Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №338/421/26 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( з а о ч н е )

Справа №338/421/26

Провадження №2/338/631/26

16 червня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі : головуючого-судді Шишка О.А.

з участю : секретаря Сіщук Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №11731261. Вказаний договір укладено в електронній формі шляхом акцептування відповідачем пропозиції кредитодавця з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до умов договору кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 5200 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в порядку та строки, визначені договором.

Згідно з умовами договору строк кредитування встановлено до 15 травня 2022 року. У межах строку кредитування сторони погодили пільговий період з 14 лютого 2022 року по 16 березня 2022 року із застосуванням процентної ставки 2,6 % за кожен день користування кредитом та стандартний період з 17 березня 2022 року по 15 травня 2022 року із застосуванням процентної ставки 3 % за кожен день користування кредитом.

Позивач зазначає, що первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, перерахувавши відповідачу кредитні кошти в сумі 5200 грн на банківську платіжну картку. Однак відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, кредитні кошти та проценти за користування ними у встановлений договором строк не повернув, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

01 вересня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено договір факторингу № 01092025/01, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 11731261 від 14 лютого 2022 року.

Згідно з наданим розрахунком заборгованості, станом на дату розрахунку загальна заборгованість відповідача за кредитним договором становить 18616 грн, з яких: 5200 грн - заборгованість за тілом кредиту, 13416 грн - заборгованість за процентами.

Оскільки в добровільному порядку відповідач кошти не повернув, позивач просить стягнути з нього на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 18616 грн, судовий збір у розмірі 2662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн.

Представник позивача в судове засідання не прибув, у позовній заяві просив проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечив.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відзиву на позовну заяву, заяв чи клопотань від відповідача до суду не надходило. Доказів поважності причин неявки відповідач не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів у разі одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на належне повідомлення відповідача про розгляд справи, неподання ним відзиву, неявку в судове засідання та відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові докази, надані позивачем, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 14 лютого 2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №11731261.

Зі змісту кредитного договору встановлено, що він укладений в електронній формі шляхом розміщення кредитодавцем пропозиції укласти договір в онлайн-системі на веб-сайті товариства та її акцептування відповідачем.

Відповідно до п. 1.8 договору відповідь клієнта про прийняття пропозиції надається шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одноразовий ідентифікатор передається кредитодавцем клієнту у текстовому повідомленні засобом мобільного зв`язку на номер телефону, зазначений клієнтом у системі.

У договорі зазначено, що клієнтом є ОСОБА_1 , із зазначенням його анкетних даних, реєстраційного номера облікової картки платника податків, адреси проживання, електронної адреси та номера телефону.

Кредитний договір містить електронний підпис кредитодавця та електронний підпис відповідача шляхом використання одноразового ідентифікатора.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній, формі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, і якщо він підписаний його стороною.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 зазначив, що електронний договір про надання фінансового кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором, за наявності доказів проходження процедури його укладення, створює для сторін такі ж права та обов`язки, як і договір, укладений у письмовій формі.

У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 вказано, що договір, укладений в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, є таким, що укладений у письмовій формі, якщо сторони погодили саме такий спосіб укладення договору.

Крім того, у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №758/14925/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що під час вирішення спорів щодо електронних кредитних договорів суд повинен перевіряти не лише наявність роздруківки договору, а й сукупність доказів щодо процедури його укладення, ідентифікації позичальника, використання одноразового ідентифікатора, факту підтвердження волевиявлення та отримання кредитних коштів.

Оцінюючи надані у справі докази, суд враховує, що позивач надав кредитний договір, у якому зазначені ідентифікаційні дані відповідача, умови надання кредиту, порядок його повернення, розмір процентів, строк кредитування, електронний підпис сторін, а також докази фактичного перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. Відповідач жодних заперечень щодо факту укладення договору, використання одноразового ідентифікатора чи отримання кредитних коштів не подав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що факт укладення між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 кредитного договору №11731261 від 14 лютого 2022 року є доведеним належними та допустимими доказами.

Відповідно до п. 3.1 кредитного договору кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 5200 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти у строки та на умовах, визначених договором.

Згідно з п. 4.2 кредитного договору відповідач зобов`язався повністю повернути кредит та сплатити проценти, нараховані за кредитом, до 15 травня 2022 року.

Факт надання кредитних коштів підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення», згідно з якою 14 лютого 2022 року о 03 год 58 хв на платіжну картку, зазначену клієнтом, успішно перераховано 5200 грн, номер транзакції в системі iPay.ua - 137721402.

Вказаний доказ узгоджується з умовами кредитного договору щодо способу надання кредиту шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Кредитний договір №11731261 від 14 лютого 2022 року недійсним у встановленому законом порядку не визнавався. Відповідач не подав суду доказів, які б спростовували факт укладення договору або отримання кредитних коштів.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів у строк до 15 травня 2022 року не виконав.

Позивачем подано розрахунок заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №11731261. Відповідно до розрахунку залишок основного боргу становить 5200 грн, залишок процентів за кредитом становить 13416 грн, а загальна сума заборгованості становить 18616 грн.

Перевіряючи розрахунок заборгованості, суд враховує, що проценти нараховані позивачем лише в межах погодженого сторонами строку кредитування - з 14 лютого 2022 року по 15 травня 2022 року, тобто до дати, до якої відповідач відповідно до договору зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти.

Вказане відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, якщо інше не випливає із закону або договору. Аналогічний підхід підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Оскільки заявлена позивачем до стягнення сума процентів нарахована не після спливу строку кредитування, а саме в межах погодженого договором строку, суд не вбачає підстав для зменшення заявленої до стягнення суми процентів.

Суд також враховує, що до стягнення не заявлено штрафних санкцій, пені чи комісій, а заявлена сума складається виключно з тіла кредиту та процентів, погоджених сторонами в договорі.

Щодо переходу права вимоги суд зазначає таке.

01 вересня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено договір факторингу №01092025/01.

Згідно з договором факторингу, клієнт відступив фактору права вимоги за кредитними договорами, зазначеними у реєстрі прав вимог, а фактор зобов`язався прийняти такі права вимоги та сплатити клієнту суму фінансування.

З матеріалів справи встановлено, що до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором №11731261 від 14 лютого 2022 року, укладеним із ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

Таким чином, ТОВ «ФК «Позика» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 11731261 від 14 лютого 2022 року в обсязі, який існував на момент переходу права вимоги.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу, що заміна кредитора у зобов`язанні не припиняє самого зобов`язання і не змінює його змісту, а новий кредитор набуває прав первісного кредитора в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу права вимоги.

Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості перед первісним кредитором або новим кредитором, не заперечив проти розміру заявленої заборгованості, не подав власного розрахунку та не заявив про застосування позовної давності.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

За змістом ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Неподання відповідачем відзиву не є безумовною підставою для задоволення позову, однак у даній справі позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору, надання кредитних коштів, переходу права вимоги та наявності непогашеної заборгованості, а відповідач такі докази не спростував.

Оцінивши докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Позика» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №11731261 від 14 лютого 2022 року у розмірі 18616 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов підлягає задоволенню в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 2662 грн 40 коп., що підтверджується платіжною інструкцією від 03 березня 2026 року №11731261.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. Для визначення розміру таких витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат позивачем подано договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду, акт наданих послуг та детальний опис виконаних робіт, згідно з якими вартість правничої допомоги становить 5500 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18 та від 01 грудня 2021 року у справі №641/7612/16-ц, відповідно до яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на правничу допомогу, якщо встановить, що їх розмір є неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, витраченим часом та значенням справи для сторони.

Суд враховує, що дана справа є малозначною, виникла з типових кредитних правовідносин, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, не відзначалася складністю фактичних обставин чи правового регулювання, відповідач відзиву не подав, будь-яких процесуальних документів по суті спору не надходило, представник позивача участі в судових засіданнях не брав, а обсяг підготовлених процесуальних документів обмежився складанням позовної заяви та формуванням пакета доказів.

З урахуванням характеру спору, ціни позову, обсягу виконаних представником позивача робіт, часу, який об`єктивно був необхідний для їх виконання, а також принципів розумності, співмірності та справедливості, суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5500 грн є завищеним.

За таких обставин суд вважає обґрунтованим та співмірним характеру і складності справи розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, ст. 204, 205, 207, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 629, 634, 639, 1048, 1050, 1054, 1077 ЦК України, ст.3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265, 268, 280-282, 284, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», заборгованість за кредитним договором №11731261 від 14 лютого 2022 року у розмірі 18616 грн 00 коп., з яких: 5200 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 13416 грн 00 коп. - заборгованість за процентами.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» судовий збір у розмірі 2662 грн 40 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Богородчанським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення відповідач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає обчислюватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий О. А. Шишко