`яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку за допомогою спеціального технічного засобу "Drager". Результат огляду позитивний – 2,91 проміле.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду від 10.03.2026 року та закрити провадження у справі щодо нього у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вважає дану постанову незаконною, постановленою в результаті неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, неналежній оцінці доказів.

Вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваній постанові зазначив про те, що матеріали справи містять направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 25.01.2026 року, згідно з якого у ОСОБА_2 виявлені ознаки сп`яніння. Однак, дане направлення йому фактично не вручалося, його зміст не оголошувався та не був роз`яснений, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості своєчасно ознайомитися з його підставами, висловити зауваження чи заперечення.

Зазначає, що працівниками поліції було порушено порядок документування події, оскільки спочатку йому було ознайомлено та запропоновано підписати протокол про адміністративне правопорушення, після цього було надало для ознайомлення акт огляду та направлення, що підтверджується відеозаписом долученим до матеріалів справи.

Крім того, стверджує, що пропозиція проходження огляду в медичному закладі повинна відбутися шляхом вручення водієві письмового направлення на медичний огляд, а не лише усно. У разі, якщо водій отримав письмове направлення та відмовився від проведення огляду у медичному закладі щодо нього може бути складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП.

Стверджує, що долучений до матеріалів справи відеозапис є не безперервним, а тому не може бути належним доказом його вини.

Вказує, що ознаки алкогольного сп`яніння, які зазначені у акті огляді не підтверджуються під час перегляду відеозапису, оскільки його поведінка була спокійною та врівноваженою, він поводився коректно, не проявляв агресії чи неадекватної поведінки, не перешкоджав працівникам поліції у виконанні їх службових обов`язків та виконував їх законні вимоги, а також у нього було відсутнє тремтіння пальців рук.

В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Гринів Я.В. повторно не з`явився, хоча неодноразово в установленому законом порядку повідомлялися про розгляд апеляційної скарги, не подали клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердили поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.

Зокрема, вищевказане провадження неодноразово призначалося до розгляду в суді апеляційної інстанції, а саме на: 17.04.2026 року, 01.05.2026 року, 28.05.2026 року, 12.06.2026 року.

Судові повістки, які направлялись рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення за місцем проживання ОСОБА_1 повертались без зазначення даних про їх отримання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).

Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв`язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Апеляційний суд, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 та його захисник знають про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку, не подали клопотання про відкладення розгляду справи та не повідомили про бажання приймати участь у судовому засіданні. Враховуючи, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не є обов`язковою під час розгляду справи в суді апеляційній інстанції, апеляційний суд вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Гринів Я.В.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.

Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

Зокрема, діючий Кодекс України про адміністративні правопорушення був прийнятий за часів панування радянської системи регулювання суспільних відносин, що була спрямована на побудову тоталітарної моделі держави, в якій не було місця для справжніх демократичних цінностей, поваги до прав та свобод громадян, визначених Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.

Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.

Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.

Так, враховуючи, що в своїх доводах, вказаних в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення, з метою перевірки доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції у повному обсязі дослідив сукупність наявних у справі доказів перевірив та прийшов до висновку, що вони є безпідставними та не доводять незаконність ухваленого судом першої інстанції судового рішення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Зокрема, згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №575097 від 25 січня 2026 року, відповідно до якого 25.01.2026 року о 14 год. 39 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Мазепи, 162 водій ОСОБА_1 керував автомобілем Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_2 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння. Зі згоди водія у встановленому законом порядку проводився із застосуванням приладу Drager Alcotest 6810 ARCD-0525, результат позитивний 2.91%, чим порушив п. 2.9а ПДР України, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП (а.с. 1).

Відповідно до виписаних у статтях 254, 255, 256 КУпАП положень, протокол про адміністративне правопорушення – це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння, яке містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, у якому крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що він звинувачується у керуванні транспортним засобом в стані сп`яніння, тобто порушенні вимог п. 2.9 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Протокол складений уповноваженою особою – інспектором 2 взводу ТОР роти УПП БУПП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Лошаковим Д.В. із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП та підписаний уповноваженою особою та особисто ОСОБА_1 .

При цьому, з протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 був присутній при його складанні, ознайомлений із його змістом, йому були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, він повідомлений про розгляд справи в Івано-Франківському суді Івано-Франківської області.

У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено (дослівно): «не бажаю».

Додатково в протоколі зазначено про те, що у водія було вилучене посвідчення водія НОМЕР_3 та виданий тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом НОМЕР_4 .

На переконання апеляційного суду, протокол про адміністративне правопорушення містить достатні дані про те, що ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом протоколу про адміністративне правопорушення та отримав копію протоколу про адміністративне правопорушення, що підтверджується його власноручним підписом.

Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.

Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов`язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»

Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):

Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.

Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив заперечення щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, хоча обставини за яких було складено протокол вимагали від нього надати певні пояснення.

Суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність істотних порушень, які б ставили під сумнів достовірність зібраних матеріалів або позбавляли особу можливості реалізувати свої процесуальні прав.

Відповідно до роздруківки приладу Драгер Алкотест 6810 № ARCD-0525, ОСОБА_1 пройшов огляд, тест №4609, результат огляду 2,91% проміле. ОСОБА_1 власним підписом засвідчив, що він ознайомлений із результатом огляду. (а.с. 2)

Згідно з даними акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, огляд ОСОБА_1 проведений у зв`язку з виявленими ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з ротової порожнини, виражене тремтіння пальців рук за допомогою приладу Алкотест 6810 Драгер ARCD-0525, результати огляду на стан сп`яніння – 2,91 проміле. В акті зазначено, що ОСОБА_1 не погодився з результатом огляду та від підпису відмовився. (а.с. 3)

Згідно з даними направлення в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР» на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складеного 25.01.2026 року, внаслідок огляду, проведеного поліцейським у водія ОСОБА_1 виявлено ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, огляд проводився за допомогою газоаналізатора Алкотест 6810 Драгер ARCD-0525, результати огляду 2,91% проміле. (а.с. 4).

Апеляційний суд неодноразово зазначав, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння поліцейським у медичному закладі та відсутності правових підстав для проведення огляду у закладі охорони здоров`я, складання відповідного направлення на огляд водія до медичного закладу не є обов`язковим. Направлення на огляд до медичного закладу складається тільки за наявності відповідних правових підстав для проведення такого огляду у медичному закладі. Зокрема, огляд у медичному закладі повинен бути проведений, коли водій транспортного засобу відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння на місці події поліцейським за допомогою спеціального технічного приладу або якщо водій незгідний з позитивним результатом такого огляду.

Разом з тим, зі змісту матеріалів провадження вбачається, що такий огляд у медичному закладі не проводився у зв`язку з тим, що водій ОСОБА_1 заперечував проти огляду в медичному закладі, оскільки вказував, що він не має на це часу, всупереч тому, що не був згоден із результатом огляду.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про невручення направлення на медичний огляд, оскільки з відеозапису вбачається, що після незгоди з результатом огляду на місці працівники поліції неодноразово пропонували ОСОБА_1 пройти огляд у закладі охорони здоров`я, роз`яснювали мету такого огляду та наслідки відмови від нього. Водій усвідомлював зміст запропонованих процесуальних дій, однак від проходження огляду в медичному закладі відмовився.

Суд також відхиляє твердження про обов`язковість вручення письмового направлення як передумови для проходження медичного огляду, оскільки з відеозапису вбачається, що працівники поліції неодноразово пропонували водію пройти огляд у медичному закладі, однак останній свідомо відмовився від проведення такого огляду та можливості спростувати результаті огляду, який був проведений поліцейським із застосуванням спеціального технічного засобу.

Апеляційний суд звертає увагу , що саме відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння, а не спосіб доведення відповідної вимоги працівника поліції, має правове значення для вирішення справи.

Апеляційний суд неодноразово зазначав, що відповідно до вимог ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Також до матеріалів справи долучені: зобов`язання до протоколу про відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом (а.с. 5), розписка про відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом (а.с. 6), ксерокопія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6564546, про вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП (а.с. 7), ксерокопія посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 8), довідка з інформацією щодо посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 9), ксерокопія свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки (а.с. 10).

Так, відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.

Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволять повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення. (а.с. 11).

Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі.

Відеозаписом (файли clip-0, clip-1) зафіксовано, як працівники поліції зупиняються позаду транспортного засобу марки «Volkswagen Touareg», яким керував ОСОБА_1 та підходять до водія транспортного засобу. Поліцейські з`ясовують у водія транспортного засобу причину виконання ним розвороту посеред проїзної частини, повідомляють про здійснення відеофіксації та пропонують надати посвідчення водія і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Поліцейські встановлюють особу водія ОСОБА_1 . Відеозаписом зафіксовано, як пасажирка автомобіля пояснює, що під час руху їй стало зле, у зв`язку з чим водій був змушений виконати відповідний маневр.

Надалі працівником поліції було здійснено розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 перетнув дорожню розмітку 1.3 (подвійну суцільну лінію), чим порушив вимоги п. 8.5.1 Правил дорожнього руху України. Перед розглядом справи водію були роз`яснені права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. За результатами розгляду його було визнано винним, ознайомлено з постановою та вручено її копію.

Після цього, на відповідні запитання працівників поліції водій ОСОБА_1 повідомив, що алкоголь він не вживав, однак лікувався сиропом від кашлю. Поліцейські роз`яснили, що сироп від кашлю не є алкогольним напоєм, та запропонували водію пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціального технічного засобу на місці зупинки транспортного засобу. Водій погодився на проведення огляду.

Перед тестуванням водію ОСОБА_1 було надано для огляду герметично запакований мундштук. Після проведення огляду працівники поліції повідомили, що допустимий показник становить 0,2 проміле, тоді як результат огляду склав 2,91 проміле. На запитання працівника поліції щодо згоди з результатом огляду на стан сп`яніння водій зазначив, що такий показник неможливий.

У зв`язку з висловленою незгодою працівники поліції запропонували ОСОБА_1 пройти огляд у закладі охорони здоров`я у лікаря-нарколога. Незважаючи на неодноразові роз`яснення про можливість проведення медичного огляду та встановлення факту перебування чи неперебування у стані сп`яніння, ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі, посилаючись на те, що не має для цього відповідного часу. При цьому ОСОБА_1 повідомив, що вживав алкогольні напої напередодні, однак не згідний із результатом огляду на стан спьяніння.

Поліцейські роз`яснили, що в разі відмови від проходження медичного огляду матеріали будуть оформлені на підставі результатів огляду, проведеного за допомогою приладу «Drager», та складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП з подальшим направленням його до суду. Водію повторно були роз`яснені права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України.

Після цього працівники поліції перейшли до службового автомобіля для оформлення адміністративних матеріалів. Згодом ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення, від чого він відмовився. Надалі його ознайомили з роздруківкою результатів тесту приладу «Drager», де він поставив підпис про проходження огляду. Також його було ознайомлено з протоколом про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, про що він засвідчив підписом факт ознайомлення зі змістом документа, місцем і часом розгляду справи, отриманням тимчасового дозволу на право керування транспортними засобами та роз`ясненням процесуальних прав.

Під час ознайомлення з актом огляду на стан сп`яніння водій відмовився від його підписання, мотивуючи свої дії незгодою з отриманим результатом. Пізніше його також було ознайомлено з розпискою про передачу транспортного засобу тверезому водієві.

Крім того, відеозапис із відеореєстратора службового автомобіля (файл «Білецький В.Р., 1984») містить момент порушення, а саме перетину транспортним засобом марки «Volkswagen Touareg» дорожньої розмітки 1.3 (подвійної суцільної лінії). Після цього службовий автомобіль поліції розпочав рух за вказаним транспортним засобом та за допомогою проблискових маячків подав вимогу про зупинку, яку водій виконав, після чого до нього підійшли працівники поліції.

Суд, дослідивши доводи апелянта та відеоматеріали, що містяться на оптичних дисках, встановив, що працівники поліції під час спілкування з ОСОБА_1 , виявивши в останнього ознаки алкогольного сп`яніння, діяли відповідно до приписів законодавства України, в межах своєї компетенції та виконуючи свої професійні обов`язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію», а відтак обґрунтовано, на законних підставах запропонували водію пройти огляд щодо визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, на що останній добровільно погодився, пройшов такий огляд за допомогою спеціального технічного засобу.

Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Посилання захисту на відсутність безперервності відеозапису суд оцінює критично, оскільки наявні відеоматеріали достатньо повно та всебічно фіксують обставини події, які стосуються зупинки транспортного засобу, проведення огляду, повідомлення результату, пропозиції пройти огляд у медичному закладі та відмови водія від такого огляду. Будь-яких даних про спотворення чи викривлення зафіксованих подій у долученому до протоколу про адміністративне правопорушення відеозапису матеріали справи не містять.

Доводи про порушення порядку оформлення адміністративних матеріалів є необґрунтованими, оскільки послідовність складання та ознайомлення особи з окремими документами не свідчить про порушення її прав та не спростовує факту вчинення адміністративного правопорушення. При цьому з відеозапису вбачається, що водія було ознайомлено зі складеними матеріалами та роз`яснено його процесуальні права.

Апеляційний суд вважає, що вирішуючи питання щодо незгоди водія транспортного засобу із отриманим позитивним результатом огляду на стан сп`яніння поліцейським за допомогою спеціального технічного засобу, необхідно враховувати поведінку водія транспортного засобу на місці події та звертати увагу на його ставлення щодо можливості спростувати отриманий позитивний результат огляду на стан сп`яніння шляхом проведення відповідного огляду у медичному закладі.

Разом з тим, відмова водія транспортного засобу пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі свідчить про те, що він не бажає скористатися своїм правом на спростування отриманого результату шляхом проведення такого огляду професійним лікарем у закладі охорони здоров`я та фактично погоджується з отриманим позитивним результатом огляду на стан сп`яніння.

Відмова водія транспортного засобу від використання можливості спростувати позитивний результат огляду на стан сп`яніння шляхом повторного проведення огляду на стан сп`яніння у закладі охорони здоров`я у відповідності до вимог ст.266 КУпАП, дають підстави вважати, що водій транспортного засобу повністю розуміє неефективність такого захисту своїх інтересів у зв`язку з тим, що дійсно перебуває у стані сп`яніння і відмовляється повторно проходити огляд на стан сп`яніння у медичному закладі, оскільки результати такого огляду додатково підтвердять попередній результат огляду, який був проведений поліцейським за допомогою спеціального технічного засобу.

Відповідно до волевиявлення законодавця, вбачається, що водій, транспортного засобу, який впевнений в тому, що він не перебуває у стані сп`яніння та який дійсно заперечує правильність позитивного результату огляду на стан сп`яніння, що був проведений поліцейським, зобов`язаний пройти повторний огляд на стан сп`яніння у медичному закладі, а його відмова від проходження такого огляду свідчить, що він фактично погоджується з тим, що перебуває у стані сп`яніння.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння.

Зокрема, законодавець передбачив, що за своїми правовими наслідками та рівнем відповідальності, відмова від проходження огляду на стан сп`яніння та порушення вимог п.2.5 ПДР України прирівнюється до правопорушення, яке стосується керування транспортним засобом у стані сп`яніння.

Відповідно до волевиявлення законодавця вбачається, що останній виходив з того, що водій транспортного засобу, який підозрюється в тому, що керував транспортним засобом у стані сп`яніння може відмовитись від виконання вимог п.2.5 ПДПР України тільки за умови, що він дійсно перебуває у стані сп`яніння та повністю розуміє, що внаслідок проведення такого огляду його результат доведе, що він дійсно керував транспортним засобом у стані сп`яніння.

Разом з тим, результат огляду на стан сп`яніння не є беззаперечним доказом перебування водія транспортного засобу у стані сп`яніння, оскільки такий висновок суд зобов`язаний зробити на підставі внутрішнього переконання, яке виникло внаслідок дослідження та детального аналізу сукупності доказів, які містяться в матеріалах провадження.

Зокрема, зі змісту сукупності доказів, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що водій ОСОБА_1 , був зупинений працівниками поліції за порушення ним вимог ПДР України, мав відповідні ознаки сп`яніння, які були зафіксовані працівниками поліції, пройшов огляд на стан сп`яніння, який було проведено поліцейським із застосуванням спеціального технічного приладу внаслідок чого було отримано позитивний результат огляду та відмовився пройти повторний огляд на стан сп`яніння у медичному закладі з метою спростування позитивного результату огляду.

Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 в тому, що він керував транспортним засобом у стані сп`яніння.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.

Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння.

Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень Інструкції із застосуванням органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України №1026 від 18.12.2018р. які свідчать про те, що вказані відеозаписи необхідно визнати як недопустимі докази.

Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він керував транспортним засобом у стані сп`яніння.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що санкцією ч.1 ст.130 КУпАП передбачено єдиний та безальтернативний вид стягнення, а саме призначення штрафу в розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян з обов`язковим позбавленням правопорушника права керування транспортними засобами строком на один рік.

Притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян.

Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.

При накладенні стягнення судом першої інстанції враховано характер вчиненого та його суспільну небезпеку, особу правопорушника, ступінь його вини та ставлення до вчиненого.

З огляду на наведене підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв