Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №350/636/26 — Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/636/26

Номер провадження 2-а/350/16/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026 року Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Сокирко Л.М.,

секретаря судових засідань Видойник І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Рожнятів Калуського району Івано-Франківської області в залі судових засідань № 2 Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 20 квітня 2026 року звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, мотивуючи його тим, що постановою ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №R479395 його - ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн, оскільки за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що « ОСОБА_1 не пройшов(ла) (відмовився(лась) від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл. та поліцейських на соціальний захист», чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вважає, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення (датою вчинення якого є 25 вересня 2025 року) є незаконною, оскільки винесена була у квітні 2026 року, тобто через сім місяців після виявлення правопорушення, що є грубим порушенням приписів статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення. На підставі викладеного, вказує, що не погоджується із оскаржуваною постановою, оскільки відповідачем вона винесена з грубим порушенням та вважає її такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі – закриттю на підставі пункту 7 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення (у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Просить: скасувати постанову №R479395 від 15 квітня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення; провадження у справі закрити на підставі пункту 7 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення стягнення; стягнути на його користь понесені судові витрати за розгляд справи в суді, а також стягнути з Державного бюджету України на його користь безпідставно сплачені ним кошти в розмірі 8 500 грн. Ухвалою судді від 14 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями, передбаченими статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач в судове засідання не з`явився, однак спрямував до суду заяву, у якій позовні вимоги підтримав, справу просив розглядати без його участі. Відповідач, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився. Про розгляд справи повідомлявся належним чином. Заяв, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило. За змістом частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України і усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, саме на суб`єкта владних повноважень у спорах про оскарження його рішень покладається обов`язок довести правомірність оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності. При цьому це не звільняє позивача від обов`язку навести й підтвердити ті обставини, на які він посилається, але орган публічної влади має надати суду належні й допустимі докази законності своїх дій. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 прямо зазначила, що суд не може перекладати тягар доказування законності рішення органу влади на позивача. У даній справі відповідач цього обов`язку не виконав. Розглянувши матеріали справи, дослідивши додані до неї докази, суд дійшов наступного висновку. Згідно з частиною першою статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності розглядаються місцевими загальними судами як адміністративними судами. Частина третя статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України надає суду, за результатами розгляду такої справи, зокрема, право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і направити справу на новий розгляд до компетентного органу; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення, змінити захід стягнення, не посилюючи його. Отже, суд уповноважений як перевірити законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови так і, у разі встановлення підстав, передбачених статтею 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, скасувати її з одночасним закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача. Щодо дотримання строків накладення стягнення. Згідно з частиною дев`ятою статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративне стягнення за правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вчинені в особливий період, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. У постанові №R479395 від 15 квітня 2026 року не зазначено час вчинення адміністративного правопорушення. В той же час як стверджує позивач вказана подія стосується сповіщення, яке надійшло йому у застосунок «Резерв+» 25 вересня 2025 року, що на його думку і є часом вчинення інкримінованого йому правопорушення, а сама оскаржувана постанова винесена 15 квітня 2026 року, тобто майже через сім місяців після зазначеної дати. Недоведеність дотримання спеціального строку притягнення до адміністративної відповідальності, встановленого статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення для правопорушень у сфері мобілізації, є самостійною підставою для скасування постанови органу як незаконної. Узагальнюючи наведене, суд звертає увагу, що постанова №R479395 від 15 квітня 2026 року не містить належного опису події правопорушення та доказів його вчинення, не містить відомостей про дату вчинення правопорушення, однак і посилання позивача про застосування пункут 7 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення не спростовують його доводів недотримання відповідачем в ході розгляду адміністративної справи. Суд також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що саме суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести правомірність свого рішення. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Вказана норма є бланкетною, серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов`язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким становлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності. За текстом оскаржуваної постанови, за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов не пройшов(ла) (відмовився(лась) від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл. та поліцейських на соціальний захист», чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Разом з тим, будь-яких відомостей з посиланням на номер та дату повістки щодо того, у який день та час, конкретно, позивач був зобов`язаний прибути по повістці для проходження ВЛК, і якими доказами підтверджується обізнаність позивача з`явитися у зазначений час для проходження ВЛК, оскаржувана постанова не містить. Відповідно до частини першої статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, які пом`якшують чи обтяжують відповідальність. У свою чергу, згідно із частиною другою статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 року у справі № 513/899/16-а. Формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу його вчинення, мотивів і форми вини, а висновки суду щодо оцінки доказів мають вказуватись у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи. При цьому, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті або нормах Кодексу України про адміністративні правопорушення, інших нормативно-правових актів, якими передбачена відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій. Крім того, диспозиція частини третьої статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення є бланкетною, а тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов`язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи. Сутність пред`явленого обвинувачення повинна відповідати диспозиції статті закону, яким встановлено відповідальність за вчинення правопорушення. Суд зазначає, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а також відповідати принципу законності. Склад адміністративного правопорушенняце сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак, що визначають діяння (дію чи бездіяльність) як адміністративне правопорушення (проступок). Елементами складу адміністративного правопорушення є: об`єкт, об`єктивна сторона; суб`єктивна сторона; суб`єкт. Зокрема, об`єктивна сторона складу адміністративного правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону правопорушення. Це такі ознаки як саме протиправне діяння - дія чи бездіяльність, шкідливі наслідки діяння, причинний зв`язок між протиправним діянням та шкідливими наслідками, що наступили; час, місце, умови, способи та засоби вчинення правопорушення. Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони є протиправне діяння. Згідно з вимогами пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», встановлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не звернувся самостійно до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово лікарську комісію для проходження медичного огляду. Разом з тим, згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані, крім іншого, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Згідно частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Також, відповідно до п.п.3.1 3.2 глави 3 розділу 2 «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністерства оборони України МОУ № 402 від 14.08.2008 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП, та повторний медичний огляд військовозобов`язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення. Отже, суд вважає, що для проходження військовозобов`язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби законодавством передбачено прийняття відповідного рішення військово-лікарською комісією чи відповідним районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, або керівником ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП. Відповідно до п.12 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право: видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Таким чином, для вирішення питання правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановленню підлягають наступні обставини: чи вчинені особою відповідні дії (бездіяльність), що становлять об`єктивну сторону вказаного правопорушення та стали підставою для прийняття рішення про притягнення до адміністративної відповідальності. З огляду на зазначене вище, при винесені оскаржуваної постанови не з`ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема в матеріалах справи відсутні, а представником відповідача не надано суду рішення військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, або керівника ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП, тобто наказ або розпорядження керівника про проведення медичного огляду позивача. Висновок органу чи посадової особи, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, про винність особи у вчиненні такого правопорушення, повинен бути винесеним на підставі передбачених статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказів. Стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. На підставі з частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, саме відповідач зобов`язаний довести правомірність складання ним постанови, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами порушення позивачем вимог Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за що передбачена відповідальність Кодексом України про адміністративні правопорушення. Натомість відповідачем не доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Згідно пункту 1 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Відповідно до частини третьої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Враховуючи, що суд при розгляді справи може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, проте позивачем не було обрано самостійно ефективний спосіб захисту його права, суд вважає необхідним з власної ініціативи вийти за межі позовних вимог та скасувати постанову № R479395 від 15 квітня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення, та провадження у справі про адміністративне правопорушення за фактом вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити через відсутність складу адміністративного правопорушення. Відповідно до статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення, а також закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. Враховуючи встановлені при розгляді справи обставини, суд приходить до висновку про те, що при притягненні позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані вимоги Конституції України та Кодексу України про адміністративні правопорушення та не встановлено наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю. Разом з тим, вирішуючи питання про можливість задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача 8 500 грн сплаченого штрафу, перерахованого до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку суд визнає протиправною та скасовує, суд вважає необхідним зазначити, що вказана позовна вимога розгляду в порядку адміністративного судочинства не підлягає, і може бути заявлена позивачем в порядку цивільного судочинства. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 зроблено висновок, що сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави (п. 39). У п. 53 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави. Також Верховного Суду України в постановах від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі №6-100цс15 зазначив, що у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Тобто набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 Цивільного кодексу України). Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 Цивільного кодексу України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 Цивільного кодексу України). Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу України). З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (частина друга статті 45 БК України у редакції, чинній на час звернення до суду). Аналізуючи викладені обставини, суд вважає, що після скасування судом постанови щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення останній згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України, має право на звернення до суду з позовом про стягнення суми перерахованих коштів до Державного бюджету України, як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. У зв`язку з цим, провадження у цій частині позовних вимог підлягає закриттю відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, і суд роз`яснює позивачу його право на звернення до суду з позовом про стягнення суми перерахованих коштів до Державного бюджету України, як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави в порядку цивільного судочинства. Враховуючи викладене вище, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню. Вирішення питання про судові витрати. Так, відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Позивачем під час звернення до суду із цим позовом надміру сплачено судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп., оскільки з урахуванням коефіцієнту пониження - сума судового збору становить 532 грн 48 коп. Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що наявні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі 532 грн 48 коп. зі сплати судового збору, а решта в розмірі 133 грн 12 коп. підлягають поверненню на підставі пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», де сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, враховуючи, що таке клопотання від позивача до суду не надходило, суд роз`яснює позивачеві його право на подання такого клопотання з метою вирішення питання про повернення судового збору внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Керуючись статями 2, 5, 9, 48, 77, 243, 246, 250, 255, 286, 292 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення- задовольнити частково. Скасувати постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №R479395 від 15 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за фактом вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити через відсутність складу адміністративного правопорушення. В частині вимог про повернення ОСОБА_1 штрафу у розмірі 8 500 грн, провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства. Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Дата складання тексту рішення – 16 червня 2026 року.

Суддя Сокирко Л.М.