Рішення від 16 червня 2026 р. у справі №369/10629/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/10629/26

Провадження № 2-о/369/514/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Дубицької М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,

в с т а н о в и в:

до суду звернувся ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Кукареку Катерину Сергіївну із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 строком на 6 місяців.

У подальшому представником заявника подано заяву про виправлення технічних описок, допущених під час формування заяви в системі «Електронний суд», та уточнено прохальну частину заяви. З урахуванням поданих уточнень заявник просить: заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці проживання та перебування ОСОБА_1 ; заборонити наближатися на відстань менше 25 метрів до місця проживання, перебування, навчання, роботи та інших місць частого відвідування ОСОБА_1 ; заборонити особисто або через третіх осіб розшукувати, переслідувати, спілкуватися із ОСОБА_1 ; заборонити вести листування, телефонні переговори та контактувати із заявником через будь-які засоби зв`язку.

В обґрунтування заяви представник заявника зазначає, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , а тому між сторонами існують сімейні правовідносини, на які поширюється дія Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Заявник вказує, що протягом тривалого часу, починаючи приблизно з 2015 року, у сім`ї систематично мали місце прояви домашнього насильства з боку ОСОБА_2 . За твердженням заявника, останній неодноразово вчиняв щодо матері заявника фізичне, психологічне та економічне насильство, що відбувалося у присутності дітей. Зокрема, зі слів заявника, батько застосовував фізичну силу до матері, принижував її, погрожував, обмежував у коштах та створював у сім`ї атмосферу постійного страху й психологічного тиску. Представник заявника зазначає, що тривале перебування в такій обстановці негативно вплинуло на психоемоційний стан заявника, внаслідок чого у нього виникли психологічні проблеми та розвинувся обсесивно-компульсивний розлад. Крім того, заявник стверджує, що починаючи з 2023 року ОСОБА_2 почав систематично вчиняти психологічне насильство безпосередньо щодо нього. Зі слів заявника, батько принижував його, залякував, здійснював психологічний тиск, погрожував припинити матеріальну підтримку та фінансування лікування, чим спричиняв йому моральні страждання та погіршення психоемоційного стану. Також представник заявника посилається на події 24 квітня 2026 року, коли між заявником та його батьком виник конфлікт щодо грошових коштів. За твердженням заявника, під час вказаного конфлікту ОСОБА_2 завдав йому численних ударів у ділянку голови, ребер та живота. Після цього було здійснено виклик працівників поліції та подано відповідну заяву про вчинення домашнього насильства та спричинення тілесних ушкоджень. Заявник зазначає, що внаслідок отриманих ушкоджень у нього різко погіршився стан здоров`я, зокрема виникли проблеми із зором, а також відбулося загострення наявних психічних розладів, що в подальшому потребувало стаціонарного лікування. Представник заявника також вказує, що під час перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у різних медичних закладах у травні 2026 року ОСОБА_2 неодноразово відвідував його всупереч його волі. За твердженням заявника, під час таких відвідувань заінтересована особа намагалася схилити його до відмови від поданих заяв до правоохоронних органів, переконувала змінити свої пояснення щодо обставин конфлікту та заперечити факт застосування до нього насильства. Заявник зазначає, що неодноразово просив батька залишити лікарняну палату, однак останній продовжував спілкування всупереч його бажанню, у зв`язку з чим викликалися працівники поліції. На думку заявника, такі дії є продовженням психологічного насильства та переслідування. Також у заяві зазначено, що заінтересована особа повідомляла заявнику про обізнаність із відомостями щодо його стану здоров`я та лікування, що, на переконання заявника, свідчить про незаконне отримання конфіденційної медичної інформації та посилює відчуття страху й психологічного тиску. На підтвердження викладених обставин заявник посилається на заяви до правоохоронних органів, матеріали реєстрації повідомлень про події, витяг з ЄРДР, медичну документацію, результати обстежень та комп`ютерної томографії, записи з бодікамер працівників поліції, відеозаписи конфліктів, скріншоти переписки та інші матеріали. На думку заявника, наведені обставини свідчать про існування реального ризику продовження домашнього насильства, психологічного тиску та переслідування з боку ОСОБА_2 , а тому для забезпечення його безпеки необхідним є застосування обмежувального припису.

В судовому засіданні заявник та його представник підтримали доводи, викладені в заяві.

Заінтересована особа ОСОБА_2 та його представник адвокат Іщук Євген Миколайович проти задоволення заяви заперечували та просили відмовити у її задоволенні в повному обсязі. У поданих письмових поясненнях представник заінтересованої особи зазначив, що викладені у заяві обставини не підтверджуються належними та допустимими доказами, а висновки заявника ґрунтуються переважно на його суб`єктивному сприйнятті подій та припущеннях.

Представник заінтересованої особи звертає увагу суду на те, що сам по собі факт звернення особи до правоохоронних органів, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань чи наявність кримінального провадження не є доказом вчинення домашнього насильства та не підтверджує винуватість особи у вчиненні протиправних дій. На думку представника заінтересованої особи, на момент розгляду справи відсутні будь-які судові рішення або інші процесуальні документи, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо заявника. Також зазначено, що у межах кримінальних проваджень ОСОБА_2 не набув процесуального статусу підозрюваного та навіть не був допитаний щодо обставин подій, на які посилається заявник. Щодо обставин спричинення заявнику тілесних ушкоджень 24 квітня 2026 року представник заінтересованої особи зазначає, що такі твердження не відповідають дійсності та не підтверджені належними доказами. Зокрема, звертається увага суду на те, що заявник мав проблеми із зором задовго до описаних подій, проходив спеціалізоване лікування та оперативні втручання ще у 2022 та 2023 роках, а в подальшому отримав інвалідність, пов`язану зі станом зору. Також представник заінтересованої особи вказує, що надані заявником медичні документи не містять остаточних висновків щодо причин виникнення у нього захворювань та тілесних ушкоджень, а судово-медичний висновок щодо характеру та походження таких ушкоджень у матеріалах справи відсутній. Крім того, заінтересована особа заперечує твердження про переслідування заявника та зазначає, що його відвідування у лікувальних закладах були обумовлені виключно батьківським піклуванням про стан здоров`я сина, а не наміром здійснювати психологічний тиск або примушувати його до будь-яких дій. Окремо представник заінтересованої особи звертає увагу суду на те, що будинок, у якому проживає заявник, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , а тому застосування заборони перебувати за місцем проживання заявника фактично призведе до обмеження права власності заінтересованої особи. Також представник заінтересованої особи зазначає, що між сторонами існує тривалий сімейний конфлікт, пов`язаний із взаємовідносинами між батьками заявника, а сама заява про видачу обмежувального припису подана на тлі інших судових спорів між членами сім`ї. На переконання заінтересованої особи, заявником не доведено існування реальних ризиків продовження домашнього насильства чи вчинення насильства в майбутньому, а тому правові підстави для застосування обмежувального припису відсутні.

Заінтересована особа та його представник в судовому засіданні підтримали подані заперечення.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідка ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Розділом IV глави 13 Цивільного процесуального кодексу України визначено порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.

Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

За пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі Закон № 2229-VIII), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

У частині другій статті 26 Закону № 2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 зазначено, що у випадку застосування обмежувального припису в межах цивільного процесу суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується наданою до матеріалів справи копією свідоцтва про народження.

Таким чином, між заявником та заінтересованою особою існують сімейні правовідносини, оскільки ОСОБА_2 є батьком заявника.

На підтвердження доводів заяви представником заявника надано копію постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Зі змісту постанови вбачається, що підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 972641 від 07.05.2026 року стали обставини події, яка, за даними протоколу, мала місце 24.04.2026 року близько 13 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , де ОСОБА_2 , за твердженням працівників поліції, вчинив фізичне та психологічне насильство відносно свого сина ОСОБА_1 , а саме вчинив конфлікт та завдав останньому ляпаса.

Як убачається з постанови, під час судового розгляду ОСОБА_2 вини у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав, а його захисник заперечувала проти наявності у його діях складу адміністративного правопорушення. Потерпілий ОСОБА_1 брав участь у розгляді справи та надав суду, зокрема, висновок експертного дослідження № 36/осв від 04.05.2026 року та довідку КНП «Київська клінічна лікарня № 10».

Під час розгляду адміністративної справи було досліджено наданий потерпілим висновок експертного дослідження № 36/осв від 04.05.2026 року, відповідно до якого виявлені у ОСОБА_1 тілесні ушкодження віднесено до легких тілесних ушкоджень. За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про наявність у матеріалах провадження ознак кримінального правопорушення, у зв`язку з чим, керуючись положеннями ст. 253 КУпАП, закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення та направив матеріали до ВП № 3 Бучанського РУП ГУНП в Київській області для проведення досудового розслідування та вирішення питання щодо виконання вимог ст. 214 КПК України.

Таким чином, вказана постанова підтверджує, що судом під час розгляду адміністративної справи були встановлені обставини, які свідчили про наявність ознак кримінального правопорушення та стали підставою для передачі матеріалів до органу досудового розслідування.

Разом з тим, зазначена постанова не містить висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, а лише фіксує наявність підстав для проведення відповідної перевірки та досудового розслідування.

На підтвердження викладених у заяві обставин заявником надано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12026116050000006.

Зі змісту зазначеного витягу вбачається, що 12.06.2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 125 КК України. Відповідно до витягу, підставою для внесення відомостей до ЄРДР стала ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/9919/26 від 08.06.2026 року щодо проведення досудового розслідування за фактом заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , подія яких, за наведеними у витягу відомостями, мала місце 24.04.2026 року за адресою: АДРЕСА_1 . Потерпілим (заявником) у вказаному кримінальному провадженні зазначено ОСОБА_1 .

Крім того, до матеріалів справи долучено довідку № 4566, видану КНП «Київська міська клінічна лікарня № 7», згідно з якою ОСОБА_1 24.04.2026 року звернувся до травматологічного пункту зазначеного медичного закладу.

Відповідно до змісту довідки, під час медичного огляду у пацієнта було встановлено діагнози: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку - під питанням, множинні підшкірні гематоми обличчя та в ділянці грудини. У довідці також зазначено, що характер травми визначено як кримінальний. Із змісту довідки вбачається, що частина діагнозів, зокрема струс головного мозку, була зазначена лікарем як попередня та потребувала подальшого уточнення під час додаткового обстеження та лікування.

Також до матеріалів справи долучено результати комп`ютерної томографії від 18.05.2026 року, згідно з якими у ОСОБА_1 виявлено ознаки гострого некротичного панкреатиту з формуванням панкреатичних скупчень. У висновку зазначено, що найбільш імовірною причиною виявлених змін є інтрамуральна гематома. Крім того, за результатами обстеження встановлено наявність двобічного необструктивного циститу та пієлонефриту.

Зазначений медичний документ відображає результати інструментального обстеження стану здоров`я особи та містить клінічні ознаки тяжкого запального процесу, а також супутні патологічні зміни з боку сечовидільної системи, що були виявлені під час проведення МСКТ-дослідження.

До матеріалів справи долучено відомості про призначення ОСОБА_1 державної соціальної допомоги особам з інвалідністю. Згідно з наданими даними, у період з 20.11.2025 року по 01.07.2026 року ОСОБА_1 було призначено державну соціальну допомогу як особі з інвалідністю III групи.

Заінтересована особа у своїх поясненнях зазначає, що починаючи з періоду 2019 року, у зв`язку з початком пандемії COVID-19, у їхнього сина ОСОБА_1 почали проявлятися психологічні труднощі та емоційна нестабільність, що, за твердженням заінтересованої особи, зумовило необхідність звернення за психологічною допомогою. Зазначає, що родина неодноразово зверталася до психологів та фахівців у сфері психічного здоров`я, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 попередньо розглядалися діагнози, пов`язані з обсесивно-компульсивними розладами (ОКР) та іншими психоемоційними станами, однак остаточний діагноз носив характер «під питанням».

Заінтересована особа також зазначає, що у зв`язку з наявними психологічними труднощами та з метою сприяння самостійності сина, родина вживала заходів щодо його соціальної адаптації, зокрема зверталася до психолога, який, за словами заінтересованої особи, рекомендував поступове формування самостійного способу життя. Крім того, вказує, що в межах сімейних домовленостей було придбано окреме житло для синів, які є двійнятами, з метою забезпечення їх самостійного проживання та зменшення конфліктних ситуацій у сім`ї. Водночас з часом поведінка ОСОБА_1 змінилася, а наявні психологічні особливості почали використовуватися ним у конфліктних ситуаціях у сім`ї, що, на думку заінтересованої особи, призводить до маніпулювання сімейними обставинами та загострення конфлікту між сторонами. Додатково зазначає, що на психоемоційний стан ОСОБА_1 також суттєво вплинули події, пов`язані з повномасштабною збройною агресією та воєнними діями, у зв`язку з чим останній, за твердженням заінтересованої особи, був свідком травматичних подій, що негативно позначилося на його психологічному стані. Вказує, що на сьогодні другий син - ОСОБА_4 - проживає окремо, веде самостійний спосіб життя. Відповідно до рекомендацій психолога, родині було запропоновано дотримуватися моделі поступового формування самостійності ОСОБА_1 , зокрема шляхом окремого проживання та мінімізації залежності від сімейного середовища. За твердженням заінтересованої особи, реалізація такої моделі супроводжувалася певними адаптаційними труднощами, що призводило до виникнення конфліктних ситуацій та загострення сімейних суперечок.

Заінтересована особа також пояснює, що наявні у ОСОБА_1 проблеми із зором пов`язані з поведінковими проявами, які виникають у нього внаслідок наявного обсесивно-компульсивного розладу (ОКР), зокрема із завданням собі тілесних ушкоджень у ділянці очей. Заінтересована особа також зазначає, що у сім`ї виховується четверо синів, які є двійнями: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , 2005 року народження (20 років), а також ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , 2014 року народження (12 років). Діти тривалий час проживали у спільному сімейному середовищі та підтримували сімейні зв`язки з обома батьками. Крім того, заінтересована особа звертає увагу, що у разі задоволення заяви про видачу обмежувального припису він буде обмежений у можливості спільного проживання з дітьми та участі у їх повсякденному вихованні, що, на думку заінтересованої особи, суттєво вплине на сімейні відносини. Також зазначає, що ОСОБА_1 має окреме житло, де може проживати самостійно, що, на переконання заінтересованої особи, створює умови для окремого проживання та організації побуту без необхідності застосування обмежувального припису.

У судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що не заперечує наявність у нього певних психологічних труднощів, однак вказав, що з боку батька ОСОБА_2 щодо нього систематично здійснювався психологічний тиск, а у подальшому мали місце випадки фізичного насильства. Також ОСОБА_1 повідомив, що батько вчиняв насильницькі дії щодо матері, що негативно впливало на загальну сімейну атмосферу та психологічний стан дітей. Зі слів ОСОБА_1 батько з лютого 2026 року фактично не проживає у спільному місці проживання з сім`єю через побиття матері.

У судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_3 - матір ОСОБА_1 та дружину заінтересованої особи у справі. Свідок повідомила, що житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1 перебуває у спільній власності сторін, при цьому ОСОБА_2 також має інше нерухоме майно та окреме житло, де фактично проживає з лютого 2026 року. Окрім того, зазначила, що між сторонами на теперішній час існує спір щодо поділу спільного майна. Також свідок зазначила, що тривалий час у сім`ї мали місце конфліктні ситуації та, за її словами, випадки психологічного та фізичного насильства з боку ОСОБА_2 як щодо неї, так і щодо дітей, у тому числі синів. Свідок пояснила, що тривалий час не зверталася до відповідних органів із заявами про такі обставини, однак у лютому 2026 року була змушена звернутися до правоохоронних органів у зв`язку з подальшим загостренням конфлікту та неможливістю його вирішення у сімейному порядку.

Також у судовому засіданні були досліджені відеозаписи, надані стороною заявника, які, за поясненнями ОСОБА_3 , були здійснені за допомогою мобільного телефону та зберігалися на її особистому пристрої.

Зазначені відеозаписи містять фрагменти сімейних конфліктів між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , під час яких зафіксовано підвищений емоційний тон спілкування, суперечки та конфліктні ситуації між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи положення Закону № 2229-VIII обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

При вирішенні питання щодо застосуванні заходів тимчасового обмеження прав кривдника суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Згідно з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - батьки (мати, батько), дитина (діти), подружжя, колишнє подружжя.

Необхідною умовою для застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що підлягає доказуванню. Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що «обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками».

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 зазначено, що «докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства».

Надаючи оцінку доказам, суд вказує таке.

Дослідженими у судовому засіданні доказами, письмовими матеріалами справи, а також поясненнями учасників процесу встановлено, що між сторонами склалися тривалі, глибоко конфліктні сімейні відносини, які характеризуються високим рівнем емоційної напруги, взаємних претензій та суттєвим порушенням комунікації.

Із матеріалів справи вбачається, що зазначений конфлікт не має характеру епізодичного побутового непорозуміння, а є тривалим у часі та таким, що поступово ескалував, вийшовши за межі виключно сімейного спору. Зокрема, сторони пов`язують між собою події різного періоду, надаючи їм протилежну правову та фактичну оцінку, що свідчить про стійку конфліктну позицію кожної зі сторін.

Водночас суд бере до уваги, що у межах судового засідання сторони демонстрували виражену емоційну реакцію, наполегливе прагнення донести власне бачення обставин справи, а також суттєву взаємну недовіру. Така поведінка сторін у сукупності свідчить про наявність тривалого психологічного протистояння, яке супроводжується емоційним виснаженням та неможливістю конструктивного діалогу між ними.

Окремо суд враховує, що у судовому засіданні ОСОБА_2 висловлював намір до примирення та просив пробачення у сина, однак ОСОБА_1 фактично відмовився від відновлення довірчих відносин та будь-якого примирення, що свідчить про глибоку емоційну відстороненість між сторонами та втрату сімейного психологічного контакту.

Суд враховує, що внесення відомостей до ЄРДР саме по собі свідчить лише про початок перевірки викладених обставин у порядку кримінального процесу, однак не встановлює факту доведеності вини будь-якої особи та не замінює собою вирок суду.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , яка є матір`ю ОСОБА_1 , підтвердила наявність тривалого сімейного конфлікту між сторонами, а також зазначила, що у сім`ї протягом тривалого часу мали місце конфліктні ситуації, які, за її словами, супроводжувалися емоційною напругою та загостренням взаємовідносин. Свідок також вказувала на факти звернення до правоохоронних органів у зв`язку з неможливістю подальшого врегулювання конфлікту у сімейному порядку.

Крім того, з пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що у межах одного сімейного середовища проживають ще двоє неповнолітніх дітей, які фактично є безпосередніми свідками та учасниками зазначеного конфлікту. Така обставина свідчить про те, що спірні відносини між дорослими членами сім`ї виходять за межі їх особистого конфлікту та об`єктивно впливають на психологічний стан дітей, їх емоційну стабільність та сімейне середовище в цілому.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з огляду на доведеність наявності конфліктних та потенційно небезпечних відносин між сторонами, які потребують превентивного судового реагування.

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Саме на захист цих цінностей спрямований інститут обмежувального припису як спеціального тимчасового заходу, що застосовується для попередження та недопущення ескалації домашнього насильства.

Оцінивши доводи заяви, досліджені письмові докази, пояснення сторін, показання свідка та надані матеріали з правоохоронних органів і медичних установ, суд доходить висновку, що між сторонами наявний тривалий та глибокий сімейний конфлікт, який характеризується високим рівнем емоційного напруження, стійкою неприязню та відсутністю конструктивної комунікації.

З матеріалів справи убачається, що взаємовідносини сторін ставали предметом звернення до правоохоронних органів. Хоча на даний час обвинувальний вирок у справі відсутній, а процесуальний статус особи не набув остаточного визначення, сам факт внесення відомостей до ЄРДР свідчить про наявність спірних обставин, які перевіряються у встановленому законом порядку, що вказує на неврегульованість конфлікту.

Суд враховує, що у судовому засіданні поведінка сторін свідчила про значне емоційне навантаження та неспроможність до конструктивного діалогу: кожна зі сторін активно відстоювала свою позицію, прагнула довести правомірність власних дій, при цьому очевидною була відсутність взаєморозуміння та готовності до примирення. Разом з тим, суд бере до уваги, що навіть за наявності конфлікту одна зі сторін висловлювала спроби до примирення та врегулювання ситуації, які не були сприйняті іншою стороною, що додатково свідчить про глибину та тривалість конфліктного протистояння.

Таким чином, суд встановлює, що між сторонами існує стійкий сімейний конфлікт, який не був врегульований у добровільному порядку, супроводжується емоційною нестабільністю, взаємними звинуваченнями та зверненнями до правоохоронних органів, що в сукупності свідчить про наявність реальних ризиків його подальшого загострення.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що наявні у справі обставини свідчать про реальність та обґрунтованість ризиків подальшого загострення конфлікту, який вже набув ознак системності та триває у часі, у тому числі в площині правоохоронних та судових процедур.

Відтак, з метою попередження подальшої ескалації конфлікту, відновлення емоційної стабільності сторін та створення умов для усунення факторів конфліктного протистояння, суд вважає за необхідне застосувати до заінтересованої особи обмежувальний припис строком на чотири місяці як тимчасовий захід превентивного характеру.

Зазначений захід є пропорційним встановленим обставинам, відповідає меті Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є необхідним для забезпечення безпеки заявника та спрямований виключно на запобігання подальшим конфліктним ситуаціям без встановлення вини у кримінально-правовому розумінні.

Суд також враховує доводи заінтересованої особи щодо місця проживання заявника, яке розташоване за адресою: будинок АДРЕСА_1 . Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначений житловий будинок перебуває у приватній власності заінтересованої особи. Заінтересована особа зазначає, що у вказаному житловому будинку фактично проживають також двоє його неповнолітніх синів, з якими він має намір підтримувати постійний особистий контакт, та що застосування обмежувального припису у формі заборони перебування в місці проживання позбавить його можливості безпосереднього спілкування з дітьми.

Разом з тим суд зазначає, що обмежувальний припис є тимчасовим заходом превентивного характеру, який не спрямований на позбавлення батьківських прав чи повне усунення спілкування між батьком і дітьми, а лише встановлює певні межі та способи комунікації з метою запобігання конфліктним ситуаціям та забезпечення безпеки учасників спору. Відтак заінтересована особа не позбавлена можливості підтримувати контакт із дітьми у спосіб, який не порушує встановлених судом обмежень, зокрема у визначеному порядку, що не створює конфліктного навантаження.

Окремо суд враховує доводи щодо емоційного та психологічного стану заявника. З матеріалів справи вбачається, що заявник перебуває у складному психоемоційному стані, проживає разом із матір`ю та іншими членами сім`ї, при цьому сторонами не заперечується наявність у нього певних особливостей психічного стану та відповідних медичних спостережень. Вказані обставини, у поєднанні з характером конфліктних відносин між сторонами, свідчать про підвищену чутливість заявника до конфліктних ситуацій та потребу у стабільному, спокійному середовищі проживання без додаткових стресових факторів.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що на даному етапі найбільш доцільним та таким, що відповідає інтересам заявника, є забезпечення умов для його перебування у середовищі, яке сприятиме емоційній стабілізації та зменшенню конфліктного впливу, що відповідає превентивній меті обмежувального припису.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, ч. 1 ст. 247, ст. 350-1 350-8 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

заяву ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , строком на чотири місяці.

Встановити ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , такі обмежувальні заходи:

– заборонити перебувати у місці проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 ;

– заборонити наближатися на відстань ближче ніж 25 (двадцять п`ять) метрів до місця проживання та/або перебування, навчання, роботи та інших місць частого відвідування ОСОБА_1 ;

– заборонити особисто або через третіх осіб розшукувати, переслідувати чи будь-яким чином контактувати із ОСОБА_1 ;

– заборонити вести листування, телефонні переговори або інші види комунікації через будь-які засоби зв`язку із ОСОБА_1 .

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.

Виконання обмежувального припису покласти на органи Національної поліції України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя - Лапченко О.М.

17.06.2026 року