Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №500/5037/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

500/5037/24 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ справа № 500/5037/24 адміністративне провадження № К/990/7740/26   Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О. , суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М. , розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу за позовом керівника Бережанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту культури та туризму Тернопільської обласної військової адміністрації до Козівської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів:             Ніколіна В.В., Гінди О.М., Матковської З.М., від 21 січня 2026 року, УСТАНОВИВ: Короткий виклад обставин та судових рішень у справі 1.����������У серпні 2024 року керівник Бережанської окружної прокуратури (далі — Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (перейменовано з 06 вересня 2024 року на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України; з 29 жовтня 2025 року — Міністерство культури України; далі — Мінкульт), Департаменту культури та туризму Тернопільської обласної військової адміністрації (далі — Департамент культури та туризму Тернопільської ОВА) звернувся до суду з позовом до Козівської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області (далі — Козівська селищна рада; відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Козівської селищної ради стосовно невчинення дій щодо замовлення розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану історичного населеного місця – селища Козова Тернопільського району Тернопільської області; - зобов’язати Козівську селищну раду вчинити дії щодо замовлення розроблення історико-архітектурного опорного плану історичного населеного місця – селища Козова. 2.����������На обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначав, що селище Козова було включено до Списку історичних населених місць України (міста і селища), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 (далі — Постанова КМУ № 878). У зв’язку з незатвердженням історико-архітектурного опорного плану Прокурор направляв запити Мінкульту та Тернопільській ОВА листа від 18 квітня 2024 року № 52/2-1645вих24 та                       № 52-1646ВИХ-24, відповідно. Мінкульт у відповідь на запит Прокурора повідомило, що листом від 30 вересня 2020 року № 11955/6.11.1 зверталося до голови Козівської селищної ради щодо необхідності виконання пам’яткоохоронного законодавства та розроблення історико-архітектурного опорного плану, проте не отримало відповіді на лист чи подання відповідачем проєкту історико-архітектурного опорного плану селища Козова, або науково-проєктної документації з визначення меж і режимів використання історичного ареалу селища. Тернопільська ОВА листом від 15 травня 2024 року повідомила, що Департамент культури та туризму та Тернопільський обласний центр охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини у 2021 році надсилали Козівській селищній раді вимоги щодо необхідності реагування на порушення пам’яткоохоронного законодавства, а протокольне доручення селекторної наради, що відбувалася 13 березня 2023 року в Офісі Президента України, яке було надіслано, зокрема голові Козівської селищної ради, стосувалося необхідності початку робіт щодо розроблення та затвердження історико-архітектурних опорних планів історичних населених місць. Департамент культури та туризму Тернопільської ОВА на виконання протокольного доручення направив структурним підрозділам у сфері культури територіальних громад наказ від 23 червня 2023 року № 68/02.1.-14 «Про підготовку матеріалів для розроблення програми комплексного відновлення Тернопільської області». Проте вказаний Департамент та/чи Мінкульт не зверталися до суду з позовом про зобов’язання Козівської селищної ради розробити історико-архітектурний план території у складі генерального плану населеного пункту, в чому Прокурор вбачає бездіяльність цих суб’єктів владних повноважень та підстави для звернення до суду для захисту інтересів держави.   3.����������Козівська селищна рада не визнала позов, подала відзив, у якому просила відмовити у задоволенні позову. Обґрунтовувало це тим, що з фінансових причин Селищна рада не в змозі замовити виготовлення історико-архітектурного опорного плану селища Козова у період воєнного стану у зв’язку з потребою витрачення бюджетних коштів на забезпечення життєво необхідних потреб жителів громади та територіальної оборони. 4.����������Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 21 жовтня 2024 року задовольнив позов. 5.����������Козівська селищна рада оскаржила це рішення в апеляційному порядку. 6.����������Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 січня 2026 року скасував рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року, а позов залишив без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України). 7.����������Суд апеляційної інстанції мотивував це тим, що Прокурор не обґрунтував належним чином підстави для звернення до суду в інтересах держави, фактично звернувся до суду в інтересах Мінкульту чи Тернопільської ОВА, які є самостійними юридичними особами з відповідною процесуальною дієздатністю та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини, а отже мали повноваження самостійно звернутися до суду з відповідним позовом. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8.����������Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2026 року та залишити в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року. 9.����������На обґрунтування касаційної скарги Прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі — Закон № 1697-VII) та статті 53 КАС України без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц та від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (про випадки, в яких прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16 та постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 (про субсидіарну роль прокурора); у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/18283/17 і від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (про невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку як умови, за яких прокурор отримує право на звернення до суду), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 та постанові Верховного Суду від 21 серпня               2019 року у справі № 263/2038/16-а (про необхідність доведення підстав для представництва прокурором інтересів держави). На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою наявні в матеріалах справи докази неналежної реалізації Мінкультом та Департаментом культури та туризму Тернопільської ОВА їхньої процесуальної дієздатності, не надав оцінки цим обставинам та не дослідив надані Прокурором докази, внаслідок чого дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про недоведеність підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах і безпідставно залишив позов без розгляду. Натомість суд першої інстанції, на думку Прокурора, правильно застосував приписи статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону № 1697-VII і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для представництва Бережанською окружною прокуратурою інтересів держави в особі Мінкульту та Департаменту культури та туризму Тернопільської ОВА. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ 10.���������� 18 лютого 2026 року Прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу. 11.����������Верховний Суд ухвалою від 04 березня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі. 12.����������Козівська селищна рада отримала в електронний кабінет копію зазначеної ухвали 04 березня 2026 року, проте не скористалася  правом подати відзив на касаційну скаргу. 13.����������Верховний Суд ухвалою 16 червня 2026 року призначив справу до розгляду у письмовому провадженні за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи з 17 червня 2026 року. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 14.����������Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого. 15.����������Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 16.����������Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 17.����������Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 18.����������Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. 19.����������Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2026 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи є частково обґрунтованими з огляду на таке. 20.����������Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України). 21.����������Частина третя статті 23 Закону № 1697-VII визначає виключні випадки такого представництва прокурором інтересів держави в суді: у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. 22.����������Прокурор, відповідно до частин третьої та четвертої статті 53 КАС України, звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. 23.����������Відповідно до частини п'ятої статті 53 КАС України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. 24.����������Тобто прокурор може представляти інтереси держави в адміністративній справі, якщо компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів, а також у разі відсутності такого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого       2019 року у справі № 826/13768/16). 25.����������Таке звернення прокурора до суду узгоджується з принципами верховенства права, викладеними у Рекомендації CM/Rec (2012) 11 Ради Європи «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції» (The role of public prosecutors outside the criminal justice system Recommendation CM/Rec(2012)11 adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 19 September 2012 and explanatory memorandum), які допускають участь прокурора у судових провадженнях поза межами кримінального процесу, якщо це необхідно для захисту суспільних інтересів і не порушує права сторін. 26.����������Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. 27.����������Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому бездіяльність не обмежується лише незверненням до суду — вона включає також невжиття будь-яких інших належних заходів для усунення порушення, відновлення порушених прав чи запобігання настанню негативних наслідків. 28.����������Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 53 КАС України, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. 29.����������Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. 30.����������У такому разі прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. 31.����������Подібну правову позицію сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц, і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 09 жовтня 2023 року у справі № 640/4637/21, від 06 серпня 2024 року у справі                           № 160/17086/23. 32.����������Також Верховний Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. 33.����������У пунктах 3 та 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України також зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності. 34.����������У мотивувальній частині цього Рішення Суд також наголосив, що представництво інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином. Конституційний Суд України також зазначив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини). Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва. Оскільки правовідносини у цій справі виникли до 01 січня 2027 року, то Прокурор зберігає право на представництво інтересів держави за наявності визначених законом підстав. 35.����������Щодо органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить із такого. 36.����������Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом; держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність. 37.����������Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини регулює Закон України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини», відповідно до частини першої статті 3 якого державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, до яких належать, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, та органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. 38.����������Відповідно до частини четвертої статті 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом. 39.����������Статтею 28 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. 40.����������Мінкульт відповідно до Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року № 885, є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, та наділене, зокрема, повноваженням здійснювати контроль за виконанням Закону № 1805-III, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини згідно з пунктом 2 частини другої статті 5 цього Закону. 41.����������Згідно з пунктом 5 частини першої статті 28 Закону України від 09 квітня 1999 року            № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. 42.����������Департамент культури та туризму Тернопільської ОВА як структурний підрозділ обласної державної адміністрації, що відповідно до Положення, затвердженого розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 01 квітня 2021 року № 235/01/02-1 (втратило чинність 19 березня 2025 року у зв'язку з прийняттям нового розпорядження начальника Тернопільської ОВА № 199/01.02-01 «Про затвердження Положення про департамент культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації»), виконує функції органу охорони культурної спадщини на обласному рівні, який відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 6 Закону № 1805-III наділений повноваженнями зі здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини та забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження. Такі функції Департамент культури та туризму Тернопільської ОВА продовжує виконувати після 19 березня 2025 року відповідно до підпункту 51 пункту 5 Положення про департамент культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням начальника Тернопільської ОВА № 199/01.02-01. 43.����������Закон № 1805-III прямо не визначає процесуального права органів охорони культурної спадщини на звернення до суду з позовом про зобов'язання органу місцевого самоврядування замовити розроблення історико-архітектурного опорного плану. Проте таке право слідує із системного тлумачення покладених на ці органи контрольних повноважень та повноважень із забезпечення охорони культурної спадщини (статті 5, 6 Закону № 1805-III), статті 28 Закону № 3166-VI, пункту 5 частини першої статті 28 Закону № 586-XIV та пункту 5 частини першої статті 19 КАС України як єдиного ефективного процесуального способу реалізації цих повноважень у разі порушення публічного інтересу. 44.����������Звернення суб'єкта владних повноважень до адміністративного суду в такому випадку є формою реалізації його повноважень, коли інший орган у спірних правовідносинах є носієм певних зобов'язань (постанови Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 815/4246/17 та від 20 червня 2025 року у справі № 420/15162/24). 45.����������Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 580/7276/21, ухваленій у подібних правовідносинах, пов'язаних із замовленням органом місцевого самоврядування розроблення історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця, виснував, що центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини є Мінкульт, а органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій є уповноваженими на захист інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, виходячи з повноважень, функцій, завдань та компетенції, закріплених за ними відповідно до Закону № 1805-III (частина перша статті 3, пункти 6, 12, 17, 20, 22 частини першої статті 6 вказаного Закону). Неналежне здійснення такими органами захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини надає прокурору у спірних правовідносинах право на звернення до суду в інтересах держави з позовом в особі цих органів. 46.����������Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 04 грудня 2025 року у справі № 620/14433/24, ухваленій у подібних правовідносинах щодо затвердження історико-архітектурного опорного плану історичного населеного місця, наголосивши, що для вирішення питання про наявність у прокурора права на звернення до суду перевірці підлягає не лише формальна наявність в уповноважених органів повноважень у відповідній сфері, а й те, чи забезпечили такі органи реальний захист інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини. 47.����������З наявності у Мінкульту та Департаменту культури та туризму Тернопільської ОВА права на звернення до суду у правовідносинах, пов'язаних із замовленням органом місцевого самоврядування розроблення історико-архітектурного опорного плану, виходив й суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, вказуючи на наявність у цих суб’єктів владних повноважень процесуальної дієздатності для звернення до суду з позовом до Козівської селищної ради. 48.����������Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України від 17 лютого 2011 року              № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об’єкти культурної спадщини та зони їх охорони. 49.����������Селище Козова включено до Списку історичних населених місць України (міста і селища), затвердженого Постановою КМУ № 878. Для населених пунктів, занесених до зазначеного Списку, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об'єкти культурної спадщини. 50.����������Замовником розроблення генерального плану населеного пункту, складовою якого є історико-архітектурний опорний план, виступає відповідна сільська, селищна, міська рада відповідно до пункту 54 Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 вересня 2021 року № 926 (у редакції, чинній до 11 січня 2025 року). 51.����������Прокурор у позовній заяві зазначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, — Мінкульт та Департамент культури та туризму Тернопільської ОВА; обґрунтував порушення інтересів держави тривалим невиконанням Козівською селищною радою обов'язку замовити розроблення історико-архітектурного опорного плану селища Козова та бездіяльністю уповноважених органів, які, будучи обізнаними про таке порушення, не вжили заходів для його усунення у судовому порядку. 52.����������Такий підхід відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 296/704/21, про те, що інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси, зокрема інтереси територіальної громади, а прокурор, звертаючись до суду з метою захисту таких інтересів, у тому числі коли їх порушником є орган місцевого самоврядування, діє саме в інтересах держави. 53.����������Верховний Суд також враховує, що у цій справі Прокурор обґрунтовував не абстрактний інтерес держави, а конкретний публічний інтерес у забезпеченні правового режиму охорони історичного населеного місця, включеного до Списку історичних населених місць України. 54.����������Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ), який у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає охорону культурної спадщини легітимною метою, що відповідає загальному (суспільному) інтересу. Так, у рішенні Великої палати від 05 січня 2000 року у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy, заява № 33202/96, пункт 112) та рішенні Великої палати від 19 лютого 2009 року у справі «Козаджиоглу проти Туреччини» (Kozacэoрlu v. Turkey, заява           № 2334/03, пункт 54) ЄСПЛ виснував, що збереження культурної спадщини та, у відповідних випадках, її стале використання мають на меті, окрім підтримки певної якості життя, збереження історичних, культурних і мистецьких коренів регіону та його мешканців. Як такі, вони становлять важливу цінність, захист і заохочення якої покладаються на органи публічної влади. 55.����������До пред'явлення позову Прокурор листами від 18 квітня 2024 року № 52/2-1645вих24 та № 52-1646ВИХ-24 повідомив Мінкульт та Тернопільську ОВА про встановлення факту порушення інтересів держави у сфері дотримання законодавства про охорону культурної спадщини на території селища Козова та просив повідомити, чи вживались цими органами заходи щодо захисту порушеного права, зокрема, шляхом скерування до суду позовної заяви зобов'язального характеру до Козівської селищної ради, а якщо такі заходи не вживались — повідомити причини та вказати, чи будуть ці органи вживати заходи представницького характеру з метою захисту цих інтересів у судовому порядку. 56.����������Мінкульт у відповідь повідомив, що ще листом від 30 вересня 2020 року № 11955/6.11.1 звертався до голови Козівської селищної ради щодо необхідності виконання пам'яткоохоронного законодавства та розроблення історико-архітектурного опорного плану, проте відповіді на лист, проєкту історико-архітектурного опорного плану селища Козова чи науково-проєктної документації з визначення меж і режимів використання історичного ареалу селища не отримав; водночас заходи для зобов'язання Козівської селищної ради у судовому порядку розробити історико-архітектурний опорний план Міністерством не вживалися та вживатися не будуть. 57.����������Тернопільська ОВА листом від 15 травня 2024 року повідомила про обізнаність Департаменту культури та туризму Тернопільської ОВА з фактом бездіяльності Козівської селищної ради щодо розроблення історико-архітектурного опорного плану, про надсилання відповідачу у 2021 році вимог щодо необхідності реагування на порушення пам'яткоохоронного законодавства. 58.����������Тобто уповноважені органи, знаючи про триваюче порушення інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини щонайменше з 2020—2021 років, обмежилися листуванням з відповідачем, яке не призвело до усунення порушення, а після отримання повідомлень Прокурора протягом розумного строку (листи про виявлене порушення надіслано 18 квітня     2024 року, а позовну заяву подано 13 серпня 2024 року) самостійно не звернулися до суду з позовом до Козівської селищної ради та прямо засвідчили відсутність наміру вчиняти такі дії в подальшому. 59.����������Отже, у цій справі Прокурор обґрунтовував конкретний публічний інтерес у забезпеченні правового режиму охорони історичного населеного місця, включеного до Списку історичних населених місць України. 60.����������Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі                       № 903/129/18 вказала, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи уповноваженого органу про неможливість самостійно звернутись до суду, сам факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. 61.����������За таких обставин на момент звернення Прокурора до суду з цим позовом Мінкульт та Департамент культури та туризму Тернопільської ОВА фактично не здійснювали захист інтересів держави у судовому порядку, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII є підставою для представництва прокурором законних інтересів держави в особі цих органів. 62.����������Восьмий апеляційний адміністративний суд в оскаржуваній постанові обмежився констатацією того, що Мінкульт та Департамент культури та туризму Тернопільської ОВА є суб’єктами владних повноважень з відповідною процесуальною дієздатністю, проте залишив поза увагою наявні в матеріалах справи докази неналежної реалізації ними їхньої процесуальної дієздатності та відсутності у них наміру самостійно ініціювати судовий захист інтересів держави у спірних правовідносинах, не надав оцінки цим обставинам. 63.����������Сама лише наявність в уповноваженого органу процесуальної дієздатності для самостійного звернення до суду не виключає представництво прокурором інтересів держави, оскільки нереалізація таких повноважень компетентним органом, обізнаним про порушення інтересів держави, і становить бездіяльність, яка, відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, наділяє прокурора правом здійснювати субсидіарне представництво інтересів держави у суді. 64.����������Такий висновок узгоджується і з загальноєвропейським розумінням процесуальної ефективності, відповідно до якого національні процесуальні правила не повинні застосовуватися у спосіб, що робить реалізацію права на судовий захист практично неможливою або надмірно ускладненою, а їх дотримання оцінюється з урахуванням ролі відповідного правила у провадженні в цілому (рішення Великої палати Суду справедливості Європейського Союзу від 09 квітня 2024 року у справі «FY v Profi Credit Polska S.A. w Bielsku-Biaіej», C-582/21, ECLI:EU:C:2024:282, пункти 40—41). 65.����������Застосований судом апеляційної інстанції підхід, за якого сама лише наявність в уповноважених органів процесуальної дієздатності виключає представництво прокурором інтересів держави попри доведену відмову цих органів від звернення до суду, фактично унеможливлює судовий захист порушеного публічного інтересу, що не відповідає наведеному розумінню принципу ефективного судового захисту та завданню адміністративного судочинства. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 66.����������Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. 67.����������Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про непідтвердження Прокурором права на звернення до суду в інтересах держави, з огляду на це не мав підстав залишати позов без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 240 КАС України. 68.����������Оскільки суд апеляційної інстанції не переглядав рішення суду першої інстанції по суті спору та не перевіряв доводів апеляційної скарги Козівської селищної ради, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2026 року перешкоджає подальшому провадженню у справі та підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. 69.����������Водночас Верховний Суд не має підстав для задоволення касаційної скарги Прокурора у повному обсязі та залишати в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року, оскільки такий результат касаційного перегляду можливий тільки після апеляційного перегляду справи по суті, якого у цій справі не відбулося. Суд апеляційної інстанції, залишивши позов без розгляду, не перевіряв законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Козівської селищної ради щодо суті спірних правовідносин. 70.����������Перебрання Верховним Судом на себе функції апеляційного перегляду суперечило б визначеним статтею 341 КАС України межам касаційного перегляду та позбавило б учасників справи гарантованого процесуальним законом права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 6 частини третьої статті 2 КАС України. 71.����������На цій стадії судового розгляду розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури задовольнити частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2026 року скасувати, а справу № 500/5037/24 — направити для продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач ��������������������������������������������������������������������������������Я.О. Берназюк Судді ����������������������������������������������������������������������������������������������������С.М. Чиркін ����������������������������������������������������������������������������������������������������В.М. Шарапа