Вирок від 16 червня 2026 р. у справі №686/9495/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/9495/26

Провадження № 11-кп/820/413/26

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Хмельницькому, апеляційну скаргу прокурора Хмельницької обласної прокуратури ОСОБА_5 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 квітня 2026, в межах кримінального провадження №12026240000000073 від 08 лютого 2026, стосовно обвинуваченого за ч.2 ст. 286 КК України ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, працюючого головним інженером ТОВ «Арка ЕМ», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням і встановлено йому іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_6 наступні обов`язки:

-періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнуто з ОСОБА_6 , на користь державного бюджету, документально підтвердженні витрати за проведення експертиз у розмірі 7131 (сім тисяч сто тридцять одна) грн. 20 коп..

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10.02.2026 року на автомобіль марки «NissanKICKS» н.з. НОМЕР_1 , 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_8 – скасовано.

Речові докази по справі:

- автомобіль марки «Nissan KICKS» н.з. НОМЕР_1 , 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , який передано на зберігання на територію спеціального майданчика для тимчасового тримання затриманого автотранспорту ЦЗ ГУНП в Хмельницькій обл. (м. Хмельницький, вул. Шухевича, 120 Д) – повернуто ОСОБА_8 .

Як встановлено судом першої інстанції,08.02.2026 року близько 06 год. 50 хв., ОСОБА_6 , нехтуючи вимогами пунктів 1.5 та 2.3 (б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (в редакції від 10.10.2001, далі - Правил), а саме був не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміну і створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, у сутінкову пору доби рухався за кермом автомобіля марки «NISSAN KICKS» р.н. НОМЕР_1 , в межах м. Хмельницького, по проїзній частині вул. Степана Бандери, зі сторони вул. Озерної, у напрямку вул. Панаса Мирного, в порушення вимог пункту 18.1. Правил, діючи недбало та необережно не передбачив можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був та міг їх передбачити, проявив крайню неуважність до дорожньої обстановки, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу позначеного дорожньою розміткою 1.14.2 «Зебра» та дорожніми знаками 5.38.1 і 5.38.2 «Пішохідний перехід», який розташований поряд із житловим будинком № 63, по вул. Степана Бандери, своєчасно не виявив на пішохідному переході пішохода ОСОБА_9 , не зменшив швидкості та не зупинив керований ним транспортний засіб, щоб дати дорогу пішоходові, створив небезпеку та допустив наїзд передньою лівою частиною автомобіля на пішохода ОСОБА_9 , яка перетинала проїзну частину вул. Степана Бандери, зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, по нерегульованому пішохідному переході.

Внаслідок вчинення ОСОБА_6 вказаної дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у вигляді: крововиливів в правій навколо-очній ділянці з переходом на праву виличну та скроневу ділянки з переходом на спинку носу, в ділянці правої щоки, в надбрівній ділянці справа, в лобній ділянці зліва в проекції горба, в ділянці кінчика носу, в ділянці підборіддя по середній лінії; саден в лобній дещо вправо від середньої лінії, в надбрівній ділянці справа в проекції внутрішнього краю правої брови, в ділянці спинки носу, в ділянці кінчика носу, в ділянці підборіддя по середній лінії; рани шкіри в надбрівній ділянці справа в проекції внутрішнього краю правої брови (на фоні садна); крововиливу в м`які тканини голови в лобній ділянці справа в проекції надочного краю правої лобної кістки; перелому правої лобної кістки в ділянці надочного краю; ділянки забою речовини стовбуру головного мозку; крововиливів в серцевий м`яз по передній стінці лівого шлуночка серця; крововиливу в м`які тканини грудної клітки справа по задній аксілярній лінії на відстані 101 см. від підошвинної поверхні стопи, які за своїм характером є тяжкими тілесними ушкодженнями, що небезпечні для життя в момент заподіяння та перебувають в прямому причинному зв`язку із настанням смерті.

Смерть ОСОБА_9 , настала від черепно-мозкової травми, що проявилась переломом лобної кістки справа та ділянкою забою речовини стовбуру головного мозку, від яких ОСОБА_9 померла на місці пригоди.

Своїми діями ОСОБА_6 порушив вимоги п. 1.5, 2.3 (б) та 18.1Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 зміст, яких полягає в тому, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальні збитки; для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Порушення водієм ОСОБА_6 пункту 18.1 Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками, а саме спричиненням смерті пішоходу ОСОБА_9 .

Дії ОСОБА_6 судом першої інстанції кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Не погоджуючись з вироком суду,прокурор ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, в частині призначення покарання.Визнати винним ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за частиною 2 статтею 286 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, поклавши на нього обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України.

Апелянт не оспорює кваліфікацію дій обвинуваченого та доведеність його винуватості. Вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_6 є незаконним та підлягає скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та з підстав невідповідності призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість (п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409 КПК України).Вказує, що при вирішенні питання щодо призначення обвинуваченому додаткового покарання судом першої інстанції не враховано те, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, та не взято до уваги, що основним безпосереднім об`єктом даного кримінального правопорушення є безпека руху та експлуатації транспорту, і лише додатковим обов`язковим об`єктом є життя і здоров`я особи. Оскаржуваний вирок не містить переконливого обґрунтування недоцільності застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Прокурор стверджує, що мотивуючи свої висновки про відсутність підстав для призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керуватитранспортними засобами, суд зазначив, що останній працює та постійно використовує автомобіль у своїй діяльності, вчинив необережний злочин, в стані сп`яніння не перебував, також врахував думку потерпілої. Проте, зазначені аргументи суду не є такими, що свідчать про виключну необхідність для обвинуваченого мати право керування транспортним засобом. Апелянт звертає увагу, що позиція потерпілої стосовно призначення покарання, у справах цієї категорії не є обов`язковою для суду, однак вона ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, і не має над ними пріоритету (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі 682/956/17).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, на підтримку доводів апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката ОСОБА_7 , які вважають вирок суду законним та вмотивованим, дослідивши характеризуючі матеріали на ОСОБА_6 , вивчивши та перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за викладених у вироку обставин та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України, в апеляційній скарзі не оскаржується, а тому вирок суду, в цій частині, в апеляційному порядку, не переглядається. Колегія суддів ураховує фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції.

В апеляційній скарзі прокурора не заперечується вид та розмір основного покарання, призначеного ОСОБА_6 , а також застосування вимог ст. 76 КК України щодо обов`язків, які покладаються на обвинуваченого при звільненні його від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного незастосування до ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, вважає такі доводи обгрунтованими.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 55 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначено на строк від одного до трьох років.

Санкція ч.2ст. 286 КК України, за якою обвинувачується ОСОБА_6 , передбачає додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Мотивуючи висновок про незастосування щодо ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд посилався на те, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Крім того врахував, що обвинувачений працює та постійно використовує автомобіль у своїй діяльності, вчинив необережний злочин, в стані сп`яніння не перебував, а також позицію потерпілої, яка просила не позбавляти обвинуваченого права керувати транспортними засобами. Також, суд врахував, обставини, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину (визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування заподіяної шкоди), позицію потерпілої, прокурора щодо основного покарання, а також досудову доповідь, відповідно до якої виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та він становить низький рівень небезпеки для суспільства.

Відповідно до положень ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

За змістом ст.65 КК України- особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.

Разом з тим, цих вимог кримінального Закону, в частині призначення обвинуваченому додаткового покарання, судом першої інстанції не дотримано.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при призначенні покарання, не призначаючи додаткового покарання, належним чином, не врахував допущених грубих порушень обвинуваченим Правил дорожнього руху та тяжкість наслідків.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинула людина(мати потерпілої ОСОБА_10 . Жодне матеріальне відшкодування не зменшує суспільної небезпеки самого факту позбавлення життя.

Колегія суддів вважає, що не призначення ОСОБА_6 додаткового покарання, за умови смертельної ДТП, є надмірною м`якістю. Для виправлення винного та безпеки інших учасників дорожнього руху, обвинуваченого необхідно позбавити права керувати транспортними засобами.

В ході апеляційного розгляду, із досліджених характеризуючих даних на ОСОБА_6 , колегією суддів встановлено, що він не судимий, виключно позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, працює та постійно використовує автомобіль у своїй діяльності, вчинив необережний, тяжкий злочин, вину визнав, щиро кається, має на утриманні малолітню дитину та доглядає важко хвору матір, відшкодував матеріальну та моральну шкоду потерпілій і вона просила не позбавляти його права керувати транспортними засобами.

Разом з тим, автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. Право на керування ним є спеціальним правом, яке держава надає громадянину лише за умови безумовного дотримання правил безпеки. Вчинення ДТП із летальним наслідком свідчить про те, що обвинувачений зневажив цією безпекою. Інтереси сім`ї та необхідність використання автомобіля у своїй діяльності, не можуть бути поставлені вище за публічний інтерес суспільства у забезпеченні безпеки дорожнього руху та захисті життя громадян.

Позбавлення права керувати транспортними засобами не позбавляє обвинуваченого можливості працювати, утримувати сім`ю іншими способами, які не пов`язані з особистим керуванням автомобілем.

Необхідність доглядати за матір`ю, за допомогою автомобіля, є неспівмірним із тяжкістю наслідків злочину.

Позитивні дані про особу були враховані судом при звільненні ОСОБА_6 від основного покарання, на підставі ст. 75 КК України. Повторне використання цих самих пом`якшуючих обставин ще й для не призначення йому додаткового покарання призводить до надмірної м`якості вироку та фактично уникнення відповідальності за специфіку правопорушення.

Позиція потерпілої, у справах цієї категорії, на що звернув обґрунтовано увагу прокурор, не є обов`язковою для суду.

З огляду на викладене, не дивлячись на визнання вини та щире каяття обвинуваченого, відшкодування завданої шкоди потерпілій, позитивні дані про особу, та сімейні обставини, колегія суддів дійшла до переконання, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , в частині призначення покарання, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню, у відповідності до положень ст.ст. 409, 413, 414, 420 КПК України, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, з постановленням, в цій частині, нового вироку і призначенням обвинуваченому, крім основного покарання, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке слід виконувати самостійно.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 квітня 2026 стосовно ОСОБА_6 , в частині призначеного покарання, скасувати і ухвалити новий вирок.

Призначити ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки і 6 (шість) місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк- 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання, у виді позбавлення волі, з випробуванням і встановити йому іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

На підставі п.п. 1,2 ч.1, п.2 ч.2 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2