Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №336/9710/23 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 10.06.2026 Справа № 336/9710/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/9710/23 Головуючий у 1- інстанції Звєздова Н. С.

Провадження № 22-ц/807/1161/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа – районна адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 про захист права власності, припинення порушень правил добросусідства та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позову зазначили, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,0368 га, кадастровий номер 2310100000:07:080:0118.

Для розробки технічної документації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) позивачі звернулись саме до ФОП ОСОБА_5 , якою було встановлено межові знаки та встановлено межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлена вся технічна документація.

В грудні позивачі звернулись до Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради із заявою та доданими до неї документами для приватизації земельної ділянки кадастровий номер: 2310100000:07:080:0118 за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з відповіддю Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради до теперішнього часу рішення не прийнято у зв`язку з введенням військового стану на всій території України.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» та перехідних положень Земельного кодексу України – безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі розроблення такої документації забороняється.

Позивачі вчинили всі необхідні дії для набуття права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2310100000:07:080:0118, але в подальшому виникли обставини, які не залежали від їх волі.

Будинок та земельна ділянка, які знаходяться у власності позивачів знаходиться поряд із суміжною земельною ділянкою відповідачів ОСОБА_4 та її сина ОСОБА_6 . Відповідачі в порушення вимог права позивачів розмістили частину свого паркану на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . Неодноразові прохання позивачів ігнорують, крім того, складають в цій частині ділянки будівельне сміття, чим порушують вимоги інституту добросусідства.

Тобто, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 порушують права власності позивачів, інституту добросусідства та своїми діями, щодо розміщення частини паркану на земельній ділянці позивачів перешкоджають у користуванні належною позивачам земельною ділянкою.

Просили суд:

усунути порушення права ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як власників домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за власний рахунок знести самовільно збудований паркан на відстань не менше 1 метра до межі земельної ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Допустити негайне виконання рішення;

стягнути з відповідачів на користь позивачів сплачений судовий збір.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 26 березня 2026 року провадження у справі закрито.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначають, що справа №336/4617/16-ц та справа № 336/9710/23 (теперішній спір) не є тотожними ні за суб`єктним складом, ні за предметом позову, ні тим більше за його підставами.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду представник ОСОБА_1 – ОСОБА_7 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просили оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з п. 4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду не відповідає.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення ЄСПЛ у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

В силу вимог ст.367ч.1ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вже було подано тотожний позов за результатами розгляду якого наявне судове рішення, яке набрало законної сили.

Колегія суддів не погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "ДеЖуфр да ла Праделль проти Франції" De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124).

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Згідно п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду сформульованими у постанові від 25 червня 2025 року у справі №161/8939/23 (провадження N 61- 8551св24) та у постанові від 29.01.2025 у справі №757/38559/21-п (на які суд І інстанції сам же і посилається) - для визнання позовів тотожними та закриття провадження у справі необхідна одночасна наявність трьох елементів: тотожність сторін, підстав та предмету спору. Відсутність тотожності хоча б одного з елементів унеможливлює закриття провадження за п. З ч. 1 ст. 255 ППК України. При оцінці тотожності позовів суд зобов`язаний детально досліджувати фактичні підстави позову, їх правове обґрунтування та точні характеристики предмету спору.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції зазначав, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18.09.2017р. у справі №336/4617/16-ц розглянуто позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.

Сторонами по справі №336/4617/16-ц є позивачі - ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як співвласники домоволодіння по АДРЕСА_1 , відповідачами - ОСОБА_4 , ОСОБА_8 (на той час) як співвласники домоволодіння по АДРЕСА_2 .

Предметом позовних вимог у справі №336/4617/16-ц було зобов`язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні ними житловим будинком та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання відповідачів перенести паркан в бік земельної ділянки під будинком АДРЕСА_2 до межі земельної ділянки позивачів.

Предметом позовних вимог у даній справі є усунення порушень права ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як співвласників домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_4 за власний рахунок знести самовільно збудований паркан на відстань не менше 1 метра до межі земельної ділянки позивачів.

Відтак, підстав позову в обох справах дає підстави стверджувати що він є тотожним, позови стосуються вимог тих самих позивачі щодо переміщення паркану з боку відповідачки ОСОБА_9 .

Однак, колегія суддів в повній мірі не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки позови різняться за суб`єктним складом (різне коло відповідачів, наявність третьої особи), вимогами (знесення та перенесення паркану) та обґрунтування (позивачі стали власниками земельної ділянки).

Суд першої інстанції не дослідив детально фактичні підстави позову, їх правове обґрунтування та точні характеристики предмету спору, що призвело до помилкового висновку про тотожність позовів та передчасного закриття провадження у цій справі.

Конституційний Суд України у Рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 6-зп від 25 листопада 1997 року Головним обов`язком держави, згідно зі статтею 3 Конституції України, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

Так, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).

При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law; прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року (далі - Доповідь Венеціанської комісії).

В пункті 37 Доповіді Венеціанської комісії вказано, що верховенство права включає в себе вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватися у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародноправових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено передчасний висновок про закриття провадження у справі.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі від 26 березня 2026 року та є підставами її скасування і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 26 березня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17 червня 2026 року.

Головуючий

Судді: