Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №380/14922/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

380/14922/24 ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Львів Справа № 380/14922/24 пров. № А/857/2436/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді����������������������������������������Хобор Р.Б., суддів ������������������������������������������������������������Бруновської Н.В., Шавеля Р.М., розглянувши в порядку письмового провадження, у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 року, що ухвалила суддя Братичак У.В. у місті Львові, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 380/14922/24 за адміністративним позовом Державного підприємства “Львіввугілля” в особі Відокремленого підрозділу “Управління “Західвуглепромсанекологія” до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними і дій, зобов’язання вчинити дії,                                                      В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, у якому просить суд: - визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у прийняті заяви-розрахунку № 26307902-2024-212 від 10.07.2024; - зобов’язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняти до оплати та провести оплату заяви-розрахунку № 26307902-2024-212 від 10.07.2024, подані ВП “Західвуглепромсанекологія”ДП “Львіввугілля”. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області відмовлено в прийняті заяви-розрахунку № 26307902-2024-212 від 10.07.2024, про здійснення фінансування для надання матеріального забезпечення застрахованим особам, страхових виплат, поданої ДП “Львіввугілля” у відповідності до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 23.09.1999 № 1105, Порядку фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та окремих виплат потерпілим на виробництві за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, що затверджений постановою ФСС від 19.07.2018 № 12 (далі - Постанова № 12). Підставою відмови зазначено: “За даними РЗО відсутня сплата ЄСВ в розрахунковому періоді. Згідно з п. 4 ст. 12 Закону України № 2620 застосовується обмеження з розміру мінімальної заробітної плати при відсутності страхового стажу за останні 12 місяців”. Позивач зазначає, що періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні. За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси третіх осіб, зокрема, порушувати їх право на належне соціальне забезпечення, оскільки, обов’язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на оплату листка тимчасової непрацездатності в належному розмірі. 06.12.2024 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким адміністративний позов задовольнив повністю. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені у розрахунку № 26307902-2024-212 від 10.07.2024 особи, для отримання фінансування допомоги по тимчасовій непрацездатності за листками непрацездатності яких і було сформовано розрахунок, є найманими працівниками підприємства (позивача) та самостійно не сплачують єдиний внесок. Обов’язок щодо сплати ЄСВ покладено саме на позивача, який здійснив нарахування цього внеску та його сплату одночасно із виплатою заробітної плати працівникам. З матеріалів справи суд першої інстанції встановив, що позивач не має заборгованості із виплати заробітної плати найманим працівникам, на виплачену заробітну плату нарахований та сплачений ЄСВ, проте платіж зарахований пенсійним органом у порядку черговості погашення заборгованості. Відтак, внаслідок несвоєчасного виконання роботодавцем свого обов’язку зі сплати внесків до ПФ України, наймані працівники позбавлені соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Таку позицію обґрунтовує тим, що при здійсненні аналізу заяви-розрахунку, поданої позивачем, виявлено, що у зв’язку із наявністю заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страховий стаж працівників протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку становить менше шести місяців. Відповідно, розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності таким особам слід здійснювати із застосуванням обмежень, встановлених частиною 4 статті 12 Закону № 1105 (6700 грн / 30,44 = 220,11 грн.). Однак, страхувальником у заяві-розрахунку № 26307902-2024-212 від 10.07.2024, в розрахунковому періоді страховий стаж працівників неправильно зазначено 12 календарних місяців та, відповідно, середньоденна заробітна плата для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності розрахована із фактично нарахованої заробітної плати, що суперечить нормам Закону. Після виправлення помилок та приведення інформації у відповідність до вимог законодавства, страхувальник має право повторно подати заяву-розрахунок. Заслухавши суддю – доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що, за даними інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України, позивачем на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України сформовано заяву-розрахунок № 26307902-2024-212 від 10.07.2024 для отримання фінансування допомоги по тимчасовій непрацездатності за листками непрацездатності: Петручик Г.В., Середоха П.М., Темчишин О.П., Дячишин О.Б. Головним управлінням Пенсійного Фонду України у Львівській області не прийнята заява-розрахунок № 26307902-2024-212 від 10.07.2024 про здійснення фінансування-оплати для надання матеріального забезпечення застрахованим особам, страхових виплат, подана ДП “Львіввугілля”. Причиною відхилення зазначено: “За даними РЗО відсутня сплата ЄСВ в розрахунковому періоді. Згідно з п. 4 ст. 12 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосовується обмеження з розміру мінімальної заробітної плати при відсутності страхового стажу за останні 12 місяців”. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно – правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров’я визначено Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі Закон № 1105-XIV). Пунктом 3, 4, 11, 12, 14 частини 1 статті 1 Закону № 1105-XIV встановлено, що загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України. Мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати і розміру єдиного внеску на соціальне страхування, встановлених законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід). Страхові внески - кошти відрахувань на окремі види загальнообов’язкового державного соціального страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", кошти, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Страхові кошти - акумульовані страхові внески, суми від фінансових санкцій та інші надходження відповідно до законодавства для здійснення матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг згідно з цим Законом. Суб’єкти соціального страхування - застрахована особа, члени її сім’ї або інша особа у випадках, передбачених цим Законом, страхувальник та страховик. Відповідно до ч. 1ст. 4 Закону № 1105-XIV, уповноваженим органом управління в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України. Згідно з п. 2 ч. 1ст. 9 Закону № 1105-XIV, застраховані особи мають право, зокрема, отримання у разі настання страхового випадку страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом. В силу ст. 11 Закону № 1105-XIV, страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах. Частиною 1 статті 12 Закону № 1105-XIV закріплено, що право на страхові виплати за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону № 1105-XIV, за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, зокрема, як допомога по тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, догляд за дитиною віком до 14 років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років на весь період надання реабілітаційної допомоги, за наявності медичного висновку про необхідність стороннього догляду за дитиною. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання одного з таких страхових випадків: 1) тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві; 2) догляд за хворою дитиною; (п. 1, 2 ч. 1 ст. 15 Закону № 1105-XIV). Застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на страхові виплати відповідно до цього Закону в таких розмірах: 1) допомога по тимчасовій непрацездатності - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку; 2) допомога по вагітності та пологах - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із двократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку (ч. 4 ст. 12 Закону № 1105-XIV). Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не менше мінімального страхового внеску, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Страховий стаж обчислюється за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", а за періоди до 1 липня 2000 року - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Страховий стаж обчислюється в місяцях (ч. 1-3 ст. 14 Закону № 1105-XIV). Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність або документа, що засвідчує факт усиновлення дитини, встановлення опіки над дитиною, листок непрацездатності. У разі роботи за сумісництвом, за трудовим договором (контрактом) одночасно із здійсненням підприємницької чи іншої діяльності підставою для призначення допомоги є копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою (за наявності) за основним місцем роботи. Для застрахованих осіб, які одночасно здійснюють підприємницьку та іншу діяльність і не працюють на умовах трудового договору (контракту), копію листка непрацездатності засвідчує установа охорони здоров’я, яка його видає. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням з уповноваженим органом управління (ч. 1 ст. 23 Закону № 1105-XIV). При обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески. Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 25 Закону № 1105-XIV). Обчислення середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку страхових виплат проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженим постановою КМ України № 1266 від 26.09.2001р. Згідно з Порядком № 1266, середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок та / або страхові внески на відповідні види загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі - страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов’язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати, призупинення дії трудового договору у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, період, протягом якого працівник проходив строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або проходив військову службу за контрактом, зокрема шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, і за ним не зберігався роботодавцем середній заробіток за такий період (далі - поважні причини). В такому ж порядку обчислюється середньоденна сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка є працівником або гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті, з якої фактично сплачено страхові внески. Правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України № 2464 від 08.07.2010р. “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”. При цьому, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п’ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок. Пунктом 32, 33 Порядку № 1266 передбачено, що середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах і допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС. У разі коли відомості про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування не містять усіх необхідних даних для обчислення середньої заробітної плати (винагороди за цивільно-правовими договорами), такі дані за відповідні періоди надаються роботодавцем протягом п’яти робочих днів за зверненням органів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або застрахованої особи за формою згідно з додатком. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що основою обчислення середньої заробітної плати (доходу) для цілей визначення розміру нарахування допомоги по вагітності та пологах є база нарахування єдиного внеску в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, та який фактично було сплачено. При цьому, пунктом 29 вказаного Порядку передбачено, якщо протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування застрахована особа має страховий стаж менше шести місяців, середня заробітна плата визначається для розрахунку: допомоги по тимчасовій непрацездатності (крім тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, що пов’язані з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням), оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця - виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище за розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом у місяці настання страхового випадку. У випадку, що розглядається, згідно з відомостями Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, дані про повну сплату ЄСВ в розрахунковому періоді відсутні (із дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку оплачені не всі). У цій справі має місце ситуація, коли сплачений страхувальником єдиний внесок зараховується в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення, і це призводить до не зарахування сплаченого єдиного внеску за той місяць, за який його було нараховано, та водночас до відсутності персоніфікації відомостей про заробітну плату застрахованих осіб, як такої, з якої сплачено страхові внески, в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування та, як наслідок, відсутності страхового стажу застрахованої особи за такий місяць. Подаючи апеляційну скаргу, відповідач не заперечує встановленого судом першої інстанції факту, що позивач нараховує та сплачує поточні страхові внески разом із виплатою заробітної плати, проте наявність недоїмки зі сплати внесків, зумовлює їх зарахування у порядку черговості виникнення платежів та виникнення поточної заборгованості. З доводів апеляційної скарги слідує, що причиною відхилення заяви-розрахунку є те, що по підприємству відсутня сплата ЄСВ. Середньоденну допомогу необхідно обмежувати мінімальною заробітною плату згідно з п.4 ст.12 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Надаючи правову оцінку вказаним доводам, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Закону № 1058 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону № 1058, сплачуються їх роботодавцями. Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1, 3, 6, 10 статті 20 Закону № 1058, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до частини 12 статті 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Зокрема, згідно з п. 2 ч. 1 статті 16 Закону № 1058, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо. Відповідно до положень ст.106 Закону № 1058, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування і підлягають обов’язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Тобто, із аналізу наведених норм слідує, що обов’язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, позаяк наймані працівники підприємства самостійно не сплачують єдиний внесок. Наявність заборгованості позивача зі страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при проведені розрахунку для оплати листка тимчасової непрацездатності. За висновками Верховного Суду, які наведені в постанові від 28.01.2022 року в справі № 400/770/19, право на отримання матеріального забезпечення у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності настає за умови якщо особа є застрахованою особою у розумінні положень законів України № 1105-XIV та № 2464-VI, з доходу якої сплачувався єдиний внесок. Тому апеляційний суд вважає, що належність особи до застрахованих осіб, які мають право на матеріальне забезпечення у зв’язку з тимчасово втратою працездатності, визначається фактом перебування у трудових відносинах та сплатою внесків роботодавцем. Несплата роботодавцем страхових внесків (наявність боргу із ЄСВ) є правопорушенням самого підприємства, за яке підприємство несе окрему відповідальність перед відповідними державними органами. Працівник (застрахована особа) не може нести негативні наслідки у вигляді позбавлення права на лікарняні чи декретні через вину свого роботодавця. Оскільки страховий випадок настав, пенсійний орган зобов’язаний прийняти заяву та профінансувати виплату. Якщо роботодавець нараховував працівникові заробітну плату та відображав її у відповідній звітності, цей працівник має статус застрахованої особи. Сам по собі факт затримки фактичної сплати ЄСВ підприємством, на момент подачі заяви-розрахунку, не нівелює статус працівника як застрахованої особи та не звільняє органи пенсійного фонду від обов’язку виплатити кошти. Закон України “Про загальнообов’язкове держане соціальне страхування” № 1105-XIV містить вичерпний перелік підстав для відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності і такої підстави для неприйняття заяви-розрахунку чи відмови у фінансуванні як наявність заборгованості зі сплати страхових внесків чинний закон не містить. Відповідач не має права розширювати цей перелік на власний розсуд. За таких умов апеляційний суд вважає, що невиконання страхувальником обов’язку зі сплати внесків не може позбавляти застраховану особу права на отримання соціальних виплат, а пенсійний орган повинен застосовувати до страхувальника заходи примусового стягнення а не відмовляти у фінансуванні матеріального забезпечення. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки, апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, то розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд                                                  П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 року в справі № 380/14922/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель